Глорія - сестра Землі?

Є така гіпотеза: наша планета має свою сестру-близнючку, і не в далекій галактиці, не в туманності Андромеди, і не в іншій частині нашого Чумацького Шляху. А, можна сказати, зовсім поруч, буквально на відстані двох астрономічних одиниць, лише десь біля 300 мільйонів кілометрів, що в астрономічних вимірах – буквально мізер. То чому ми про неї нічого досі не знаємо? Прибічники привабливої гіпотези досить аргументовано стверджують, що неважко «вирахувати» цю планету, а не виявили її астрономи з тієї простої причини, що вона знаходиться на одній із Землею орбіті й обертається навколо Сонця з такою ж періодичністю, що й наша планета, однак – з протилежного боку від світила. Навіть деякі досить відомі астрономи висловлюють думку про те, що Глорія (таку умовну назву їй дали) може існувати. Один із адептів цієї гіпотези – санкт-петербуржець Ігор Сергєєв навіть книжку про таємничу планету написав. Пропонуємо деякі витяги з цієї книги, а також варіанти припущень щодо теорії про Анти-Землю від інших учених.

Ідея іще однієї Землі, як припускають, йде ще від жерців Древнього Єгипту. Згідно їхніх уявлень, люди при народженні наділялися не тільки душею, а й певним астральним двійником. А оскільки дублер повинен десь мешкати, то й була придумана ще одна планета. Непряме відображення ця ідея отримала у вченні древнього грека Філолая, який, на відміну від попередників, помістив у центрі світобудови не Землю, а якийсь центральний вогонь – Хестну. Навкруг нього обертались усі небесні тіла, включаючи Сонце, котре нібито виконувало роль дзеркала, відбиваючи промені центрального вогню і розповсюджуючи його по всьому Всесвіту. Філолай вважав, що на взірець до земних парних утворень, у космосі також має існувати дещо подібне. І припустив, що десь в діаметрально протилежній точці орбіти, постійно приховуючись від наших очей за «небесним вогнем», обертається якась Анти-Земля. З тих пір багато води утекло, але думка про існування двійника час від часу знову виникає. Наскільки вона виправдана? Спочатку викладемо аргументи «за». 

Дійсно, якщо Анти-Земля справді існує, її не так вже й просто виявити. Чому? Хто хоч недовго дивився на Сонце, прекрасно це знає. Чимало астрономів пошкодили собі зір і навіть осліпли, намагаючись спостерігати за денним світилом. Між тим простір, який воно закриває на небосхилі, цілком достатній для того, щоб там розмістилася пристойна планета…  

Інше міркування ґрунтується на тому, що дослідникам довгий час не вдавалося передбачити розміщення Венери на небосхилі. Капризна «ранкова зірка» ніяк не хотіла дотримуватись традиційних законів небесної механіки. Деякі учені сприйняли це як наслідок впливу на рух планети гравітації якогось не передбаченого розрахунками небесного тіла. Помітили, що таким самим чином час від часу капризує і Марс.

Нарешті, на користь існування двійника Землі говорить низка свідоцтв астрономів минулого. Так, у XVII столітті перший директор Паризької обсерваторії Джованні Кассіні, на честь якого названо відправлений на околиці Сатурна міжпланетний зонд, повідомив, що виявив близько Венери деякий небесний об’єкт, віднесений ним до супутників цієї планети. Однак його існування й досі не підтверджене іншими дослідниками. То чи не вдалося Кассіні спостерігати Глорію? Таке припущення висловив у 1740 році англійський астроном і оптик Джеймс Шорт, а 20 років потому німецький астроном-спостерігач Тобіас Йоганн Мейер, відомий своїми точними таблицями Місяця для визначення довготи на морі.  Довгий час ніхто про ці факти не згадував. Та ось новий сплеск інтересу до міфічної Глорії. Чим він зумовлений?Хтось з уфологів зазначив, що якби така планета існувала насправді, вона могла б стати ідеальною базою для… НЛО. Кораблям, що стартують з двійника нашої планети, дуже зручно приставати до Землі. Не потрібно переходити з орбіти на орбіту, достатньо лише дещо прискорити або пригальмувати політ космічного апарата.

Однак і серйозні астрономи припускають можливість існування двійника. Адже навколо Землі обертається як мінімум іще один Місяць, стверджують вони. А не помічаємо ми його лише тому, що складається він з… пилу і крихітних метеоритних уламків, які групуються у так званій точці лібрації. Згідно законів небесної механіки близько системи Земля – Місяць має існувати деяка точка-пастка, куди поля тяжіння можуть заганяти свою здобич. Подібні точки є і в системі Сонце –Земля, Сонце – Марс, Сонце – Венера… Пилові двійники планет, виходить, не така вже й рідкість у Сонячній системі. От тільки сподіватися, що на них можливе життя, та ще й розумне, не доводиться. Мешкати в хмарі пилу не дуже комфортно…Судячи з усього, остаточно з’ясують картину майбутні польоти міжпланетних зондів-розвідників. Один з них, наприклад, планується спрямувати до околиць Сонця. Можливо, він попутно відповість і на питання про розташування міфічної Глорії.

Як побачити Глорію? Московський винахідник Ігор Богданов пропонував запустити на навколосонячну орбіту почергово декілька штучних супутників, оснащених скануючими телескопами, фотокамерами і передавачами. Якщо їх розмістити на орбітах з таким розрахунком, щоб найбільш віддалений від Землі став сателітом Сонця, то він зміг би відслідкувати Глорію і передати нам інформацію по ланцюжку ретрансляторів, що розташовані на інших супутниках. Розрахунок вказує, що Сонце закриває своєю короною на орбіті Землі  область діаметром приблизно в 10 місячних орбіт або біля 600 діаметрів Землі. Отже, щоб переконатися в існуванні таємничої планети-двійника, супутники мають розташовуватися впродовж дуги приблизно такої ж довжини – близько 8 млн. км. Однак розмітити десь 20 супутників на орбіті – доволі дороге задоволення. Тому спеціалістам варто розрахувати варіант виведення лише одного, але потужного сателіта зі скануючим телескопом та вузько направленою антеною. Завдання, зауважимо, для сучасної космічної техніки цілком реальне. Адже передавалися ж іще «Вояджером» знімки поверхні супутника Урана – Міранди, яка знаходиться від нас на значно більшій відстані.

Можна подумати про запуск супутника не лише у площині екліптики, а й перпендикулярно до неї. Це технічно складніше, але тоді уперше з’явиться можливість оглянути Сонячну систему ніби збоку, а там і Глорію виявити.  На планеті, що знаходиться у тих самих умовах, що й наша, цілком можна очікувати наявність життя. Та навіть якщо його там не виявиться, у нас з’явиться плацдарм для майбутнього розселення людства. Таке завдання рано чи пізно перед нами повстане. Адже ресурси Землі не безкінечні, а чисельність населення безупинно росте…

Та навіть якщо ніякої Глорії не виявиться, запуск супутників (або ж супутника) все одно не буде даремним. Вони, приміром, дозволять здалеку помітити великий метеорит чи астероїд, що наближається до нашої планети з боку Сонця (з Землі це не розгледіти) і своєчасно вжити заходів, якщо він раптом буде загрожувати Землі.

За іще однією гіпотезою – вченого Кіріла Бутусова, астронома і кандидата фізико-математичних наук, на орбіті Землі існує ще одна планета. За словами астронома, за Сонцем має бути лібраційна точка, яка досить нестійка. В цьому місці й може знаходитися Анти-Земля. Наша планета і Глорія обертаються з однаковою швидкістю, тому з Землі її побачити неможливо, її закриває сонячний диск. Однак Глорія може легко зійти зі своєї орбіти через найменший сторонній вплив. У цей момент її можна побачити із Землі.

Скоріше за все, на Глорії є життя, тому що вона має ті ж умови, що і наша планета.