Я воин тьмы, я прах,
А ты – цветы!
Ты свет, ты жизнь, ты счастье!
Весна живет в твоих глазах,
Во мне лишь боль, печаль, ненастье…

Я тень, я смерть и горе,
А ты любви без края — море!
Ты день, ты радость, ты добро,
Ты воплощение любви!
А я песок, я ночь, я зло…

А где-то там, в душе гниющей,
В недрах слабой тишины,
Есть веры капелька цветущей
Любви святыня – там есть ты!

Я воин тьмы, я прах,
А ты – цветы!

Мокрым  асфальтом,  с  ветром  осенним,
вприпрыжку  по  лужам  гуляет  листва.
Мой  город  проснулся,  не  много  простужен,
укрылся  туманом  и  тенью  зонта.
В  серых  одеждах  окутаны  улицы  –
прячут  от  осени  летние  дни…
Под  жёлтым  навесом  пары  целуются;
Кажутся  яркими  неба  огни.
Озябший  воробушек,  трепетным  пением,
весточку  радости  мне  донесет,
что  где-то  по  улице  в  это  мгновение
любимую  девушку  дождик  ведет…
Мой  город  проснулся  не  много  влюбленный,
умывшись  прохладой  дождливого  дня,
меня  призывает  погодой  не  летной
обнять  и  согреть  в  эту  осень  Тебя!

(Ivan  Panasenko,  2010)

В  моем  блоге:
http://moivirshi.com.ua/blog/love/73.html

Пальцями на склі малюю сніг –
Білий і холодний як зима.
Теплі кроки твоїх босих ніг
Розтоплюють його і він – вода.

Хочу чути тихий голос твій,
Як шепочуть гаряче вуста;
Торкатися очима твоїх вій,
Змішуючи подих у вітрах…

Серцем битись хочу я в тобі;
Замінити кисень на любов!
Малювати хочу я на склі:
Сніг і зиму, щоб зігріла знов.

Димить «Гламур». Її думки в полоні літа-
Зникають мляво з кожним подихом журби.
Сама. Став бавитись волоссям вітер,
Примруживши їй очі. Погляд в нікуди…

Промінням сонця на бокалі з-під вина
Виблискують останні каплі сподівання:
«Можливо він прийде, не залишуся сама.
Я вірю що мине… я вірю у кохання!».

Він не найде й вона це добре знає.
Його нема — він це вино, що допила.
Він — це журба, що душу розриває!
Вона зробила що змогла… Пішла.


Інші мої вірші також можна знайти тут: http://www.moivirshi.com.ua/my/ivanko

Якщо зникаєш, то зникай…
Якщо не знаєш, то не знай!
Та не кажи мені «бувай»-
Любов на згадку залишай.

І ті сторінки небуття
Згорни до купи та спали,
Або залиш для каяття,
Щоб повернутися могли.

Чорнилом із солоних сліз
Пиши без помилок листи.
Малюй там щастя повен віз,
Малюй троянди пелюстки,

Щасливі усмішки й думки,
Обійми і солодкі поцілунки.
Малюй, що хочеш ти,
Бо це не просто є малюнки…

Якщо зникаєш, то зникай!
Бери усе що тобі треба!
Любов мою запам’ятай,
Запам’ятай ти сльози неба.


Інші мої вірші також можна знайти тут: http://www.moivirshi.com.ua/my/ivanko

Ты была так близко, так спонтанно.
Твой взгляд был больше чем любовь!
Но как-то непонятно, как-то странно
Ты исчезаешь вновь и вновь…

То воздухом прохладным появилась,
То снегом падала в ладони не спеша,
То огоньком в дали наивно скрылась,
Даря надежду, оставляя без «гроша».

«Ты где?» — кричу я томно и нелепо.
Ты здесь. Ты там. Везде ты!
Кричу безмолвные слова свирепо,
Кричу, ведь ты в безумие одета,
Оставив мне осколки лета…



Інші мої вірші також можна знайти тут: http://www.moivirshi.com.ua/my/ivanko