Мучено. Мічено. В душу насмічено. Долю окрадено й плівку засвічено. Втомилась я від філіалів пекла. Що, крім страждання? Крім страждання, що? Оптимістичні пасторалі. А головне, що — по спіралі. Фенікс вилітає з попелу. Зі сміття він ще ніколи не вилітав.Ліна Костенко

[Приєднана картинка] А я хочу, в пушистых рукавичках, Со смехом, съехать с горочки на санках!!! Забыть о взрослых, правильных привычках... Побыть весёлой, мелкой хулиганкой! Хочу в сугроб огромный, чтоб - с разбега! И шапку на резинке из крольчонка. И валенки отряхивать от снега Метёлкой у подъезда... Эх, девчонка... Где ты сейчас, забавная, смешная? И мама не грозит в окошко строго... Мне к ней нельзя. Я - тётенька. Большая. А так хотелось детства... Хоть немного..

Питаєш, як живу? Живу, як всі, Хоч мріялось інакше, Не раз в житті проходили дощі, Не раз всміхались очі в щасті... Усе було – і повінь навесні, І смуток дарувала щедра осінь, А іноді кружляв холодний сніг, Лишаючи сліди в моїм волоссі. Та по при все через життя несла Свою любов і чисті мрії, Дарунок Божий в серці берегла – Промінчик Віри та Надії. (Галина Химочка)

Позвони мені першого квітня, Пожартуй, що ти любиш мене. І нехай хоч обманом розквітне Мого щастя віконце сумне. Хай до серця пригорнеться слово, Як ранковий промінчик до трав. Подзвони мені ввечері знову І признайся, що ти жартував. Я заплачу, стерплю, зрозумію, Кину докір на перше число І ніколи спитать не посмію, Чи то гірко, чи смішно було. Ганна Чубач

Мені зосталось мало жити. Ще менше — бути молодою. І я не стану ворожити — Піду на зустріч із тобоюІ ти приймеш мене як гостю: Посадиш в крісло, мовиш слово. І вийде все гранично просто Від поцілунків — до любові. А після... Боже мій, навіщо Було приходити сюди? Висока влада чоловіча Підкорить серце назавждиІ стане важко, стане гірко. Але вже нікуди втекти. І новорічну в небі зірку Моїм рукам не досягти. Не відректись, не відмолити, Того, що скоєно любов’ю. І я захочу довго...

Читати далі...

Летаргія - суперниця смерті - мою душу хоронить живцем. Я не зможу ніколи померти. Та боюся казати про це. *** Вода у річці - стигне, стигне. Листок на дереві - засох. я думала, що я єдина. А я - одна із багатьох. *** У серці сад - не зацвіте, Не буде полум'ям горіти. Скажи хоч слово золоте, Щоб срібний іній впав на віти. *** Спішить дорога, що за нами. Пилюка - сірістю паде. Приходить віра тільки снами, Що краще житьи...

Читати далі...

Скільки всього пережито! Скільки не здійснених мрій! Колосом жита вицвіло літо В бік недолюблених днів... Ганна Чубач

* * * Идёшь ты мимо дома моего, Такой холодный и чужой такой, А я ищу тебя лишь одного В чужом дому с надеждой и тоской. Кому попало на своём пути Меня готов ты выдать каждый миг… Трепещет имя на устах моих, Но вслух его боюсь произнести. Твоя душа – гостиница, мой друг, Легко войдёт и выйдет человек. Как в крепости, в душе моей навек Закрылся ты, в неё ворвавшись вдруг. Порой тебе завидую до слёз, Собой недовольства не тая, Что в жизни встретить довелось Любовь тебе такую, как моя. &nbsp...

Читати далі...

О, гордість, жорстока й велична_ Жіноча окраса одвічна, Ти скільки вогню погасила, На стукіт дверей не відкрила?! У спалаху гасне бажання, В тенетах тугих поривання, Б'ють в груди холодні прибої У пору весни золотої. Буває. урветься терпіння, Та враз заговорить сумління... Сама дивоцвітами сяєш, А скільки чуттів спопеляєш? В жорстокості горда й велична - Панує цнотливість одвічна. &nbsp...

Читати далі...

( 26.06. - день міста) [Приєднана картинка][Приєднана картинка]Ми живемо в Ізяславі, на Горині голубій. Ми віками його славим у труді і боротьбі. тут історію сувору ми для внуків бережем. Пам'ятаєм наше вчора і в майбутній день ідем. І сьогодні наше місто вічно юне, молоде, всіх вітає урочисто, бо до нього свято йде. Приїжджайте, любі друзі, Надгориння кличе вас. І зустріне по заслузі, і пригостить в добрий час. Гарне місто, добрі люди...

Читати далі...