Український корінь у родині Толстих започаткували гетьман України Іван Скоропадський та його дружина Анастасія Маркович. Обоє походили зі старовинних шляхетських родів. У родині гетьмана народилася дочка Уляна, яка потім вийшла заміж за московського вельможу Петра Толстого. Він був на службі в Петра І і прислужився тим, що викрав з Італії і повернув до Росії царського сина-втікача Олексія Петровича, якого в 1718 р. покарано на смерть. За це Петра Толстого було титуловано графським званням, призначено ніжинським полковником та начальником царської таємної канцелярії.
Час від часу полковник навідувався до Ніжина, Глухова, грабував селян та козацьку старшину, давав вказівки своїм заступникам по полковій службі. Там він заручився, а невдовзі оженився на гетьманській доньці — Уляні Скоропадській. Забравши придане, золото і молоду дружину, відбув до столиці. Минав час, у сім’ї народжувались діти... По смерті царя Петра Толстого разом із сином Іваном заарештували і після страшних тортур заслали на Соловки, відібравши і скасувавши грамоту про надання йому графського титулу. Холодні соловецькі вітри швидко доконали обох Толстих, і через два роки їх не стало. Але рід по лінії Івана Петровича не обірвався, розрісся і, розгалузившись, дійшов до нашого часу. На його окремих гілках можна знайти багато знаменитих і талановитих людей, які заслужили шану від українського народу за те, що піклувались і допомагали в лиху годину Тарасу Шевченку.
Олексій Костянтинович Толстой, російський письменник, доброзичливо ставився до Шевченка. Клопотався через оренбурзького генерал-губернатора В. Перовського, щоб полегшити долю засланого поета. З книжки Л. Жемчужникова «Мои воспоминания из прошлого» відомо, що Олексій Костянтинович був близький до царя і активно сприяв звільненню Шевченка із заслання.
Але найбільшу роль у житті Т. Шевченка відіграв Федір Петрович Толстой — академік, російський скульптор і живописець. З 1825 до 1859 року — віце-президент Петербурзької академії мистецтв. Знайомство Тараса Шевченка з Федором Петровичем відбулося в 1835 році, коли поет подав свої малюнки до комітету Товариства заохочування художників. Потім часто зустрічалися на літературних вечорах. Перебуваючи на засланні, Шевченко звертався до нього і його дружини Анастасії Іванівни з проханням поклопотатися про полегшення його долі. І вони дійсно клопоталися. Коли відмовила велика княгиня Марія Миколаївна, то Федір Петрович наважився навіть звернутись до царя Олександра ІІ в день його коронації. І тільки після енергійних заходів родини Толстих у 1857 році Шевченка було звільнено із заслання, а з 1858 р. дозволено жити в Петербурзі. Завдяки Федору Петровичу для Шевченка було виділено в Академії мистецтв майстерню та житло з високим вікном, що виходило на Неву в напрямку царського Зимового палацу. Там поет дожив до останніх своїх днів. Майстерня і кімната для житла після смерті Шевченка була переобладнана в меморіальну кімнату-музей, що існує й досі.
Про сердечну дружбу поета з родиною Толстих залишила спогади їхня донька — учениця Тараса Григоровича по Академії мистецтв Катерина Юнге-Толстая. Ними зачитувався Лев Толстой. Про Шевченка Юнге писала також у листах до письменника О. Кониського. Її спогади правдиві і дуже цінні для вивчення останніх років життя Т. Г. Шевченка. «Я зважуюсь надати гласності моїм спогадам, — писала Юнге, — які залишив у мені той, чия душа завжди здавалась мені ще прекраснішою, ніж його твори. Він був надзвичайно ласкавий і наївно довірливий у ставленні до людей; він в усіх знаходив що-небудь хороше і захоплювався людьми, які часто не були того варті. Ніхто не був таким чутливим до краси природи, як Шевченко. Доводилося інколи милуватися заходом сонця, переливами тонів, і не знаю, хто більше захоплювався — я, 14-річна дівчинка, чи він, який зберіг у своїй багатостраждальній душі стільки дитячо-світлого.
Протягом двох років (1859 і 1860), коли я бачилась із ним щоденно, жодного разу не бачила його п’яним, не чула від нього жодного грубого слова і не помічала, щоб він будь-чим відрізнявся від інших, добре вихованих людей. У його квартирі завжди був порядок. Своєю зовнішністю він нічим не відрізнявся від звичайних людей, навпаки, любив усе красиве і витончене, і мимовільний безпорядок холостяцького життя обтяжував його».
Досить високо цінував творчість Шевченка Лев Толстой. Особливо захоплювався письменник поемою «Наймичка», в якій його вражала розробка вічної теми — самовідданої материнської любові. Цей твір він вважав справжнім зразком мистецтва. За спогадами сучасників, Лев Толстой захищав поезію Тараса Шевченка від несправедливих нападок Афанасія Фета. Зі свого боку Шевченко високо цінував творчість Толстого, з глибокою повагою ставився до педагогічної діяльності його в Ясній Поляні, в школі для сільських дітей.

Олександр ВІДОМЕНКО
м. Хмельницький

Іван СКОРОПАДСЬКИЙ (1646 — 1722) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1708-1722). Після переходу Мазепи на бік шведів призначений головою Гетьманщини з волі російського царя Петра І. Безуспішно намагався протистояти російським планам ліквідації козацької автономії.
Анастасія МАРКОВИЧ (1667(1671) — 1729) — українська державна діячка єврейського походження, донька прилуцького орендаря Марка Марковича. Перший чоловік — генеральний бунчужний Костянтин Іванович Голуб, шваґро гетьмана Івана Самойловича. Другий чоловік — гетьман Іван Скоропадський. Часто втручалась у перебіг державних справ, за що прозвана «Настею-гетьманихою». Через її владний характер серед козаків народилася приказка: «Іван носить плахту, а Настя — булаву». На думку історика Д. Мордовцева, за гетьманування Івана Скоропадського Анастасія була справжньою правителькою Війська Запорозького, саме через неї Петро І керував українськими справами...

У тому, що Росія йде в наступ, сьогодні вже не сумнівається ніхто. У тому, що тактична мета цього наступу — зрив підписання Україною Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, — теж. У щільній димовій завісі суперечливих повідомлень ЗМІ ведуться лише дискусії, як розцінювати перші залпи Москви, що це — сигнальні ракети чи вже розриваються бойові снаряди? 

Отримавши останні зведення від надійних джерел із лінії вогню, ми можемо стверджувати: Росія відкрила перший український фронт. Поки що перший. 

Як свідчать донесення розвідки DT.UA, ще донедавна Росія не розглядала економічну війну як основний засіб протидії зближенню України з ЄС та підписанню асоціації. Кремль був упевнений: перебування Тимошенко у в'язниці — найнадійніша запорука того, що Угоді не відбутися. У тому, що Тимошенко залишиться у в'язниці, Кремль також не сумнівався. І Москва дозволила собі розслабитися. Не так щоб зовсім заплющила очі на наші проєвропейські шури-мури, але, очевидно, вирішила: гаразд, хай нагуляються перед весіллям — з Митним союзом, звісно. 

Проте, стверджують наші джерела, на початку червня Москва отримала приголомшливу інформацію з Берліна: фрау Меркель уже не вважаєтюремне ув'язнення Ю.Тимошенко нездоланною перешкодою для асоціації з Україною і схиляється до підписання Угоди. Прокинулася Москва хутко і, як ви розумієте, не в найкращому гуморі. Негайно провели екстрену нараду, на якій, згідно з інформацією джерела DT.UA, Путін поставив завдання радникові президента РФ С.Глазьєву терміново розробити стратегію недопущення підписання Україною угоди з ЄС і втягування її в МС. 

Глазьєв покликав на допомогу Медведчука, що є не лише багатолітньою довіреною особою Путіна, а й, як стверджують втаємничені, вже рік виконує, на пропозицію… Януковича, роль "зв'язкового" Банкової з Кремлем. Річ у тому, що Віктор Федорович, перебравши на роль конфідента кілька кандидатур — від Льовочкіна і Бойка до Порошенка й Клюєва, — не задовольнився жодною з них. Путін і Янукович говорять "різними мовами", тому їм потрібен перекладач, роль якого інколи й виконує кум президента РФ.

Стратегію тиску на Україну було розроблено в стислий термін і покладено Путіну на стіл. Аналізуючи допущені помилки, в Москві дійшли висновку, що вони вперше програли інформаційну війну Україні. Провівши ретельний моніторинг українського телеефіру, російському лідеру не тільки продемонстрували вражаючу "нарізку" сюжетів основних українських телеканалів про те, який поганий Митний союз і як добре Україні буде після укладення асоціації з ЄС, а й додали список власників цих каналів, а також докладну інформацію про їхній бізнес та зовнішньоекономічну діяльність на 
російському напрямі: і про Пінчука з його трубами та ялтинськими європейськими ініціативами, і про Порошенка з цукерками та "Богданами", який особисто агітує з телеекрану за асоціацію, і про Коломойського, що нахабно поцупив "Укртатнафту", і про Льовочкіна, Фірташа, Ахметова, які наводнили Росію своєю продукцією, проте дозволяють своїм каналам очорняти Митний союз, і про Сім'ю, яка триндить про європейський вибір, але хоче заробити на російських нафтових потоках, — одне слово, про всіх, хто "жирує" за рахунок Росії й відплачує їй чорною невдячністю. 

Кремль був розлючений — не можна так безпардонно кусати руку годувальника. Україну необхідно поставити на відведене їй у МС місце, вдаривши по ряду її економічних стовпів. Б'ючи по найбільших українських товаровиробниках, які експортують продукцію в Росію, Москва має намір створити значні проблеми їхньому бізнесу, тим самим примусивши власників приструнити свої знахабнілі ЗМІ і вимагати від керівництва України відмовитися від асоціації з ЄС на користь Митного союзу. Але й без тиску олігархів українська влада, за задумом, невдовзі мала відчути подих війни навіть у глибокому тилу. 

За деякими оцінками, за сім місяців 2013-го український експорт знизився на 12%, у Росію — більш як на 20%. Якщо ця тенденція триватиме й від третирування українського імпорту РФ не відступиться, то на кінець року Україна може втратити від п'яти до восьми млрд дол. 

Проблеми з бізнесом у найбільших експортерів і платників податків, які формують значну частку як бюджету, так і ВВП, неминуче призведуть до зниження виробництва, зменшення надходжень до бюджету, невиплат зарплат або скорочення робочих місць і… що? Правильно — до зростання невдоволення електорату, який і так не особливо жалує нинішню владу. Одна з цілей Кремля — вибити електоральний ґрунт з-під ніг Януковича у східних та південних областях країни. Як показує російська соціологія, хазяїну Банкової різною мірою довіряє 21% громадян України, а хазяїну Кремля — 42%. Спираючись на ці цифри, в Москві розраховують, що в пошуках винного у різкому погіршенні соціально-економічної ситуації в країні та краху надій на відновлення дружби й любові з Росією кримчани й одесити, харків'яни й запоріжці, луганчани і донеччани вкажуть на того, кому довіряють менше, і в протистоянні Януковича та Путіна підтримають останнього.

Зведення 
з митного поля бою 

Зверстаній у червні стратегії підкорення України порохом припасти не дали. Її реалізацію розпочали негайно. Честь стати першими жертвами випала В.Пінчуку ("Інтерпайп") та С.Таруті (Індустріальний союз Донбасу): 16 липня прем'єр РФ Д.Медведєв оголосив про рішення російського уряду не продовжувати на друге півріччя квоти на безмитне ввезення українських труб. Наступним під згубний для українського шоколаду вогонь стратегічного партнера потрапили П.Порошенко та його "Рошен". 

Про масовану атаку на українських виробників-експортерів широка спільнота дізналася минулої середи. Федерація роботодавців України (ФРУ) повідомила, що з 14 серпня 2013 р. "у профіль ризику системи управління ризиками Федеральна митна служба РФ до перших чотирьох десятків підприємств, які потрапили туди в липні нинішнього року, додала всіх без винятку українських експортерів. При цьому заходи запобігання ризику ще більше посилені". За інформацією ФРУ, російська митниця піддає українські вантажі тотальній перевірці, включно з вивантаженням, перевантаженням та завантаженням їх назад у транспорт. "Усе це призводить до подовження термінів простою вагонів та інших транспортних засобів і, як наслідок, веде до подорожчання або зриву поставок товарів, псування продукції, підриває позиції українських виробників на ринку РФ. При цьому російський ринок для багатьох українських підприємств — критично важливий", — підкреслюють у ФРУ. За підрахунками Федерації, експорт українських товарів до РФ у другому півріччі прогнозувався на рівні 8,5 млрд дол. "Втрати України від описаних дій російської сторони можуть сягнути, залежно від розвитку подій, 2—2,5 млрд дол. тільки в другому півріччі поточного року", — підрахували у ФРУ.

Ситуація з продукцією українських підприємств, які переживають зараз труднощі у спілкуванні з митною службою Росії, трохи інакша, ніж у випадку з "Рошеном", якому офіційно оголосили про заборону на ввезення його продукції й навіть назвали якусь нібито причину. Раптову, небувало пильну увагу ФМС РФ до українського експорту ніхто офіційно ні Україні, ні її виробникам не пояснює.

Уряд РФ офіційно відхрестився від недружніх дій, пояснивши, що рішення про зупинення українського імпорту приймала російська митна служба, зрозуміло — "дикоростуча". У ФМС РФ заявили про розширення переліку необхідних документів і вперто перешкоджають потраплянню української продукції на російський ринок. За свідченнями представників багатьох вітчизняних компаній, чий товар не може пройти розмитнення в РФ, вартові російського митного кордону діють за шаблоном: повертівши в руках сертифікати походження товару СТ1, які дозволяють його безмитне ввезення в РФ у рамках зони вільної торгівлі СНД, висловлюють сумнів у справжності документа й вимагають ще якихось підтверджень, проведення експертизи. А доти пропонують залишити товар на терміналах митниці (на місяць-два), вручаючи прейскурант на послуги зберігання, розвантаження та завантаження. Не подобається такий варіант, треба терміново доставити товар покупцеві? Будь ласка, платіть мито, встановлене для європейських імпортерів (ви ж у Європу хочете, чи не так?) і проїжджайте. Подаватимете в суд? Та будь ласка! Через півроку він винесе рішення, тоді й приходьте. Продукцію деяких українських компаній, наприклад, тих, котрі поставляють у Росію овочі та фрукти, на кордоні з особливою прискіпливістю стали перевіряти й фітосанітарні служби. У деяких, як, наприклад, в "Метінвесту" митниця стала вимагати відбір проб, внаслідок якого порушується цілісність металопродукції. 

Знімальні групи деяких телеканалів мотаються по прикордонних пропускних пунктах, відстежуючи ситуацію. Не виявивши величезних черг із хур, заспокоюють телеглядачів: мовляв, поки що не все так зле. Але річ у тому, що багато великих виробників проводять розмитнення свого товару не на кордоні, а вже на території Росії на митних пунктах у місцях призначення товару. Може, хтось зазирне й туди? Що там відбувається?

І нібито формально нема до чого прискіпатися: росіяни діють відповідно до свого митного кодексу, суворо слідуючи букві, та й духу теж, кодексу та несподівано оголошених підзаконних актів. "Італійський страйк" та й годі: всі ретельно виконують свої обов'язки, чітко додержуються інструкцій, а справа, у нашому випадку — український експорт — стоїть. Ось і в Держдумі пояснюють: жодної політики, просто бюрократичні складнощі, адже Україна — не член Митного союзу, у МС їй було б простіше...

Багато українських експортерів, як, наприклад, "Оболонь", вирішили не випробовувати долі й узагалі призупинили свій експорт до РФ, вичікуючи, щоб подивитися, на які нові митні вигадки підуть росіяни. Чекати, можливо, доведеться довго, адже вигадок, і аж ніяк не тільки митних, у тих заготовлено чимало — ціла Стратегія. Її текст ми й публікуємо в цьому номері. Це наша інформдопомога вітчизняній владі, яка, можливо, зрозуміє, яку контрстратегію розробляти... Не бійтеся обсягу тексту. Прочитайте. Не пошкодуєте.

Чому проспали

А тепер одне з найголовніших запитань: чому Україна виявилася абсолютно не готовою до такого повороту подій? Кажуть, Микола Янович теж дуже нервово переймався ним на останньому засіданні Кабміну. Треба ж! А от за нашою інформацією, ще в лютому В.Януковича поінформували про можливі економічні "санкції" Росії; про те, що країни Митного союзу розробляють нові вимоги до якості продукції; попередили, що необхідно готуватися, у тому числі, й до можливої повномасштабної економічної блокади. Президент, як стверджують наші джерела, поділився інформацією з прем'єром, той нібито відмахнувся, мовляв, не турбуйтеся, усе вирішимо.

На тому, мабуть, обговорення "української стратегії", опрацювання розв'язків можливих економічних проблем із Росією й закінчилося. Хоча тривожні дзвіночки продовжували надходити. І від українських посольств, які свідчили про роботу росіян у країнах Європи зі створення складнощів для підписання Угоди про асоціацію та пропаганду Митного союзу. І від самої Росії, яка попереджала (правда, визнаємо, мляво), що в разі створення ЗВТ із ЄС Україна наразиться на економічні труднощі з боку МС. І від експертів, які не вірили, що Росія так просто "відпустить" Україну. І від бізнесу. До речі, процитована вище заява ФРУ — вже третя.

Проте на Банковій і Грушевського чомусь були спокійні — чи то обманувшись млявістю Росії в зимово-весняний період, чи то повіривши у власний антикризовий геній, чи то покладаючись на звичне "либонь пронесе".

Де були, чим займалися наші розвідка й контррозвідка, незрозуміло. Мабуть, угоду про те, щоб не вести специфічної роботи на території партнера, виконує тільки українська сторона... Куди дивилося наше посольство (посол, до речі, нині у відпустці, хоча, кажуть, перебуває у Москві), за ідеєю, покликане не тільки тримати руку на пульсі двосторонніх відносин, а й уловлювати його найменші зміни? Потужний викид адреналіну в Кремлі всі вони проґавили.

За нашою інформацією, уже в липні, коли в багатьох українських виробників почалися проблеми на митниці, голова ФРУ Д.Фірташ написав доповідну Януковичу, в якій навів витяги з документів Федеральної митної служби РФ, що містять список 49 "ризикованих" українських підприємств, і поінформував про труднощі, що виникли. У зв'язку з чим тільки минулого тижня (!) президент дав доручення РНБОУ координувати роботу з оцінки ситуації та її прогнозування, а також із підготовки заходів у відповідь, оскільки, напевно, нарешті усвідомив, що це питання національної безпеки, а не приватні проблеми приватного бізнесу, як про це привселюдно заявляв перший віце-прем'єр С.Арбузов.

Тільки зараз, мабуть, візьиуться створювати ситуаційну кімнату. Ще тільки в зародку плани відкриття в уряді гарячої лінії для українських експортерів, у яких виникли проблеми з поставками продукції в Росію. Тільки останніми днями департаменти Мінекономіки почали, причому досить мляво — мозковим штурмом це аж ніяк не назвеш, міркувати: а що ж з усім цим робити? І, нарешті, тільки вчора Азаров створив групу (на чолі з віце-прем'єром Ю.Бойком) із врегулювання ситуації. До групи навіть не ввійшов представник МЗС, зате був включений "постпред МС в Україні" В.Мунтіян.

А тим часом у Віктора Федоровича був іще один шанс спробувати запобігти проблемі, що насувалася, або, усвідомивши неминучість, спробувати підготуватися до її мінімізації. Тим більше що до моменту візиту Путіна на святкування Хрещення Русі перші підприємства зі списку "ризику" вже почали зазнавати труднощів. За інформацією наших джерел, жодного ігнорування Путіним Януковича (яке так смакували й вітчизняні, й російські ЗМІ) під час останнього приїзду ВВП до Києва не було. Так, перша їхня зустріч справді тривала 15 хвилин. А потім, як свідчать наші конфіденти, Путін нібито запропонував Януковичу: "А поїхали на круглий стіл до Медведчука". Той відмовився, пославшись на важливі міжнародні зустрічі. "Та й вам не раджу", — сказав Янукович Путіну. Проігнорувавши зауваження, пізніше Путін приїхав до Януковича в "Залісся" з десятком папок стосовно заявлених до переговорів питань. Спілкування двох президентів тривало близько чотирьох годин. Правда, як подейкують злі язики, провести його Віктор Федорович запропонував за... полюванням на куріпок. Тож серйозної бесіди про наболіле не вийшло. "Залісся" Володимир Володимирович покинув, збагатившись двома "новинами" — Янукович добре стріляє, і Тимошенко з в'язниці не вийде навіть після 2015 р.

За інформацією DT.UA, Путін розглядав можливість ще однієї 
своєї зустрічі з Януковичем на ці вихідні. Двом президентам 17—18 серпня компанію в Криму мав скласти казахстанський колега. Але Путіну потрібен був конкретний результат. Оскільки Київ білого прапора поки що не вивісив, візит скасували. Чекають.

У Києві ж намагаються активізувати мозкову діяльність, однак за гострого дефіциту мізків зробити це доволі проблематично. Ну, чому тільки вчора, через місяць (!) після перших тривожних повідомлень з Росії щодо "Рошена", українська делегація вирушила до Москви з'ясовувати стосунки з паном Онищенком? І наскільки професійна й широкопрофільна ця група "швидкого" реагування? Чому тільки минулого четверга свіжоспечений постпред України при Євразійській економічній комісії В.Суслов промимрив, що в п'ятницю, 16 серпня, в Суздалі, куди вилетіла делегація на чолі з віце-прем'єром Бойком, спробує (!) в робочому порядку включити до порядку денного ЄЕК питання про проблеми із проходженням українських товарів через митний кордон Росії. "Наскільки це вдасться зробити, сказати складно. Поки що на порядку денному це питання не стоїть", — "порадував" чиновник. Чому воно там уже не стоїть, якщо проблеми в наших експортерів почалися ще в середині липня?

Та тому, що владі це було не потрібно. Бо вона вважає, що це особисті проблеми пінчуків, тарут, порошенків, коломойських і інших великих грошових мішків. Бо досі Азаров і Арбузов, за нашою інформацією, віддавали вказівки міністрам "не підтримувати!", дуже вибірково допомагаючи лише тим, хто зміг зацікавити Сім'ю чи то часткою у бізнесі, чи то ще якимись "вагомими аргументами". Бо в Сім'ї лише два завдання — утримати ситуацію до виборів і зберегти власні доходи. 

Та тільки наші недалекоглядні й недалекі "пастухи" не розуміють, що слід не тільки пестити й плекати вгодовані отари українського бізнесу, які вони безбожно стрижуть і доять, а й захищати поголів'я від північних варягів. Інакше стригтимуть й доїтимуть їх інші.

Янукович ніяк не визнає, що головна небезпека для його влади й майна — не Тимошенко, а Росія. Прийшовши до влади й боячись втратити симпатії основного електорату, він загравав із Кремлем, замість навантажити найкращі мізки країни розробкою довгострокової стратегії відносин зі стратегічним сусідом. Цього не зробили навіть тоді, коли ці відносини стали розжарюватися. Хоча заради справедливості зазначимо: а кого навантажувати? Арбузова? Прасолова? Кожару? Смішно. Хоча, напевно, все-таки трагічно. Для країни, державна машина якої неефективна навіть у мирний час. Що вже казати про надзвичайний економічний стан.

Прокинувся — подумай, 
що ти зробив для України

Ці слова екс-президента РФ Б.Єльцина нині мають стосуватися кожного українського політика, чиновника, бізнесмена, журналіста й громадянина.

І все-таки, що Україна може зробити в ситуації, що склалася? Ось найелементарніше. 

— Негайно запустити ситуаційний центр, де групи експертів і юристів зможуть вести пошук рішень і напрацьовувати комплекс відповідних і превентивних заходів.

— Безумовно, нинішні українські проблеми мають стати предметом міжнародного розгляду. Як вважають багато експертів, Київ повинен звернутися до СОТ, членом якої є й Росія. Як свідчать наші європейські співрозмовники, Україна може розраховувати на солідну підтримку Євросоюзу в рамках організації. Здається, не залишаться осторонь і США, й інші члени СОТ, оскільки Росія — єдина за всю історію країна, яка почала порушувати правила організації (причому не тільки щодо України), не пробувши в її лавах навіть року. І хоча офіційно Росія поки що не пояснила своїх дій на українсько-російському митному кордоні, її методи — явне обмеження торгівлі, а відтак мають стати предметом розгляду СОТ.

— Слід попросити термінових консультацій і з Єврокомісією, адже це через своє прагнення підписати асоціацію з ЄС українська економіка опинилася в зоні російського прицільного вогню. Але одночасно слід максимально виконати пункти "списку Фюле", щоб до листопада не залишилося заборгованостей із "домашнього завдання".

— Варто звернутися й до Пітерського арбітражу зони вільної торгівлі СНД, адже вільною нашу торгівлю з Росією нині не назве ніхто.

На меморандумі, підписаному країнами-гарантами після відмови України від ядерної зброї, серйозно зупинятися не будемо, оскільки навіть у часи "газової війни" 2009-го ніхто не спробував скористатися його механізмами, до слова, доволі ефемерними.

— Ряд експертів вважає, що слід запроваджувати дзеркальні заходи щодо російських виробників, обмеживши їхній експорт в Україну. Так, від цього постраждають і українські підприємства, але на війні без втрат не буває. Тим більше на війні нервів. Насамкінець, грузинам вдалося ж вистояти...

— Чудовий об'єкт для пильної уваги — ЧФ РФ у Криму.

— А що, коли зупинити прокачування російського газу, наприклад, засумнівавшись у його російському походженні або визнавши його якість не відповідною українським стандартам? Євросоюз збуриться? Так треба ж виводити наші проблеми на міжнародний рівень. Гадаєте, жартуємо? Ні, почули цю пропозицію від досить серйозних людей. "На війні як на війні", — кажуть вони.

Ми ж вважаємо, що витримати цю "психічну атаку" можна тільки об'єднавшись. Повинні консолідуватися українські олігархи, адже очевидно, що час, коли проблеми можна було розв'язувати індивідуально, за принципом "кожен сам за себе", минув. Спільна загроза має згуртувати й спонукати до вироблення плану скоординованих дій.

Має мобілізуватися й українське суспільство. Так, Росія — наш сусід і партнер, який називається стратегічним. Але поводиться вона не по-сусідськи й вже тим більше не по-партнерськи. Невже для когось це все ще не очевидно? Українська інтернет-спільнота вже вибухнула закликами до співгромадян не купувати російських товарів. У нас для цього не менше підстав, ніж в американців і європейців, які демонстративно виливають останніми тижнями на асфальт російську горілку.

Росія навряд чи очікує від України дієвої відсічі. І тому, що не гірше за нас із вами знає ціну українській владі — її інтелекту, професіоналізму й патріотизму. І тому, що останні півтора десятка років Київ реагував на всі підступи Москви або жалюгідною посмішкою Ванюкіна, або злісним шипінням — не більше. Україна так і не сподобилася задіяти Меморандум про гарантії її безпеки, звернутися в Стокгольмський арбітраж, змарнувала можливість розв'язати багато своїх економічних проблем із Москвою в рамках СОТ на етапі вступу туди Росії.

У переддень Дня незалежності громадяни, влада, опозиція, журналісти, "третій сектор" мусять вирішити, яка Україна нам потрібна. "Подарункова" чи справжня. Яку треба заслужити і яку треба обстояти. 

http://gazeta.dt.ua/internal/rosiyskiy-plan-osmisleniy-i-neschadniy-_.html