Как мы мудры, как мы добры
Вцепиться в чье-то горло 
Снесли кого-то топоры,
Кого-то память стёрла.
Иконы, храм, молитвы, пост
В благочестивом шуме
Убитых носят на погост
И я сегодня умер.
Пространства выдержать не смог
В минорных нотах дека
Так часто рядом с нами Бог,
Но нету человека.
И Он рыдал ночной грозой.
Померкшее светило,
Его политое слезой,
Остыло.

Ваш праздник, чаши на столах Все веселы, свои и дома, А я везде не при делах Среда чужда и незнакома. Два мира - внешний и во мне Один из них потусторонний Привычный - в мыслях и во сне, И этот, там где посторонний. Из мира тайного в пески Мечты и грёзы-пилигримы Пришли со мною, но хрупки К пустой реальности ранимы. Лишь дежавю - твои черты Из прошлой жизни образ смутный Среди постылой пустоты Мне так привычны и уютны.

 

Є два шляхи, обидва у нікуди

З народження до смерті і назад

Без пам’яті, щоразу «вперше» люди

Долають цей життєвий променад.

Одне і те ж, обставини – примара,

Лаштунки, де вистава – почуття

Де фоном всесвіт, в центрі – пара

Закоханість, розлука, забуття…

Життя чиєсь дочасно надломилось

То не важливо пів його, чи чверть,

Воно кохання сенсом засвітилось

Ну а кохання прикрашає - смерть.

брызг холодным стеклом я умылся водой
в реку дважды вошел, что шумит меж камней
среди гор, где царит тишина и покой,
где педали кручу сновидений и дней.
между правдой и небом – лишь я и GT
только ветер навстречу и в спину
по заброшенным тропам пол жизни в пути
одинокой мечты половину…

Цей спогад – все що в мене є
В мовчанні листям шелестіли,
Та кожний мріяв про своє.
Все вийшло так, як ви хотіли.
Минали жовтнями роки
Дощі ночами цокотіли
Спливло усе, але думки
Про вас – лише закам’яніли.
Все вийшло так, як ви хотіли.
Минуло два десятиріччя
Життя і час своє зробили
Змінили погляд і обличчя
І голос трохи зачепили,
Та все ж не дуже постаріли.
Все вийшло так як ви хотіли.
20й рік. В мого кохання,
Що ви його не розділили,
Вже вийшов термін зберігання
І почуття заціпеніли,
Заклякнули, здерев’яніли.
Все вийшло так, як ви хотіли.
Здійснивши мрії ті жіночі
(на все що вистачило сили)
Пустивши пил комусь у очі
Комусь ті очі ви закрили.
Все вийшло так, як ви хотіли.
Ви стали як усі, як інші
Ті що ніколи не тремтіли
Як голос в слухавці і вірші
Немає щастя - ви купили.
Все вийшло так, як ви хотіли.
Луна,  без голосу печальна
Бо ви її не пережили,
Осіння мрія пасторальна
Той листопад, де ви - любили.

О Харьков, Харьков - как всегда

И речка - серая рутина

Срубил деревья, снёс дома

И порешил (для рифмы) сына.

Прекрасным мне казался мир

Но возразили здесь : "Ну шо вы!

Куда не глянь - еврей вампир,

Пром-Зоны и Барабашовы!"

Пожалуй, но, хоть воздух яд,

Непрезентабельные виды

С обочин грудью заслонят

Оксаны, Тани, Светы, Лиды.

Они гостям покажут всё

Национальное богатство

Достойно и во всей красе

Наш экспорт, гордость - наше блядство.

 

Я приехал вчера незнакомый до слёз

Мандельштаму. Штамм гриппа с собою привёз

И российско-трёхцветные флаги

Из оранжево-бьютовской Праги.

Утомила сырая дорога

Под дождями слезливого Бога,

Путь с концами о двух Тимошенках

Тем что в Праге и той, что в застенках.

Я гостям чемпионата дам ответ -

почему у нас так любят чёрный цвет:

В Украине носят траура одежды

Потому что похоронены надежды,

Потому что схоронили мы Шевченко,

Потому что похороним Тимошенко.

Нет, Белла Ахмадулина, друзья
Прославленных поэтов не уходят
"Библиотеки"? - БЛОГИ! дно небытия
И Nothing - ничего не происходит.

Мій батько був ідеаліст

Християнин і комуніст,

А в чомусь навіть як святий

Принаймні - чесний і простий.

Вважав, одна з його «ідей» -

Немає в світі злих людей

Їм треба тільки пояснить,

Від підлих вчинків зупинить.

Коли мене хтось сильно бив -

«Ти не знайшов потрібних слів»

Будь хто дав волю кулакам -

Завжди у цьому винен сам.

Живу, шукаючи слова

Вже посивіла голова

Та все вони якісь не ті

Втлумачить істини прості.

Для тих ким жив, горів, болів

Я не знайшов потрібних слів.