Із святом, рідні і кохані!

Україно! Тебе я терпіти не можу, 
Я тебе ненавиджу чуттями всіма, 
Коли ти примітивна й на лубок схожа, 
Коли думки на лобі у тебе нема.

Я люблю тебе іншу — коли ти бунтуєш, 
Коли гнівом під кручі клекоче Дніпро, 
Коли думаєш ти, коли бачиш і чуєш, 
І несеш од криниці вагоме відро.

Україно, мовчи! Україно, затихни! 
Не така ти багата, щоб тратить слова. 
Хай брехня твоє слово дугою не вигне, 
Хай не вірить твій розум в убогі дива.

Україно! Яка в тебе мрія шалена! 
Ти не кліпай очима на мрію чужу. 
Притулися горбами й устами до мене, 
Перетни в моїм серці криваву межу!

Ти здави моє серце своїми руками 
І угледиш, що в ньому немає води. 
Не сиди в пелюшках над чужими віками, 
Але гордо крізь смерть до безсмертя іди!

21.XII.1961
В.Симоненко.

Подбандерложено