Не брати (крапка).

У Львові відбувся допрем’єрний показ документальної стрічки режисера В’ячеслава Бігуна «Сильні духом»

Протягом двадцяти хвилин глядачі на одному диханні спостерігали за трагічною, та героїчною долею молодого українця Юрія Яценка, який став бранцем російських спецслужб.

Стрічку побудовано, як кіносповідь однієї людини. В ній нема спецефектів, немає екшену. Є лише живі, сповнені гідності очі, і правдива розповідь українця про всі тортури, що зазнають наші земляки, які потрапили в полон до Російської Федерації. Моторошні слова свідка про моральні і фізичні тортури та знущання, які він зазнав від предстаників ФСБ та інших спеціальних служб Росії. Потураючи всі закони людської моралі, та міжнародні норми. Безпідставно викравши українця. Позбавивши його волі. Сучасні кремлівські кати намагались змусити його співпрацювати з таємними органами країни-агресора. В «переконанні» вони не цурались будь-яких методів відпрацьованих ще фашистами у концтаборах, і доведеними до досконалості російськими «спецами» КДБ. Та наш герой не здався! І по поверненню на Батьківщину знайшов в собі сили розповісти всю правду про катів і їх живодерські засоби примусу, та про те, у що перетворилась країна, яка зазіхнула на суверенітет України.

Цікавою є режисерська знахідка, яку в повній мірі використав В’ячеслав Бігун – намальований сюжет розповіді. Само собою, ніяких відео файлів з допитів українця, не було. Але олівець художника в повній мірі передав всі відчуття: і товстопузих російських поліцаїв, і садистів з ФСБ, і розпач молодої людини, яка бореться за власне життя та гідність.

-                    Вони нас бояться, - таким було резюме народного Героя України  політичного в’язня кремля, українського кримськотатарського політика, заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу, голови Бахчисарайського регіонального меджлісу Ахтема Чийгоза. – Росія дико і несамовито боїться Українського народу. Вони не очікували такого потужного і відданого опору. Вони сподівались на рабську покірність. І в цьому найбільший прорахунок кремлівського режиму. Україна переможе в своєму прагненні вирватись з багатовічного ярма. Але ми не маємо права бути спокійними доки бодай один наш земляк залишається в кремлівських застінках.

Незабаром планується вихід у світ цього документального свідчення злочинів проти України та українців, що чинить наш східний сусід. І після цього режисер В’ячеслав Бігун планує взятись до роботи над фільмом, що розповість про те, як живуть і будують майбутнє Батьківщини українські військові, які зазнали травм та поранень від зброї колишніх псевдобратів.

Тарас Грень.

Повертаючись з АТО головне не опускати руки

Свою війну Богдан Балабан, позивний «Галич», розпочав на одному з найважчих напрямків тоді ще антитерористичної операції – разом зі своїми побратимами він звільняв Широкіно. Потім його підрозділ робив все можливе і неможливе, щоб не допустити збройних провокацій з боку російських окупантів проти мирного населення робітничого Маріуполя, з напрямку Комінтерново.

До війни він був взірцевим студентом Львівського національного університету імені Івана Франка. Навчався на дуже мирній кафедрі – іспанська філологія. І напевно ніколи не замислювався про військові однострої. Однак, події в державі, не залишили його байдужим. І він, з цього мирного та безтурботного життя пішов захищати Батьківщину. Під час служби Богдан не шукав легких шляхів. Бої, атаки, оборони, нічні чергування, обстріли... Можливо колись він розповість про все це своїм онукам. Так чи інакше, війна лишила свій слід в душі цього молодого українця. За його словами, повернувшись з фронту він, як і багато інших захисників держави зіткнувся з симптомами так званого «пост бойового синдрому». Розпач, апатія… він навіть думав звертатись до психолога. Але, вирішив взяти себе в руки і розпочати свою справу.

Ідея прийшла само собою. Якось, сидячі на лавочці біля свого дому, Богдан разом з друзями обговорили створення цілого молодіжного пабу. Концептом якого було не вживання спиртних напоїв а повноцінний відпочинок з настільними іграми та спілкуванням. Однак відкрити такий заклад, та ще й у Львові справа не з дешевих. Тому заручившись підтримкою друзів Богдан, для початку відкрив свою авторську кав’ярню. І назвав її на честь веселого мультяшного героя «Zig Zag». Адже на думку компанії, саме цей невгамовний пілот, є чудовим символом того, що будь-які труднощі можна подолати з усмішкою та зневагою до перепон.

Богдан відкривав свою справу разом з товаришем. Старт власного бізнесу обійшовся хлопцям по 40 тисяч гривень з кожного, ну і ще приблизно 20 тисяч вони вклали в процесі роботи. Починаючи підприємницьку діяльність, вони вирішили не шукати якихось програм підтримки для колишніх воїнів АТО, а робити все власними силами. Бо на їх думку, за їх ратний подвиг їм ніхто нічого не винен. А захищати власну домівку, землю та родину це звичайна справа кожного справжнього чоловіка, а не просто людини в штанах. Логотип, власне як і внутрішнє оздоблення теж допомогли оформити друзі. Вони ж і стали першими постійними клієнтами закладу.

Зараз, авторська кав’ярня «Галича» вже має своїх постійних шанувальників. Крім кави, та вишуканих сортів чаю, колишній АТОвець почав виготовляти і власні «крафтові бургери» за таємним сімейним рецептом. Відомо лише те, що в бургерах він  використовує лише українські, екологічно чисті інгредієнти. Крім цього, Богдан розробив цілу промоційну кампанію з заохочення людей, що люблять смачно та корисно поїсти. Та чимало сувенірів з символікою своєї кав’ярні.

В планах, Богдан не полишає мрії відкрити великий потужний заклад для молоді. І сподівається здійснити свій план, вже найближчим часом. А всім, хто повертається в мирне життя бажає не опускати рук. А продовжувати свій рух вперед. Шукати собі роботу, або організовувати власну справу. На переконання «Галича», дурні думки з’являються там, де немає іншої мозкової діяльності.

Тарас Грень.

У Львові діють безкоштовні курси іноземних мов для учасників АТО та волонтерів

У Львові, за ініціативи волонтерів, та за підтримки центру надання послуг учасникам бойових дій відкрито курси англійської мови.

-                    Всі заняття абсолютно безкоштовні для всіх учасників АТО та волонтерів, що бажають отримати, або покращити свої знання з англійської мови, - розповіла організатор курсів, волонтер Олена Баран. – Ми це робимо, щоб люди, які повернулись з війни відчували турботу про себе і нашу вдячність за самовідданість. Знали, що наші серця відкриті для вас, наші захисники!

Цьогорічні курси іноземних мов для учасників АТО мають три рівня. Тобто для початківців, для тих, хто вже має певні знання і розмовний клас так званий «speaking club».  Деталі про роботу курсів можна взнати за адресою: місто Львів вул. Пекарська 41. Або в робочий час за телефонами: (032) 254 61 16; +38 067 962 83 25; +38 063 434 65 46.

Тарас Грень.

«Наші серця відкриті для вас!»

У Львові діють безкоштовні курси іноземних мов для учасників АТО та волонтерів

У Львові, за ініціативи волонтерів, та за підтримки центру надання послуг учасникам бойових дій відкрито курси англійської мови.

-                    Всі заняття абсолютно безкоштовні для всіх учасників АТО та волонтерів, що бажають отримати, або покращити свої знання з англійської мови, - розповіла організатор курсів, волонтер Олена Баран. – Ми це робимо, щоб люди, які повернулись з війни відчували турботу про себе і нашу вдячність за самовідданість. Знали, що наші серця відкриті для них.

Цьогорічні курси іноземних мов для учасників АТО мають три рівня. Тобто для початківців, для тих, хто вже має певні знання і розмовний клас так званий «speaking club».  Деталі про роботу курсів можна взнати за адресою: місто Львів вул. Пекарська 41. Або в робочий час за телефонами: (032) 254 61 16; +38 067 962 83 25; +38 063 434 65 46.

Тарас Грень.

Енциклопедія мужності, слави і звитяги українського воїна

Під час заходів скерованих на військово-патріотичне виховання молоді Львівщини, голова районної ради організації Ветеранів України Буського району Володимир Луженцов передав представникам трьох районів області, від імені своєї організації черговий том щорічного видання «Вклоняємось доземно Українському солдату».

-                    Ця книга є енциклопедією мужності, слави і звитяги українського воїна,- зазначив Володимир Луженцов. – В кожному томі цього видання зібрана квінтесенція подвигу сучасних героїв України.

За словами ветерана і громадського діяча, потрібно звернути увагу чиновників всіх рівнів, щоб повне зібрання цих книг було в бібліотеках всіх навчальних закладів України. і викладачі мають застосовувати їх під час проведення патріотичних закладів, та викладення матеріалу по сучасній історії України. Адже в цих книгах зібрані документальні історії про українських воїнів та волонтерів, що захищають нашу державу від російської агресії.

Нагадаємо, що книга «Вклоняємось доземно Українському солдату» випускається щорічно, починаючи з 2014 року, редакційним колективом центрального друкованого органу Міністерства оборони України газети «Народна армія». І є збірником документальних історій та оповідань написаних військовими журналістами.

Тарас Грень.

Учні старших класів Львівщини відвідали 16 окрему бригаду армійської авіації

         Близько півтори сотні учнів старших класів з трьох районів Львівської області: Бузького, Бродівського та Радехівського побували в гостях у льотчиків 16 окремої бригади армійської авіації . З самого початку свого перебування у військовій частині, діти поклали квіти до меморіалу на честь загиблих під час проведення АТО авіаторів, та вшанували їх пам'ять хвилиною мовчання. Після цього дітлахів запросили до справжньої солдатської казарми, де не лише показали, як живуть і служать бійці бригади, але й ознайомили гостей зі зразками стрілецької зброї, та засобів індивідуального захисту від хімічного та бактеріологічного ураження. Кожен учень мав змогу потримати в руках бойовий автомат, розібрати та зібрати його. Подивитись у приціл снайперської гвинтівки, та приміряти протигаз. Доречно зауважити, що більшість школярів робили це вперше. Адже через безглузде реформування системи освіти, такий предмет як «Основи захисту Вітчизни», фактично було знищено. І тепер за рідкою можливістю дітлахи можуть не на плакатах чи з розповідей викладачів, а власним досвідом взнати, як то кажуть «вагу зброї».

Після екскурсії по військовій частині, всіх запросили до аеродрому. Де учні мали можливість не лише подивитись на потужні гелікоптери, але й посидіти в середині бойових гвинтокрилих машин, та відчути - як воно бути військовим пілотом.

-      Ми бачимо велику цікавість підростаючого покоління до всіх процесів, що відбуваються в Збройних силах України, - розповів голова районної ради організації Ветеранів України Буського району Володимир Луженцов  .- Саме тому намагаємось організовувати подібні екскурсії і виїзди. Після цього заходу ми плануємо звернутись до військових медиків, щоб організувати такий собі тренінг-змагання з тактичної медицини та надання першої медичної допомоги постраждалим серед учнів старших класів шкіл Львова та Львівської області. А нагородою за перше місце буде повне оформлення класу «Основ захисту Вітчизни».

Тарас Грень.

«Побутова революція»

або куди «виселили» з наметів військовослужбовців 184-го навчального центру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного

Забігаючи наперед, скажу, що все побачене на знімках  не показуха і не спеціально підготовлений до приїзду журналістів матеріал. Все це – нормальне і звичайне життя воїнів, які приїхали отримати нові навички та військові знання до цього навчального центру. З першого погляду, це звичайна типова казарма, просто щойно збудована. Та це далеко не так. Потрапивши в середину, відразу звертаєш увагу на те, що тобі тепло. І, зайшовши з вулиці, вже за кілька хвилин виникає бажання скинути верхній одяг. На вікнах немає звичного «казарменого» конденсату та не смердить затхлим повітрям, хоча проживає тут близько трьох сотень воїнів. Все завдяки розумно побудованій сучасній системі опалення та вентиляції приміщення.

— На відміну від морально і фізично застарілих радянських норм, в наших казармах є цілодобове постачання гарячої води, — розповів головний інженер квартирно-експлуатаційної служби частини Василь Кононученко. — І це не вимагає багато коштів. Адже стало можливим завдяки застосуванню передових технологій енергозабезпечення. Ця гаряча вода, що іде на побутові потреби та опалення казарм є охолоджуючою рідиною електричного генератора, що живить наше містечко. Таким чином ми не використовуємо зайвих енергоносіїв для підігріву води. 

Та й взагалі в будівництві казарми використано чимало «розумних» технологій, наприклад лампи нічного освітлення, що вмикаються з настанням темряви. Так само освітлено енергозаощадливими ліхтарями і всю територію навколо. Контролює споживання електроенергії сучасна автоматика. Окрема увага приділена пожежній безпеці. По всій стелі вмонтовані датчики вогню та диму. Також на стінах, по периметру казарми встановлені гучномовці, за допомогою яких командир може вільно спілкуватись зі всім підрозділом, незважаючи на велику кількість людей та площу приміщення.

Особливо уважно  тут ставляться до організації побуту та гігієни. Адже навчання в полі передбачає, що людина повертається до місця відпочинку не лише втомленою, але й брудною. Сучасні вбиральні, душові кабіни і, навіть, пральна машинка.

— Нам повністю вистачає всього що тут є, — поділився враженнями молодший сержант військової служби за контрактом Микола Гарбарчук. — Кожного вечора ходимо помитись в душ, при потребі можна попрати свої речі. Коли я йшов до війська, то мені знайомі казали, що тут багато змін на краще. Але я не очікував, що це дійсно так.

Загалом на будівництво цієї казарми державою було витрачено близько 8,8 мільйонів гривень. І видно, що гроші не потрачені на вітер.

Поруч з вже завершеною казармою знаходиться ще одна. До неї можна дійти по викладеній сучасною бруківкою доріжці. За документами, ця будівля готова вже на 87 відсотків. Хоча за словами військових тут залишилось лише нанести останній шар зовнішньої штукатурки типу «Короїд» та трішки облагородити навколишню територію. Але це вже після того, як зійде сніг і твердо встановиться тепла погода. Завершити все вчасно завадила зміна підрядної організації та проведення додаткових аукціонів (попередній підрядник систематично не дотримувався умов укладеної угоди і затягував процес будівництва). Але з огляду на те, що в середині приміщення готове на 100 відсотків, керівництвом разом із підрядником було прийнято справедливе рішення заселити туди людей, які до цього були розташовані у наметах. Завдяки цьому військовослужбовці перезимували, не відчувши на собі лютість холодів та вітру.

— В нас завжди тепло, — розповів молодший лейтенант Юрій Лев. — Ось на трубах опалення стоять спеціальні засоби контролю. І ми самі визначаємо собі, якою має бути температура в нашому спальному приміщені. Хоча піднімати планку вище ніж + 20 градусів за Цельсієм немає змісту.

Не можна обійти увагою і той факт, що під час розробки казарм було уважно вивчено потреби офіцерів підрозділу. Для їх роботи виділено окреме просторе приміщення, де є можливість організувати роботу кожного військового керівника.

Станом на 1 січня поточного року ця казарма обійшлась платникам податків трохи більше за 8,4 мільйони гривень. А на завершення всіх робіт на цьому об’єкті на 2018 рік заплановано до реалізації ще трохи більше одного мільйона гривень.

Ще один об’єкт, який зараз проходить повну реконструкцію та переобладнання — це військова їдальня. Як бачите на знімках, робота тут кипить. І хоча основна реконструкція вже завершена, залишилось довести до кінця оздоблення та встановити систему вентиляції, сучасні печі і котли для приготування їжі.

— Я сподіваюсь, що наша їдальня буде взірцем переходу Збройних Сил України на нові стандарти харчування особового складу, — розповів майор Олег Кузін. — Ми плануємо запустити її вже до Пасхи. Необхідні гроші є, все що нам для цього потрібно вже закупили.

На капітальний ремонт цієї їдальні було виділено майже 6,4 мільйони гривень. І як бачимо, всі ці кошти витрачені на застосування передових технологій, що будуть служити довгі роки.

Не можна обійти увагою і те, що крім «інтелектуальності» та «економічності» нові споруди навчального центру є ще і максимально екологічно чистими. Бо система каналізації та збору стічних вод побудована таким чином, щоб не порушувати екологічну ситуацію в регіоні.

— Я можу сказати, що служу в курортній зоні, — сказав солдат строкової служби Дмитро Мороз. — Чисте повітря, гарні ліси. В цивільному житті я платив гроші, щоб хоча б на день виїхати в такі місця.

Отже «реконструкція» Збройних Сил України триває. І під час її проведення вже є серйозні результати, які можна назвати своєрідною «побутовою революцією».

Полковник Тарас ГРЕНЬ.

Теорія української жіночої гідності

На календарі пізня осінь. На годиннику початок дев’ятнадцятої години.  За вікном вже темрява. В районі проведення антитерористичної операції ніч наступає якісь більш раптово. І вона завжди якась темніша та густіша, за ті, що є на мирній частині України. І саме в цей момент до чергового лікаря 66 передового військового госпіталю поступає тривожний сигнал – ворожим снайпером, в районі Авдіївської промзони,  важко поранено нашого бійця. Захисник України отримав два поранення в груди та живіт. Першу медичну допомогу йому надали фельдшера підрозділу. Та все ж життя українського героя «висить на волосині». Йому потрібна термінова фахова допомога лікарів військового шпиталю. Рішення було прийнято миттєво. Чергова група військових медиків, підсилена спеціалістом хірургом, та лікарем-анестезіологом капітаном медичної служби Світланою Долик за лічені хвилини вже завантажились у спеціалізований реанімаційний автомобіль. Виїхавши за межі міста, де дислокується шпиталь, водій вимкнув фари. Адже російські найманці ведуть прицільний обстріл по всім автомобілям, що вночі рухаються дорогами АТО. А «швидка» для них, це взагалі найбажаніша ціль. Бо бандити не дотримуються міжнародних норм та правил. Машина з медичними позначками буде розстріляна ними відразу ж як її помітять.  Пощади не буди нікому. А особливо лікарям. Факт, що вже неодноразово підтверджений бойовою практикою.  Переїхавши крайній блок-пост вимкнули телефони і навігатори. Це звичайна практика для АТО. Адже по всій лінії зіткнення працюють новітні російські радіоелектронні комплекси, що дозволяють відслідковувати рух та місце положення за даними активного мобільного пристрою.   А далі… Далі сподіваєшся на Бога, вдачу та добру пам'ять водія на дороги.

Та цього разу щось пішло не так. Чи то бажання лікарів потрапити до пораненого чим швидше, чи просто випадковість. Наші медики повернули не в той поворот.  На дорогах в АТО часто немає не те що вказівників, а навіть назви сіл зняті зі всіх зупинок та знаків. Це свого часу робили російські найманці, щоб уповільнити наступ Українських військ, або щоб просто забрати собі в Росію, як трофей з України.  Досить скоро наші лікарі зрозуміли – навколо ворог, а вони на ворожій території.  Паніки не було. Власне як і страху. Водій повільно розвернув машину. Сухий лязкіт, кимось пересмикнутого автоматного затвору – про всяк випадок підготуватись до бою.  А Світлана дістала з кишені подаровану подругою, ще перед від’їздом на війну вервицю. Міцно стиснула в долоні прозорі пластмасові бусини. Краще бій, аніж полон, та тортури ординських нащадків. Час тягнувся незрівнянно довго. Так само з вимкненими фарами, намагаючись не робити зайвого шуму працюючим дизельним двигуном, військові лікарі повернулись на звільнену від окупантів територію. За кілометр вони знайшли потрібний поворот, і виїхали на нашу «лінію 0». Поранений був у важкому стані. Та його вдалось врятувати. Загальними зусиллями всіх військових медиків, наш захисник залишився живим. І його здоров’ю нічого більше не загрожувало. Хлопця перевезли спочатку до 66 передового шпиталю, а згодом літаком до Дніпра.

Це всього лише одна з історій звичайного фронтового будення ординатора відділення реанімації ВМКЦ Західного регіону капітана медичної служби Світлани Долик. Війна увірвалась в життя цієї веселої україночки разом з сиренами першого медичного конвою, що привіз поранених бійців до Військово-клінічного медичного центру Західного регіону ще у 2014 році, де вона тоді була звичайним цивільним лікарем. Для Львова це був перший борт «з відти». І ніхто ще не знав, і не уявляв, як важко буде приймати молодих людей скалічених зброєю та агресією нашого східного сусіда. Яке психологічне навантаження потрібно буде пережити персоналу госпіталя спілкуючись з батьками поранених, коли потрібно щось казати цим людям, для яких лікар на ту секунду божество, що несе лагідну чи страшну звістку… а слів просто нема, або вони стоять в горлі жмутом болі.  Світлана твердо вирішила  -  бути цивільною, коли в країні почалась віна просто неможливо. Тому наступного дня пішла до військкомату з вимогою призвати її на службу.

Свого першого пораненого вона пам’ятає дуже добре. До найменших дрібниць може розповісти кожну з дев’яти операцій, які були потрібні щоб повернути Олексія в стрій. Тепер він, поранений під час оборони Луганського аеропорту воїн, часто приходить в шпиталь. Просто так навідатись до лікарів. І ще раз сказати дякую. І розповісти про свою службу. Бо незважаючи на складність поранень, за три довгих місяці наполегливого лікування, військові медики повернули захиснику втрачене здоров’я.

Лише за минулий рік на рахунку капітана медичної служби Світлани Долик 320 успішно проведених операцій (і це не враховуючи час перебування в АТО). Лише вдумайтесь в цю цифру -  з 365 днів в році – 320 операцій! Але вона не вважає, що робить щось надзвичайне чи грандіозне. Така вже теорія української жіночої гідності. Ніколи не бути осторонь. Особливо коли в твоїй державі війна.

Тарас Грень.

У Львові триває перша тренувальна місія Литовсько-Польсько-Української бригади

Сьогодні, 6 березня, в окремій десантно-штурмовій бригаді, яка дислокується у Львові, для представників ЗМІ відбувся брифінг у рамках тренувальної місії Литовсько-Польсько-Української бригади, інструктори якої здійснюють підготовку особового складу штабу одного з батальйонів Львівських десантників за стандартами НАТО.

Такі навчання ми проводимо вперше, — зазначив керівник тренувальної місії полковник Володимир Юданов. — До цього військовослужбовці Литовсько-Польсько-Української бригади проходили певні етапи набуття оперативних спроможностей підрозділів і після відповідної сертифікації приступили до навчання інших. Тобто контингент «ЛИТПОЛУКРБРИГ» отримав конкретне завдання провести підготовку особового складу штабу одного зі штатних десантних батальйонів Збройних Сил України за стандартами НАТО.

Разом з тим що навчання проводяться вперше, вони вже є унікальними. Як зазначив представник польського контингенту капітан Мартін Плонка родзинкою цього тренування є мінімізація застосування офіцерами штабу комп’ютерів та інших електронних засобів притаманних великим стаціонарним штабам, що розташовані в пунктах постійної дислокації. Вся командирська робота відбувається на звичайних паперових мапах, та у записниках. Таким чином відтворюється ситуація ведення бойових дій в умовах, коли використання електронних пристроїв є неможливим.

Основну увагу під час занять ми звертаємо на процес прийняття рішення та філософію ведення бойових дій, — наголосив представник литовського контингенту майор Костас Петровас. — Упродовж перших двох тижнів офіцери будуть опрацьовувати послідовність прийняття рішень згідно процедур НАТО. Наступних два тижні будуть практичні вправи, під час яких українські офіцери відпрацюють власні бойові накази згідно із запропонованою легендою навчань.

Нагадаємо, що легенда навчань передбачає, що одна з вигаданих країн має територіальні претензії до свого сусіда. В наслідок агресії захоплює частину території. Батальйону Збройних Сил України наказано захистити кордони держави, зупинити агресію, та перейти у наступ з метою витіснення ворога із захоплених територій.

Командно-штабні навчання триватимуть протягом місяця. До них залучається увесь особовий склад штабу реального українського десантно-штурмового батальйону. Слід відзначити, що всі українські військовослужбовці, які беруть участь у тренуваннях, мають бойовий досвід АТО і у ході занять ділитимуться ним із іноземними колегами у вигляді дискусії та ретельного розбору певних реальних бойових ситуацій.

Тарас Грень, Львів.

У Львові, за ініціативи американського волонтера та громадського діяча Девіда Пластера почав діяти ще один клуб для підтримки ветеранів, та тих, хто  планує повертатись з армійського в життя в цивільне. 

«Drinkin' Bros Ukraine»  - це українська версія проекту американських ветеранів війни. Мета: завчасно об'єднати ветеранів АТО і тих, хто може найближчим часом демобілізуватися задля того, щоб полегшити перехід у цивільне життя, яке часто жорстоке до ветеранів (робота, сім'я, проблеми з алкоголем та багато іншого). Тут завжди можна розраховувати на підтримку, поради, жарти та небайдуже плече побратима, який добре розуміє твоє становище і здатен допомогти ще й психологічно краще за лікарів.
- Нехай не вводить в оману назва "брати по келиху", - Зазначив Девід Пластер під час короткого спічу. -  Це метафора, бо важливі питання завжди вирішуються у товариській компанії, а не при "краватках". І це не означає, що під час зустрічей ми повинні вживати алкоголь. Це може бути філіжанка кави чи горнятко соку.

На перше зібрання нового ветеранського клубу у Львові, який буде постійно функціонувати в приміщенні «Піца Патріот» прийшло близько півсотні ветеранів та волонтерів. В кожного з них своє життя та проблеми. Але всі вони об’єднані загальною справою – захистом України.

-                    Я б дуже просив всіх, хто буде відвідувати ці заходи уважно подивитись навколо, - продовжив Девід Пластер. – На людей яких ви знаєте, і на тих хто вам невідомий. У нас всіх є щось дуже сильне спільне. Це те, що ми незважаючи ні на що продовжуємо боротись і проштовхуємо зміни на краще. Ми всі повернулись до дому з війни. І я прошу, щоб ви не чекали часу зібрання а по можливості підтримували та надавали допомогу один одному.

Під час кожної ветеранської зустрічі по середні залу буде зарезервовано один столик. З одним кріслом. Цей столик завжди буде сервіровано однаково і дуже значимо. Пусте місце на згадку про полеглих, які вже не зможуть прийти. Свічка у простому підсвічнику - символ надії. Червона троянда - символізує родину та любов. Жовта стрічка - вірність тим, кого чекають з війни.
Перевернута склянка для вина - нажаль цей келих не піднімуть ті, хто пав на полі бою. Лимон - гіркоту переживань за полеглими. Сіль – сльози, що з часом висохли за полеглими. Пустий стілець - побратим, який вже не прийде.

Зібрання ветеранів планується проводити кожних два тижні. Запрошуються всі.  

Тарас Грень.