На фото – я – падлюка (повість).................7

7.

Не думав, що в нашій домашній бібліотеці знайдеться посібник з практичної магії. І хто його тільки придбав? Рік видання – 1987, Москва. Мило, дуже мило. Забивати чи не забивати мізки магічною дурнею – ось у чому питання. Бідний Шекспір, певно в гробу перемішався в черговий раз прах його кісток. Жах, чим тільки не починаєш займатися від «нічогонероблення». Текст так легко написаний, як для восьмирічної дитини. При згадці про восьмирічних дітей спадає на думку «Сауспарк», його головні герої. Борони Боже, така книга потрапила б Картману до рук, ото чудес він би натворив. Як-то кажуть, погано, коли в тебе неяскрава уява, але важко і з переобтяженою уявою. Ось я вже дітей з мультфільму бачу як реальних. А все чому? – від все того ж нічогонероблення. Химери якісь тут написані. О, цікавий розділ – «Сновидения».  Подивимося. Геть голіме написано, якщо вірити, звичайно. Прочитав якось у книжці одній про методи НЛП, що люди з високим рівнем інтелекту легше піддаються різноманітним психічним та психологічним впливам, а також гіпнозу. Мене тут зомбує зараз ця практична магія, застрашує, а я маю вірити. Нічого подібного. Усе буде добре. Дурня. Голосно захлопую книжку, здається, з неї сиплеться в різні боки пилюка, як у казках про відьом; ставлю книжку на полицю там, де брав.

-      Олексію, ти брав книги? – не люблю, коли тато так говорить. Я щось не так уже поставив. У батька шалена пристрасть до книжок. У нас усе просто завалено ними. Та ні, книжки не валяються купами, але всі шафи й полиці забиті ними в прямому значенні цього слова. І що дивує, тато знає, де, яка книжка стоїть, хоча ніколи не заводив картотеки.

-      Олексію, я до кого зараз говорю? Підійди, будь ласка, сюди, - тон стає все непривітніший. Тьху, здається, намагався все ставити як було. Що я міг там натворити.

-      Скажи, як можна було поставити книжку навпаки? Ну хто запихає книжки корінцем всередину? Ну хто? Олексію, якщо б це ще вперше було.

-      Що там відбувається? – кричить мама з кухні.

-      Ми говоримо як чоловіки. Усе нормально. Ні, ну ти мені скажи, я просто не розумію, як можна було впхнути книгу так?

Прийшла мама. Стала на порозі до зали й мовчки спостерігає за сценою. Ніби я клоун. Стою тут на килимі, при чому в прямому значенні цього слова, перед татом, кліпаю очима, а мама  спостерігає. Добре, що хоч дідові однаково.

-      Чого ти мовчиш, любий? – нарешті промовила мама.

-      А я не знаю, що сказати. Ніби ставив усе нормально. Сам не розумію.

-      Розтяпа. У яких хмарах ти літаєш? – дратується батько.

-       Просто мені страшенно подобається, коли ти мене ображаєш і свариш. От я й придумав, як привернути твою увагу. Правда гарна фраза «страшенно подобається»?

-      Ні, ти чула таке? Ти чуєш, що він говорить?

Мама розгублено вдихає глибоко й голосно.

-      Не бери більше моїх книжок. Як не вмієш користуватися.

-      Ти говорив це вже разів зі сто.

-      Олексію, давай не сваритися. Говори чемніше, бо я скоро взагалі зірвуся.

-      Не сваритися? Хіба я сварюся? Ти знаєш, я визнаю, що неправий, але я ненавмисно, чесне слово.

-      Коли ти вже виростеш?

-      Те саме говорила мама сьогодні зранку. Я піду до себе, гаразд?

-      Будь трохи уважніший просто.

-      Домовилися.

Нудно. Навіть сварки домашні все на ті ж самі старі теми, протерті до дірок, вичерпані до самих підземних ключів. Дірка, «лох» - німецькою, «хоул» - англійською. Але німецькою цікавіше.

На фото - я - падлюка (1) http://blog.i.ua/user/3026999/544034/

На фото - я - падлюка (2) http://blog.i.ua/user/3026999/544330/

На фото - я - падлюка (3) http://blog.i.ua/user/3026999/544986/

На фото - я - падлюка (4) http://blog.i.ua/user/3026999/545634/

На фото - я - падлюка (5) http://blog.i.ua/user/3026999/546244/

На фото - я - падлюка (6) http://blog.i.ua/user/3026999/549148/