Цинічні ублюдки

Здається, Микола Янович Дапашліви живе у якомусь своєму, казковому і чудернацькому світі, невідомому звичайним людям. У цьому світі всі говорять дивною мішанкою з мовних дебілізмів, вважаючи її державною українською мовою. У цьому світі за людьми полюють хижі кровосiсі, від яких не те що люди – Фрьойд би плакав. А ще в цьому світі за минулий рік середня зарплатня виросла одразу на 400 гривень, а у «працюючих людей» - аж на 5 тисяч. Що б це могло означати – особисто мені важко сказати. Але я ж попереджав, що світ Азарова – химерний і загадковий.

У такому ж химерному світі живе колишній президент України Віктор Ющенко. У цьому світі усі ходять у вишиванках на прощу до Безрадичів, дякуючи його ясновельможності за можливість жити на цім світі і за осіяння народу великою мудрістю. А він проповідує їм з третього поверху свого скромного куреня наближення епохи братолюбства і братерства. А гроші на це щастя дають хлопці з Партії регіонів. У цьому світі йому не тикають дулі на мітингах і не обзивають паскудою на порозі Генпрокуратури, і не тільки тому, що його ніхто на допити не тягає, а просто тому, що Месію всі люблять і поважають.

Свій чарівний світ у голови Української народної партії Юрія Костенка. Щоправда, він не настільки ідеальний, як у Азарова чи Ющенка, але допустимі недоліки потрібні лише для того, аби підкреслити незламність та принциповість полум’яного борця Костенка. У цьому світі виборець не помічає Юриної підтримки антиконституційного перевороту у парламенті, і це дозволяє Юрі вже на другий день писати суворі безжальні блоги про започатковані комуністами технології закупівлі голосів. У цьому світі Юра може закликати телеглядачів купувати українське, а сам ходити у «Бріоні» або хоча б у «Вороніну».

А зате Януковичу у його світі зовсім не комфортно. Усілякі казли мєшають жить і увесь час полюють на мужнього і чесного пацана, намагаючись то вцілити в нього шарикопідшипниковим яйцем, то підкинути дохлу блядь на обійстя, то просто стромляють палки в… Скажімо, в колеса. У цьому світі майже чверть століття диктатури – це стабільність. А спецслужби підставляють диктаторів, розганяючи мітинги опозиції. Жінки роздягаються з першими каштанами спеціально для інвестиційної привабливості країні, хоч їхнє місце і на кухні. У цьому світі страусячі штиблети і воровані державні резиденції можна відмолити у церквах, головне щоб тих церков було побільше, свічки в них якнайтовщі, а тебе на іконах малювали біля божого престолу в сонмі янголів.

І усі ці цинічні ублюдки зі своїх захмарних світів не бачать ані безпросвітності, ані убогості нашого з вами світу. Цей світ погано впливає на їхнє травлення, тому вони воліють до нього не навідуватися, принаймні, до наступних виборів.

І тому вони нічого не бояться. Вони – наркомани, які за своїми героїновими міражами не помічають засраної квартири і прогресуючої гангрени.

Але усі наркомани врешті або повертаються до реальності, або закінчують своє життя на дурці чи в могилі. І якщо вони таки повернуться до нашого світу – тут на них чекатимемо ми. А якщо ні… Що ж, особисто мене такий варіант теж цілком влаштує.

Володимир Йадороб