Профиль

Лянця

Лянця

Украина, Львов

Рейтинг в разделе:

Последние статьи

Свежее видео

Ніколи НЕ..

  • 12.07.12, 16:17

Ніколи не пізно почати все спочатку: змінити інтереси, роботу, житло, оточення... Ніколи не пізно переступити рамки дозволеного і спробувати просто пожити без правил, так, як хочеш ТИ, попри думку інших, попри все на світі. Я роблю помилки, усвідомлюю це, але продовжую жити так, як хочу. Просто немає сенсу намагатись бути кращою, ніж я є насправді. Єдина ціль - постаратись не завдати болю близьким мені людям. Але чому їхнє щастя не завжди співпадає з моїм. Дилема: любити себе чи жертвувати собою заради тих, хто цього вартує. Але чи справді вони вартують? Можливо... А може зовсім ні... Все покаже час.. А я продовжую помилятись... Боятись, що врешті решт боляче буде лише мені... Ніколи не пізно зупинитись. Та вже надто пізно зробити це безболісно... Ніколи не пробачу себе... Ніколи НЕ... 

чому помирають мрії

  • 28.07.10, 23:20

...пусто...

озираєшся назад...

вивітрився запах...

зникли силуети, звичні...відомі....

розвіялись спогади...

все!

Чому помирають мрії? Чому ж вони так мучаться перед тим як померти?? Чому ж вони так довго мучать тих, кому належать.. Мабуть, мрії - то не частинка душі, не поштовх до життя і якихось там безглуздих звершень...ні, то лише нікчемні паразити...

Вони живуть всередині нас, вони руйнують нас, нищать, живляться нами і нашим щастям...

а потім...

...потім помирають..

Від переїдання!

Будьте обережні зі своїми мріями.

хепі енд

  • 26.06.10, 11:42

Ми всі – лише ляльки…маріонетки, котрими завбачливо управляє хтось згори…а ми раді тому, бо варто лише зробити зайвий крок, варто лише ступити не туди, і щось зруйнується.. Щось буде не так.. Нас тримають на повідку…Нами намагаються управляти…Ми завжди прикуті до обставин…Чи не так? Коли ти смієшся, іноді завбачливо завмираєш в щасливій гримасі, ти ж завжди боявся помилок, боявся, що Він тебе не почує, що не дозволить йти далі.. А просто припинить це! І ти вірив.. Вірив лише йому…Театр дає тобі те, без чого ти мабуть просто б задихнувся….Маска.. Грим… Костюм.. Чужа роль…Зрештою, чуже серце… І кожного разу, після чергової вистави, ти повертаєшся додому кимсь іншим… 

...коли ти на сцені, не потрібно старатись бути собою...ти - лише хтось, лише якась частинка цього світу, аж надто чужа, щоб перейматись нею...ти пліч-о-пліч із собою, проте виходиш за межі себе....і десь там, зовні, бачиш, як твоя душа втрачає автентичність...як твоя усмішка раптом стає фальшивою, як твої сльози... (ти раніше ніколи не плакав).. твої сльози, сповнені невідомого фарсу, перетікають за межі слів....а ти....ти просто продовжуєш відтворювати напередодні завчений текст...а потім під шквал аплодисментів (чи то захвату, чи то фальші) низько вклоняєшся...підбираючи зі сцени оберемок запашних фіалок....І раптом вловлюєш байдужий погляд одного з глядачів...того, заради котрого це все почалось....того, заради кого ти міг би залишитись собою...Зрештою, ти розумієш, там, у залі, теж сидять актори...У них свої ролі, свої маски, своя завбачлива "вдячна гра"...

ти плачеш.... цього разу - щиро....

Хепі енд...

Завіса...

Все!

 

 

Можливо зовсім скоро я стоятиму поряд…Назбираю пригорщу фальшиво-відвертих емоцій і годуватиму ними тих, що бачать…А може…може назавжди залишусь там…Шостий ряд…Ліва сторона…Ніжна…Мрійлива.. Вдячна… Знаєш, а все – таки, я – це я. Не більше…

Початки

  • 14.06.10, 23:07

...як важко нам даються початки...коли потрібно змінити щось..відступити від прийдешніх справ, чи зламати в собі певні стереотипи..чи..просто...забути щось і йти вже по новому шляху...

..початки - це завжди нгевпевненість...Нетривкі намагання відрізати від товстого клубочка життя ще одну ниточку...зробити щось ВАЖЛИВЕ..потрібне..Ризикнути врешті... Хотілось би вірити, що початки частіше перетворюються у відчуття самореалізації, аніж хаос...

...намагалася почати..вдруге...

НІ.....

..не виходить....

невже так важко просто стерти епізоди?? не важливі...несуттєві...нетривалі..... і ПОЧАТИ ВСЕ ЗАНОВО....

Жити вже не за чужими правилами, залежати вже не від когось - а лише від себе, слухати лише себе, власний розум, і тільки зрідка серце....БУТИ ЩАСЛИВОЮ... Це ж так просто...здавалося б..

Як важко нам даються початки..

Ця дорога не має відгалужень...от тільки куди вона веде?....моя єдина.....

уривок чужого настрою + досвід

  • 16.02.10, 23:08

Невже ти й справді маєш на мене право?...

Ось так просто висмикувати мене з життєвої течії і володіти мною певний час, щоб врешті викинути.. Але ж ти повертаєшся. А я вже нічого не можу зробити. Я просто йду за тобою, намагаючись осягнути глибину твоїх очей, збагнути чому саме я?.. Я безсила.. Я надто слабка, щоб опиратись..

Невже ти й справді маєш на мене право?...

Однією тільки усмішкою вбивати в мені МЕНЕ, одним лиш поглядом  руйнувати все, світле й справжнє, що в мені було.. Колись ти сказав, що всі ми  - свічки. Хтось світить яскраво, хтось ледь – ледь жевріє... Я догораю! Бачиш? Мені важко збагнути цей стан. Неймовірного розпачу, неймовірної туги... Бажання просто бути поряд... А тебе нема.  Мені страшно, що я просто не зможу жити далі...

Невже ти й справді маєш на мене право?...

Ось ти йдеш назустріч, чекаєш мене на вулиці, цілуєш в щоку і тихо питаєш «що тебе гризе?».. Ти зазираєш в мої очі, котрі давно втратили свій колишній блиск, і усміхаєшся. Ти просто не розумієш, що я вже ніколи не буду такою, як раніше. Причина в тобі, причина в нас... Якщо МИ були...

Невже ти й справді маєш на мене право?

Ти забираєш в мене життя. Бо ти і є життя! Коли ти сказав мені, що любиш, я відмовилась від всього, що мала. Тільки б залишити тебе, тільки б вберегти оте жадане щастя... І врешті, залишилась ні з чим. Я знала, що тобі не можна вірити. Але...

 

Я так давно тебе не бачила. Не чула твого голосу, не відчувала тепла... Чому ж тоді я й досі живу лише тобою?... Віддай мені мене! Віддай моє серце! Бо я згораю.. Бачиш?

Кохання довжиною в поцілунок

  • 16.02.10, 00:23

 

Заплющую очі і раптом усвідомлюю, як же я втомилась. Щодня те саме – різкі перепади настрою, крики, нестерпна нудота і нерви...нерви.. нерви....

Раптова буря за вікном. Її не відчуваєш на собі, але бачиш. Чітко і ясно. І коли на вулиця ллє, як з відра, то немає жодних заперечень, жодних сумнівів, що це відбувається насправді. Очі не можуть брехати. Очі ніколи не обманюють. Очам ми віримо беззаперечно. А от серце.. Зрадливо  - квапливе. Чого воно хоче? Сьогодні?

Розплющую очі і ... запах кави на кухні. Як це нестерпно. Щодня відчувати одне й те саме. Щодня віддавати душу отим випадковим маренням, щоночі  бачити ті самі безглузді сни, і думати.. думати.. думати.. І хто допоможе нарешті впорядкувати той хаос в голові?...

Є кохання, в котрому справжність можна вмістити в короткий пристрасний поцілунок. Безліч порожніх обіцянок, пусто слів»я і  аж надто передбачуваний фінал. А щирість – в погляді. Можливо, при випадковій зустрічі на зупинці вже давно колишніх коханців, або ж у монотонному «привіт» на одній з центральних вулиць. Замало чесності, відсутність віри. Ось, в чому проблема...

Згадую, що вже повинна йти... Усміхаюсь своєму відображенню в дзеркалі. СТОП! Невже з собою теж треба бути фальшивою? Надто складно підводити риску, робити щось, щось змінювати, зрештою, намагатись жити після... Чому бути іншим – так зле?...

Заплющую очі. Я давно вже загубила номер телефону, давно забула код доступу, давно змінила власний пароль і нік. Через темні окуляри іншості мене, скоріш за все, й не впізнати...

Кохання довжиною в поцілунок...

Життя довжиною в кохання....

А як це зупинити?... І чи варто?

Це не те, що я хочу почути

  • 10.02.10, 16:39

"...я не зміг"

"...я нікуди не зникав"

"..я ж казав..."

"...може дійсно...."

"....якщо....."

"...вибач, що НЕ...."

зрештою, коронне "...МАБУТЬ...."

"Це не те, що я хочу почути,
Зірвати з твоїх губ, сховати під плащем.
Минають січень і лютий.
Я слухатиму ще" (Крихітка Цахес)

Я втомилась....Зірвалась.....Це занадто...Довго.....Це надто важко.....

ЗЛА!

у всіх є таємниці...

  • 05.02.10, 19:29

У всіх є таємниці...Маленькі, чи великі...Страшні, чи зовсім навпаки, дуже навіть хороші...Але якими б вони не були, вони є завжди...І з ними так тяжко...Мої маленькі таємниці живуть всередині мене...І я так за них боюсь..Боюсь, щоб їх ніхто не розгадав, щоб ніхто не порушив їхньої неймовірної загадковості...Боюсь, що прийде час, коли не зможу бути з ними сам на сам..Іноді так хочеться розповісти про всі свої таємниці...Поділитись з близькими людьми радістю, чи поплакатись на якусь біду...Але навколо так багато заздрощів і нерозуміння, що не завжди їх варто відкривати....

Але, зрештою, коли-небудь прийде час, і всі таємниці стануть явними...Тоді вже не вдасться від них втекти....

Бережіть скриньку зі своїми таємницями... і будьте пильні, кому відкриваєте душу..

Ризикуйте))

  • 04.02.10, 16:26

Як часто ви зголошуєесь на ризик? Втратити щось, щоб потім отримати більше..Або ж, щоб потерпіти повне фіаско. Хтось ризикує щодня, намагаючись мати все бажане, часом принижується, падає лицем в болото, а часом  - виграє. Хтось ризикує рідко, лише тоді, коли знає напевне про наслідки...Але ж чи ризик це?...Життя, як гра...Довга, непередбачувана гра з несподіваними поворотами. А ризик, це лише один з її етапів. Випадковий бонус, котрий завжди треба використати вчасно, бо в свій час він обов"язково згорить і вже ніколи не принесе успіху... Хтось намагається перескочити через прірву навіть тоді, коли швидше за все це просто неможливо, а хтось обходить боком малесеньку яму через страх впасти...))

Той, хто не ризикує, не тілки втрачає прекрасну нагоду ппити шампанського, а й не відчуває смаку гри...Всі ми змагаємось за перемогу...Щоб в якийсь момент падати, а в котрийсь підніматись і йти далі...Головне, не боятись черговий раз ризикнути, навіть, коли на карту поставлено аж надто багато...

Я ризикую щодня...Частенько це  для мене згубне....Але без ризику я ніколи не змогла б відчути смак гри.... Життя, як гра....Ризикуйте!!!!! І буде вам щастя))))))))))))))))))))))))))

Іноді

  • 03.02.10, 17:35

Іноді і мені можна трішечки пограти...Вдати, неначе все погано, щоб нарешті докопатись до істини, або ж вдати, неначе все в мене добре...Знаєте, жтття  - то справді дуже дивнв річ..Все в ньому відносне, плинне, все настільки скороминуче, що навіть не встигаєш оглянутись, як від нього вже і сліду не залишилось..Завтра останній іспит. Знань в голові небагато, проте надія є на хорошу оцінку...Сама не знаю, звідки в мене береться настрій...Чи то хороший, чи поганий.. Навіть коли я сама, можу усміхатись чи плакати просто так, від спогадів, чи то від усвідомення  того, як мені погано (добре)...

Іноді втрачається зв"язок між минулим, теперрішнім і майбутнім...Все неначе один день...От сьогодні він прийшов, ми поцілуваись, поговорили, він пішов і сказав, що прийде завтра..Вчора було те саме, і позавчора...Дивно...І темно...І тепло водночас..Я маю його фрагментами..

Іноді, навіть коли він поряд, зі мною, так близько...Можливо на відстані одного подиху, одного погляду...я все ж чомусь не відчуваю його присутності...А іноді так хочу, щоб він залишився...Він лікує мене..Від поганого настрою, від поганого дня, від всього поганого, що є в моєму житті...І коли мені хочеться поговорити, поплакатись, чи просто помовчати ДЛЯ когось, звісно, я завжди шукаю його..

Він ніби частинка мене...дуже потрібна..важлива..можлива...

Але іноді і він віддаляється....

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
10
предыдущая
следующая