Частина 1

Павло обережно визирнув з машини часу. Залізнична колія перетинала засніжене поле. На стовпі висіла табличка: "Желзнодорожная станція Круты". Біля вогнища сиділи парубки.

- Вибачте, хлопці, ви зі студентського куреню? - спитав Павло.

Парубки мовчки кивнули. Були вони втомлені і змерзлі.

- А це точно вісімнадцятий рік? - перевірив Павло.

- Вісімнадцятий, - відповіли хлопці.

- Тисяча дев'ятсот?

Хлопці подивилися на нього, як на ідіота.

- Звідки ти взявся на нашу голову? - спитав один.

- Я з майбутнього! - оголосив Павло. - Налітай, я зброю привіз!

Студенти підбігли до машини часу.

- Вивантажуй! - керував Павло. - Оце - автомати Калашнікова, оце - гранати, а це - ракети земля-земля! Обережно, не розкидайте.

- То Ви це... того... як у Герберта Велса? - почав був студентик у окулярах. - А то правда машина часу?

- Авжеж! А оцю зброю ми придбали на пожертви, що їх зібрав патріотичний вебсайт "Тексти". А машину часу винайшла кафедра фізики Києво-Могилянської Академії.

- Як цікаво, - студенти забули про втому і слухали про технічні дива майбутнього. Попутно розвантажували зброю.

- Зараз покажу, як стріляти, і повернуся назад, - попередив Павло. - Завтра на вас нападе генерал Муравйов і ви маєте від нього відбитися. Тоді увесь хід історії зміниться...

Студенти витягували ящики на сніг і бігли за новими. Павло хотів їм допомогти, але зашпортався за щось довге і тверде.

- Що це?! - він здивовано роздивлявся незнайомий предмет.

Предмет нагадував гетьманську булаву, вкриту якимись ієрогліфами.

- Та це ж артефакт Трипільської Цивілізації, - вигукнув студентик у окулярах. - Я з неї писав курсовик! Але як цей артефакт сюди потрапив?

Хлопець у кашкеті з гербом КПІ подивився у лупу:

- То це Ви, коли гальмували, перерили землю - от воно й вилізло з давнини віків.

Студентик в окулярах підніс булаву до вогнища і почав розглядати ієрогліфи.

- Ой, тут таке написано! - вигукнув він. - От послухайте...

І він почав читати у голос.

5000 тисяч років до того, Трипільська культура:

- Телесику, сідай на лопату! - сказала Зміючка-Оленка.

В неї були великі карі очі і довге волосся з ніжно-чорних змій. А сама - струнка, у короткій нічній сорочці на голе тіло.

- А навіщо? - поцікавився Телесик.

Він не міг відірвати від неї очі.

- Я посаджу тебе у пічку і засмажу, а матуся тебе з'їсть.

Губи були червоні, мов коралі. Щоки вкрилися рум'янцем.

- Я не вмію, - глухо сказав Телесик.

Насправді, він чудово вмів. Просто хотілося ще поговорити з нею.

- Я покажу, - усміхнулася Оленка. - Геть звідси.

Вона жартома хлопнула Телесика по стегнах і від того доторку його ніби полум'я охопило.

- Прошу, пані! - видавив він з себе і встав.

А вона ніби знала, яку владу має над ним.

- Дивись, неук!

Оленка підібрала сорочку і повільно сіла на лопату. Оножені сідниці відчули сухе прохолодне дерево.

Телесик несміливо взявся за лопату.

Оленка обернулася до нього. Вона дивилася, як сильні ласкаві руки піднімають лопату разом із нею, як напружуються сталеві м'язи. Вона вдивлялася у гарне Телесикове обличчя.

- Тепер ти моя, - усміхнувся він. - Ти належиш мені. Захочу, так і кину у пічку.

Вона розсміялася ніжним збавливим сміхом.

- З тобою - хоч у пічку!

Телесик підніс Оленку до дверці і полум'я зігріло її.

- Дякую, милий... - вона глибоко дихала.

Телесик поклав лопату на землю.

- Я не можу тебе запекти, - усміхнувся він.

- А я тебе, - Оленка встала з лопати. - Чую я, матінка сьогодні залишаться голодні.

Вона обійняла Телесика, а він - її. Жадібні Оленчині губи шукали його рота. Ніжні і сильні руки Телесик досліджували її тіло. Сорочка впала на підлогу.

- Так! - сказала Оленка, коли Телесик посадив її на піч. Мов божевільний, він вкривав її цілунками. Усюди...

Потім оволодів нею і обидвоє поринули у солодку казку.

- Розкажи мені про своїх батьків, - сказала Олена.

Голі, вони лежали на пічці і дивилися у стелю.

- Вони вже літні люди, - зітхнув Телесик. - Довго не могли мати дітей. Потім тато витесав колисочку і поклав туди деревинку. Мати почала це все колисати - і з'явився я...

Він замовк на мить, ніби боляче стало.

- І вони відразу ж відправили мене ловити рибу, - сумно додав він. - Ніби я раб який. Приходили до берега лише щоб нагодувати...

- Не ображайся на них... - сказала Оленка. - Вони просто бідні люди, не знали, як бути з дітьми.

По стелі проповзла комаха.

- А я взагалі не знала свого тата, - сказала Оленка. - Мати завжди влаштовувала вечірки, запрошувала подружок... і відьмаків. Хтось з них і був моїм батьком. А хто саме - того може й мати не знають...

Вона заплакала і Телесик ніжно обійняв її.

- І завжди ми когось смажили! - сказала вона крізь сльози. - Завжди!

Телесик цілував її у мокрі від сліз щоки.

- Це закінчилось, - шепотів він. - Ми заживемо новим життям. Наша Трипільська цивілізація - найпрогресивніша у світі! Молоді усюди в нас дорога! То буде наша подорож до себе!

Крути, 1918 рік:

- Це вже дуже цікаво, - перервав студент-політехник, - Але за кілька годин сюди прийде Муравйов, а ми ще не засвоїли автомати Калашнікова.

- Почекай... - підняв руку знавець Трипільської Цивілізації. - Тут важлива інформація...

Частина 2

 5000 тисяч років до того, Трипільська культура:

У двері постукали.

- Це мабуть мама, - скривилася Оленка. - Зараз будуть сварити, що я тебе не засмажила.

Вона обернулася вишиванкою і пішла відкривати.

Але то була не мама: на порозі стояли ельфи з шаблюками. Біля явора було припарковано летючий корабель.

- Ми - Комісія трипільської моралі, - відрекомендувалися вони.

- А нам 18 років, - вигукнув з пічки Телесик.

Ельфи ніби не почули.

- Сусіди жалілися, що в вас народ смажать і їдять, - продовжували вони.

- А, то все моя мама, - відмахнулася Оленка.

- Ми мусимо з нею поговорити. Такі дії протиречать елементарній Трипільській культурі.

- А мами нема вдома, - сказала Оленка.

- Тоді зайдемо пізніше.

Ельфи сіли на корабель і відлетіли.

Крути, 1918 рік:- Летючий корабель... - повторив політехнік. - Цікаво, який в нього принцип роботи?

- Зараз подивимось, що тут написано... - студент-гуманітарій поправив окуляри.

5000 років до того: 

- Ну, пішли до Трипільської цивілізації? - Телесик зіскочив з пічки і швидко одягався.

- Веди мене, - Оленка взяла його під руку.

Вони пішли до Трипілля. Навколо шуміли лани. Вздовж дороги біліли хати у вишневих садках. Над вишнями гуділи хрущі. Десь далеко всміхалося Чорне море, а збоку від мандрівників радів дід-Дніпро.

 На полях працювали чоловіки у вишитих сорочках. Усі вони орали.

- Це автохтонні автентичні трипільці, - пояснив Телесик, - Їх називають Орії, бо вони увесь час щось орють. Разом вони складають Орійську Расу.

Посеред полей стояла гора із написом "Говерла".

На горі стояв троль з оселедцем і кричав:

- Чужинці - геть! Трипілля - без чужорідних елементів та запозичень! Ніяких вухатих! Ніяких Володарів кілець та Гаррі Поттерів! Слава Оріям, смерть ворогам! Хай живуть песиголовці, летючі кораблі та жовто-блакитне яйце-райце!

 Голос троля було чути скрізь - по мужицьких хатах, по ремісницьких верстатах... Чи дослухалися до нього Орії невідомо: орали собі та й орали.

- А де ж усі жінки? - спитала Оленка.

Справді, навколо були одні лише чоловіки.

- А он там, за Дніпром! - вказав Телесик.

На іншому березі їздили вершниці у шароварах, але з оноженими бюстами. В кожної була довга коса.

- Усі трипільські жінки - амазонки, - пояснив Телесик. - Їх ще називають Косачками. З них колись пійдуть Запорізькі Козаки!

- Яка ж вона гарна, ненька-Трипільщина! - зраділа Зміючка-Оленка. - Давай напишемо листа нащадкам, щоб заповісти їм любов до рідного краю!

- Та що нащадкам з того листа?! - не погодився Телесик. - Треба щось практичне. Якесь там закляття, чи що...

- А навіщо їм у майбутньому закляття? - не зрозуміла Оленка.

- Ну, може на них нападуть комуністи - а так хоч буде чим ся захистити.

Відьма з'явилася несподівано.

- Де вечеря?! - закричала вона. - Чому Телесика не засмажила?!

- Мамо, як добре, що Ви прийшли! - зраділа Оленка. - Нам треба закляття для нащадків!

- Скільки можна гратися з їжею?! - перервала відьма. - Ти ж доросла дівчина, а не мале дитя! Ще трохи, і вечеря б втекла.

- Та ми ж тільки... - почав Телесик.

- А ти - сідай на лопату - і в піч! Я зголодніла, та й гості чекають!

- ...тільки побралися, - закінчив Телесик.

- Побралися? - перепитала відьма. - Тоді тим більше! Ти хіба не чув, що чоловік має годувати сім'ю? Ну то швидко у піч! Теща не годована, а він десь блукає!

Телесик підкорився і почав шукати піч, але навколо було лише Орійське поле.

- Зупиніться!! - пронеслося над полем. - Я хотів би дещо сказати до громади!

До них біг старенький Орій на ім'я Захар Беркут:

- Не їш, відьмо, Телесика! - продовжував Беркут. - Бо треба нам жити у громадському порядку, триматися один за всіх і всі за одного.

- А ми вже тримаємося одне за одного, - зауважила Зміючка-Оленка. Вони з Телесиком справді обіймалися. Помітивши це, старий зрадів:

- От доки усі робитимуть, як ви, то ніяка ворожа сила нас не переможе. Кохайтеся, чорнобриві! Бо чує се душа моя: нападуть на наш край московські більшовики. Але серед тих злиднів пригадає народ наше громадство. І як нагадає скоро, то постануть давні трипільці на захист нових. І зрадіє рідний край.

Беркут зітхнув.

- А у тій сім'ї великій, сім'ї вольній, новій, нехай назвуть моїм іменем загони вояків, що стоять біля громадськості, коли та виходить на майдани.

- А що ж я буду їсти, як не Телесика? - перервала відьма.

Мудрець задумався.

- Треба порадитися з громадою, - сказав він нарешті.

- Вам, пані, варто перейти на вегетаріанську дієту, - гукнула через Дніпро одна Косачка. Вона знала, що говорить, бо була мамою Котигорошка.

- А як це? - зацікавилася відьма.

- А отак!

Косачка злізла з коня і підібрала з землі горошину. Обережно, двома пальцями, піднесла її до червоних розпалених губ... Торкнулася її язиком... Проковтнула... Її гарне, не старе ще тіло здригнулося від насолоди.

- Яка добра ідея! - зраділа відьма. - І чоловіків не треба! Я теж обов'язково стану вегетаріанкою!

- То мені лізти до пічки, чи ні?! - обурився Телесик. Теща почала його дратувати.

- Та вже не треба, - кинула та. - Поки ти зберешся...

- Та це в Вас, мамо, сім п'ятниць на тиждень! - образився Телесик.

Оленка поцілувала його у губи.

- Час писати листа до нащадків! - нагадав Захар Беркут. - Пані відьмо, диктуйте закляття.

Відьма продиктувала. Беркут вицарапав його ієрогліфами на Орійській булаві, а перед тим - усю історію, що ви її тільки що прочитали...

Крути, 1918 рік:- От і все, - студентик поправив окуляри. - Далі починається власне закляття. Читати?

Вже світало. За лісом тупотіли коні генерала Муравйова.

- Читай швидше! - гукнув Павло. - Червоні наступають, а ви ще й Калашнікови не засвоїли! Одна надія - на голос предків.

Студентик знову схилився над булавою.

- Ш-лях до се-бе! - розібрав він слова закляття і додав кілька незрозумілих висловів.

Земля затряслася - і почалася суцільна міфопоетика:

Щільними рядами вийшли з Минулого мавки і нявки, русалки і лісовики, вовкулаки і солом'яні бички. А у голові загону летіли на летючих кораблях ельфи з шаблюками і тролі з оселедцями, їхали на конях напівоножені Косачки, неслися на волах Орії (воли ревіли, шукаючи повні ясла). Уся Трипільська Культура була тут. Уся рушила на ворога.

- Плі! - прохрипів Муравйов.

Гармати вистрілили, але характерники відвели снаряди убік.

- За мною! - закричав Івасик Телесик, керуючи тещиною ступою.

- Слава Нації! - відгукнулися тролі з оселедцями.

Червоні загони Муравйова покидали зброю і побігли геть.

- Аааьставіть! - наказав був Муравйов, але його впіймав Вій.

Епілог

Над Петроградом поставав ранок. Смольний оточили водяники та київські студенти. Котигорошко (головний отаман) готувався до штурму.

- Врьош, нє возьмьош, батєнька! - засміявся Ленін, виглядаючи і вікна кабінету Ілліча.

- Вазьмьом! - донеслося з боку Василівського острова.

- Хто там? - здивувався Котигорошко.

- Ми - міфопоетіка братского русского народа!

На Смольний рушив загін пічок. Поруч з Іванушками Дурачками, сиділи Кащеї Безсмертні, Василиси Прекрасні, Царівни Жабки, Чебурашки, Мальчіши-Кібальчіши і Солов'ї Розбійники. У небі над Смольним з'явилися Змії Гориничи під керівництвом Баби Яги.

- Здайомся! - закричав Троцький.

Більшовики підняли руки і вийшли.

На вулиці приземлилася Телесикова ступа, звідти вийшов Павло.

- Пам'ятайте! - сказав він. - Російська демократія закінчується там, де починається українське питання!

По рядам переможців пробігла недовіра.

- Тєпєрь всьо будєт по-новому! - сказали Хрюша і Стєпашка. - За то, что ви нас освободілі от большевіков, ми прізнайом вашу нєзавісімость от Сяна до Дона. І дажє нє будєм мєшать украінізаціі.

І так воно й сталося.

Зміцнилася незалежність, розцвів рідний край...

Отак Трипільська Цивілізація врятувала нащадків.

Євген Лакінський.

Великдень українці святкували не лише за багато сотень років до прийняття християнства, а й до народження самого Христа. Після весняного рівнодення день збільшується, тому й свято називається Великдень Дажбожий, тобто сонячний. І в цьому святі, які в інших весняних, переважає магія родючості. (Приміром, великодній коровай, котрий слов'яни називали бабою або куличем (калачем), був «жертовним посвяченням» родючості і плодовитості. Його випікали за принципом аналогії: чим вищий коровай, тим кращий урожай, тим більше приплоду матиме худоба. Сучасна паска — це і є той древній язичницький коровай з дріжджового тіста, і ніякого відношення до справжньої пісної єврейської паски він не має). Дажбог шанувався предками як Бог сонця, який на зиму ховає живильні промені, а навесні знову посилає їх на землю, чим несе благо, саме життя. Він — Бог добра, світла, життєвої сили. Він не тільки зігріває землю, а й стежить за тим, як на ній дотримується порядок.

Встановлено, що весняного, передвеликоднього посту в язичників не було. А от обряди очищення водою мали ритуальне значення. Особливо чистий четвер, коли вшановували покійних предків. Увечері йшли до лазні (мовниці) митися, брали з собою їжу: печеню, курку, масло, сметану, вареники, мед. Помившись і пом'янувши предків, залишали їм жертву з цієї їжі, теплу воду для купелі, а підлогу посипали попелом. На ранок приходили дивитися, які знаки залишилися на попелі, за ними ворожили і довідувалися про свою долю. 
У понеділок після Великодня — знову обряди з водою. Парубки ходили на світанку по хатах, обливали дівчат, за що дівки обдаровували їх писанками. Цей день називався обливаним понеділком.

У великодні дні зустрічали й саму богиню Весну. Розкладали багаття, стрибали через нього — очищалися. Потім приносили жертву воді, пускаючи на річку хлібину. В цей день випускали на волю пташок, яких тримали у клітках. А саме свято мало назву Благовіщення, городні роботи можна було починати тільки після нього.

Тиждень після Великодня присвячувався вшануванню предків — Радуниця, або Тризниця. Влаштовувалися обіди на могилках родичів, моління про рід. Найархаічнішим обрядом були тризни — кінні змагання на честь померлих. Адже кінь (символ життя, недарма його фігурками прикрашали будинки), він мусив сприяти воскресінню їхніх душ. Побуджували «оклички» — закликання душ на землю, пробудження їх від зимового сну. Вважалося, шо душі Вважалося, що душі предків сприятимуть врожаю і добробуту своїх нащадків.
Згодом церква поєднала свято Благовіщення з культом Богородиці Марії, Великдень перетворила на Пасху, так само, як язичницьке Різдво Божича — в Різдво Христове.
До речі, культ Ісуса Христа став зрозумілим українцям саме через язичницьку інтерпретацію його, тобто через поєднання з культом Дажбога. Про це свідчить хоча б давній спосіб моління, який новонавернені християни застосовували за традицією: повернувшись на схід, обличчям до сонця як втілення Бога. Або сам зміст християнських молитв, манера звернення в них до Бога: іноді здається, що християни просто замінили у язичницьких молитвах імена богів.

Цікаво, що язичництво перейшло не лише в християнські обряди, а й в архітектуру і мистецтво. Приміром, давні магічні знаки включені в оздоблення храмів, зокрема Софії Київської. Цей храм втілює язичницьку ідею райського саду, яка матеріалізується в стовпах-колонах, що символізують стовбури дерев. Символіка орнаменту Софії — знакове
втілення ідеї безкінечності Весвіту, яка існувала на українській землі задовго до християнства.

Язичницькі корені української християнської обрядовості науковці прослідкують, до речі, не лише стосовно рілігійних свят. Сама назва нашого християнства — православ'я — також запозичена з язичницької термінології. Першою частиною цього слова є «прав», що у язичників мало сакрально-магічний зміст: це одна з трьох сфер буття — найвища Божественна сфера. Це Світ Богів, які правлять Всесвітом, та героїв, що загинули за свій народ і відійшли до Неба Богів. Слово «правда» колись мало багато значень: закон, звичай, присяга, суд, істина, доказ, справедливість, реальність. З «правим» у язичників пов'язано безліч повір'їв і прикмет, які дожили і до наших днів. Ми й досі, приміром, намагаємося вставати з ліжка правою ногою або ж побачити молодий місяць саме з правого боку.

Другою частиною терміна «православ'я» є слово «слава». Відомо, що в слов'янській міфології існувала богиня Слава. Це матір всяких чеснот людських, добродійниця всього людського роду. Жінки для богині Слави випікали короваї, варили вареники. Слава сполучає небо і землю, літає Жар-птицею по обох берегах Ріки-Раю — молочної дороги, що відділяє небеса від проявленого світу.

До речі, народи індоарійського походження, що поклонялися Славі, називали себе «славнії». На думку деяких дослідників, слово «слов'яни» також походить від імені цієї Богині. Предки українців вшановували Богиню ще дві тисячі років тому. її днем було 23 квітня. Від імені Богині Слави язичницька богослужба почала називатися «славленням». Термін «славословіє» означав пісню-молитву. Християни пристосували його до своїх урочистостей.

Ознаки язичницької богослужби проявлялися і в священних жертвоприношеннях, і в застосуванні ладану, кадила, в окроплені освяченою водою, в покладанні рук священика на віруючого.

На жаль, відлік цивілізованого розвитку нашого народу прийнято починати з моменту його християнізації. Ми надто неуважні до нашого язичництва, надто зневажливо ставимося до нього, вважаючи його убогим. Насправді ж у своєму повсякденному житті ми поводимося точнісінько так, як наші предки-язичники: стукаємо об дерево від наврочення; ждемо гостей, коли падає з рук якась річ; не вітаємося через поріг. Навіть хрещення, тобто привертання душі до Ісуса Христа, супроводжується язичницькою обоядовістю: чого вартий лише лише ритуал з квіткою. Пам'ятаєте, як ви хрестили своїх дітей і всім присутнім дарували пучечки квітів і трав, «щоб дитина цвіла, як квітка». Ви й досі зберігаєте ці пучечки за божницею і кидаєте квітки з них у дитячу купіль. Або язичницький обряд пострижин дитини: сьогодні священик просто не знає, куди подіти вистрижене на хрестинах волосся. Язичники ж колись пускали його за водою, або спалювали, або закопували під деревом, сповіщаючи предків про появу нової людини в роду...

Еге ж, ми так недалеко відійшли від наших пращурів: робимо те саме, що і вони, не розуміючи, на жаль, сакрального змісту дійства...

Отож в неділю — Великдень. Ми можемо досхочу називати його Пасхою, однак українське жіноцтво, як і тисячі років тому, творитиме великоднє дажбогове тісто, а на ранок усі ми даруватимемо одне одному писанки — знаки Дажбога і вічного життя. 

1 І сталося за днів Ахашвероша, що царював від Індії аж до Ефіопії, в сто двадцяти семи округах.

3 Третього року свого царювання справив він гостину для всіх своїх князів...
10 Коли цареві стало весело від вина, він наказав
11 привести царицю Вашті перед цареве обличчя в короні царській, щоб показати народам та зверхникам її красу, бо була вона вро- дливого вигляду.
12 Та цариця Вашті відмовилася прийти за царським словом. І сильно розгнівався цар!
16 І порадив (мудрець) Мемухан царю:
19 “Нехай вийде царський наказ, що цар дасть царювання іншій, ліпшій від неї.

2: 2 Нехай пошукають для царя дівчат вродливих на вигляд, і нехай зберуть їх усіх до замку Сузи.
4 А та дівчина що буде найкраща в царських очах, буде царювати замість Вашті”. І була приємна ця порада для царя і він зробив так.
5 А в замку Сузи був один юдей Мордехай.
7 І він виховував Естер дочку свого дядька. А ця дівчина була хорошої постави та вродливого вигляду.
8 Коли збирали багато дівчат до замку Сузи, взята була й Естер до царського дому.
9 І була та дівчина хороша в його очах і мала ласку перед ним і він перевів її до найкращого місця в домі жінок.
10 Естер не виявила ні про народ свій ні про місце свого народження, бо Мордехай наказав їй, щоб цього вона не виявляла.
11 А кожного дня Мордехай ходив до гарему, щоб довідуватись, як живе Естер та що вона робить.
17 І цар покохав Естер понад усіх жінок, і вона мала прихильність та ласку перед його обличчям понад усіх дівчат, – і він поклав царську корону на її голову, і зробив її царицею замість Вашті.

3: 1 По цих подіях цар Ахашверош звеличив Гамана, аґаґ’янина, понад усіх князів, що були з ним.
2 А всі цареві раби, що були в палаці, падали на коліна та вклонялися Гаманові, бо так про нього наказав цар. А Мордехай не падав на коліна й не вклонявся 
5 І побачив Гаман, що Мордехай не падає на коліна й не вклоняється йому і переповнився лютістю.
8 І сказав Гаман до царя: “Є один народ, розпорошений в усіх округах твого царства, та закони їх різняться від законів усіх народів і законів царських вони не виконують, – і цареві не варто залишати їх”.
13 І були послані листи через гінців до всіх царських округ, щоб були повигублювані, побиті та понищені всі юдеї від молодого й аж до старого.

4: 1 А Мордехай довідався про все, що було зроблено.
3 І в кожній окрузі та місці, куди доходило слово царя були для юде- їв велика жалоба, і піст, і плач, і голосіння.
13 І сказав Мордехай передати Естері: “Не думай, що ти втечеш до царського дому одна з усіх юдеїв...
14 Бо якщо справді будеш ти мовчати цього часу, то полегшення та врятування прийде для юдеїв з іншого місця, а ти та дім твого батька погинете!”

5: 1 І вбрала Естер царські шати.
2 Як цар побачив царицю Естер, то знайшла вона ласку в очах його.
3 І сказав до неї цар: “Що тобі, царице Естер? І яке прохання твоє? Якщо побажаєш аж до половини царства, то буде дане тобі!”
6: 3 І відповіла цариця Естер: “Нехай буде дане мені життя моє на жадання моє, а народ мій – на прохання моє!
4 Бо продані ми, я та народ мій, на вигублення, на забій та на погибель”.
5 Тоді запитав цар: “Де той, що відважився чинити так?”
6 І сказала Естер “Ненависник та ворог – це злий Гаман!”
10 І повісили Гамана на шибениці.

8: 1 Того дня цар Ахашверош віддав цариці Естер дім Гамана, ненависника юдеїв, а Мордехай став перед цареве обличчя, бо Естер виявила, хто він для неї.
2 І зняв цар свого персня, що забрав від Гамана, та й дав його Мордехаєві.
9 І було написане до юдеїв, і до намісників округ,
11 що цар дав право юдеям, які живуть у кожному місті, зібратися й стати за своє життя, вигубити, забити та погубити всяке військо народу та округи, що ненавидять їх,
13 щоб юдеї були готові на той день помститися на своїх ворогах.
17 І в кожній окрузі та в кожному місті, куди досягає слово царя та закон його, була юдеям радість та веселість, бенкет та свято! І багато-хто з народів краю стали юдеями, бо на них напав страх перед юдеями

9: 1 А дванадцятого місяця, – він місяць адар, – тринадцятого дня юдеї, запанували над ненависниками своїми.
5 І били юдеї всіх своїх ворогів, побиваючи мечем, і забиваючи та вигублюючи їх, і робили з своїми ворогами за своєю волею.
6 А в замку Сузи юдеї позабивали та повигублювали п’ять сотень чоловік
10 і десятьох синів Гамана.
15 І зібралися юдеї, що в Сузах, також чотирнадцятого дня, і вибили в Сузах три сотні чоловік.
16 А решта юдеїв, що жили по царських округах позабивали сімдесят п’ять тисяч.
17 І зробили цей день днем гостини та радості,
19 свята та днем посилання дарунків один одному.
20 А Мордехай описав ці події, і порозсилав листи до всіх юдеїв,
21 щоб вони постановили святкувати цей день кожного року.
26 Тому то й назвали ці дні: Пурім (від “пур” – жеребок).
28 А дні ці мають споминатися та святкуватися в кожному поколінні, у кожному роді, у кожній окрузі, у кожному місті.

10: 3 А юдеянин Мордехай був другий по царі Ахашвероші, і великий для юдеїв, який шукав добра для народу свого.

Дослідження  зробив Світояр

Но вернемся к Майдану. Несмотря на вмешательство в события самых разных сил, интересов разных групп, разных стран, разных людей, - Майдан стал уникальным примером самоорганизации Народа Украины. У кукловодов Майдана (включая троицу на сцене) были одни мотивы. Народ Украины вышел на Майдан каждый по своим мотивам. Люди получили надежду изменить ситуацию и построить страну, в которой им хотелось бы жить. В конечном итоге ФСБ-шная спецура не смогла просчитать реакцию Украинцев. Они постоянно ошибались, и им всем приходилось менять планы на ходу. Корректировать их исходя их текущей сложившейся ситуации.

На Майдане всем приходилось корректировать свои действия, исходя из сложившейся ситуации. В качестве примера можно вспомнить и неудавшийся расстрел депутатов украинского парламента, ранее спланированный кацапами. Если бы это удалось, Украина потеряла бы легитимную власть, что стало бы поводом для масштабного вторжения.

И неудавшуюся организацию ФСБшниками зачистки Беркутом Правого Сектора. Это было на руку кремлю. Им очень выгодна была как кровавая картинка на Майдане. (Вот интересно, кто конкретно спровоцировал поход группы людей в Мариинский парк 18.02.2014, где потом произошли массовое избиение и убийства?) Кремлю нужна была организация массовых беспорядков по всей Украине, и в Киеве в частности после бегства Януковича. Им необходимо было организовать разгром витрин и грабеж магазинов, вандализм в государственных учреждениях, случаи убийств на улицах. Это все тоже повод ввести войска "для установления порядка", "возобновления законной власти" и прочих предлогов оккупации.

Есть интересное расследование событий от The New York Times, в котором говорится буквально следующее. "Насилие, которое било в конвульсиях Киев за несколько дней до отъезда Януковича, пришло к резкой остановке, как только он ушел. Рано утром в субботу, 22 февраля протестующие, поражены, найдя улицы пустыми от полиции, и взяли под свой контроль здание администрации президента, резиденцию Януковича и другие ранее недоступные здания - люди просто свободно ходили через их передние ворота." Везде царила доброжелательная атмосфера праздника и победы. Кацапы просчитались.

Совершенно отдельного расследования заслуживает деятельность сотрудников МВД как до событий на Майдане, так и в событиях, которые произошли после. Почему-то уже никто не вспоминает руководителей спецопераций "Волна" и "Бумеранг". Даже эти названия операций уже не звучат. Еще один вопрос, кто все время дирижировал украинскими СМИ, которые во всех этих событиях очень старались "лепить" фейковое "общественное мнение"? По чьей команде заранее были отсняты целые фильмы о (живых еще на момент съемок) Сергее Нигояне, Михаиле Жизневском?

В заключение первой главы добавлю всего лишь пару характерных штрихов к большому набору общеизвестных фактов.

• Один из организаторов расстрела Небесной Сотни, сотрудник ФСБ Константин Сырик курировал предвыборный штаб Порошенко. ФСБ было заинтересованно, что бы ничего не помешало Порошенко выиграть президентские выборы.
• Полковнику Шайтанову Валерию Альбертовичу, который руководил группой, которая 18 февраля 2014 года подожгла дом Профсоюзов, и заживо сожгла находящихся в нем людей (в частности раненых, которые физически не могли эвакуирваться) Поршенко присвоено звание генерал-майора СБУ.
• Расследование убийств людей на Майдане тормозится до сих пор. Командиру роты милицейского спецподразделения “Беркут” Дмитрию Садовнику, вина которого доказана, откровенно дали возможность скрыться. Оставшиеся под стражей фигуранты дела откровенно рассчитывают на то, что их тоже вытащат.

Вернемся к расстрелу Майдана. Кому это выгодно?

Почему это выгодно путину? Это позволяло на всю катушку запустить кремлевскую пропаганду в Крыму и на Донбассе. Вспомните заявление Януковича о том, что яко-бы "уход" Крыма спровоцировал Майдан. Янукович утверждает, что, к примеру, Крымские активисты ждали некий "поезд дружбы", переполненный радикалами. Вообще, если читать его интервью, переполненное пропагандистским бредом, то становится очевидно, что ФСБ усиленно раздувало в Крыму истерию, и страшилки под предлогом того, что в Крым яко-бы приедут радикалы с Майдана и тоже устроят кровопролитие. Так наз. активисты Крыма дежурили на ж.д. вокзалах - встречали радикалов. И т.д., и т.п.

Этот же сценарий разыгрывался и на Донбассе. Тем более, что в развитие сепаратистского движения Донбасса Москвой (под курированием Медведчука) вливались огромные деньги давно и долго. Сепаратизм на Донбассе имеет давнюю историю. Наше, украинское телевидение и большинство СМИ старались, и активно подыгрывали кремлевской пропаганде. (А многие продолжают это делать и сегодня). Эти семена попали на благодатную почву. Что, в дальнейшем, позволило путину, с помощью части украинской политической элиты, захватить часть Донбасса.

Так что выгода путина от кровавых событий на Майдане очевидна, и сомнений не вызывает. Именно кровавый Майдан, а не мирный протест - ему был очень выгоден.

Депутаты-регионалы Шуфрич и Тадеев руководили титушками под Домом офицеров на Грушевского

Не буду сейчас касаться личностей снайперов, расстреливавших людей на Институтской. Скажу только, что учитывая многолетний и весьма солидный опыт организации Бернаром-Анри Леви, переворотов и революций, и его связи с КГБ-ФСБ, это вполне могли быть русские. (Некоторые детали в убийствах Сергея Нигояна, Михаила Жизневского и Сергея Кокурина наталкивают на выводы, что эти убийства, - часть операции ФСБ. Но это - тема отдельного разговора). И, если это так, то именно этот факт является основной и главной причиной, по которой не только Ротшильды но и путин держит "однотурового" за фаберже.

Вернемся к событиям на Майдане. 20 февраля, когда первые гробы пошли на Майдан, Тягнибок, Кличко (особенно он) и Яценюк жмут руку Януковичу. А потом вечером 20 февраля поперли на Майдан рассказывать, какую историческую договоренность они подписали с Януковичем. В этот же вечер их авторитет, как лидеров Майдана был утерян навсегда. Они себя дискредитировали окончательно. И при всех этих Порошенко не было на сцене Майдана.

21 февраля в гостинице "Киев" состоялось историческое заседание Совета Майдана, на который пришло три министра: Штайнмайер, Сикорский и Фабиус. Они уговаривали всех на компромисс, подписанный ночью ... "Описать это было трудно. Там доходило чуть ли не до драки. Порошенко сидел сбоку и ни слова не сказал. Кличко выскакивал на стол, кричал: "если хотите - убейте меня здесь, но иначе мы сделать не могли". Яценюк кричал: "У меня другого выхода нет, хотите - кончайте нас здесь" и т.д. А Тягнибок кричал: "Больше всего наших погибло на Майдане". И это происходит в присутствии трех министров. Тогда Сикорский становится и говорит: "Слушайте, если вы сейчас не пойдете на этот компромисс, то, скорее всего, Янукович будет стрелять и дальше". Это сказал Сикорский, министр иностранных дел Польши. (Он искренне был уверен, что стреляют по команде Януковича).

Порошенко сидел в углу и не сказал ни слова. Он уже тогда смекнул, что если ситуация складывается так, то ему лучше помолчать. Он руки Януковичу не подал, с ним не целовался. Эти трое свою игру сыграли.

Таким образом, тройка себя спалила. И Порошенко выходит на сцену Майдана с идеей мира. Хотя уже тогда знал, что мира не будет. По сути - это был обман изначально. Все что он говорит - как правило всегда расходится с тем, что он делает.

Отличительной чертой Порошенко является способность вдохновенно врать. Он направо и налево раздает обещания, которые даже и не собирается выполнять.

К тому времени был подготовлен и разыгран следующий пиар-ход - фиктивное "ранение" в шею, 20 февраля. И вот уже, через пару дней, Порошенко вместе с Кличко на сцене Майдана и яко-бы вместе с народом, и яко-бы за народ.

Стоит ли говорить, что комбинация с фиктивным ранением в шею, которая включала в себя убийство человека, находившегося рядом с Олесей Жуковской не могло быть реализовано без координации действий со снайперами, расстреливающими людей на Институтской. 

Последующая поездка во францию придает ему необходимый на международной арене вес, как политика Майдана. Бернаром-Анри Леви все разыграно как по нотам.

Последним этапом стали договоренности с путиным. Фактически он вмешался в планы кремля сделать президентом Кличко. 24 марта 2014 года происходит знаменитая встреча Фирташа, Левочкина, Порошенко, Кличко. О которой позже Фирташ заявит дословно следующее: "Мы получили Порошенко президентом, Кличко - мэром, как и хотели". Какие весомые аргументы были у Порошенко в доказательство лояльности к Кремлю? Последующие события показали, к примеру, что Крым стал разменной монетой. (Напомним, к тому времени, 16 мая в Крыму уже был проведен так наз. "референдум"). И, как показали все последующие события, - не только Крым.

Примечательно, что в сентябре 2014 года была еще одна тайная встреча Порошенко и Суркова, организованная Медведчуком. О чем они договорились?

Уже намного позже, Виталий Кличко скажет Дмитрию Гордону знаменитую фразу: "Ты не представляешь, в какое г%но мы вляпались."

Сегодня прочитал заметку "Президент Украины Петр Порошенко вместе с супругой Мариной почтили память Героев Небесной Сотни." Тело привозили к памятнику слезу давить. Именно три года назад на Майдане были убиты первые активисты Евромайдана, которые стали первыми Героями Небесной сотни.

Со временем всплывают все новые и новые факты о событиях на Майдане и последовавшей за ними оккупацией. Факты складываются в определенную картину.

Полное описание всей последовательности событий, с анализом фактов и причинно-следственных связей, с по-часовой раскладкой, потребует целой книги. В которой ссылки (библиография) займет существенный объем. Попытаюсь здесь очень сжато, кратко изложить собственную версию событий. Хочу обратить внимание - все высказанные ниже утверждения легко проверяются (гуглятся, если есть время) и подтверждаются.

Все знают, что к вторжению в Украину Россия готовилась давно и основательно. И был далеко не один сценарий захвата Украины. Огромные суммы вбрасывались в создание сепаратистских организаций внутри Украины. Наконец, был конфликт на острове Тузла - своеобразная разведка боем - прощупывание реакции как Украины, так и международного сообщества на планируемую агрессию. Сам факт присутствия на Майдане российского спецназа является свидетельством активного участия России в событиях на Майдане. Которая преследовала свои, хорошо понятные цели - раздел Украины на отдельные так наз. "народные республики". (Так называемая "децентрализация", изменения в Конституцию Украины, впоследствии проталкиваемые уже президентом Порошенко).

Вернемся в конец октября 2013 года. Политтехнолог Глеб Павловский отправил Суркову картину по Украине - Янукович проиграет во втором туре половине кандидатов в 2015 году. Тогда-же в Кремле принимается решение помочь ему проиграть будущие выборы. (И ведь помогли проиграть, только в своеобразный способ).

В декабре 2013 года сам расклад, в общих чертах, Януковичу был уже хорош известен. Есть известные кадры встречи и публичного диалога Януковича и Путина, подтверждающие это.

Видимо, взамен Януковича в Кремле рассматривались различные кандидатуры руководителя "проекта Украина". Одной из которых был Виталий Кличко. Во время судебного процесса Фирташ прямо заявляет, что что продвигал Кличко как кандидата в президенты и поддерживал его партию. Он якобы разочаровался в Януковиче и увидел в спортсмене альтернативу.

Петр Порошенко готовился стать президентом Украины задолго до Евромайдана в ноябре 2013 года, но только революция сделала эти планы реальными.

О том, что Янукович разорил Порошенко, в этом тоже не было никакого секрета... Петя был первым, кого Янукович обанкротил, хотя остальные тоже не очень хорошо себя чувствовали. Да и пресловутые российские санкции времен Януковича были то по украинскому сыру, то по Петиным конфетам. (Так что вполне понятно было и то, что бизнес он с такими долгами не продаст, как и то, что бизнес для него будет на первом месте. А еще долги надо спонсорам отдать).

Кроме того, конфетный бизнес Порошенко в России в свое время потребовал огромных денежных вливаний. Это была целенаправленная и разработанная маркетингово-рекламная кампания. В которую были вложены огромные деньги. Вероятно кредитные.

В сети есть масса упоминаний, что проблемы с Roshen он пытался решить с помощью Ротшильдов. Компания Rothschild & Co работает по всему миру, в частности в Украине и на России. И, при желании, можно нагуглить множество пикантных подробностей о ее деятельности.

Итак, Порошенко был банкротом, и его обязательства перескакивали с миллиард двести тысяч долларов, а активы не достигали и восемьсот тысяч и он не мог платить даже проценты.

У него был мотив. Но с существующей на тот момент 3% популярностью, он не выскочил бы никогда. Еще летом 2013 года, когда у него было 3% и его рейтинг никак подрастал, он собирал группу политтехнологов, журналистов, которым задавал один и тот же вопрос: как сделать так, чтобы с 3% у меня получилось хотя бы 10%?»

30 ноября 2013 года, с ведома Левочкина произошло избиение студентов на Майдане. (Ниже - видео: Коломойский рассказывает Найему: "Левочкин знал заранее о разгоне Майдана" 30.11.2013)

Левочкин с Фирташем, в связке с Наливайченко, начали разыгрывать партию "Янукович-Кличко". (И при всех остальных более мирных раскладах, прошел бы договорняк на Кличко). Порошенко ухватился за революцию как за шанс. И сцена с бульдозером была откровенно постановочная. (В сети есть много материалов кто именно пригнал этот трактор на Банковую).

То, что его раскусили еще тогда, и стащили с бульдозера, его не остановило. (Парень, который стаскивал его, впоследствии погиб в АТО).

Если присмотреться за медийной активностью Порошенко, то он начал отходить в тень еще в конце января 2014 года. Примечательный факт - 9 февраля 2014 года на Майдане уже выступал Бернар-Анри Леви.

Вероятно, впервые на истинную роль Бернара-Анри Леви в событиях Майдана обратила группа под названием "Трибунал Кровавого пепла". Созданные членами этой группы фильмы "#пазлыТКП Снайпера Майдана" очень рекомендую к просмотру. (Хотя лично я согласен далеко не со всеми утверждениями авторов фильма, показанный в них набор фактов заслуживает внимания).

Но есть один интереснейший факт. Бернар-Анри Леви - близкий друг семьи Ротшильдов. (Как раз тех, кому Порошенко деньги был должен). Свидетельств этому факту в сети не прост много, - а очень много.

Вот что Бернар-Анри Леви пишет о Прошенко: "Пусть к этой немногочисленной, но славной компании людей-символов сегодняшнего дня будет добавлено имя Порошенко, никому не известного, которого я отыскал на Майдане, потом отвез в Париж, и который очень скоро стал политическим и военным лидером, человеком, который не уступает Путину в то время, когда все или почти все преклоняются перед ним".

Вопрос в том, с какой целью посланник Ротшильдов и специалист по переворотам Бернар-Анри Леви "отыскал на Майдане" "никому не известного" Порошенко?

В этой-же цитате и ответ, что бы он "очень скоро стал политическим и военным лидером". Бернар-Анри Леви решает задачу хорошо известным и годами отработанным им и его соратниками способом - проливает кровь. Много крови.

Коломойский - Найему: "Левочкин знал заранее о разгоне Майдана" 30.11.2013

https://www.youtube.com/watch?v=ytbKiDfu-lU