Катівня «Ізоляція» зсередини

Катівня «Ізоляція» зсередини: виклали фото тюрми, яку досі бачили лише в'язні


Зображення, оприлюднені каналом @traktorist_dn

Камери, знаряддя тортур і подвір'я: це перші в історії фото влаштованої російськими гібридними силами тюрми «Ізоляція», які потрапили у відкритий доступ. Фото почав викладати анонімний канал «Донецкий тракторист» у ніч на 27 січня, і до цього моменту їх уже  півтора десятка.

Те, що на знімках дійсно «Ізоляція», підтвердив журналіст, експерт Українського інституту майбутнього Станіслав Асєєв, який був в'язнем цієї тюрми.

Територія
Територія
Знаряддя тортур
Знаряддя тортур

«Зараз ви бачите унікальні кадри: загальне фото території «Ізоляції», камери ув'язнених (перший поверх з ґратами) і прогулянковий дворик, обнесений «колючкою», куди нас виводили вранці на 5-7 хвилин. ... Схоже, ті, у кого з адміністрації ще збереглися мізки, нарешті зрозуміли, чим у найближчому майбутньому обернеться для них ця «тема» - міжнародним розшуком і судом з нашого боку – і «обнуленням» у цьому випадку від «братів» із ФСБ. Тож вирішили заробити собі індульгенцію. UPD Плюс фото столу для тортур у підвалі, зі скотчем і Тапіком», – написав Станіслав Асєєв.

Журнал обліку відвідувачів
Журнал обліку відвідувачів

Радіо Донбас.Реалії вже неодноразово розповідало історію цього місця. Полонені часто називають його сучасним концтабором. До початку російської агресії у цехах колишнього заводу ізоляційний матеріалів у Донецьку діяв центр сучасного мистецтва «Ізоляція». Ось як він виглядав у той час:

Художник Даніель Бюрен, галерист Лоренцо Фіаскі та меценат Любов Михайлова перед інсталяцією в «Ізоляції», довоєнний Донецьк
Художник Даніель Бюрен, галерист Лоренцо Фіаскі та меценат Любов Михайлова перед інсталяцією в «Ізоляції», довоєнний Донецьк

Його приміщення захопили контрольовані Росією угруповання у 2014 році. Пізніше зі слів полонених і заручників, котрі поверталися за обмінами, стало відомо, що в «Ізоляції» діє в'язниця. Існують десятки свідчень про катування там.

Сучасний вигляд, фото «Донецкий тракторист»
Сучасний вигляд, фото «Донецкий тракторист»

Нещодавно російська Вікіпедія намагалась видалити статтю «Ізоляция Тюрьма» через українські джерела, на які посилаються автори. Стаття досі перебуває на розгляді щодо видалення.

В Україні Офіс генпрокурора веде кримінальні справи щодо подій у цьому місці. Наприкінці 2020 року, за словами заступника голови департаменту нагляду за розслідуванням злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, Зери Козлієвої, було оголошено про підозру одному з бойовиків із позивним «Палич», котрий був комендантом тюрми. Зі слів інших екс-полонених відомо, що це – Денис Куликовський.

https://www.radiosvoboda.org/a/kontstabir-isoliatsia-opryludneni-photo/31071351.html

«Ті, що законно захищають людей від закону»

«Ті, що законно захищають людей від закону»: судові процеси над членами УВО

Українська військова організація (УВО) була утворена влітку 1920 р. у Празі заходами старшин різних українських формацій, коли вже стала зрозумілою поразка українських військ у національно-визвольних змаганнях. Очолив УВО полковник Армії УНР галичанин Євген Коновалець.

1.Лідер ОУН Є.Коновалець із сином Юрком. Фото з архіву Святослава Липовецького http://his.img.pravda.com/images/doc/2/f/2ff0456------------.2.18.jpgЛідер ОУН Є.Коновалець із сином Юрком. Фото з архіву Святослава Липовецького http://his.img.pravda.com/

Головною метою новоствореної структури було, спираючись на власні сили, методами підпільної боротьби продовжувати змагатись за здобуття української державності та підтримувати бойовий дух українців.

Окреме місце в історії УВО займають судові процеси над її членами. Зали судових засідань, де були присутніми чимало представників українських, польських і навіть закордонних засобів масової інформації, ставали для членів УВО трибуною для виголошення ідейних переконань, пояснення вчинків та заяв про продовження визвольної боротьби українців. А сам перебіг кожного судового засідання мав першорядний вплив на всю українську суспільність та молодь зокрема.

Як правило, у зв’язку з тривалими розслідуваннями суди над членами УВО відбувалися роком пізніше від вчиненої ними акції. Самі судові засідання могли тривати цілими місяцями.

Судді http://img.audiovis.nac.gov.pl/PIC/PIC_1-B-605-1.jpgСудді http://img.audiovis.nac.gov.pl/

Привертають увагу найгучніші судові процеси над членами УВО, які відбувалися протягом 1920-х років в Галичині. Перша гучна судова справа відбулася у 1922 р. Тоді на лаві підсудних перебували особи, яких звинувачували у замаху на життя керівника Польщі Ю. Пілсудського під час його візиту до Львова восени 1921 р., вчиненого молодим увістом Степаном Федаком (“Смок”).

Окрім членів УВО, слідство велося проти багатьох впливових у Галичині українців, наприклад, доктора Василя Щурата, відомого українського вченого, ректора таємного Українського університету Михайла Галущинського, доктора Лева Ганкевича та ін.

Михайло Галущинський http://zbruc.eu/sites/default/files/pictures/halushchynsky_1915_0.jpg
Лев Ганкевич http://esu.com.ua/images/article_images/G/g1666766908-01.jpg

Загалом у ході цієї справи, польські правоохоронці в антидержавній діяльності звинуватили тринадцять осіб. Головного фігуранта справи С. Федака було засуджено на 10 років, решту – на кілька років важкого ув’язнення. Під час слідства усі затримані поводилися надзвичайно відважно. Сам С. Федак після численних тортур під час допитів не змінив власної позиції і зазначав, що його дії були спрямовані виключно проти польського львівського воєводи О. Грабовського, а не проти самого Пілсудського. За його словами, цей акт мав засвідчити продовження боротьби українців за власну державу перед польськими урядовими колами та світовою спільнотою та як протест проти поділу Східної Галичини на воєводства.

Степан ФедакСтепан Федак

Адже в цей час уряд ЗУНР, перебуваючи за кордоном в еміграції, ще намагався на дипломатичному рівні домогтись визнання української державності принаймні в кордонах Галичини.

У грудні 1924 р. у Львові розпочався судовий процес проти групи осіб, звинувачених у шпигунстві та належності до УВО. У цій справі все почалося з арешту львівською поліцією зв’язкової УВО Ольги Басараб, у помешканні якої була виявлена велика кількість матеріалів військового характеру. Намагаючись отримати якомога більше інформації, у в’язниці польські поліціянти її закатували на смерть.

Ольга Басараб http://incognita.day.kiev.ua/assets/components/phpthumbof/cache/_s.d3f644086fffdc57d9564e6039f5d8985659.jpg
Ольга Басараб http://szru.gov.ua/index_ua/wp-content/uploads/2015/02/basarab.jpg

Після рішення послів Ради Антанти у березні 1923 р. про остаточне приєднання Східної Галичини до Польщі тактика Української військової організації змінилась. Так, члени організації в краї мали вести звичайне легальне життя, в жоден спосіб не видавати себе і усіляко заперечувати свою причетність до УВО.

В. Вільсон та лідери Антанта http://image.zn.ua/media/images/614xX/Dec2013/78569.jpg В. Вільсон та лідери Антанта http://image.zn.ua/

Навесні 1926 р. у Львові відбувалося судове засідання у справі т. зв. “поштовців”, увістів, які брали участь у т. зв. “ексах” протягом 1924–1925 рр. Експропріації – це збройні напади на фінансові установи Польщі і поштові вози з метою вилучення грошей для організаційних потреб. Такі дії вживали революційні організації у різних країнах світу, а увісти просто запозичили цей досвід. Керівником УВО в Галичині на той час був сотник Юліан Головінський, який разом із ближчими соратниками створили спеціальну групу – “Летючу бригаду” з досвідчених членів УВО та розробили цілу систему підготовки та проведення такого роду акцій.

Юліан Головінський http://img.audiovis.nac.gov.pl/PIC/PIC_1-P-67-2.jpgЮліан Головінський http://img.audiovis.nac.gov.pl/

Варто наголосити і на зусиллях галицьких українських адвокатів, які захищали увістів у судових процесах. Як правило, підсудних захищали кращі українські галицькі адвокати – Лев Ганкевич, Володимир Старосольський, Степан Шухевич та ін. Завдяки їх умілій тактиці захисту багатьом увістам вдавалося уникнути ув’язнення. Ці адвокати, яким найбільше довіряло підпілля і які мали найбільше роботи, насправді перебували в найскрутнішому фінансовому становищі. “Безперечно, ми зі Старосольським — мимо нашої тяжкої праці — хлептали біду”, — писав Шухевич у спогадах. Організація намагалася віддячувати правникам, приховано оплачуючи їхні послуги. Зокрема, у 1925 р. М. Матчак, що був касиром УВО у Львові, надавав гроші для українських адвокатів, які захищали заарештованих увістів. (фото 2)

Захисники обвинувачених http://img.audiovis.nac.gov.pl/PIC/PIC_1-B-607-2.jpgЗахисники обвинувачених http://img.audiovis.nac.gov.pl/

Таким чином, політичні процеси 1920-х років були своєрідним підгрунтям подальших судових засідань. Завдяки присутності українських, польських та закордонних журналістів під час судових розправ, широкий загал дізнавався про подробиці функціонування організації, мету її діяльності, почув про обґрунтування методів боротьби. Самовідданістю відзначалася праця українських галицьких адвокатів, що виступали оборонцями увістів в усіх судових процесах, часто навіть не вимагаючи платні за свої послуги.

photo-lviv.in.ua/ti-scho-zakonno-zahyschayut-lyudej-vid-zakonu-sudovi-protsesy-nad-chlenamy-uvo/

Вірші Василя Вишиваного


Надія

(Посвята Гуцулам)

О хмари, що в сторони рідні йдете,
Гуцулів від мене вітайте —
О птиці, що в гори на південь пливете
З вітанням од їх повертайте.

В неволі самотній я тужу й сумую,
Далеко народ мій і гори —
І, здатний на ласку судьби, тут нудьгую,
Мій Боже, дай знести це горе.

Я сильно надіюсь, що прийде хвилина,
Весь світ запалає огнями —
І воля народів, щаслива година
Братерство воскресне між нами.
Весело гей!
Покинув я село, дівчата,
Пішов до рідних верховин.
Зі мною вівці і ягнята
І воля полонин.

Весело, гей! тут добра паша
І в раю тих полонин
Цвіте як май свобода наша
І втіха для маржин…

Весело, гей! я світ вітаю,
Як володар той нарід свій.
І кличу звінко, голосно, бо знаю,
Що гірський світ — він мій!
Зима
Похмурий день, холодний вітер віє,
Потік невільником — під льодом плаче.
По горах сніг кругом біліє,
В селі ворона сумно краче.

І все утомлене дрімає —
І всюди білий, вічний сон.
І стогне ліс, потік ридає —
І чути кракання ворон.
І в мене в серці теж зима,
І чути злобне: кра…
Хвилі…
В житті є дивні хвилі…
Колишуть нас, мов филі,
на морі…
І радість в серце гляне,
Всміхнеться, та зів’яне і змеркнуть зорі…

В житті є дивні чари.
Майнуть мов небом хмари —
ті білі хмари
Любов не раз засяє
Про чар тих хвиль згадає,
про дивні дари…
І мрії за тобою
Полинуть самотою —
як білі хмари…
Білі хмари, Дивні чари!
З вами, з вами линуть в далі,
Всі мої надії.
Вірлиний крик
Гуде Гуцульщина, співає
Природа вся цвіте,
А Черемош аж грає…
Маржина вся пасе.

І смутку хоч тобі на лік:
Здається божий рай.
Шумить тобі сосна й потік:
Щасливий край! щасливий край!

І цвів би на Покуттю досі
Чудовий, ясний май,
Якби у смертному покосі
Не повалився гай.

Днесь голод, смерть, кати
В Гуцульщині гуляють;
І змучені брати
Заковані вмирають.

Лишень орли кружляють
І крильми лопотять,
Мов наших закликають;
Вони летять, кудись летять…
Ноктюрн над морем…
Над морем місяць сріблом сяє,
І чути легкий хвилі шум…
І ніч задумана скриває
У сяйві срібла сум.

Падучі зорі ген зникають
І срібний шлях за ними згас.
Пестливі хвилі нишком грають,
І в безвість кане час…

Ноктюрну тони вдаль лунають
І місяць вже на сон іде…
Лиш морські хвилі ще гуляють —
Їх легіт до танку веде…
Розпука

(Присвячую Василеві Сливчукові)

Страждання все життя та сльози,
Терпіння й безконечна мука…
На майський квіт падуть морози
І глумиться над другами розлука.

Побачу я колись тебе, мій друже?
Побачу я вас ще, кохані гори?
Чи чуєте, як я баную дуже,
Як серце томить невимовне горе?
Любов матери
Не можу, не можу заснути,
Являється вічно мій син;
В кайдани залізні закутий
І мертві товариші з ним.

За волю країни ти згинув.
І де ти спочив! — озовись!
Мене сиротою ти кинув,
А клявся, що вернеш колись

Ніколи не вернеш до хати,
Мені вже не бачить тебе! —
Банує зажурена мати,
А вітер ридання несе…

Нехай! Прийде хвиля і воля
Увільнить нас з ганьби ярма
І легше знесу я недолю
І скажу: пропало, дарма.

Умру я від жалю, ох, знаю!
Та долі собі не молю,
Бо в серці розраду кохаю,
Що з сині героя люблю.
Колись
Мої гадки блукають
Стежками давніх літ
І з тугою збирають
Любови звялий квіт.

Дарма — ні з чим вертають,
Дарма — вони шукали.
Лиш серцю нагадають,
Що дні весни пропали.

Мої гадки блукають
І линуть ген вперед,
І лугами збирають
Надій пахучий квіт.

Казали їм «вертати»,
Казали їм «забути»,
Казали їм «вмирати».
Любови не вернути…
Незнаним героям
Заздрю я тим, котрі в землі
вже сплять,
Яких ніхто не знає;
Які на віки вже мовчать,
Й ніхто їх не кохає…

Голубить тих забутих без імен
Земля, мов рідна мати;
Цілує їх в ночі і в день,
Щоб їм любов віддати.
Заздрість
Щаслива, щаслива дитино!
Ти хату, батьківщину маєш.
У тебе є рідна родина
І ти ще сирітства не знаєш…

Не знаєш ти слова блукати,
Маленька ти ще, моя пташко.
Не знаєш, як сумно шукати
Батьківщину другу, як важко!

До сну тобі ненька співає,
Пестить тобі словом серденько
І пісня тебе колихає,
Голубить тихенько, тихенько..

Невинну дитину побачу,
І сниться мені моя доля.
І гірко од жалю заплачу
Мов квола билина край поля.
Потіха нещасного…

(собі)

Розплилися мріяні мрії;
Спустошене серце моє.
Розплились найкращі надії,
Минулося з ними життє…

Так сумно і гірко в серденьку,
Так пусто, самітно мені!
Прекрасне життя далеченько;
Коротко тривало, як в сні…

І туга у серці ридає;
Не раз ти почуєш її…
Самітним в чужині блукаю
І думи голублю свої.

****

Минає в житті лиха доля
І кожний покине ярмо;
Всміхнеться нещасному воля
Цілуючи смертю його…
До Збруї!

(Присвячую У.С.С.ам)

До збруї! До збруї стрільці!
Зірвіться, ламайте кайдани!
З’єднаються з вами покійні брати,
І згояться народні рани…

До збруї! До збруї стрільці!
Товаришів рідних згадайте,
Що мріють про волю в холодній землі
Всі сили до бою з’єднайте!

До збруї! До збруї стрільці!
Велика Вкраїна повстане
І в купелі крови воскреснуть мерці
І радість до краю загляне.

До збруї! До збруї стрільці!
І рідну країну спасайте!
Повстаньте як вірні козацькі сини,
Героями в хату вертайте!

Вірш

74-річна мешканка Луганська написала вірш-відповідь на пісню Віки Циганової «От Донецка до Кремля — это русская земля»

Слухай, Віка Циганова про що буде тут розмова:
Від Донецька до Кремля -українська це земля.
Наш князь Юрій Долгорукий підкорив болота, луки
Він Москву вам заснував щоб нечистий вас забрав!
Ще в Москві хор жаб співав,
Київ наш вже процвітав.
Жаль, що путін це не знає, на Вкраїну зазіхає.
Де стояли шахт громади він поставив свої ‘Гради».
Зруйнував наші мости і наставив блокпости.
Там, де соняшник в нас ріс,
Поле топчуть «Стрілок“, «Біс’.
Де були сади, левади зараз там його гармати.
Де хліба росли високі, вирви там навкруг глибокі.
Де малеча тягла санки,
Розчавили гірки танки.
Розбомбив він наші хати вимусив людей страждати
Надсила на нас конвої, найсучаснішої зброї.
Він мінує лани чисті -так робили лиш фашисти.
Ллється кров в моїй країні та не вмерти Україні,
Не здамо землі ні клапотъ — пам’ятай це, руський лапоть!
Вірю, знаю — прийде час, відповість він за Донбас,
За землю мою святую, за пролиту кров людськую,
За могили в чистім полі, за всі зламанії долі,
За скалічених людей і за смерть малих дітей.
Чуєш, Віка, стерво сите, Україну вам не вбити!
І земля моя Донбас прокляла давно вже вас.
Я благаю на колінах: «Мир дай, Боже, Україні?
Щастя дай захисникам, її донькам і синам.
Матір Божа, я благаю, спокій дай моєму краю,
Дай загиблим місце в раю - я молю тебе, благаю!
путіна я проклинаю, 'щоб ти здох', йому бажаю.
В небуття підуть кобзони путіни і циганови,
Та залишиться країна, наша ненька Україна.
Вільная і працьовита не раз кровію полита!

Від Natalia Diergaieva



Марія Примаченко

1909, 12  січня – у селі Болотня на Київщині народилася Марія Примаченко (Приймаченко), художниця, представниця «наївного мистецтва». Її твори дивували мистецький світ й експонувалися у Франції, Канаді, Польщі, Росії, Німеччині та в інших країнах.



1937-го на міжнародній виставці у Парижі Марія Примаченко отримала золоту медаль. Цю нагороду вона так і не змогла потримати у руках. Бо її надіслали на адресу Івана Гончара, який також брав участь у виставці, і медаль загубилася.

З дитинства їй довелося переборювати поліомієліт. Марія Приймаченко була переконана, що цю хворобу їй наврочили. Три доби вона терпіла біль, потім батько підводою відвіз доньку до місцевої знахарки. Після того одна нога покривилася і стала коротшою. На все життя вона залишилася інвалідом і пересувалася на милицях.

Марія Приймаченко почала творчий шлях з розпису власної хати. Якось пасла гуси та й побачила дивного птаха, який скинув пір’я з крила. На землі, де впало пір’я, були різнокольорові смужки. Це був синій глей. Вона набрала його і розмалювала стіни домівки синіми квітами. Сусідський хлопчик був вражений красою малюнків і не хотів іти додому, поки йому не дадуть квітку

Потім з’явилися жар-птиці, казкові звірі та квіти. Сусіди запрошували дівчинку розписувати їхні оселі. Подивитися на ці малюнки приїздили з навколишніх сіл. Протягом 1930-1980-х років відбулося близько 60 виставок творів Марії Приймаченко. Її картини зберігаються у найвідоміших галереях не лише  України, а також Росії, Франції, Болгарії, Австрії, Угорщини, Канади, Білорусі, Бельгії, Данії, Швеції, Португалії, Польщі, Прибалтики, Узбекистану, Казахстану, Чехії, Грузії.

Марія Примаченко створила понад 800 картин. Понад 600 з них зберігаються в Київському музеї українського народного декоративного мистецтва. 

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/sichen/12/1909-narodylasya-hudozhnycya-mariya-prymachenko







Береза-Картузька була місцем, де карали українців

У неділю, 12 липня, сповнилося 86 років відтоді, як у довоєнній Польщі відкрили концентраційний табір для позасудового утримання супротивників тодішнього режиму в місті Береза-Картузька. Чимало з тих, кому довелося пройти крізь той табір, були українці.



Позаду руїни колишньої казарми, збудованої ще за царської Росії. Там тримали в’язнів. У бетонній коробці, що попереду, кажуть, був карцер

Зараз це місто, що зветься вже просто Береза, належить Брестській області Білорусі. Там біля будівель колишнього табору стоїть пам’ятник із п’ятикутною зіркою, що повідомляє: з 1934-го по 1939 роки тут був концтабір.

В одній із будівель є й такий собі імпровізований міні-музей, у якому концтаборові присвячена одна кімната. У ній – роба в’язня, дубці наглядачів та 50-кілограмова бетонна шестигранна плита – такими в’язні брукували вулиці міста. Місцеві мешканці пригадують, що ще на початку 1960-х цими плитами були забруковані хідники на вулиці Леніна.
Імпровізована кімната-музей Берези-Картузької.

А ще в музейній кімнаті – фотографії декого з кількох тисяч людей, які пройшли через цю тюрму. І, як кажуть наші білоруські колеги з Радіо Свобода, які побували в Березі, усе зроблено для того, щоб скласти враження, ніби концтабір створили спеціально для товаришів із Комуністичної партії Західної Білорусі, яка діяла на тих теренах у складі тодішньої Польщі до Другої світової війни.

І не тільки творці цієї кімнати не згадують про те, що значну частину тих, хто без суду відбував покарання в цьому концтаборі, були українські націоналісти з Західної України, яка тоді належала Польщі.

В’язнями були свідомі українці

Польська «Ґазета Виборча», яка минулого року надрукувала велику розвідку про табір, нелюдські умови перебування в ньому змальовує вельми детально, а про його українських в’язнів пише коротко: «Даних стосовно українців не маємо».

А тим часом сам цей табір, чи, офіційно, «місце ізоляції», відкрили 12 липня 1934 року саме через убивство міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького, яке здійснив член Організації українських націоналістів Григорій Мацейко.

Цим убивством 15 червня того року ОУН відповіла на кількарічну політику «пацифікації» – масових репресій проти українців Галичини й Волині, яку провадив тодішній польський режим.

Уже через два дні, 17 червня, польське керівництво розпорядилося створити новий табір, де супротивників режиму мали утримувати по три місяці (з можливістю продовження цього терміну) без жодного суду, лише за адміністративним рішенням поліції чи місцевої влади.
Важка фізична праця, нерідко беззмістовна, була лише одним із методів знущання в Березі-Картузькій.

До табору в Березі-Картузькій потрапляли всі, кого владі було простіше покарати без суду: і радикальні польські націоналісти, і комуністи, і неплатники податків, і просто кримінальники.

Але, як виглядає з різних джерел (а польські, радянські і сучасні українські джерела тут вельми різняться), з понад 7 тисяч людей, які пройшли покарання цим табором за час його існування до вересня 1939 року, більш як половина були члени українських організацій, зокрема, ОУН, і просто свідомі українці.

Важкі умови в концтаборі і в тодішній Польщі

Одним із найвідоміших в’язнів табору був свого часу й майбутній головнокомандувач Української повстанської армії Роман Шухевич. А творець першої УПА, відомої ще як Волинська січ, Тарас Боровець (Бульба), як пишуть, заробив за час перебування в Березі-Картузькій епілепсію через те, що йому там довелося пережити.

Метою табору було не знищувати людей, а ламати їх, фізично й морально. Згадана стаття польської газети, яка є і в українському перекладі, описує, яким чином цього досягали.

2007 року режисер із Канади, з Монреаля, Юрій Луговий зняв документальний фільм про Березу-Картузьку і про становище в тодішній Польщі, про фактичну польсько-українську війну, яка точилася тоді на західних українських землях

Вертеп

Це святковий вертеп в одній з львівських квартир 1972 року. Можна впізнати Василя Стуса, Марію й Ганну Садовських. Є на фото й інші митці. Усі ходили до друзів, колядували, вітали з Різдвом.

Вже 13 січня 1972 року КДБ доповіло керівництву компартії про початок операції "Блок" проти української інтелігенції. Стеження, обшуки, затримання. По справі проходили Василь Стус, В'ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк та інші. Але..

Але репресивна політика не змогла знищити традиції та відібрати Різдво.

З Різдвом Христовим, друзі!

Освітня асамблея



Про події з фото можна почитати тут www.istpravda.com.ua/articles/2011/01/12/13866/