Вже давненько, ще перед 8-мим березням, у нас з"явився помічник-дворецький Інокентій, або, як ми його лагідно кличемо - Кеша .

 

Разом з ним ми часто куховаримо . Звичайно, не всі блюда сфотографовані, але багато з них лишається у добрих спогадах  і наших сердцях . Найзнаменитішим є суп з фрикадельками , не поступаються також і рисова каша з м"ясом а-ля плов, жарке у горщиках, грецький салат та смажена риба з картопляним пюре на гарнір, а також десерти, як то полуниця з вершками...

Що найголовніше у Кешиних кулінарних шедеврах, це душа і почуття гумору, яким він із задоволенням ділиться! Зважаючи на всі його заслуги і чесноти, ми плануємо у недалекому майбутньому завести йому подругу - Марусю...

Уже не перший раз згадую, що цього року я так і не скуштував справжніх домашніх вареників... Мами вже 1.5 року нема , а сестричка і дівчина не хотіли возитися з тістом, мають мало часу та бояться що не вийде, бо самі ніколи цим не займалися... А тьотя, яка теж їх гарно готує, живе у Москві і не має власних вишень...

Ось так, потроху, і вимирають традиції, разом з людьми, від покоління до покоління...  Сумно. І це лише один з прикладів... З усієї маминої записної книжки з рецептами концервацій та кондитерських виробів користуєося мабуть 3-ма-5-ма...  Вже не співаємо на вечорницях народних пісень під гармошку, а саме за віртуозне виконання на баяні моя бабця покохала мого діда ...
Здається технічний і науковий прогрес це добре , але у ньому не передбачені затишок та комфорт ...

 

Вчора ходили в кінотеатр "Лейпциг" на "Голу правду". Нормальна така комедія... похіхікали та поржали...

А я от навіть не міг уявити, що на фільм, який іде вже 2 тижні буде такий ажіотаж на сеанс о 22:00 годині! Ми за 20 хвилин до початку змогли купити квитки тільки збоку у 3-му ряду! Не знав, що по вечорам "Лейпциг перетворюється на Культурно-розважальний центр такого масштабу!

А ще о 23:30 було холодно і дуже важко доїхати ддоїхати додому... маршруток майже не було, а скоросний трамвай, що обіцяли відкрити до Дня Незалежності досі в руїнах...   Зате у цей час безліч таксі...   Буквально половина, а то і 2/3 машин, що проїжджали з шашечками... То я не зрозумів, чи у нас бензин дешевий, чи безліч людей можуть дозволити собі кататися на таксі по 50 грн і вище? Якби їх всі пофарбувати у жовтий колір , то думаю о 12-й ночі ми б і Нью-Йорк переплюнули по кількості таксі на душу населення!

Сьогодні один з тих рідкісних днів, коли я можу пів дня провести в інтернеті і "нічого мені за це не буде", але як на зло з учорашнього вечора не можу потрапити до себе у поштову скриньку...   Пише, що ведуться технічні роботи , хоча решта сервісів працює, і пошта моєї дівчини на цьому ж сайті теж нормально функціонує!!! Що за нах...?

Сьогодні у прохолодний, а на десь і дощовий, осінній день відмічають День свого Ангела Віри, Надії та Люби.

 Тож віттаю Вас, і бажаю, щоб ці слова супроводжували Вас все життя.   

А на додачу кілька позитивчиків, що я зустрів на вулицях Києва цього місяця:

 

Або так:

 

І це мабуть гарбуз?

А ця фея ще до когось поспішає:

І вам усім бажаюзустріти свою фею у наступному місяці!  

 

Все що не трапляється то на краще, або ж дуже хочеться у це вірити...  Подорож була хоч і не зовсім у тому варіанті, що заплановано спочатку, але теж цікава та насичена. В Україні ще безліч цікавих місць,   хоч багато з них у занедбаному стані . Ще треба якось вибратися і на схід, але у мене вже є кілька ідей цікавих подорожей по Тернопільщині та Поділлю ... І ще, здається, все-таки треба зменшити темпи... Робити "розгрузочні" дні з прокиданням після 10-ї, а не о 8-й ранку , більшу уваги приділити музеям, особливо краєзнавчим. Або ж зменшити кількість днів, бо на 5-й день прокидатися і відпочивати  вже важко... Але ж... навколо стільки цікавого ... Хочеться особливу подяку висловити Светі, що майже "безропотно" розділила "всі тяготи та невзгоди" нашого відпочинку, а подарунок до Дня Народження отримала аж у Києві, ДНВП "Картографія" за картографічні та історичні матеріали (хоч і є певні зауваження до точності), та серії путівників Мальовнича Україна під редакцією С.Л. Удовіка видавництва "Ваклер" за історичну та архітектурну довідку.

Подяка також і Кузьмі Скрябіну та групі "Поющіе труси" за пісню "Пластіческий хірург", яку ми почули вперше в ресторані Дубно, і наспівували всю дорогу . Унікальність цієї пісні у тому, що у приспіві можна змінбвати назви органів і дії з ними, що абсолютно не впливає на риму і зміст! Також хочу подякувати пивзаводу "Рівень", за справжне непастеризоване пиво! Тепер я знаю, яке пиво має бути!

Для тих, хто щось упустив повна збірка "Літо 2009 - Подорож на Волинь:

У Луцьк ми приїхали вже близько 17-ї. Вийшовши на автовокзалі, довго крутили мапу, намагаючись зрозуміти куди нам далі. У бік готелю йшов 5-й тролуйбус, але його ще треба було знайти...   Вже стоячи на зупинці читали назви вулиць і зупинок через які проїжджають маршрутки, що зупинялися на зупинці, але знайомих назв не знаходили, тоді вирішили йти навпростець до залізничного вокзалу,де була кінцева зупинка 10-го тролейбуса, що нам підходив найкраще. Від залізничного вокзалу обласного центру ми очікували більше, тут же було пару платформ і приміщення вокзалу, що скидався на якийсь полустанок на кшталт Бобрика чи Яготина... Тролейбуси тут, на відміну від Рівного, хоч і коштували на 5 копійок дешевше, але були у більш занедбаному стані і ходили на багато рідше. Взагалі місто виглядало дещо "неряшливо". Чи то ми вже втомилися від мандрівок?.. Поселитися вирішили в готелі Світязь, що стоїть трохи вбік від центру на набережній річки Стир. Готель ми знайшли досить швидко, навіть спочатку пройшли б мимо, якби не річка. Навіть не сама річка, а поросла травою, кущами та будяками пойма річки. Кімнату зняли за 195 грн   і ще 20 грн доплатили за другу порцію сніданку. Виселитися ми мали до 12-ї, або доплатити ще за півдоби, так як потяг у нас був о 20:40. Тож ми вирішили зранку поснідати, зібрати речі і завезти їх на вокзал і до вечора гуляти містом. А сьогодні хотілося повечеряти і оглянути ту частину міста, яка не входила до "старого міста", де судячи з карти була найбільша концентрація пам"ятників архітектури і старовини, включаючи і замок Любарта. Прогулялися до мосту через Стир, а потім пішли ближче до центру шукати смачну вечерю... На Театральній площі сфотографувалися біля пам"ятника Лесі Українці та біля жирафки!   Навпроти театру розташований Свято-Троїцький кафедральний собор, що побудований ще у 1752-1755 роках і від нього простягається пішохідна вулиця Лесі Українки, де ще сьогодні можна побачити будинки епохи модерну... Тут розташовані магазинчики, кав"ярні, пивні та ресторани. Біля одного з них є скульптура бравого вояки Швейка, що надихнув мене на прочитання цього твору Гашека. В одному з ресторанчиків з приємною музикою ми сіли пообідати... Від цін ми були дещо шоковані, бо звикли вже за кілька останніх років, що на Західній Україні можна смачно, дешево і багато поїсти... А тут ми повечеряли дерунами з грибами, запили це соком і заплатили 100 грн!    Повечерявши ми ще погуляли центром, по дорозі знайшли затишну кав"ярню на завтрашній ранок, бачили пам"ятник святому Миколаю, що є захисником міста і відображений на його гербі та пішли додому відпочивати, бо завтра мав бути довгий але цікавий останній день нашої одісеї...  На сніданок нам запропонували 4 комплексних варіанта, не зговарюючись вибрали 2-й.:-) Поснідавши, зібрали речі,

 здали ключі і пішли пити каву. Потім маршруткою до вокзалу, де лишили свої речі у камері схову і повернулися до історичного центру міста. Місто Луцьк, або Лучеськ, вперше згадується в Іпатіївському літописі близько 1085 року. Назва міста, скоріш за все походить від слова "лука" - вигин річки: річка Стир півколом оточує історичний центр міста. До оборонної системи Луцька входив Верхній замок, що будувався протягом 11-13 століття, та Нижній (окольний) замок з міськими мурами. Верхній замок оточують мури та 3 вежі: Надбрамна, Стирова (над річкою Стир) та Владича (що утримувалась за кошти Владики). У 1345-му році князь Дмитро Любарт зробив замок столичною резиденцією Галицько-Волинського князівства. У 1429-му році великий князь Литовський Вітовт приймає у замку монархів найбільших європейських країн для організації сувмісної протидії османській експанції. Тоді, разом із челяддю, Луцьк прийняв 15 тисяч осіб. У 1452 році місто отримує магдебурське право і невдовзі стає найбагатшим містом Європи. У 1569 році місто переходить під владу Польщі. Цей період позначається будівництвом кафедрального костелу святого Петра і Павла (1606-1610рр), монастирів (кляшторів) бригіток (1624р), василіан (1647р), бернардинців (18 ст), домініканів (18 ст), трінітаріїв (1729 р) та шаріток (18-19ст). В середині 18-ого століття (1752-1755 рр) будується Свято-Троїцький кафедральний собор. У 1795-му році, після розділу Польщі, Луцьк входить до складу Російської імперії.

Огляд історичної частини міста почали з пам"ятнику на честь 2000 років від Різдва Христва, що знаходиться на перешийку між сучасним та історичним центром міста на майдані Ринок. Далі пішли центральною вулицею імені Данила Галицького. Праворуч стоїть пофарбована у яскравий жовтий колір Свято-Покровська церква, трохи далі, за перехрестям, височать шпилі Дому Євангеліє. Перед самим поворотом на міст через Стир стоїть потужна будівля старої синагоги з баштою, яку ще називають "Малим замком" і не дарма, бо має вигляд цілком замодостатньої оборонної споруди. Будувалася вона з кінця 14 століття, перебудовувалася 1629 року, зараз тут винаймає приміщення адміністрація футбольного клубу Динамо. У колишньому старовинному домініканському монастирі зараз функціонує Кирило-Мефодіївська православна церква та духовна семінарія української православної церкви. До будівлі іде гарна трояндова алея з кованими ліхтарями, а перед входом бігають кури... По дорозі від монастиря до замку нам  зустрілася будівля Державного історико-культурного заповідника з гарними кованими навісами, прекрасною вивіскою "під старину" та масивними дерев"яними ставнями. Якби вся історична частина міста мала такий вигляд, то можна булоб з легкістю повірити, що ти ненароком потапив машиною часу у старовинне багате місто благородних лицарів, прекрасних принцес та чудових ремісників. У дворі, за кованими воротами була якась виставка скульптур. У іншому крилі будівлі заповідника у свій час жила і починала свою творчу діяльність Леся Українка. Одразу за цією будівлею перед нашими очима постав красень і велетень римо-католицький костел святого Петра і Павла, що вражає величчю. У нішах стін стоять скульптури святих. Побудований костел у далеких 1606-1610 роках, навпроти нього розташована дзвінниця, що побудована ще у 1539 році, щоправда зараз вона без дзвонів. Під стінами костелу стоїть пам"ятник борцям за незалежність, розстріляним у липні 1941 року бійцями НКВС. Через площу вже видно було в"їздну вежу замку Любарта з дерев"яним містком через колись глибокий рів. Зараз на місці рову столики фешенебельного ресторану. Вхід до замку коштує 5 грн з дорослого та 3 гривні з дитини, але без екскурсовода не можна потрампити до розкопок церкви чи всередину в"їзної брами...

На території замку діють музей книги у будинку повітової скарбниці 19 ст., у Владичій вежі діють експозиції "В"язниця", "Арсенал" та музей дзвонів. Також в приміщенні повітової канцелярії 18 століття, що  знаходиться на території замку, відкритий художній музей. Мури замку і башти збереглися у досить гарному стані, їх гарно відреставрували, але поринути у епоху середньовіччя заважають накриті залізною кришею розкопки церкви Іоана Богослова 12 ст... Не знаю, мабуть тут можна і треба щось придумати... Можливо зверху побудувати муляж цієї церкви, чи зробити це накриття скляним... Також одну з башен можна було б відкрити як оглядовий майданчик, хоча дивитися там практично нема чого... З одного боку міста луки, аж до річки, які поступово забудовуються дачами, з іншого ринок, вигляд на який мабуть найбільше нагадує часи монголо-татарської навали... Взагалі, тут якимось дивовижно-потворним чином переплелися багата історична спадщина з сірістю буденного життя, і це не на користь першого... По території, навіть вірніше по мурам замку, ходили досить довго, поки не зголодніли. На мапі ще лишалося "недослідженими" ще кілька пам"яток архітектури, то ж ми намагалися їх швиденько знайти, а замість цього потрапили на базар... І навіть якщо ті будівлі, що ми знайшли, дійсно були житловий будинок Пузини 16-18 століття, монастир бригіток чи шаріток, то на пустий шлунок і у тому занедбаному вигляді вони не справили на нас потрібного враження. Можливо місто на нас розсердилося на це, бо потім ми ніяк не змогли найти якусь недорогу піцерійку чи кафе, щоб гарно поїсти, але не ресторан з непомірними цінами... Коли ми тричі обійшли центр міста, дійшли навіть до центрального корпусу Волинського національного унівнерситету, де по нашим розрахункам мало бути студентське кафе, але нічого не знайшли, з голодними очима забігли в гастроном і купили 2 булочки та по йогурту... "Заморивши черв"ячка" та вивчивши карту, продовжили екскурсію. Мушу зауважити, що на зупинці в центрі ми натрапили на афішу кінотеатру, де пропонувалося перезгянути мультфільм "Льодовиковий період-3" о 18:00. Ми вирішили, що це може бути логічне завершення суєтного дня і всієї подорожі. До фільму ще лишалося майже 2 години, тож ми ще вирішили подивитися на Київський майдан, прогулятися парком і помочити ноги у Стирі (це у мене ритуал такий). Київський майдан, хоч там і знаходиться Обласна державна адміністрація, а через дорогу Обласна податкова адміністрація і інспекція, мав вигляд недозабудованого пустиря...   До парку йшли пішкипо проспекту Волі, дещо поспішали, бо парк, судячи з усього закладений між меліоративно-осушувальними каналами, мав велику площу.

 

Від пляжної зони на Стирі парк огорожений насипною земляною дамбою висотою у 2-3 метри. На пляжі, практично у чентрі міста було багато відпочиваючих. Берег був обривистий, висотою близько метра, до води прокладені стежки і іноді є навіть бетонні сходи. Ритуал я виконав і ми помчали ловити маршрутку до кінотеатру... А в кінотеатрі, від сьогодні, мультик йшов лише о 16:30...   Була ще одна "фішка" - дитяча залізниця, але про те що вона працює у п"ятницю ми не мали жодних ілюзій... Тож ми вирішили нарешті десь поїсти і випити пива... Час від часу нам попадалася в очі реклама торгового центру ТАМ-ТАМ, ніби там є все що ми хочемо, і навіть піца!   Але на жодному плакаті не було адреси цього чудо-центру!  Покладаюцись на логіку ми сіли в одну з маршруток яка, судячи з переліку зупинок, проїжджає повз Там-Там, але, як,виявилося ми сіли не в той бік, тож знову приїхали до центру, де, здається, ми "примелькалися". Добрі люди показали на карті де знаходиться цей торгівельний центр і якими маршрутами ми можемо туди дістатися... Нарешті ми нормально поїмо! Цей Гіпермаркет виявився через міст від залізночного вокзалу, тож ми мали достатньо часу. Повечерявши супом, лозанею та картоплею з грибами, та запивши все пивом ми зайшли в супермаркет, купили води та шоколадку на дорогу і попрямували на вокзал. Добре, що дядько з камери схову затримався на роботі, тож речі ми отримали без проблем! Чекаючи поїзда, я ще збігав купити розливного квасу... Якісь він не смачний і занадто солодкий у них! Невдовзі підійшов поїзд і наша літня подорож добігла свого логічного кінця!

Вчора я став ХРЕЩЕНИМ БАТЬКОМ маленької лялечки Дашеньки! Таїнство хрещення відбувалося у Храмі святого Феодосія Чернігівського на Чорнобильській вулиці. Маленька затишна церква  . Дуже приєпний батюшка! Він все докладно нам пояснив і ми все зробили вірно! У церкві були присутні лише він, ми з кумою та хрещеницею та батько малютки з фотоапаратами... Тепер у мене є енергійна та симпатична кума на Рівненщині

Потім поїхали обмивати хрещення.    Тепер трохи болить голова і важкість у шлунку.

 Кілька фото

 

Хрещення

Я з кумою та щасливим батьком

Я з хрещеницею Дашкою.

Не без користі промайнуло для мене останні 2 тижні без інтернету, хоча і тут відбулося щось цікаве...
За кілька днів прочитав роман на 712-ти сторінках "Пригоди бравого вояка Швейка" Ярослава Гашека. Твір дійсно чудовий. Через поневіряння та розповіді Швейка автор чудово передає відношення простого люду до влади, Великої імперії, ідеології війни, а також живо описує побут, соціальне становище та світогляд земляків, навіть можна сказати і всієї Європи. На прикладі Австро-угорської імперії показана прогнилість та недоречність такої форми управління, коли кілька різних народів, які зовсім різні за мовою, походженням, традиціями мають боронити щось, чого вони не можуть і навіть не намагаються зрозуміти і осягнути. Австрійці вважали чехів людьми третього сорту, чехи ненавиділи мадьярів, німці зверхнь дивилися на всю австро-угорщину... Як їх "угораздило" взагалі попасти в одну державу?
Просто жахливі умови існування простолюдина, якого як худобу забирають на фронт і так само відносяться до нього. Воші, сморід, хвороби, недоїдання, постійне п"янство зустрічаються на кожному кроці.  Абсолютний хаос при формуванні та відправленні ешалонів на фронт, ідіотські накази зверху, які не мають нічого спільного з реальним перебігом подій. Постійні та тотальні крадіжки на всіх рівнях влади "... і на сьогодні прийшов до такого висновку, що ... найбільше крадуть після поразки і після перемоги." Або "...у батальйонних рахунках відзначено один комплект (форми) зайвий. З цього приводу, я певен, може бути ревізія. Коли йдеться про якусь дрібницю, інтенданства обов"язково висилають ревізорів, а коли зникають дві тисячі пар чобіт, це нікого не хвилює..." Нічого не нагадує? І що саме огидне, що за 100 років людство практично нічого не навчилося... ті самі безглузді політичні чвари, постійні крадіжки, зверхнє ставлення влади до народу... Хіба що трохи зменшилось кількість вошей у матрацах, але пропорційно зросла кількість тараканів у голові... Тож, читайте класику і вивчайте історію і з ймовірністю 95% будете знати майбутнє... Нічого не міняється у цій помийній ямі під назвою Земля... Тільки такий добродушний оптимістичний ідіот як Швейк, що може жити не вникаючи у ці подробиці та не сприймати це близько до серця, може почуватися абсолютно щасливим у будь-якій ситуації, навіть перед стратою за зраду і шпіонаж...
Цікава роль відводиться жінкам тогочасної Європи. Вони, або багатодітні матері, які щовечора отримували прочухана від п"яних чоловіків, або курви, що підробляли проституцією по кабакам, і часто, від таких же бідних вояків, замість оплати отримували "по пиці". Не знаю, бачив таких, як підробляв у кафе та ресторані, але у повсякдевному житті такі не зустрічалися, або маскуються... Взагалі-то емансипація бере гору...
І про українців... вони жили на кордоні між австро-угорщиною і Російською імперією. І ті і інші ставилися до них з підозрою та зневагою, і ті і інші закидали їм зраду інтересів Великої імперії та засуджували звичайних селян до повішання, обкрадали та принижували. А еліта, якщо і була, то розмовляла російською, німецькою, польською, французькою... І, коли ми, нарешті, здобули незалежність і шанс об"єднати український народ на історичній землі прадідів, на певній адміністративній території, що біль-менш окреслює проживання українського етносу, ми за 18 років не можемо збудувати єдину державу... Цей дух протиріч і суперництва чужих нам імперій на генетичному рівні живе у нас... Шкода, але судячи з історії, цій країні без державності довго не проіснувати... Невже "сильні світу сього" не помічають елементарних речей і не можуть провести паралелі? Чи їм це не вигідно, бо "найбільше крадуть після поразки і після перемоги".
Ще цікаво, що вже, будучи в Дубно і Луцьку зустрічаються розповіді та місця пов"язані з цим бравим вояком, але, судячи з книжки, він встиг дійти лише до Львова. Далі його не пустила смерть автора... Дуже шкода, що Гашек не зміг дописати цю книжку. Мабуть у нього ще було безліч ідей та творчих планів, але смерть чогось забирає саме тих людей, які мають грандіозні плани на життя!

На жаль, книжку я читав при будь якій нагоді: у метро, маршрутці, трамваї, вдома і в обідню перерву на роботі, але без олівця, і тому не можу привести безліч геніальних цитат, тож, хто не читав, вперед по бібліотеках  та книжкових магазинах!!! Бо книга просякнута тонким, хоча і дещо грубим, гумором та оптимізмом.

Наступного ранку Света заявила, що нікуди не поїде звідси, поки ми не видеремося на Дівочі скелі. То ми прокинулися, вдяглися, розпитали персонал куди нам іти і, особливо не потурбувавшись про сніданок, пішли. Захватили з собою тільки по банану, але на пів дорозі вже розсварилися, бо я думав гарненько перекусити, як нагуляємо апетит у горах, а Света хотіла вранішнього чаю...
Добре із-за цього посварилися і на гору, трохи блукаючи у лабіринті вулиць, піднімалися мовчки дуючись один на одного...
Вибравшись на верх дуючись і глибоко дихаючи, ми виявили, що на цій висоті теж живуть люди, які проходять цей шлях щоразу по кілька разів на день, а можливо іноді і їздять машиною... От якраз одна подружня пара і підіймалась, мабуть йдуть з магазину . Де саме знаходяться Дівочі скелі у них були різні точки зору. Але те, що якісь скелі були і  праворуч ось тут за городами і трохи далі ліворуч, це ми зрозуміли. Спочатку оглянули скелі що були ближче. Це були величезні валуни, між якими були тріщини-провалля глибиною у кілька метрів. Потім пішли ліворуч. Тут, за поворотом польової дороги, нас зустрів чудовий сосновий лісок. Щоб було зрозуміліше, то ми вийшли на верх на плато, а багатотонні валуни лежали внизу. А  далі, в долині, виднілося саме місто. За легендою, яку я чи чув десь у піввуха, чи читав у півока, тож достовірність стверджувати не берусь, з цих скель стрибали молоді дівчата, щоб не дістатися у полон до татар. Не знаю, чи розбивалися насмерть, але ноги зламати там досить просто... На цих скелях дуже гарно милуватися краєвидом, і фото тут вийшли гарні, особливо "левеня на Сонечку"   Ще подумалося, що мабуть звідси чудово виглядає захід сонця, але день тільки починався...
Археолагами тут були знайдені кістки мамонтів, печерних ведмедів та гієн, шерстистого носорога...
Спускатися зі скель ми вирішили іншою стежкою, яка по нашим розрахункам, мала б вийти десь біля автовокзалу. Стежка була досить крута і ми практично з"їжджали на ногах від дерева до дерева...
Дійшовши до автовокзалу, ми дізналися розклад автобусів на Луцьк, бо сьогодні до 15-ї години мали б виселитися з готелю і прямувати далі. Потім сіли на маршрутку до центру шукати старовинні монастирі. До речі, маршрутки тут здається єдиний вид транспорту, і вони досить дорогі, як для такого маленького містечка, аж по півтори гривні!
В центрі ми смачно пообідали локшиною з куркою та омлетом у кафе "Людмила".

---

Якщо починати розглядати архітектурні пам"ятки, церкви та костели з південного боку, то найпершим попаде у очі костел святого Станіслава, побудований у 1854-1857-му роках. За взірець будівництва послужив петербургзький костел святої Катерини. Костел знаходиться навпроти повороту до Замкової гори, тож ми бачили його ще в перший день. Але з гори він виглядає доволі маленьким у порівнянні з будівлею езуїтського колегіуму.  Езуїтський монастир є найвражаючею будівлею у місті, побудований він у 1731-1743 роках. Зараз в його корпусах знаходиться гуманітарно-педагогічний інститут та загальноосвітня школа №2. А у костелі колишнього монастиря знаходиться Преображенська церква. До речі, саме цей колегіум вважається прабатьком Київського Національного Університету імені Шевченка (в якому я мав честь навчатися аж 8 років). Дуже своєрідно виглядає дворик перед головним входом... Від його паркану  віє чимось готичним та загадковим. Навпроти монастиря, через парк з меморіалом Слави знаходиться Миколаївський собор, що був закладений ще італійкою Боною, дружиною польського короля, у 1539-му році як Францисканський монастир. Він кілька разів руйнувався, горів і перебудовувався, а в грудні 1832-го року костел освятили в Миколаївський собор.
За монастирем езуїтів знаходиться садиба-музей польського письменника Юліуша Словацького (1809-1849рр), а ще трохи далі Ботанічний сад закладений у 1806-му році, але ми туди не ходили. Ми вже мали потихеньку йти у готель та збирати речі, щоб навечір поїхати до Луцька... По дорозі пройшли повз будинок "Близнюки" про який пишеться у всіх довідниках, але нас він нічим не зацікавив. Можливо тому, що знаходиться у занедбаному стані... На півдорозі між центром та готелем, за краєзнавчим музеем знаходиться один з найстаріших монастирів Кременця. Це жіночий Богоявленський монастир з височенною дзвінницею, що побудований ще у 1633-му році (Вигляд з Замкової гори). Практично навпроти нього дерев"яна церква Воздвиження Чесного Животворящего Хреста Господньго, а трохи нижче каплиця Праведної Анни.
Повз полкову Покровську церкву (1902-1905рр) ми кілька разів проїжджали маршруткою, бо вона знаходиться за автовокзалом практично на околиці міста, то і фото зроблене з вікна маршрутки.
Взагалі-то ще багато цікавого лишилося у цьому тихому містечку, що з усіх боків оточений сімома крем"яними горами... З кожної з цих гір відкриваються чудові мальовничі краєвиди. Нажаль ми встигли побувати лише на двох. Не відвідали жодне з історичних кладовищ, кожне з яких має свою історію, на кожному з них поховані знамениті історичні та героїчні постаті, кожний з них відображає певну епоху розвитку міста. Але у нас не той був настрій, щоб ходити по цвинтарях, тож хай це буде за нашої наступної подорожі у ці краї...
А ми вже дещо стомлені сиділи у автобусі, що мчав до Луцьку...