Моя клітка нічим не особлива і не цікава. Багато людей навколо мають куди більші і просторіші клітки або навпаки – набагато тісніші, та більшість із них не знає про їх існування, або робить вигляд, що не знає, бо не так вже й легко подивитись в очі своїм страхам і визнати, що вони не просто є, а коїться там щось геть страшне. Тому вони і живуть далі мовчки, удаючи сліпоту, і так само мовчки носять над головами і навколо себе важкі залізні ґрати, які душать з усіх боків і іноді стикаються з...

Читати далі...

Хлопець пройшов всередину, слідом за господарем. Останній був невисоким пузатим чоловічком, лисим, зате з вусами. Вдягнений був, як і потрібно, у камуфляжну форму з біркою охоронця. Тим більше, без неї мав би виглядати геть жалюгідно.- Рано ти, - сказав Санич, сів за стіл і почав писати, вдаючи зайнятість.Зрештою сам швидко покинув це, виставив дві склянки і дістав з торби з-під столу літрову пластикову пляшку самогону. Випили не закусюючи, заговорили про те та інше. Чоловік хвалився, що...

Читати далі...

Останній за день пасажирський катер сонно підповз до кінцевої пристані. Пристань знаходилась майже на окраїні міста, тому людей сюди доїхало геть мало. Матрос накинув засалений канат на трухлявий стовпчик, і пасажири пострибали з хиткого катера на не менш хиткий дерев’яний причал.Серед них був і Сашка. На відміну від більшості, яка повернула в сторону непривабливих п’ятиповерхівок, він пішов в інший бік. Людей тут майже не було, і ніхто не звертав уваги на одинокого пом’ятого юнака в несвіжій...

Читати далі...

Коли я вперше почув у новинах про лондонські погроми, там не було сказано, хто саме бере в них найактивнішу участь. Та варто було переглянути тільки дві-три замітки в Інтернеті, щоб переконатись – бунтують чорношкірі.Десь я вже це бачив.У Франції кілька років тому дві макаки, втікаючи від поліцейських (навіщо!?) залізли в трансформаторну будку, де їх благополучно прибило струмом. Ну звісно, як учора вилізли з джунглів, звідки їм знати про електрику? Тоді немало машин та вітрин було розколошкано ...

Читати далі...

Для мене. Очевидно, чергова сходинка у серії «Крыша едет не спеша».Раніше якось не приділяв цьому уваги. Тепер же, якщо випадково побачу таке звірятко (неважливо в житті або на фотографії), на душі стає якось паскудно. Особливо – якщо побачений кролик у клітці.Не знаю, що це означає. Просто якось безкінечно сумно бачити це малорухоме тучне створіння з наївною мордочкою і величезними вухами. Його майже постійна апатія швидко і надійно переходить до мене, так що доводиться застосовувати...

Читати далі...

Вам может быть одна из падающих звезд, Может быть для вас, прочь от этих слез, От жизни над землей принесет наш поцелуй домой И может на крови вырастет тот дом, Чистый для любви... Может быть потом Наших падших душ не коснется больше зло Мне страшно никогда так не будет уже, Я - раненное сердце на рваной душе. Изломанная жизнь - бесполезный сюжет. Я так хочу забыть свою смерть в парандже. Лишь солнце да песок жгут нам сапоги, За короткий срок мы смогли найти Тысячи дорог...

Читати далі...

Мені набридли спекуляції щодо історичного походження і повноцінності української мови. Мене дратують адепти точок зору, згідно з якими українську зліпила із польських слів у ХІХ столітті купка галицьких фанатиків на чолі з Грушевським (а потім їхню справу докінчили більшовики), що Шевченко писав виявляється на малоросійськом нарєчії, яке прирівнюється ними до сучасного суржику. І взагалі слова «Малоросія», «малоросійський», які вперто прививають усякі ваджри і тому подібні заслужені діячі...

Читати далі...

Do you remember me I'm just a shadow now This is where I used to be Right here beside you Sometimes I call your name High on a summer breeze What I would give, To feel the sunlight on my face What I would give, To be lost in your embrace I've fallen from a distant star Came back, compelled because I love I'm caught between two different worlds I long for one more night on earth Do you believe in dreams That's how I found you But I can't be with you Till you take a leap of...

Читати далі...

До того берега веде один лиш міст,І перед ним я зараз сам стою,І хочу перебігти, як колись,Щоб опинитись знов на тім краю.Заманює зелена далечінь,Звуки дитинства і знайомі голоси.Земля давно загублених створінь.Там все, що я хотів і що просив.Та я стою. Бо тільки перейду,Я розпочну іще одну війнуІ знов програю. Знову не вкрадуСвою давно загублену весну.Мене знов кине в небо неживе,Укутає отруєним туманом.І осліпить. Задушить. РозірвеІржавим лезом ледь засохлі рани.Тоді б я падав вертикально...

Читати далі...

Небо таке ж порожнє як і я,Небо, усі мої думки у небі,Сірі хмари, але дощ не піде.Тебе! Я вже майже забув тебе,І мені тепер не треба слів,Жовте листя під ногамиВсе скаже за мене!Я завжди пам’ятав, що так і було,Я завжди знав, що так і буде, –Речі ніколи не змінять себе!Я завжди пам’ятав, що так і було,Я завжди знав, що так і буде, –Речі ніколи не змінять себе!Яка тобі різниця куди я йшов?Яке тобі діло до того, що я робив?Я все рівно нічого не знайшов,Там де хотів здобути зоряних скарбів...

Читати далі...