Ще кілька місяців тому можна було сказати, що діє формула ...

   ... поки Україні не буде повернений контроль за своїм кордоном, ні про яке скасування санкцій і мови бути не може. Але сьогодні на нас тиснуть щодо "української частини" Мінських домовленостей. При цьому нашими західними партнерами ігнорується факт, що виконання цих зобов'язань, пов'язаних з конституційними та законодавчими змінами, має бути тiльки пiсля припинення війни і відведення окупаційного контингенту хоча б від лінії розмежування.
     Для чого Захід хоче, щоб ми виконували свої зобов'язання, а Росія - ні? Чи не простіше буде для Євросоюзу звалити на Україну відповідальність за те, що Мінський процес застопорився i перестати "карати" Росію, яка так "старається", щоб був мир? Принаймні, в цьому полягає тактика російської дипломатії. І на Заході чимало тих, хто хоче з цією тактикою погодитися - з причин економічного та корупційного характеру. Позиція Німеччини завжди була вирішальна. Але зараз вона може не зіграти такої ролі з двох причин. Перша - це послаблення внутрішньополітичних позицій Ангели Меркель. І друга - послаблення позицій самої Німеччини в ЄС. У країнах Євросоюзу з'являється все більше лівих урядів, схильних до компромісу з Москвою.
     Чи може Петро Порошенко перешкодити цьому? Певною мірою - так. Український президент може зажадати від країн "нормандського формату" чітко зафіксувати часові рамки виконання кожного пункту Мінських домовленостей - якщо вже вони пролонговані на поточний рік. І ще одне питания до Заходу: Росія в цій ситуації агресор, як ще недавно вважали всi на Заході, чи вона - "посередник", як стверджують Гризлов, Лавров і Патрушев?
     Ігнорувати відповіді на ці питання європейські політики не зможуть - що ліві, що праві. Ми повиннi перешкодити скасуванню санкцій або перетворити це рішення в ганебне для Європейського Союзу.
(Вiталiй Портнiков, журналiст)