Особливістю показаного кілька днів тому селища Ясіня є те, що гори оточують його буквально впритул із усіх боків, тому піднятися на них не складає особливих зусиль. Лише прогулюючись від центру по периферійним вуличкам можна ненароком набрати 2-3 сотні метрів висоти, а трохи далі – підкорювати справжні гірські вершини, не покидаючи формальних меж населеного пункту.

1. Чим я і скористався. Все ж здійснювати соло-походи у «справжні» гори пізньої осені без належного досвіду ризиковано, а тут і мобільний зв’язок завжди є, і цивілізація близько. До того ж, як на мене, на голі полонини краще лізти влітку, а в холодну пору куди цікавіше виглядають саме гірські селища, укутані туманами, пожовклими заростями та затишним димком із хатніх димарів.

Остання розповідь про мій перший візит до Туреччини, присвячена його заключному дню. За той день нам потрібно було перемахнути з крайнього півдня країни до Стамбулу, а це кілометрів вісімсот.

1. Звісно, витримати такий переїзд без перерв важко, навіть попри чудові турецькі дороги, тому паузи були. Спершу заїхали на озеро Сальда в провінції Бурдур.

Село Кваси лежить на берегах Чорної Тиси, на півдорозі з Ясіня до Рахова. Свою назву отримало, тому що тут є багато джерел «квасної», тобто мінеральної води. Як і над рештою селищ на цьому шляху, над ним нависають мальовничі гори, що забезпечують чудові краєвиди навіть на цілком банальних вулицях.

1.

На минулорічне свято Покрови, що припало на середу, добрав два вихідні із залишків відпустки та махнув на п’ять днів провітритись у Карпати, точніше, в селища на передгір’ї. Головний висновок, який я зробив для себе з цього досвіду, що ніколи бля не варто планувати Карпати восени заздалегідь, бо погода може всяке викинути. Притому, що буквально впритул до поїздки було скільки завгодно варіантів житла і квитків на поїзд, щоб маневрувати з датами, але я такий молодець, що уже забронював собі готель зі штрафом за скасування. Тим не менш, навіть у здебільшого хмарному вигляді наші гори виглядають чудесно, і дивитися та фотографувати там було що. А осінні тумани – то взагалі щось космічне.

1. Базувався у ті дні я в селищі Ясіня, йому і буде присвячена більша частина моїх підкарпатських історій. Назва селища має наголос на останній склад, і означає воно множину, а не жіночий рід, як можна було б подумати. До того ж, там купа варіацій залежно від говірок, по-гуцульськи має бути Ясінє, хоча на місці я ні від кого такої вимови не чув. Словом, на правильність відмінювання назви не претендую, та й не про те мова. Центр селища лежить на 650 м над рівнем моря, тобто за нашими мірками цілком високогірний, ну а вертикальний перепад висот між горішніми й нижніми вулицями складає сотні метрів. Що забезпечує неймовірну фотогенічність навіть у похмуру погоду. У ті дні мені легко вдалося піймати сонце в сусідніх Рахові та Яблуниці, і тільки над нещасним селищем між ними, здавалося, його вимкнули за несплату.

По решті локацій Туреччини, які я побачив протягом вересневої відпустки, але ще не розказував, пробіжусь буквально галопом у двох коротких розповідях. Просто щоби зайвий раз акцентувати, яка там різноманітна й шалена природа за межами оліклюзівних готелів, можливо, хтось собі щось запримітить на майбутнє.

1. Починалося все з вулкану, з вершини якого зроблений і цей кадр зокрема.

У багатьох слов’янських мовах «городище» означає укріплене поселення чи його залишки, тому не дивно, що це слово закріпилося у якості власної назви десятків сіл та містечок. Сьогодні відправляємось у те Городище, котре місто і поки що районний центр у Черкаській області.

1.

Перш ніж вирушати із Каппадокії в інші, не менш цікаві місцевості Туреччини, наостанок зробили невелику прогулянку до фортеці Учхісар у сусіднє село.

1.

Після прогулянок селами Золотоніського району настав час перейти до їх райцентру та неформальної столиці лівобережної частини Черкащини. Про Золотоношу відгуки загалом не дуже, тому нічого надто хорошого не очікував, але місто сподобалось. Така собі мила українська провінція зі своїм колоритом та непоганим набором пам’яток. Або просто мені у цьому році подобались в принципі всі місця, куди можна було потрапити всупереч обставинам.

1.

У першій половині жовтня присвятив пару вихідних Черкаській області, і вперше – її лівобережній частині. Для знайомства вибрав найцікавіше, що є на цій стороні, – Золотоношу та три села на її околицях. Із сіл і почну свою розповідь.

1.

Окрім чудних гірських форм, старанно відшліфованих водою та вітром, Каппадокія чи не найбільше відома своїми повітряними кулями. Певно, більшість із вас бачили їх фотографії саме з цієї місцини, підсвідомо задаючись питанням, що то за фестиваль чи до якої дати їх запускають. Насправді все простіше, сезон запуску куль триває цілий рік, у будь-який день, коли дозволяють погодні умови.

1. Звісно, 2020-й і тут не міг не вплинути, польоти припинилися із початком карантину і потроху почали відновлюватися лише у вересні. Заодно сама ціна польоту з людини, яка в принципі досить кусюча, також обвалилась більш як на третину, чим гріх було не скористатися.