Давно я був щасливий. За РоздільноюРоз’їзд стояв. Коли цвіли сади,Хоч тінь моя, та їздила туди...Щоночі мимо, з темряви могильної,Летіли, гуркотіли поїзди.Трусилася казарма перелякана.По стінах бігли спалахи вогнів.І постать неприкаяну, заплакануЯ бачив чи не в кожному вікні.Під стогін рейок йшли роки нелічені,Душа не знала сумнівів і мук:Я був щасливий, бо невтаємниченийУ магію повернень і розлук.Життя пішло, як кінь, роками змилений,Час став стрілою, натягнувся лук...Не стало щастя, бо...

Читати далі...

1914 рік. Початок Першої світової війни. Російські імперці в стані тотальної патріотичної істерики. Вимагають війни до перемоги. Марять Босфором і Дарданелами. Кореспондент губернської газети допитується у російських селян, чого вони прагнуть. Повторюю: почалась світова війна, гинуть тисячі солдатів, синів селянських. В країні не дуже добрий врожай, взимку може бути голод. Навкруги - суцільна бідність, немає доріг, електрики, по селах практично немає освіти, лікарів... А російські селяни хочуть....

Читати далі...

На початку 2012 року був тут конкурс віршів, і я виставив оцей вірш http://blog.i.ua/user/2314358/883090/ Називався він за першим рядком "Брат наш хворий, брат наш дуже хворий". В конкурсному співтоваристві, згадую, мене дехто лаяв за зміст цього вірша, вимагали зняти його з конкурсу. Останні рядки вірша були такі:І хоч злий шепоче нам на вухо: "Він не брат вам, а найгірший кат!" Віримо - отямиться братуха, Віримо, що схаменеться брат.Брати! Сестри! Все, я більше не вірю, ...

Читати далі...

Господи! Врятуй нас від братів наших, а ворогів наших ми і самі зможемо перемогти!

Мертвецьки-чорно. Всюди жах незримий.Танцюють тіні страту гопака.Нічні мисливці скрипнули дверимаВ панічну підсвідомість хробака.І затрусило дух холодцюватий Безкрилим шалом зляканого зла,Мистецьким рвінням вмить відпрацюватиБезпеку ситу власного кублаДе він живе, основи підгризає, Переробляє міць на порохно,Служіння - на кормління хробозграї,Святе - в пусте, коріння - на лайно.Його нора у затінку планети,В родинному маєтку шкідників,Де вкрито за броньовані ролетиСлизькі сліди пожуваних років...

Читати далі...

Друзі! Хворію, тому не можу бути з вами. Дописав вірша, який замислив ще влітку. Хоч щось...Я їхав додому. За Доном кордон.Вагони летіли крізь ніч, і крізь сон.Хропіли купейні під стукіт коліс,Скрипіли в плацкартах завали валіз.Тікали за обрій мерянскі ліси.І чулися звідкись дурні голоси.Та ні, то не орки вертались з війни,Не клан канібалів добув свіжини,Не демони з пекла шукали утіх -То гурт росіян розважався, як міг.І звідти горлало, гриміло, гулоПрадавнє, кондове чухонське мурло.І був там...

Читати далі...

Мій сон - наче гілка, обтяжена снігом,Як танці осик в льодовому вбранні.Повіки важкі неможливо підняти з-під криги.В повітрі густому загрузли молитви, пісні.То серце кричить, вибухає - мені не почути.То стогне народ, та я сплю уже стільки віків...Змішалися ери: он знову на станції КрутиІде на багнети загін юнаків.Не їм зупинити мій сон віковий, незворушний.Не їм розбудити мій сором і гнів.Бо я - Україна, страшна, полонена, незрушна.Я нишком закопую кращих синів.Я їхні могили ховаю...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Над мисом ліс стоїть дозором.Бунтує світ холодний шквал.Та сяє сонце, і на мореЯк впало бите скло дзеркал.А там, де ліс припав до хвилі,Стоять казкової красиНа квіти схожі вілли білі -Райок духовної плебси.Навколо них - життя-болото:Ридають, гинуть, п'ють гидоту,Плазують на краю бідиГолодні діти і діди.А у райку, за гарним муром,Під охороною похмурих,Жирує капище крутих.А мимо них, байдужих, ситих,Як крізь блискуче, хиже сито,На дно часів летять світи .Нещасні...

Читати далі...

На планеті жадоби, де гучно жуютьІ шкребуться до влади, як миші,Я згадав про нездійснену мрію свою:Усамітнитись десь серед тиші,І дивитись, як зорі над світом встають,Як доріжка на річці іскриться,І як вітер полів, український баюн,Непомітно колише пшениці...

Над Україною небо захмарене,Стогне і б'ється об скелі лиман,Вітер жене по степах може марева,Може пилюку, а може туман.Серцю миліше ця велич сувора,Рипи, поля, що не мають межі.Горя людського нескорене мореТут руйнувало фортеці чужі.Горем засіяна, горем замішена,Смертю, що йшла од села до села,Палена ворогом, стріляна, вішана,Вижити силу де ж ти знайшла?Може то горе одвічне спалилоГолі степи, де одна бузина?Грізна земля - все могили, могили.Тільки для серця миліше вона!Хто ж зберігає в...

Читати далі...