Запам’ятай мене такою як сьогодні – З усмішкою, з цілунком на вустах, У сукні, що давно, мабуть, не в моді, Та я чомусь любила її так. Запам’ятай мене веселою й смішною, Що в парі з вітром по росі біжу, Що вслід лечу за дивною весною, Руйнуючи можливостей межу. І хай спішить життя, хай вихором несеться, Зриваючи останні пелюстки Із квіт мого замріяного серця, Ти лиш, прошу, не відпускай руки… І пам’ятай мене такою… як учора – Без сліз, без розпачу від болю і жалів, З...

Читати далі...

Не питай мене нащо любила, Не питай, я не знаю й сама. Я б летіла, та зламані крила, Йшла б – землі під ногами нема… І буденності сірі картини Світ розмішують в сум безнадій, А я знову любові хвилини Хороню в своїм серці на дні… Відболіти б давно вже повинно, Переплакати, перецвісти, То чому ж тоді в сни безупинно Все одно повертаєшся ти? Не приходь в мої сни. Вже не сила Стільки пити тривог і жалЮ. Не питай мене нащо любила, Не питай мене нащо… люблю…

Послухай ніч. Вона тобі розкаже Мою п’янку історію бажань. Послухай ніч… З зіркових відображень Склади любові витончену грань. Вдихни мій світ. Тремтливо, обережно, Крадучи всі мережені думки. Вдихни весну. Моя весна безмежна – Стирає край на відстані руки. Відчуй мене. Я поруч. Я у сонці, В дощі, у вітрі, в сутінках небес, Цілунком ніжним на твоїй долоньці… Відчуй мене… Я так люблю тебе…

Я йшла вперед. І падала, й вставала, Та йшла! Не раз по тернах без сльози І віра в мить спинитись не давала Ні в час вітрів, ні в лютий час грози. Я йшла вперед. Навіщо? – Не питайте, У мене там, за обрієм, душа, І світло мрій, й очей сіяння тайне, Там світ, де я не інша, не чужа! Я йшла вперед… А кров’ю по краплині Життя стікало мимо віражів. І що мені залишилося нині? – Холодна мрія світлих міражів… І що слова? Вони пусті без серця! Уста німі, як в грудях пустота! І...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Втомилась я. Присяду. Помовчу. Не так і часто є така нагода… Знов вітру спів журливий до плачу… Сьогодні сум транслює нам погода… Присяду тихо. Доторкнусь землі. Вона холодна, та теплом вже дише, Черпну від неї святості полів, І дотик лісу, і тремтіння тиші… І враз всміхнусь… так щиро, мов дитя, Забувши втоми й болю гострі леза Пройдусь, ні! пробіжусь по відчуттях, Й не пропущу нізащо мрій трапези. Я так втомилась… Зупинити б час, Що буднями й...

Читати далі...

Залишись… Попрошу… хоча знаєш я «будь ласка» навряд чи скажу у думках всі слова десь зникають, – лиш бажань кольори вітражу… Залишись… проспіваю тремтінням, що по тілу як струм протече і не буде надій на спасіння як уста поцілуєш й плече… Залишись... малюватиму тілом всі «будь ласка» і «дуже прошу», навіть втомлена ніч оніміло теж проситиме маревом сну. Залишись... я шептатиму мовчки, перекрикнувши всі «треба йти»… І, причин тисячі від найшовши, безперечно залишишся ти…

[Приєднана картинка] фото Олександр_7 http://photo.i.ua/user/3193238/195681/5001207/ Така солодка мить весни… Торкнеться променем надії І в серці давня ніжна мрія, Зуміє знову розцвісти… Така солодка мить весни… Наповнена казковим зіллям, Вливає в серце божевілля Й натхнення здійснювати сни… Така солодка мить весни… Її я б до останку пила, Я б нею малювала крила, Сповиті сонечком ясним. Така солодка мить весни… Наповнена ...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Я прийду в твої мрії без стуку, Наче давній забутий каприз, Поведу тебе мовчки за руку В ніч, де пристрасть танцює стриптиз. Я прийду опівночі як сяйво, Без дзвінків, без листів й телеграм І «навіщо?» питатися зайво, Ти і так добре знаєш це сам. Я прийду… ти мабуть не побачиш, Та не знати не зможеш, повір. У любові нема чомусь зрячих, Хоч в них очі ясніші від зір. Я пройдусь через сни твої пішки, На краєчку загублених мрій, Де стає цілим Всесвітом...

Читати далі...

Кав’ярня. Занавісок шоколад, Веселий зайчик знов на підвіконні. Приємний погляд, кави аромат Й моя рука в твоїй тремкій долоні… Сковзне усмішка зайчиком смішним, Запахне день сп’янілою весною… І що проблеми, коли поруч ти… Приємно так і затишно з тобою… Немов за склом всі прикрощі тривог, Образи і турботи за дверима… Лише кав’ярня, у якій ми вдвох Втекли від світу з сірості очима… У чашку зайчик знов хлюпне свою Весняну радість й мрію нашу давню… І хоч я кави вже давно не...

Читати далі...

Промінчик світла, промінчик сонця коли привітно бринить в очах, то зразу ж стане по всій долоньці легким і довгим із ліній шлях. Промінчик щастя, промінчик серця у серце ллється з любов’ю в такт і кожна нота тоді здається чарівним дзвоном казкових дат. Промінчик дива – усмішки промінь зціляє ніч від смертельних ран і витісняє життєвий гомін з порожніх душ самоти дурман. Промінчик світу – промінчик неба, що рветься з нас, як на волю птах... Впустіть промінчик весни у...

Читати далі...