Наприкінці четвертого дня в Ірані ми доїхали до міста Язд, що розрісся навколо оазису посеред пустелі в самісінькому центрі країни. Центр однойменного остану (провінції), а заодно й одне з найстаріших міст світу, що існує більше п’яти тисяч років. Часу на Язд у нас було всього нічого, але він встиг справити на мене одне з найсильніших вражень за всю поїздку – приблизно такими іранські міста я і уявляв.

1. Але історичний центр залишу на другу частину, а в першій є привід поговорити про таку нетривіальну грань персидської культури, як зороастризм. Почнемо із храму вогню Атешкаде, загубленому на одній із звичайних міських вулиць.

Уперше на Косівщину я зазирнув восени 2019 року (який нині інакше як благословенним не назвеш), зі сторони Чернівецької області, коли заскочив у Кути, що знаходяться буквально через річку від Вижниці. Другий раз уже був ґрунтовнішим і більше спрямованим на огляд природи і самого райцентру. Припало це все на подовжені травневі вихідні, у які народ масово займався виносом пластикового сміття і бухлішка на кладовища. Прямим автобусом із Франика, що зручно, одразу заїхав не в сам Косів, а в одне з найближчих та найцікавіших передмість – село Яворів.

Під час довгих міжміських переїздів по Ірану може скластися враження, що майже вся країна представляє собою пустелю. Хоча насправді це зовсім не так, чого вартий лише факт, що одних лісів тут близько 14,2 млн. гектарів (або майже чверть України). Пустель все ж більше, 17,5 млн. гектарів або 10% площі Ірану. Хоча переважно вони являють собою понурі сірі рівнини, є і класичні дюни, які найкраще відповідають енциклопедичним еталонним картинкам з неосяжними піщаними горами. Сьогодні в одне із таких місць і вирушимо.

Не рахуючи прогулянок Вінницею, подорожі Україною у цьому році почалися для мене незвично пізно, а конкретно на Великдень. Так уже склалися обставини, але нічого, попереду ще ціле літо, аби надолужити. Зате місце такої довгоочікуваної вилазки вийшло непопсовим та маловідомим, і зі своєю цікавинкою, в певній мірі унікальною.

У продовження розповіді про Ісфахан покажу те, що не влізло в першу частину (але нагадую, то у будь-якому випадку далеко не все). Почну з палацу Чехель Сотун, що у самому центрі міста, недалеко від показаної в попередній частині площі Імама.

1. Збудовано його в 1647 році як відпочинкову резиденцію для шаха Аббаса ІІ, він тут влаштовував урочисті прийоми і зустрічав іноземних гостей та дипломатів. Інша його назва – «палац 40 колон», причому фізично їх 20, але відображення в обов’язковому для такого місця басейні подвоює кількість:

Тінистий зелений оазис посеред пекучої пустелі центральної Персії, її столиця в епоху Сельджуків та Сефевідів, місто Авіценни та головний туристичний центр сучасного Ірану, що його мешканці недвозначно називають «половина світу».Це все Ісфахан, третє за величиною місто країни і чи не найгарніше – сьогодні ми вирушаємо у віртуальну прогулянку його площами й мечетями. Відносно усього цікавого, що тут є, я побачив лише незначну частину, але й це само по собі так багато, що краще поділити розповідь навпіл.

Здається, ще ніколи в житті ні перед ким мені не було так соромно.

Починалося все як звично, традиційний одноденний виїзд по Вінниччині. В Іллінцях я був вперше у жовтні благословенного доковідного 2018, тоді ж подивився майже все, що тут є цікавого. Цього ж разу моєю основною метою було таємниче озерце в сусідньому селі Райки.

Одним із дуже цікавих місць для відвідування в Ірані є етнічне село Аб’яне за 90 кілометрів від показаного у попередній частині Кашану. Це один із найстаріших населених пунктів країни віком близько 2000 років, на прикладі якого можна подивитись, як виглядали місцеві села ледь не в середньовіччі. Включення Аб’яне у всі можливі путівники й маршрути, певно, встигло порушити його недоторкану атмосферу, але зараз із зрозумілих причин попсовість місця на деякий час втратила свою актуальність.

У квітні 2018 року у Вінниці відкрився музей моделей транспорту, у якому знаходиться понад 5 тисяч мініатюрних автомобілів, танків, автобусів, тролейбусів, мотоциклів, літаків, словом, легше перелічити, чого там немає – то все було зібрано за понад 45 років колекціонером Олександром Вдовиченком. Розмаїття та кількість експонатів постійно збільшується.

1. Музей розташований у самому центрі міста, ціни демократичні, фотографувати можна, тобто само собою напрошувалось відвідування цього місця. І я таки потрапив туди… за без малого три роки опісля. Ну, краще ж пізно, ніж ніколи.

Подорожувати в часі набагато простіше, ніж здається. Усього три години льоту зі Стамбулу, і з 2021 можна переміститися у 1400 рік, який трохи більше місяця назад почався згідно з іранським літочисленням. Що я і зробив на початку квітня.

1. Прямо із аеропорту, полишивши столицю наостанок, ми вирушили на південь, у першу із запланованих точок. Мова про Кашан, центр шахрестану (типу нашого райцентру) в остані (області) Ісфахан. Не велике й не мале місто, яке зразково годиться для початку знайомства з Іраном і демонстрації того, що можна від нього очікувати.