Авдіївка. Шлях до перемоги здобутий патріотами Донбасу

У великій залі 58 будинку офіцерів Львівського гарнізону відбулась презентація книги донецьких волонтерів «Авдіївка. Шлях до перемоги».

За словами однієї з співавторів книги, мешканки українського міста Авдіївка, волонтера Аліни Косовської ця книга є розповіддю про те, як мирне українське робітниче місто водночас опинилось у вирії війни, і стало фронтовим. Про те, як люди цього міста всі роки російської агресії боряться за те, щоб бути і жити в Україні.

-                    Нам дуже хочеться розповісти всьому світові, а насамперед Україні і Українцям, що попри всі стереотипи, нав’язані нам кремлівською пропагандою, мешканці Авдіївки – це громадяни України, - наголосила Аліна Косовська. – І з початком війни ми не здались чи заховались по своїм оселям. А почали рятувати своє місто. Кожен як може.

В книзі задокументовано 15 історій Авдіївців, хто або став до лав Збройних Сил України, або почав волонтерську діяльність, або активно долучився до спротиву сепаратистських замахів на місто. Також, в книзі є 11 історій розказаних військовими про своє враження від Авдіївки. За словами авторки, вони не шукали позитивних історій від бійців. А попросили розповісти свої враження і правдиво виклали їх в своїй книзі.

-                    На прикладі Авдіївки ми показуємо, як протистоять агресії, та захищають Україну мешканці Донбасу, - продовжила Аліна Косовська. – Серед мешканців прифронтових зон є чимало патріотів. Кожен з яких вносить вагомий внесок в сучасну українську історію, переломний момент якої розпочався у 2014 році.

Разом з книгою, Аліна презентувала, і різноманітні вироби, та сувеніри, що виготовляють Авдіївські волонтери. Кошти від продажу книги, та військових сувенірів ідуть на підтримання тих небагатьох пам’ятників українським воїнам, що вже є на території міста. А в планах волонтерів, зробити цілий меморіальний комплекс присвячений захисту Авдіївки від російської навали. Отож, купуючи книгу «Авдіївка. Шлях до перемоги», ви не лише отримаєте унікальні свідчення українського опору новітній російській агресії, але й долучитесь до благородної справи – встановлення основ нашої історичної пам’яті на тих територіях, на які зазіхає наш східний сусід.

Тарас Грень.

На базі Міжнародного центра миротворчості та безпеки Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного  відбулось  відкриття багатонаціонального українсько-американського командно-штабного навчання із залученням військ «Репід Трайдент – 2018» («Rapid Trident – 2018»)

У церемонії взяли участь особовий склад та командири контингентів всіх країн-учасниць навчання, співкерівники навчання (від України – генерал-майор Едуард Москальов, від Сполучених Штатів Америки – полковник Тім Клівленд), представники державних органів країн-співкерівників та учасників навчання.

-         Метою навчання є набуття спроможностей різноманітних силових структур України, - зазначив співкерівник навчань з Українського боку заступник командувача військ оперативного командування «Схід» генерал-майор Єдуард Москальов. – Для здобуття цієї мети у нас є все необхідне.

-         Ці навчання це унікальна можливість для всіх командирів перевірити боєздатність своїх підрозділів, відпрацювати тактику дій спільно на одній території, - сказав співкерівник навчань з американського боку полковник Тім Клівленд. - Це дуже велика можливість для країн союзників та партнерів попрацювати з українською стороною, передавати досвід і вчитися самим.

Для мене є справжнім задоволенням бути присутньою на відкритті навчань, - зазначила Посол США в Україні Марі Йованович. - США беруть участь у цих навчаннях через те, що ми підтримуємо суверенітет і територіальну цілісність України. Ми міцніші коли ми діємо разом – це істинна, як для військових так і всього громадянського суспільства.

 Цьогорічний «Репід Трайдент - 2018» є наймасштабнішим спільним сухопутним навчанням підрозділів Збройних Сил України, інших військових формувань України (Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України та Управління Державної охорони) та військових підрозділів іноземних держав. У ньому беруть участь військові підрозділи 10 країн-членів  НАТО та 4 країн – партнерів НАТО, всього – 14 країн. А саме – Україна, США, Азербайджан, Болгарія, Велика Британія, Грузія,  Данія, Канада,  Литва, Молдова, Німеччина,  Румунія,  Польща, Туреччина. Також у цьогорічному «Репід Трайдент» беруть участь військовослужбовці багатонаціональної Литовсько-Польсько-Української бригади імені великого гетьмана Костянтина Острозького.

В цілому, до навчання залучено понад 350 одиниць техніки 2200 тис. військовослужбовців, які тренуються на одному з найбільших у Європі Яворівському військовому полігоні. Навчання триватимуть 2 тижні (до 15 вересня включно) та складатимуться з двох фаз - командно-штабної та польової.  За цей час українські військові та їх колеги з країн – партнерів відпрацюють низку завдань як бойового, так і логістичного та гуманітарного характеру.

 Важливою особливістю навчання є те, що з українського боку переважну частину учасників складають військовослужбовці однієї із механізованих бригад Сухопутних військ Збройних Сил України, які мають безпосередній і зовсім нещодавній  досвід бойових дій у найгарячіших місцях району проведення Антитерористичної операції та Операції об’єднаних сил на території Донецької та Луганської областей.

В цілому, проведення  «Репід Трайдент – 2018»  стане ще одним важливим кроком з посилення спроможності  Збройних Сил України та інших військових формувань до вирішення завдань із захисту держави та збереження її територіальної цілісності. Цьому, зокрема, сприятиме подальше поглиблення тактичної та оперативно-тактичної сумісності української армії зі збройними силами країн-партнерів, що є необхідною передумовою ефективності спільних дій як у випадку відбиття збройної агресії, так і під час операцій миротворчого та стабілізаційного характеру в складі коаліційних сил.

Об’єднаний прес-центр Rapid Trident – 2018

Відбулась презентація перших в Україні військових поштових листівок «Українські герої»

Дійство відбулось у державному меморіальному музеї Михайла Грушевського у Львові.

-      Це дуже знаково, що презентація цих листівок відбувається саме в нашому музеї, - наголосила керівник установи Марія Магунь. – Свобода і незалежність народу України це було змістом життя Михайла Грушевського.

Перша партія включає в себе 16 листівок з тиражем 500 екземплярів кожна. Героями листівок стали реальні військовослужбовці, які в різний час захищали і захищають Україну від ворожої навали. Світлини для проекту надали військові журналісти полковники Володимир Скоростецький та Тарас Грень, а також військовий капелан Андрій Дуда.

-       Згодом ми плануємо випустити листівки з понад сотнею наших героїв, - сказав керівник проекту Роман Метельський. – Це буде значним внеском в закарбування нашої сучасної історії для нащадків.  

Прототипом створення поштівок стали листівки воїнів УПА. За словами  Романа Метельського за свій досить не тривалий час боротьби українські повстанці залишили за собою чимало друкованої продукції в тому числі і поштівок. Проте в сучасній Україні за чотири роки війни не було випущено жодної листівки, яка б увіковічила пам'ять про героїв, що оберігають Україну і Українців. Тепер цю ситуацію буде виправлено.

Після презентації поштівки перейдуть у храми міста Львова де їх можна буде придбати. Всі отримані від продажу кошти підуть на допомогу бійцям, що зараз захищають Батьківщину на передових рубежах оборони України.

Також можна замовити поштівки через мережу Інтернет у активістів волонтерської ініціативи "Львівський Лицар" волонтерська допомога українським воякам
адреса в мережі Фейсбук https://www.facebook.com/pg/lvivskyjlycar/about/?ref=page_internal

Андрій Мармалига.

В змаганнях брали участь близько сотні кращих розвідників, які перед тим перемогли у відбіркових турнірах.

-                    Подібні змагання ми проводимо вже другий рік поспіль, - розповів начальник розвідувального управління командування сухопутних військ Збройних Сил України полковник Андрій Мельник.- Кожного разу ми вдосконалюємо, та змінюємо завдання відповідно до вимог, які диктує нам збройний конфлікт на сході України.

Зокрема цього року, розвідники багато уваги приділили протидії сучасним розвідувальним комплексам, які є на озброєнні Російської Федерації та активно використовуються у бойових діях на тимчасово окупованих територіях України. Окрема низка завдань стосувалась пошуку та знешкодженню мінних полів, які організували російські найманці.

За словами полковника Андрія Мельника, визначити кращий підрозділ було дуже важко, адже всі без винятку воїни показали високі результати. Перемога визначалась буквально десятими частинами балів. Таким чином перше місце посіли бійці одного з окремих розвідувальних батальйонів.

В планах на майбутнє у розвідників розширити свої змагання, як в часових так і просторових межах. Зробити так, щоб підрозділи могли постійно обмінюватись між собою найсвіжішою інформацію про противника та його контррозвідувальні дії. Це дозволить паралізувати більшість дій противника та наблизити нашу перемогу.

Тарас Грень.

«Точка роси» Військової розвідки Збройних Сил України

Так сталось, що наша армія була змушена за лічені роки, а той місяці долати шлях, на який військовим формуванням в інших державах потрібно було десятиліття. Здобутки досягались важкою ціною – долями загиблих патріотів на полях захисту України від російської агресії. Проте вони міцніші за сталь, бо скроплені кров’ю українців. Одна з таких відроджених структур це військова розвідка. Розвідники не люблять розповідати про себе. Їх підготовка, власне як і методи роботи – таємниця за цупкими завісами. Проте час від часу, вони дозволяють трішки зазирнути за обрій всієї таємничості підготовки розвідників. Наша сьогоднішня розповідь про Навчальний центр розвідки, що розташований неподалік Львова.

Дитя війни

Цей центр можна вважати дитям війни, адже виник він всього близько року тому. Відразу ж після формування  тут почалась важка і копітка робота з відбору і підготовці фахівців розвідників. Статистика річ сувора, і якщо слідувати їй, то до лав розвідки потрапляє лише незначний відсоток кандидатів. Їх пошук і підготовка чимось нагадує собою роботу у золотодобувній копальні, де з тон породи шляхом все суворішого вибору, нарешті залишається ота дорогоцінна зернина. Так і тут, приблизно половину бажаючих, залишають так би мовити «у резерві», ще під час співбесід. Ще третина не витримує складності та насиченого графіку підготовки. І ще певний відсоток відсіюється під час складання своєрідних «випускних іспитів».

-                    Коли ми проводимо будь-які показові заняття, то ніколи не застосовуємо фразу «перед вами кращі представники», - каже заступник командира частини з морально-психологічного забезпечення підполковник Олег Кузь. – Бо сам факт перебування в розвідці вже означає, що це найкращий представник військової еліти.

Та наразі, попри створений кінематографом імідж військовий розвідник це не обов’язково здоровенна гора м’язів, який на льоту хапає руками кулі ворожих снайперів. Як правило, в цивільному, він нічим не вирізнятиметься від звичайного пересічного українця. Адже головне вміння розвідника - це бути «невидимим» навіть на снігові, що щойно припинив падати. А головна зброя  - це уміння швидко сприймати інформацію, вміти помічати найменші дрібниці, та проводити якісний аналіз і робити висновок.  Виходячи з цього тут побудована вся навчальна програма.

-                    Якщо порівнювати з іншими військовими спеціальностями, то розвідники проводять в приміщенні найменшу кількість часу, - продовжив заступник командира частини з морально-психологічного забезпечення підполковник Олег Кузь.- Їх навчальна аудиторія це поле, ліс, гори. І повірте, найкраща погода для нас це найгірша для всіх інших. Дощ, вітер, спека – наші союзники.

Навчальна база створюється відповідно до сучасних вимог

На розбудову цього навчального центру Міністерством оборони було виділено чималі гроші. І вони використовуються для створення сучасної  тренувальної бази, яка б дозволяла всебічно готувати фахівців розвідників.

-                    В нас на сьогодні вже існує кілька потужних навчально-тренувальних місць, - розповів один з інструкторів центру. – Всі вони побудовані в тісній співпраці з фахівцями, що пройшли гарт протидії російській агресії. Іншими словами, тут немає нічого того, що не відповідає вимогам сучасних бойових дій.

Та «школа розвідників» не зупиняться на досягнутому. Аналізуючи бойовий досвід своїх колег, випускників, та за допомогою партнерів з армій країн членів НАТО тут постійно вдосконалюється навчальна база. Кожен виток російської експансії проти нашої держави відразу фіксується, ретельно аналізується і робиться так, що проти нього шукають своєрідний антидот. Так нещодавно тут завершились навчання за програмою військових розвідників Великої Британії « Орбітал». Відповідно до цієї програми спеціальні знання отримали військовослужбовці сержантського складу, да командири первинної та середньої ланок. Зараз продовжується співпраця з розвідниками Канади, які навчають військовослужбовців Збройних Сил України за програмою канадської навчально-тренувальної місії операції «UNIFIER», що бере участь у підготовці підрозділів Збройних Сил України в рамках «Об’єднаної багатонаціональної групи з підготовки – Україна».
 Основна увага приділяється вихованню психологічної стійкості у кожного воїна. Пріоритетними є виживання у складних умовах, вміння замаскувати не лише себе, алей організувати в тилу ворога цілі спостережні пункти, проводити швидкий аналіз даних з відкритих джерел таких як ЗМІ, розмови місцевих жителів просто в магазині тощо. Вміння коригувати всі види артилерії та наводити на ціль авіацію.  А також ще чимало специфічних знань та умінь, які дозволяють «бачити» ворога і розуміти його можливості та наміри.

-                    Нам немає різниці якого віку чи цивільного фаху до нас приходять воїни, - зазначив викладач вогневої підготовки молодший лейтенант Олег Кузьмінський. – В наших силах і можливостях зробити з нього професіонала військової розвідки. Важливо добитись їх розуміння підступності та креативності нашого ворога. Його вмінню добре готуватись до операцій, продумуючи кожну деталь. Багато уваги приділяємо передачі знань про сучасні контррозвідувальні заходи частин та підрозділів ворога, що знаходиться на сході України та Криму.

За словами офіцера, однієї відваги на війні мало. Потрібно мати тверді і якісні знання та навички. З самого початку агресії багатьох втрат вдавалось уникати завдяки досвіду колишніх «афганців» та бійців спецпідрозділів, що прийшли по мобілізації захищати Батьківщину. Однак війна, дає розвиток багатьом сферам в тому числі і військовій розвідці. Тому в наших бійців вже є чимало власного досвіду, який вони передають іншим розвідникам.

-                    Цю війну виграє не сильніший, - продовжив молодший лейтенант Олег Кузьмінський. – А мудріший і той, що буде більш обізнаним. Власне це наш головний меседж до кожного розвідника.

Екіпірування та зброю розвідники підбирають відповідно до поставлених завдань

За останні два роки, так би мовити» арсенал військових розвідників значно змінився. Радянсько-російські стандарти відійшли у минуле. І це стосується буквально всіх аспектів розвідки.

-                    Останнім часом в нас значно збільшився асортимент технічних засобів, які виготовляє наш вітчизняний укроборонпром, - наголосив начальник розвідувального управління командування сухопутних військ Збройних Сил України полковник Андрій Мельник .- Це стосується і екіпірування, і зброї, і навіть їжі розвідника. На озброєння крім стандартних Калашникових, в нас поступили і снайперські гвинтівки, та навіть автомати вітчизняного виробництва «Вулкан».

Крім цього, за словами офіцера, розвідники отримали унікальну сучасну радіолокаційну станцію розвідки  вітчизняного виробництва, яка дозволяє вести розвідку обходячи всі перешкоди, які ставлять сучасні російські засоби РЕБ. Активно використовуються у військах безпілотні розвідники, які також є повністю українською розробкою і виготовленням. За практикою останніх бойових дій видно, що російські електронні засоби протидії просто не фіксують українських «пташок». І це дозволяє постійно контролювати всі пересування ворога навіть в його глибокому тилу. Також активно проводяться випробовування нового військового парашута українського взірця, адже єдине в нашій країні підприємство з виготовлення парашутів залишилось в окупованому Росією Криму. Тому виробництво довелось налагоджувати буквально з чистого листка паперу.

-                    Ми постійно проводимо апробацію нових зразків найрізноманітнішої розвідувальної техніки та пристроїв, - продовжив полковник Андрій Мельник .- Вивчаємо їх можливості, та функціональність у використанні в підрозділах розвідки. Це вимоги часу. І ми мусимо йти на крок попереду нашого противника.

Незабаром у Навчальний центрі розвідки, що розташований неподалік Львова, відбудеться черговий випуск слухачів. А це означає, що ворог стане ще більш відкритим для наших військ. Адже свою «точку роси» українська військова розвідка вже минула.

Тарас Грень.

За участі представників країн НАТО, на базі Західного територіального управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України розпочались планові збори з резервістами

На базі Західного територіального управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України розпочались планові збори з резервістами. Головною родзинкою цих зборів стало те, що вони відбуваються за участі та контролем представників збройних сил Литви та Канади.

-                    Наші іноземні партнери щедро діляться з нами власним досвідом проведення подібних заходів, - розповів головний старшина головного управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України старший прапорщик Андрій Січкар.  – Адже проведення зборів з військовослужбовцями у резерві це ціла низка різноманітних дій націлених на збереження військового кадрового потенціалу.

В цьому році військові правоохоронці приділили особливу увагу агітації та роз’яснювальній роботі не лише з резервістами, а також з керівниками підприємств де зараз працюють ці люди. Це призвело до того, що за викликом, до частини прийшли всі сто відсотків солдат, сержантів та офіцерів резерву. На кожного з них було передбачено військове обмундирування потрібного розміру, укомплектований речовий мішок. Так же само, відразу було проведено всі розрахунки по необхідним грошовим виплатам, що передбачені в таких випадках.

-                    Збройні Сили України знаходяться в стадії активної розбудови, - скаже старший уорент офіцер Збройних сил Канади Джеф Берк. – У наших Збройних Силах також є військовослужбовці у резерві. Все це подібне до Збройних Сил України. Однак у вас є багато цікавих новаторських нововведень, що варто було б започаткувати у нас. І мені приємно, що досвід військових Канади цікавить українців. Ми всі розуміємо, що створення безпечного середовища це має бути наша спільна праця.

-                    Спостерігаючи за діями ваших спеціалістів я зауважим як речі, що відрізняються від наших, так і те що є схожим, - підтримав колегу головний сержант Збройних сил Литви сержант-майор Арунос Добліс. – На мене дуже приємне враження склало те, як організовано прийом та розміщення резервістів. Але найбільше мене вразило те, що багато людей мають бажання за потреби захищати власну країну.

За словами офіцерів управління Західного територіального управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, подібні збори будуть тепер регулярними. Для них вже створено і відпрацьовано всі необхідні складові – від речового до грошового забезпечення резевістів.

Тарас Грень.

На Львівщині розпочались збори та тренування з підрозділами бригади територіальної оборони

Протягом майже тижня, викликані з резерву фахівці опонуватимуть основи військової справи, навчатимуться протидіяти диверсійним підрозділам, та пройдуть залагодження з окремих особистостей у міцний військовий колектив.

-      Подібні збори та тренування пройдуть в усіх районах Львівської області, - наголосив військовий комісар Львівського обласного військового комісаріату полковник Олександр Тіщенко. – А на завершення ми плануємо провести і загальне тренування всіх підрозділів територіальної оборони нашої області.

За словами офіцера, жоден з викликаних з резерву фахівців досі, за різних обставин, не був призваний чи мобілізований до лав Збройних Сил України. всі ці люди знаходились у резерві. Та тепер настав час провести підготовку і з ними. Адже, за умов широкомасштабного вторгнення силових структур Російської Федерації, саме на цих людей буде покладена відповідальна місія оборони важливих об’єктів життєзабезпечення та структурних комунікацій Львівщини. Тому графік, і наповнення тренувань був складений ретельно і відповідно до поставлених перед підрозділом завдань. Мінімум часу виділено на проведення стройового вишкілу. Максимально всі бійці будуть займатись в полі вдосконалюючи уміння в стрільбі, організації інженерних споруд, ведення контр диверсійних та розвідувальних заходів.  Роль активного ворога відіграють бійці реальних підрозділів з різноманітних силових структур України. власне вони також будуть виступати і інструкторами з різноманітних видів підготовки – від водіння сучасних зразків техніки, до знищення ворожих терористичних груп, та допиту полонених.

Окрема увага при організації зборів була приділення питанню соціального захисту громадян.

-      Всі викликані на збори резервісти користуються повним державним соціальним пакетом, - продовжив військовий комісар Львівського обласного військового комісаріату полковник Олександр Тіщенко. – На весь час тренувань за ними зберігається їх заробітна платня за основним місцем роботи, а також виплачується грошове утримання від Міністерства оборони України. На час проведення тренувань, весь особовий склад територіальної оборони користується правами і пільгами, як військовослужбовці Збройних Сил. Це стосується і медичного і соціального страхування.

Високо оцінив рівень і підготовку проведення зборів також голова Львівської обласної державної адміністрації Олег Синютка.

-      Мені приємно те, що на повістки зреагували всі сто відсотків наших земляків, -зазначив він. – Більш того, до військових комісаріатів прийшли і люди, які не викликались. Вони просто побачили, що їх друзів, та сусідів викликають воєнкоми, і вирішили самі заявити про себе. Це показник патріотизму і свідомості людей, що в будь-який час готові стати на захист Батьківщини. І розуміння того, що у відповідь на дії країни-агресора, і на лінії зіткнення і в тилу, громадяни стануть на захист своєї свободи.

Також, не останню роль в якісному наборі людей зіграло і відношення підприємців, до потреб комісаріату. Всі вони без проблем відпустили своїх працівників на збори.

-      В своєму, так би мовити мирному житті, я керівник відділу постачання, - поділився Павло Кардаш. – Та зараз я командир відділення. Мій директор, коли побачив повістку, відразу відпустив мене сюди. В нашому колективі взагалі вважається, що кожен чоловік має вміти захищати свій дім. І соромно нам сидіти по домівках, коли кожного дня наші земляки потерпають на фронті від ворожих обстрілів. Сподіваюсь, що ворог отримає розуміння того, що навіть застосувавши велику силу він нічого не досягне. Бо і на передових лініях і в тилу його зустріне рішучий опір.

По завершенню зборів, всі бійці «територіали» повернуться до своєї мирної праці. Та разом з тим вони вже будуть єдиним сформованим підрозділом, який за першим наказом стане до лав Збройних Сил України.

Тарас Грень.

На Львівщині розпочались змагання на кращий розвідувальний взвод Сухопутних військ Збройних Сил України

Цього року вони вперше проходять з урахуванням стандартів НАТО, та бойового досвіду наших східних партнерів.

В змаганнях беруть участь представники розвідувальних підрозділів оперативних командувань Збройних Сил України. За словами офіцерів командування навчального центру розвідки, на базі якого відбуваються змагання, словосполучення «відібрали кращих представників» тут недоречне. Адже сам факт служби в розвідувальному підрозділі є показником фаховості.

-                     Подібні змагання в нас проводяться кожного року - каже заступник командира частини з морально-психологічного забезпечення підполковник Олег Кузь. – метою цих змагань є апробація, та напрацювання нових форм ведення розвідки, випробовування нового розвідувального обладнання, яке поступило останнім часом на наше озброєння. Також нами широко буде застосовуватись той досвід, який ми взяли під час тренувань та занять з представниками розвідувальних служб країн НАТО.

Протягом тижня, військові розвідники в умовах максимально наближених до реальних бойових дій будуть виконувати поставлені командуванням завдання. Весь цей час вони будуть користуватись лише військовими засобами зв’язку. Однак, це не буде так би мовити «гра в одні ворота». Розвідникам будуть протидіяти спеціальні підрозділи, які будуть здійснювати пошук, та умовне знищення розвідувальних груп. Отож питання маскування, неординарності прийнятих рішень та рішучості дій, будуть ключовими у виконанні поставлених завдань. Всі розвідники, які беруть участь в змаганнях мають реальний досвід ведення бойових дій з російськими окупаційними військами. Результатом змагань стане узагальнення їх знань та навичок у вигляді методичних рекомендацій для підготовки протидій ворогу.

Тарас Грень.

У Львові відбувся другий всеукраїнський чемпіонат з функціонального багатоборства Десантно-штурмових військ Збройних Сил України

Цього разу, на одній з центральних площ міста, за перемогу змагались найкращі представники ДШВ. За умовами змагань, до складу кожної команди мала увійти представниця чарівної статі. І хоча, для дівчат було передбачено дещо інші випробовування ніж як для чоловіків, командний залік рахувався, в основному,  по показникам, що продемонстрували жінки.

-      Не можна сказати, що тут є суперники, - зазначив заступник командира однієї з бригад полковник Дмитро Братішко. – Так сталось, що в своїх структурах ми досить добре знаємо один одного, адже не одноразово пліч-о-пліч давали відсіч ворогу на полі бою. А тепер є можливість показати свої здібності і на мирних теренах.

Для українських військових, це відносно молодий вид змагань, який прийшов до нас зі змінами у бойовій та фізичній підготовці особового складу. При своїй зовнішній легкості, та простоті виконання, кожна з вправ вимагає від учасників повного фізичного напруження, та монолітності командної роботи і підтримки. Вправи розташовані таким чином, що демонструють тренованість всіх груп м’яз людини, а також стійкість до психологічного навантаження.

Змагання тривали протягом майже чотирьох годин. Перервавшись лише один раз через невпинний Львівський дощ. Однак і після нього, незважаючи на мокре спортивне приладдя, бійці продовжили з’ясовувати хто ж краще оволодів новою технікою фізичної підготовки. Вже на останніх етапах було видно, як сильно виснаженні учасники. Проте, незважаючи нінащо, жоден з них не зійшов з дистанції, чи не став виконувати вправи. Адже все це могло призвести до гарантованого програшу.

В результаті запеклої і відверто мужньої боротьби переможцями стала команда 95 окремої Десантно-штурмової бригади Збройних Сил України. потрібно зазначити, що інші команди мало в чому поступились переможцям. Нагородив переможців прославлений командир –десантник  генерал-майор Андрій Ковальчук.

-      На полі бою перемагає не зброя, чи техніка, - зазначив генерал-майор Андрій Ковальчук. – Перемагає воїн. Особистість. Людина сильна духом, тілом і вірою. Невід’ємною складовою перемоги, є воля до її здобуття. І сьогодні всі наші військовослужбовці продемонстрували найкращі риси притаманні десантникам Збройних Сил України. і наочно показали, що вони є тими солдатами майбутнього України, які сьогодні вже є реальністю.

Також, генерал-майор Андрій Ковальчук, наголосив,що подібні змагання буть продовжуватись і далі. Адже подібні заходи, як найкраще працюють на створення позитивного іміджа оновленого війська України.

Тарас Грень.

Героїчні історії АТО

Оборона Луганського аеропорту, як це було

 За чотири роки російської агресії Збройні Сили України вже набули своєї нової історії. Мужність, героїзм, відвага та самопожертва. Все що притаманно кращим воїнам, продемонстрували солдати та офіцери наших військ. Зараз про них знімають фільми та пишуть оповідання. Та попри все, чимало героїчних сторінок залишилось або частково, або повністю за межами уваги української і світової громади. Одна з них це оборона Луганського аеропорту.

Ініціативною групою волонтерів підготовлена до друку ціла книга, яка розповість про мужніх українських десантників. Однак далеко не всі матеріали ввійшли в це видання. І за згоди авторського колективу частину того, що не буде опубліковано в книзі вирішено надати публікації на шпальтах «Народної Армії». Зокрема - інтерв’ю з тоді ще полковником, а нині генерал-майором, Героєм України, колишнім командиром 80 окремої аеромобільної бригади Андрієм Трохомовичем Ковальчуком.

– Андрій Трохимович, розкажіть, будь-ласка, про самий початок операції на Сході?

- Все почалось по військовому. Ми отримали розпорядження на формування батальйонної тактичної групи. Було визначено місце, куди вона має відбути. І я, на чолі рекогносцирувальної групи, відбув у район призначення. Там розбирався, де розмістити бригаду. Окреслював, де будемо займатися, жити тощо. А в цей час батальйонна тактична група формувалася, вантажилася, отримувала боєприпаси, приводилася у повну бойову готовність.  І через декілька діб я вже зустрічав БТГ 80-ї бригади. Наступного ж дня ми організували бойове злагодження. Це складова, без якої не можна. Адже, всі люди, цієї групи мусіли діяти за єдиним сигналом, за єдиною командою. А для цього потрібно цих людей поєднати. Потренувати. І тоді тільки можна надіятися на повне розуміння завдання, яке отримує командир. І що воно буде виконано успішно. Бо коли люди не розуміють, що від них вимагається, завдання приречене. Тому перше завдання на початку війни – це було зосередження в певному районі для проведення бойового злагодження батальйонної тактичної групи.

- Тобто ви вже відчували, що це початок війни?

-Чи відчував я тоді наближення війни? Скажу, що десь, напевно, відчував. Тому що схожі  завдання отримала не тільки 80-та бригада. Отримали завдання й інші частини ВДВ, які на той час були найбільш боєготовні. Бо не даремно перед війною до нас з групою офіцерів приїжджав з «дружнім» візитом такий собі полковник Преус із Російської Федерації.

Зараз, я вже для себе згадую, що сиділи, пили каву. Розмовляли. Він розповідав, що брав участь у бойових діях у Грузії. Тепер зрозуміло, що це людина, яку спеціально відрядили для того, щоб розвідати нашу боєготовність та спроможність чинити опір. Та тоді, ми ще думали, що це дійсно дружні візити. Сьогодні Преус отримав військове звання генерал-майора і керує першим армійським корпусом в Донецьку.

Ну і, звичайно, дивились телебачення. Бо вже на той час в Криму розгорталися події. І була певна загроза зі східного напрямку. Ми однозначно знали на що йдемо. Але, може, не до кінця розуміли, що бойові дії будуть розгортатись в таких масштабах. У всіх жевріла надія, що протягом місяця вирішимо всі моменти і повернемось до дрму. Бо ми були ніби на підтримці СБУ, міліції військової контррозвідки. Мали прикрити їхні дії. І навіть вже в той час, коли я був у Луганському аеропорту, безпосередньо зіштовхнувся з певною загрозою, я також свято вірив, що обійдеться без застосування Збройних сил в повному обсязі. От такі були перші враження і перше розуміння ситуації у той час, коли отримали завдання на висування підрозділів бригади на виконання бойових задач.

– Якщо можна, розкажіть, яким чином планувалась операція з де блокади Луганського аеропорту?

– За період 2014 року було два моменти де блокади. Перший – на самому початку, в квітні місяці, коли одне з приміщень Луганського аеропорту було захоплене російськими найманцями. Це було 8 квітня. Я отримав бойове розпорядження очолити ротну тактичну групу і висунутись у Луганський аеропорт. Та взяти його під охорону. Розпорядження так і звучало – «взяти під охорону». Ми вирушили о першій ночі. Ротна тактична група у складі 10 БТР та автомобілів, бездоганно здійснила 400-кілометровий марш. І рівно о 13.00 ми взяли Луганський аеропорт під свій контроль.

– Опору ще ніякого не було?

– Там було одне приміщення захоплене терористами. Це запасний диспетчерський пункт. Наш прихід був для них неочікуваним і вони втекли. Тому ми безперешкодно виконали завдання.  Але на той час… Щоб ви правильно розуміли: є охорона, а є оборона. Охорона – це функція виставлення патрулів, забезпечення пропуску на територію, охорона основних приміщень Луганського аеропорту, дальніх приводів, ближніх приводів, тобто тих об’єктів, які забезпечують дієздатність аеропорту. Ну а оборона – це вже коли риються окопи, обладнуються позиції, окопи для техніки. Це називається оборона. І зводиться загальна система управління. Це, щоб розуміли правильно. Так от, перше завдання було – взяти під охорону. Перейняти функції міліції – забрати в них повноваження і перекласти на себе. Тому 8 квітня о 13-ій годині дня ми виконали перше своє бойове завдання і взяли під охорону Луганський аеропорт.

– А деблокування, яке відбувалося 13 липня 2014-го року?

– Ну попередньо… Після взяття під охорону я десь протягом півтора тижня керував охороною аеропорту. А далі отримав завдання: з рештою БТГ висунутись в район Слов’янська для виконання бойових завдань на тому напрямку. Та я знав, що повернусь.  Оскільки я уже був у Луганському аеропорту і місцевість знаю, та і ротна тактична група моя там залишилася. Отже, я мав очолити  це угрупування.

-Але все ж таки склад сил там мінявся…

-Звичайно! За цей час додатково було перекинуто літаком ще дві роти (розвідувальну роту і третю аеромобільну роту 80-ої бригади). Далі доставили туди ще інші підрозділи, зокрема інженерно-саперну роту першої танкової бригади і частину розвідувальної роти першої танкової бригади. І підрозділ 25-ої бригади – зведену роту 25-ої повітрянодесантної бригади. Тобто там вже було таке невеличке угрупування. Хоча аеропорт вже був повністю заблокований і оточений. Вода, продукти, боєприпаси постачались лише літаками. Часто парашутним способом на спеціальних платформах. Тоді на порядку денному стояло одне питання: розблокувати аеродром і створити певні умови, щоб оточити Луганськ. Розширити  кільце з подальшим оточенням самого Луганська. Тому, з прибуттям із батальйоном у «сектор А», мені визначили завдання щодо підготовки двох рейдових загонів і розблокування Луганського аеропорту. Розробити маршрут, яким будуть проходити комунікації  після проходження рейдових загонів. Забезпечити його охорону та утримання для того, щоб нарощувати зусилля і своєчасно реагувати на нові загрози. Перший рейдовий загін, який мав очолити, я це були підрозділи 80-ої бригади, механізована рота 128-ої бригади і танкова рота першої танкової бригади. Другий рейдовий загін, який мав йти за мною, це третя батальйонна тактична група 80-ої бригади. І 13 липня ми розпочали висування цих  рейдових загонів, по визначених маршрутах, із завданням розблокувати Луганський аеропорт, який на той час був повністю оточений.

-Скажіть, 13 числа операція була розпочата, а 21 – це було вже остаточне завершення операції з деблокування. Чому такий відрізок? Які були складнощі? 

-Вся територія за Сіверським Дінцем, окрім Луганського аеропорту, була вже під контролем російських терористичних військ. Ми розуміли, що легко не буде. Знали, що всі основні шляхи вже перекриті. Тому обирався маршрут по польових дорогах, минаючи населені пункти. Ми мусіли пройти цей шлях і з найменшими втратами і розблокувати Луганський аеропорт. Як тільки ми підійшли до населеного пункту Сабівка, то вперлися в дерев’яний міст. Апріорі по дерев’яному мосту не можна було пройти важкій техніці. Не говорячи вже танки. Я поставив завдання на наведення мостової переправи. На жаль, протягом 40 хвилин, дві мостові форми не спромоглися виконати завдання. Справа в тому, що інженери банально не мали достатньої підготовки. І перший рейдовий загін простояв біля години 20 хвилин, очікуючи, що наведуть переправу. Та так вони і не дочекалися. Користуючись нашою затримкою терористи запалили поле. І по вітру ця пожежа вже наближалася до колони. Також, десь за годину двадцять, нас почали обстрілювати з «Градів». Це було перше моє знайомство з «Градами». Крім цього, зі сторони західної околиці Луганська по нам  почали працювати міномети. Було прийнято рішення залишити наведення і почали відведення колони від обстрілів. Колона першого рейдового загону успішно вийшла з-під обстрілу і продовжила подальше виконання завдання, рухаючись через населений пункт Сабівка. Однак  другий рейдовий загін на чолі із тоді ще, заступником командира бригади полковником Швораком вороги заблокували обстрілами. І наші хлопці зазнали незначних втрат – було декілька поранених. В подальшому, за допомогою місцевих мешканців перейшли через залізну дорогу і далі вже рухалися по маршруту, який завчасно планувався. А другий загін, відповідно, повернувся назад. Таким чином наші сили і засоби поділились на дві частини. І хоч наші сили стали слабші вполовину ми рухались вперед.  Що нами керувало? Перш за все те, що завдання будь-якою ціною має бути виконане. Бо десь там наші солдати, які були оточені. Припаси яких виснажувались. Вони очищали воду з пожежних резервуарів, для того, щоб приготувати їжу. Ми це розуміли і продовжили виконання завдання.

– Багато солдат розповідали, що це дуже підняло їх бойовий дух – прихід, деблокада…

-Підняло, по-перше, бойовий дух тих, хто там був оточений. Вони відчули, що прийшли свої. Прийшов свій командир, свої люди, свої солдати, свої молодші командири. Вони піднеслися духом, готові були йти далі, виконувати задачі. Це дуже багато означало. Ті, що зі мною йшли, вони теж піднеслися, бо вони теж виконали задачу – вони пройшли. Хоча, ми все одно залишилися в оточенні. Бо ми не зайняли населений пункт Георгіївка. Він був достатньо укріплений. І цю операцію треба було переносити і відкладати на певний проміжок часу.

-А що заважало на наступний день, чи через день? Чого через тиждень?

– Ну, по-перше ми спокійно оцінили ситуацію. Розібралися з другим рейдовим загоном, який вивчив обстановку. А Георгіївку потім брали з двох сторін. Той рейдовий загін, який повернувся, і ми з аеропорту пішли назустріч один одному. Зараз  не пам’ятаю, 21 чи 24 липня, ми взяли Георгіївку. Під час цього наступу на Георгіївку був поранений командир ротної тактичної групи 128-ої бригади, зараз Герой України, Василь Зубанич. Він сміливо прийняв удар на себе. Бо дорогою до Георгіївки ворожий танк зі сторони Луганська зайшов у тил колоні і почав вести вогонь по нашій мінометній батареї, яка рухалася у складі колони. І комадирн на БМП вийшов проти танку. По всіх тактичних канонах це вважається самогубством. Але Василь підготовлений воїн і… танк позорно втік з поля бою. В цей день ми звільнили населений пункт. А в подальшому вже розблокували аеропорт. З’явилась дорога до аеропорту. Всього 17 кілометрів.  Вона прострілювалась, та була в зоні досяжності танків і артилерії противника. Були певні ділянки місцевості, які було важко подолати.

– Скажіть, а як змінювалися сили та засоби супротивника?

-На початку були так звані «ідейні». Це ті, які положили початок отому всьому. Це було десь до середини липня. А далі вже почали з’являтися «кадирівці» і  дагестанці. Потім  Серби, росіяни. Наволоч. Не регулярні війська, а от саме бойовики. Потім із часом почали появлятися вже кримчани. Ті, що позраджували Батьківщині. Колишні військові ЗСУ, що перейшли на бік агресора під час анексії Криму. От наприклад - в районі Георгіївки, ми розбили збройниї загін на трьох джипах. Це була ворожа розвідгрупа. Дві машини спалили, одна втекла. Своїх трупів вони не забирали. Навіть навпаки, машина, що втікала, зупинилася, викинули свого вбитого товариша і втекли. Ми почали розбиратися. Зібрали їх документи, знайшли карту. На ній були позначені підготовлені для підриву мости, залізничні колії, станції. Тобто були помічені місця, де вони мали провести диверсійні дії на шляхах висування наших військ. Почали розбиратися у документах. І виявилось, що це колишні військовослужбовці, які приїхали з Криму.

– Вони були з документами?

– Так. Були підтверджувальні документи. Були їхні військові квитки, журнали бойових дій, журнали запису хворих. Ну весь комплект. «Совковський», так званий.

-Згадайте день штурму Луганського аеропорту 31 серпня. Як для Вас це починалося?

– Це був другий день російського штурму. Бо перший день був 30-го серпня. Десь із 6-ої години ранку розпочалась потужна артилерійська підготовка. Нас безперестанку обстрілювали години дві. Весь аеропорт практично горів. Але 30-го серпня ми могли ще відбиватися, була ще техніка і своя артилерія. І ми успішно відповідали. На 17-ту годину ворог відійшов. Але я розумів, що завтра буде дуже важко. Сподівався, що вороги далеко не відійшли. Тому сформував свій ударний підрозділ. Біля восьми чоловік. Відправив їх з гранатометами, щоб вони знайшли зосередження ворога і обстрілом зірвали наступ хоч на день. Бо артилерії в нас на той час залишилось може, одна гармата, може, дві. Хлопці, обвішані гранатометами пішли на пошук районів зосередження ворога. В ніч. Правда безуспішно, бо ворог втік  аж за Новоаннівку. Але, як я і очікував, десь о шостій ранку, почалась знову артилерійська підготовка. «Крили» дуже серйозно. І вже о дев’ятій годині пішли в наступ росіяни. З трьох сторін.

– Ви викликали вогонь на себе. Про це багато хто згадує – про цю команду і про цей вчинок. Як це відбувалося?

– Це також була вимушена дія. Бо просто більше виходу не було. В нас залишилось десь біля 131 людини. Лише із автоматами і з гранатометами. Все. Протитанкових засобів не було. Артилерії ніякої не було. Техніки не було. Вона була просто спалена, знищена. І тоді, десь о 9-ій годині, мене викликає на зв’язок генерал Колесник. Питає: «Андрюхо, рішення?». Я кажу, що рішення є. Перше – триматися до ночі, до вечора, до темноти. Щоб можна було відійти, бо вдень відійти не можу – навкруги поля. Це кожному буде по снаряду в спину. Другий варіант – можуть взяти в полон, але це… Хіба що самому застрелитись. Бо далі ти вже не командир. Далі це ганьба на все життя, ганьба для дітей, всього роду. Тому відповів генералу: «Якщо не кинете, якщо будете підтримувати артилерією, то буду триматися до темноти». І ми відразу дали координати цілей поза межами аеропорту. Коли росіяни  вже зайшли то відразу зайняли головний корпус. Мені командир підрозділу, що знаходився там, доповів, що корпус взятий. В полон взяли, десь біля 10 наших військовослужбовців. І російські танки зайшли вже в адміністративну зону. Я розумію, що, якщо піхота далі піде з танками,  нас повибивають однозначно. По трохи, але повибивають. Тому, як відсікти піхоту? Як їх змусити, щоб вона не виходила з танками? Тільки шляхом вогневого враження артилерією. Перше, що я зробив, це викликав вогонь на головний корпус, по самому аеропорту. Далі я, десь приблизно о 17.00 або 18.00 замовив авіацію і артилерію по собі, по всьому аеропорту. І це десь зіграло нам на руку, бо у росіян почалася паніка. Вони прослуховували наш ефір і страшено злякались. Почали кричати, що «срочно сй….м», бо зараз буде авіація і артилерія по аеропорту. Тому що ми викликали вогонь на себе. І вони дійсно почали панічно тікати. Цим скористалися наші хлопці, яких взяли в полон. Коли їх почали вантажити в КАМАЗ, вони пішли в рукопашний бій. Один хлопчина до мене прибігає: «Товаришу полковник, товаришу полковник, я його вбив! Я його кулаками вбив! Потім забрав в нього автомат і ріжок випустив в нього». Я кажу: «Дитино, все, тихо. Заспокойся. Все добре». Тоді втекло, по-моєму, четверо, якщо я не помиляюсь. А решту вони загрузили в КАМАЗ. А двоє ще вискочили по дорозі.

– А за вашими оцінками? Які були втрати супротивника?

– Ну десь близько 200 осіб убитими. Їх дуже багато загинуло  під час обстрілу нашої артилерії. Ще був такий момент, коли взяли ми в полон трьох росіян. І в них була карта із позначками, де їх райони базування. Ми нанесли удар по ворожій артилерії в цьому районі. І практично знищили батарею «Нон». Ну і техніка підбита. Танки, БМП, ще щось. Це саме собою. Я сам пам’ятаю, стріляв в сторону противника. А попереду в них ішли штрафники, я в цьому переконаний бо, коли я на власні очі бачу, що він там іде в тільняшці, і тільняшка в крові. Або йде і тягне ногу, бо поранений. Але все одно йде вперед. А за ним ще йдуть з автоматами і кулеметами. А ті що попереду  без бронежилета, без каски. То зрозуміло, людям дали крайній шанс, і вони йшли вперед. Отака ситуація була.

-Як залишали Луганський аеропорт?

- Хочу, щоб знали всі - ми вийшли з Луганського аеропорту, нас не вибили. Ми просто його залишили. Бо необхідності його тримати далі не було. По знімках видно, що там залишилось нічого цілого. Ми виходили- він горів. Горів повністю. То, як показують Сталінград чи фільми про Другу світову війну. То, напевно, ті фільми «відпочивають». Такі ефекти навіть не можна зробити… Тому утримувати його було не потрібно – всерівно ворогам з нього ніякої користі.

Коли ми пішли, то росіяни  ще два дні бомбили вже порожній аеропорт. Штурмували. А там вже підрозділів не було. Після того, як росіяни приїхали, щоб забрати свої трупи, і провели зачистку, знайшли вбитими 8 українців і одного нашого пораненого. Під час обміну, командир росіян взнав, що за весь час оборони аеропорту у нас загинуло 25 чоловік. Усвідомивши цю інформацію, російський воєначальник зблід і в нього почалась істерика, він ледь з розуму не зійшов, почувши ще раз цю цифру. Вони там думали, що нас поховали тисячі. Навіть висували  версію, що у вали, які ми нагорнули навкруги штабу, загорнули трупи.

-І російські новини постійно казали, що там 3 тисячі українських військових, 5 тисяч. Тобто вони відчували такий опір…

– Ми потім, коли були в Лутугиному, нам смс слали. На той час росіяни сказали, що за час війни це найбільш «достойный бой». І нам «набивали стрілки». Псковські десантники смс відправляли – «надо встретиться, отдать вам должное». Типу має бути десь реванш. А те, що там рота російської морської піхоти була, і понесла такі втрати, що тікала так, від нашого вогню, що їх змогли зупинити тільки в Росії. Вони соромляться казати.

Зараз наші бійці вже мають за своїми плечима чимала героїчних вчинків та подій. Я пишаюсь тим, що довелось служити з такими славетними людьми. І гірко сумую за кожним втраченим життям. Вірю, що все це зроблено на користь нашої Батьківщини та всіх нас.

-Дякую за розмову. Сподіваюсь героїчні вчинки наших бійців війдуть до скрижалів новітньої історії України.

За даними благодійного фонду «Підтримка воїнів АТО» опрацював

Тарас ГРЕНЬ.