Біди чужої не буває

Біди чужої не буває

Офіцери української сторони Спільного центру з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін, разом з волонтерами України допомогли кільком сім’ям  Соледару рідні яких мають важкі захворювання.

         От наприклад маленька дівчинка Кіра, завдяки тісній співпраці волонтерів Ольги Аргат з міста Ірпінь, Лани Шпуляр з Львова, Інни Жмурко з Кам’янець-Подільського з військовим медиком СЦКК майором медичної служби Артемом Беспаленком, отримала такий потрібний їй  спеціальний інвалідний візок, та теплі речі. За словами мами дівчинки Олени, зібрати кошти на таку річ (а коштує він близько 50 тисяч гривень) їх родина просто не в змозі. А візок потрібен вкрай. Адже кілька разів на рік Кіра має проходити спеціальну медичну реабілітацію в різних містах України. Держава забезпечила дитину стандартним інвалідним візком. Проте він важкий і великогабаритний. З ним не зручно подорожувати ні автобусами ні поїздами, які нажаль не пристосовані до потреб інвалідів. А про те, щоб підняти його на четвертий поверх, де живе ця родина, мова навіть і не йдеться. Тому, їм надзвичайно був потрібен саме такий – спеціальний, легенький, малий. Не зайвими стали і речі, які передали для них військові.

         Ще більша біда в родині жительки Соледару Катерини. Її донька ще в дитинстві перехворіла на страшну хворобу, і тридцять років поспіль не може ні пересуватись, ні навіть взяти до рук речей. Як рецидив хвороби  у дитини розвилась майже повна глухота. Чоловік Катерини теж інвалід. Вся родина живе на невеличку пенсію жінки у розмірі півтори тисячі гривень та мізерні соціальні виплати. Їх невеличка хатинка стоїть обабіч дороги де часто проїжджають військові автомобілі. Донька Катерини завжди махає їм рукою. Виявилось, що аби хоч трошки спілкуватись з світом, дівчинці потрібен слуховий апарат. Звичайно, не те що купити новий (який коштує приблизно 20 тисяч гривень), але й елементарно поїхати до лікаря, ця родина немає можливості. Військові не лише допомогли Катерині з продуктами, але й виділили транспорт, який відвіз їх в Краматорську лікарню на обстеження. До слова сказати, у лікаря вони не були через, скрутні обставини, близько 10 років.  А підполковник Яків Ковальчук відремонтував старий слуховий апарат, який був у родини вже близько 15 років. Але за його словами це лише тимчасово, бо сам апарат вже вичерпав всі свої ресурси і потребує заміни. Само-собою, самі військові не зберуть потрібних коштів. Тому сподіваємось на допомогу небайдужих людей.

Чужої біди не буває. І ми громадяни гарної держави Україна маємо підтримувати один одного. Разом ми можемо подолати всі труднощі. Головне не опускати рук.

Прес-офіцер української сторони СЦКК

полковник Тарас Грень.