На фото – я – падлюка (повість).................4

4.

Як голосно навкруги. Шмигають машини проспектом, перехожі голосно кричать у слухавки мобільних, а по алеї вигулюють собак, які гавкають на тих же перехожих та інших собак. Недивно. Я б не так гавкав, якщо б мене нарядили в такі одежинки. Химерні штуки на хвостах, вухах і лапах. Це я мовчу про комбінезони й штанці. Коротше, бідні тварини.

Окуляри забув. Як я міг, не розумію. Ходжу тепер наче в тумані, так би хоч рідне місто роздивився. Хтось торкається мене позаду за лопатку. Обертаюся. Посміхається Світлана. Та що таке? У неї вже звичка порушувати мої думки й торкатися мене. Зсовую в незадоволенні брови й дивлюся на неї скоса.

-         Я порушила твій власний простір?

-         Так. Погана звичка.

-         Боїшся я твою енергію черпаю? – дзвінко сміється.

-         Боюсь, - відповідаю серйозно.

-         Ти коли-небудь буваєш веселим?

-         Буваю. Слухай анекдот.

-         Слухаю.

-         Та ні. Не розкажу.

-         Чому?

-         Бо вже втомився від тебе. Це нічого, що я так чесно?

-         Ти думаєш я не вмію мовчати?

-         Нічого я не думаю. Не ображайся, та я взагалі не думаю про тебе.

-         А про що думаєш?

-         Про багато що. Та, було би дуже мило з твого боку не чіплятися до мене.

-         Ти не зрозумів. Мені від тебе нічого не потрібно. І чому ти так сприймаєш усе?

-         Як – так?

-         Напружуєшся. Непривітний. Ти не помітив, що в мене дружелюбне ставлення?

-         Саме це й насторожує. Я не з тих, хто витрачає себе направо й наліво. Можеш думати, що хочеш, мене не цікавить твоє ставлення, хай я буду пихатим чи зависокої думки про себе, та мені дійсно все до лампочки.

-         А чому?

-         У тебе список питань заздалегідь підготовлений?

-         Та ні. Тебе дратує, коли цікавляться твоєю особистістю?

-         Ти читала «Карлсона» ?

-         Тільки дивилася мультфільм.

-         Дурниці, від реального твору Астрід Ліндгрен у мультфільмі лише самі герої. Сюжет зовсім інший. Та я не про те. Карлсон вживав замість «дратувати» - «дратурувати».  Він говорив Малюку, що так дратує більше. Так ось, мене не дратує, коли цікавляться моєю особистістю, мене якось дратурує твоя особа. Так зрозуміліше?

-         Навіщо ти так?

-         Як?

-         Ніяк, - Світлана помітно похмурніла. Мені моментально полегшало морально й стало жаль її якось. Я – падлюка. Вона мені нічого не зробила поганого, але й хорошого не зробила. Треба дівчатам більше читати класики й менше романів сучасних, бульварних. Треба вже ставати циніками, ера ліриків вже того.., пройшла.

-         У мене проблеми трохи. Не зважай. Якщо б ти була мною, тобі було би чхати на тупі слова. Хто я тобі? Невже все це важливо?

-         Ти, мабуть, багато часу в Інтернеті проводиш.

-         І що?

-         Умієш тролити професійно.

-         І що?

-         Вимкни автовідповідач.

-         А то що?

-         Бувай. Мені тут  переходити.

-         Дочекайся зеленого. Не вистачало, щоб тебе ще збили тут на моїх очах. Доведеться викликати швидку й пхатися в лікарню.

Світлана скривилася й примружила очі. Складки на лобі склалися в дивний візерунок, горизонтальні й вертикальні лінії перехрестилися.  Я єхидно посміхнувся помахав їй рукою і пішов своєю дорогою.

Що мене тільки підбурює спілкуватися так з людьми. Сам дивуюся. А вона таки щось розуміє, зрозуміла про тролінг, Інтернет. Єдина Оленка в мене найкраща. Вона вдягається зі смаком, слухає класну музику, читає багато, і взагалі, повне втілення жіночності. Погано, що вона захворіла. І як тільки таке сталося? Недаром сон такий приснився. Подивився на ту сторону бульвару, Світлана паралельно крокує. Дешева джинсова курточка, спідниця до колін чорного кольору, інших подробиць не бачу. Така вона немаленька я би сказав. Мабуть, комплексує через свої стегна. Краще комплексувала би через свою курточку. Це просто верх відсутності смаку. І це я ще не роздивися її черевиків. І чого я дратуюся? Усіх вилікують, як у тому фільмі радянському про Івана Васильовича й машину часу за мотивами п’єси Булгакова. Хм, Булгакову таки не вдалося нічого зробити з цим часом, він помер. А непогано було б відмотати час. Та ні, не зараз.  Якось потім.

На фото - я - падлюка (1) http://blog.i.ua/user/3026999/544034/

На фото - я - падлюка (2) http://blog.i.ua/user/3026999/544330/

На фото - я - падлюка (3) http://blog.i.ua/user/3026999/544986/