У однин з вихідних днів, здається на трійцю, ходили в Пирогово. Народу було багатенько, чулася навіть німецька мова серед відвідувачів музею. Основна частина людей відпочивала на схилах навколо центральної площі, де на дерев"яній сцені виступали етнічні колективи з народними піснями та танцями, діти запускали повітряних зміїв, допрослі відпочивали та фотографувалися на фоні вітряків та хат-мазанок.
Ми теж злилися з натовпом, хоч і намагалися не потрапляти в його гущу, тож пішли гуляти по всім регіонам. Я нарешті вперше потрпив до "карпатського села".
Тут нам всім сподобалося найбільше. Не знаю, не має у мене родичів серед гуцулів та горців, людина я більш рівнинна зі спокійним характером, а в гори душа тягнеться регулярно, як на другу батьківщину. От і тоді ми довго сиділи на ганку дерев"яної церкви, дивилися на білі хатки, квітучу калину та дітей у вишиванках, і так захотілося у старовинне карпатське село, де "всюди буйно квітне черемшина, мов до шлюбу вбралася калина", а "вівчар жене отару плаєм, тьохнув пісню соловей за гаєм..."
Короче, дивіться фотографії і мрійте і ви!

У рамках щорічної подорожі на травневі свята цього року ми їздили у Уманьський парк "Софіївка".
Раніше я бував тут 2 чи 3 рази восени, навесні ж вперше. Гарно тут і навесні, хоча немає того переливу фарб від зеленого до червоно-бордового по пагорбах навколо ставків, але є своя чарівність у свіжій зелені та теплому сонечку. Але навіть при досить довгому весняному дні нам не вистачило часу, щоб досконало оглянути всі закуточки парку, не кажучи вже про саме місто. До того ж під кінець прогулянки, на нижній станції підземної річки Ахеронт (Стікс) нас застав дощик, що згодом переріс у повноцінну зливу. Тож вечірню маршрутку на Київ ми чекали хоч і мокрі, але з твердими намірами приїхати сюди ще не раз.

Мабуть, у кожної людини є у світі місця, до яких линеш сердцем все своє життя. Є такі місця і у мене. Поки що я намагаюся бувати там щороку, зарядитися енергією на наступні півроку-рік. Одним з таких місць є моя Мала Батьківщина - невеличке село у Чернігівському Поліссі на кордоні з Білоруссю - Мощенка. Саме тут я народився і провів щасливі перші роки життя. Цього року я їздив туди на травневі свята, зібралися ми там усі - 5 онуків, як колись у далеких 80-х. Щоправда причина була досить сумна - річниця з дня смерті дядька, але за інших обставин зібратися було б практично не можливо. Пом’янули, домовилися про встановлення пам’ятника, допомогли бабусі по господарству. Побачилися з двоюрідними братами та сестрами, поспілкувалися, бо життя трохи розкидало нас по суміжних державах.
Якраз перед нашим приїздом на стовпі між 4-ма жилими дворами на нашій вулиці лелеки почали будувати гніздо. Цікаво було спостерігати за тим, як вони, зносячи по гілячці вже за пару днів заклали міцний фундамент майбутнього гнізда. Дивні вони, на мене з фотоапаратом дивилися з підозрою, значить, не дуже довіряють людям, а вибрали найбільш жилу ділянку на вулиці. Сусід гордий тим, що вони обрали саме його стовп, хоч і сміття вони наносили добренько і всю лавку загадили. Односельці збиткуються, що ще й дитинча йому у дзьобі принесуть, хоча він вже пару років як вдівець і має п’ятеро дорослих дітей та пару онуків, що живуть окремо.
За ці кілька днів часто їздили за село, де колись бігали босоніж, збирали гриби та суниці, пасли корів. Згадували різні епізоди свого дитинства. Можливо хтось буде сперечатися, але я точно впевнений, що ландшафти Полісся є одними з наймальовничіших на Землі. Особливо навесні, коли квітне все живе навколо, рожево-білим маревом розквітають яблуневі сади та жовтіють килими з кульбаби.
Як сказав мій брательник: "Жалко тех людей, что живут здесь постоянно, им некуда приехать и отдохнуть душой". Дійсно, роботи в селі практично немає, поля заростають березами, ферми руйнуються та розбираються на будматеріали, чоловіки спиваються потроху, молодь їде у райцентр, Чернігів, Київ. Шкода, бо село потребує міцних рук, толкових голів, добрих хазяїв. Ходять слухи, що багато земель викупили російські та київські багатії, хочуть будувати ското-ферму та будинок відпочинку в лісі. З одного боку і жалко, що цим може порушитися та тиша і спокій, що зараз панує на тих порослих лісом пагорбах, з іншого, вселяє надію, що при умілому та бережливому природокористуванні у селі відновиться інфраструктура, з’являться робочі місця. Про одне тільки мрію, щоб нові хазяї любили та берегли цей куточок рідної мені землі так, як би це зробив я.

http://blog.i.ua/community/343/453871/ - Дія перша.

http://blog.i.ua/community/343/453884/ - Дія друга.

У суботу вранці ми зі Светою зустрілися в МакДональдсі і пішли шукати готель. Спочатку нас зацікавив готель Зірка, бо був не далеко від вокзалу і поблизу центру, але, як виявилося то був прихисток для "продажной любви" з лабіринтами коридорів та маленькими кімнатками у які ледь вміщувалася двоспальна кровать... Тож ми швидко ретирувалися звідти і поїхали до готелю "Аркадія", що побудований і обслуговується у кращих традиціях радянської епохи. Номер після ремонту видався нам дуже милим та затишним. До того ж досить не дорого - 264 грн за добу. Ванна кімната дещо не добудована, нещодавно поміняні пластикові труби йдуть поверх плитки, але гаряча вода є цілодобово, хоч і висить об"ява, що використовувати її потрібно економно.

 

Поселившись, ми рванули до театру, бо вистава починалася о 12-й, тож на дорогу нам лишалося хвилин 45. Окрема тема це одеські маршрутки. Практично на вікні кожної великими буквами написано, що вони проходять повз вокзал та Привоз, а по обидва боки меншим шрифтом інші назви зупинок, які мені ні про що не кажуть і написані  досить вибірково, так, що повністю маршрут прослідкувати не вдається. Розраховуються тут при виході, якщо ти виходиш через задні двері, то передаєш гроші і називаєш зупинку де хочеш вийти... А Я ЇХ НЕ ЗНАЮ!!! Вартість проїзду тут теж змінюється в залежності від того скільки ти проїхав від 1,50 до 2,50 грн. Короче, до театру ми прибігли за 6 хвилин до 12.
Про театр ціла окрема історія! Як відомо він починається "с вешалки". Бабця-гардеропниця тут була одна на 4 відділи, тому їй швидко набридло приймати речі і вона більшість людей з легкими курточками відправляла так, мотивуючи, що в театрі прохолодно... Насправді було досить тепло, і в нашій ложі на першому ярусі було 10 чоловік, не рахуючи 3-х дітей. Одразу виникла асоціація з маршруткою і захотілося передати за проїзд... Першу дію ми достойно відсиділи, хоча маленька дівчинка, що сиділа з батьками перед нами сказала, що це ужасно і вона більше не прийде на це кіно! Насправіді балет танцював гарно, але досить довго. Якщо "Лускунчик" казка для дітей, то головні її глядачі почали нудитися вже в кінці 1-ї дії. Про другу дію навіть у програмці було написано дивно: "всі радіють від перемоги над мишиним королем і танцюють національні танці: іспанський шоколад, арабська кава, китайський чай, російські  пряники та французькі цукерки пастушок з пастушкою..." Виглядало це досить красиво, але коли вони вийшли плясать по 3-му разу це вже втомило... А якби не прочитали у програмці що саме нам намагаються донести цими напівнародними плясками-балетом, то навряд чи здогадалися б...

Внутрішнє оздоблення театру просто вразило, ліпні фігурки на стінах та стелі, статуєтки та позолочені підсвічнтки та люстри! Просто вражаюче. Але поєтичного дару у мене нема, то ж описати словами це не можливо. Окремі деталі дивіться на фото. За загальним враженням поїдьте в Одесу самі та купіть квитки на виставу!
Обідали в ресторані "Куманець" на розі Ланжеронної та Гаванної . Тут гарний інтер"єр в українському стилі, смачно готують та доволі великі порції. Ще нас приємно вразила кав"ярня "Прага" на Малій Арнаутській, яку ми знайшли цілком випадково. Тут готують смачну каву і великі порції смачних свіжих десертів! Спіймав себе на думці, що Одеса та Львів, здавалось би абсолютно різні міста з різною культурою та історією, дуже схожі між собою. А ще, я якось внутрішньо дивувався, коли бачив українську символіку та українськи сувеніри. Це місто ніби стоїть на межі між Російською імперією та Францією десь у 18-19 столітті. Особливо відчутний цей ефект на Приморському бульварі, коли по бруківці цокотять копита запряжених у карети коней.
Більшість будівель в центрі побудовані французькими архітекторами у 1882-1900 роках, про це свідчать пам"ятні таблички. Навіть дивно як стільки будівель збереглося після Другої Світової... Дуже втішає те, що багато будинків відреставровано, деякі реставрують, хоча є і такі, що завалилися від часу та людського недбальства...
Хоча і Одеса вже не та... Зазирав я у кілька знаменитих одеськіх двориків, де тьотя Сара мала смажити рибу, хлопчик Яша мав грати на скрипочці, а Абрам Моісеєвич читати газети і ругати радянську владу... На сонечку сохнуть дитячі речі, мабуть це вже внуки Яші, який закинув скрипку, пішов у бізнес і купив мерседес, що стоїть у дворі...

Неприємно вразило виховання дітей: мені не зрозуміло як можна бити пляшки об пам"ятник чи приводити дітей гратися у доганялки по пам"ятнику Голокосту...
За вихідні ми ще прогулялися по пляжу в Аркадії, пройшлися по Дерибасівській, сфотографувалися біля 12-го стільця у міському саду, побували у ресторані-пивоварні, купили розливних таїрівських вин та сувенірів, зайшли у Пасаж, який я міг би пропустити, якби не Света. В купе ми зайшли о 22:50, пипили чаю і невдовзі заснули! Взагалі, чудово провели час, що повністю відповідає моєму девізу "Відпочивати треба так, щоб ще довго не хотілося"!

Наступний день почався з запланованої пробіжки та заняття на турниках. Давно я це не робив, мабуть даремно! Все ж нормований робочий тиждень з місцем роботи поряд з домом має свої переваги... Після занять я зустрівся зі знайомою з Одеського Гідрометцентру Анжелікою. Окреме їй величезне дякую за екскурсію в ті місця, куди сам би я точно не пішов. По-перше, це пляж Аркадія, досить відомий і влітку, мабуть дуже не дешевий. Там все вже готується до прийому відпочиваючих, проводяться косметичні роботи ресторанів та нічних клубів, набирається персонал... цвіте вишня... По-друге, це ресторан-пивоварня "Люстдтдорф". Тут подають свіже пиво власного виробництва трьох сортів. В меню ресторану є дегустаційний набір - 3 бокальчика пива різних сортів по 50 мл, 1 метр пива -дошка довжиною у 1 метр, на якій 12 бокалів пива, 1 метр ковбаси та м"ясна дошка - різноманітні м"ясні делікатеси до пива, на твій розсуд.
Ну і по-третє, це китайський ресторанчик, де ми їли жаб"ячі лапки у клярі. Цікавий досвід.
Наступного дня ранок був соняшнший і я вирішив урізноманітнити нашу ранкову пробіжку спуском до моря з послідуючим купанням! Так, в цьому році 14 квітня майже о 8 ранку я вже купався у морі.
Водичка була чиста та свіжа!

По данним Гідромету +9 градусів. Купався я і наступного дня, а от у п"ятницю вже зночі подув вітер і пішов дощ, то ж купання вже не вийшло.
У четвер була запланована екскурсія до Гідрометцентру Чорного та Азовського морів, який знаходиться на Французькому бульварі, поблизу моря. Навпроти нього санаторій Росія, хоча точніше його руїни...   Як на мене, хай би вже цей клаптик віддали багатіям під дачі, з певними умовами, хоч вигляд був би не таким жахливим...
У п"ятницю, після лекцій, ми отримали свідоцтво про успішне закінчення курсів, попрощалися і розбіглися. Я побіг у центр купувати квитки на балет "Лускунчик". На вихідні я чекав на Свету і готував якусь екскурсійну програму, але оббігти і побачити все було дуже важко.

Далі буде...

Ми таки купили собі фотоапарат. І першою його перевіркою було відрядження до Одеси. Тож про "Перлину у моря" у подіях, враженнях і фотографіях... Дуже важко вибрати кращі з майже 600 фотографій... Поїзд прибув на вокзал Одеса-головна приблизно о 6:20 ранку.

Південь України зустрів мене похмурою погодою та дощем! Але у ці дні тут планувався просто всеукраїнський шабаш метеорологів, а іноді ми уміємо домовлятися з погодою...  Доїхавши на 18-му трамваї до потрібної зупинки (які, до речі, мають тут дещо дивні назви, як то 5-та чи 16-та станція Фонтанської дороги, чи 7-ма станція Люстдорфської дороги), я пішов шукати відкритий вхід до території університету. Так рано гостей тут ще не чекали... Поселився я у університетьському профілакторїї, який більше був схожий на охайний готельчик. Переодягнувшись з дороги та прийнявши душ, я пішов навчатися. Серед слухачів курсів було 8 жінок та один хлопчина з Донецького аєродрому. З ним ми найбільше і здружилися. Після пар він спитав як я відношуся до ранкової пробіжки, я відповів позитивно і ми домовилися на 7:15 ранку. Після чого я пішов привітатися з морем. Воно було тихе, але холодне. Пізніше, озброївшись мапою, я поїхав у центр міста. Трамваї у Одесі курсують хоч і не так часто як хочеться, але досить справно. Проїзд по 1 грн. До того ж трамвай - це вид міського транспорту, якому я найбільше довіряю, після метро. Можливо тому, що він більш сталий у своїх змінах і найбільш консервативний. Не знаю чому, але я дуже погано оріентуюсь у чітких квадратних кварталах, як то центр Одеси, чи Поділ у Києві. Пройшовши вздовж вокзалу та Привозу, який вже зачинявся, я звернув на Олександрівський бульвар, так як на ньому розміщувався скверик і найбільша кількість пам"ятників. Спершу мені зустрівся пам"ятник жертвам Чорнобильської катастрофи. Він, як і більшість пам"ятників цієї трагічної події, був чорним та не дуже масштабним, стояв трохи осторонь дороги у зовсім невизначному місті напроти зупинки. Під дахом цієї зупинки я якраз сховався від дощу, що все посилювався... Далі мені попався скверик з пам"ятником-козаком та меморіал пам"яті загиблим стражам правопорядку... Скільки ж людей гине у наші мирні часи... Далі - пам"ятник Олександру Сергійовичу. Взагалі в Одесі люблять Пушкіна, я бачив принаймі три пам"ятники цьому поєту, можливо і це ще не всі. Ноги на той час я вже промочив, тож зайшов трохи обсохнути і відігрітися у торговий центр "Афіна". Цей комплекс надзвичайно мене вразив!   Склалося таке враження, що я знаходжуся у футуристичному місті серед хмарочосів, враження підсилювало металеве дерево з пташками на гілках, що практично сягало 6-го поверху. Однією з основних програм прогулянки був Оперний театр та пам"ятник Дюку де Решельє. Театр надзвичайно гарний після реставрації, чудові скульптури... Квитки я не купив, бо було вже досить пізно. Дюк, як і завжди, стоїть напроти Потьомкінських сходів і має той же двозначний вигляд з 2-го люку.

Далі буде... тут!!!

Йшов я якось зранку на роботу. Сонечко ще тільки збиралося з"являтися на сході, у Іркутську вже був полудень, а в Петропавловску-Камчатскому діло йшло вже до півночі!  

І так мені захотілося поїхати кудись, змінити оточення... Все тіло майже фізично відчувало, що хоче на тихі вулички Вінниці, до замків Закарпаття, або на набережну Великої Ялти...

Всі ці краєвиди міражем спливали за кожним поворотом. Але розмиті та непевні контури і перспективи відпустки зовсім не вселяли надію на щасливу цікаву подорож у найбижчі місяці!   А я так влаштований, що 2-3 рази в рік мені треба кудись поїхати, розвіятися, змінити обстановку...

 І о чудо!!! На роботі мені повідомили, що у КВІТНІ Я НА ТИЖДЕНЬ ЇДУ в ОДЕСУ на курси підвищення кваліфікації!!! Все це настільки чудово, що організм за щасливими криками "ЇДУ! КВІТЕНЬ! ОДЕСА! МОРЕ!" не чує слів "навчання та іспити"...

В Одесі я 2 рази по кілька годин був влітку і кілька днів на конференції у жовтні... Тепер ще збираюсь навесні! І це чудово! Як тільки виясню деталі, побіжу за квитками! Море мені вже гріють!

Стукнуло мені на початку березня кругленька дата... Так як ця знаменна подія припала на будні, то свято складалося з 2-х частин! Перша, так би мовити, офіційна, в сам день народження була досить пристойна - у італійській піцерії під пиво, смачне вино та піцу:

Друга частина (менш пристойна   ) була у мене вдома на вихідні під шашличок, горілочку та заметіль:

Дякую моїм дівчатам: Светі та сестричці Наташі за організацію свята! Я вас дуже люблю!

 

Вітаю колег з професійним святом!

Бажаю гідного визнання нашої професії у всіх верствах населення і влади.

Точних прогнозів, родинного щастя, здоров’я та благополуччя!

І завжди тримати райдужний настрій у будь-яку погоду (при будь-якій синоптичній ситуації)

і

те, що ви самі собі бажаєте!

Саме ця поговірка спливає у пам"яті у ці перші теплі сонячні дні весни!

Видно що живемо ми у помийці і поводимо себе гірше свиней!

А міська адміністрація і до весни не готова...   Здається Льоня на зорі своєї кар"єри підвищив зарплати робітникам метли та лопати...

Зате, якщо не дивитися під ноги, то настрій весняний і позитивний!   Годовне не потрапити у халепу!

З теплом і весною вас! Пам"ятайте,що скоро з"вляться листочки та травичка!