"Мій сон - наче гілка, обтяжена снігом..."

Мій сон - наче гілка, обтяжена снігом,
Як танці осик в льодовому  вбранні.
Повіки важкі неможливо підняти з-під криги.
В повітрі густому загрузли молитви, пісні.
То серце кричить, вибухає -  мені не почути.
То стогне народ, та я сплю уже стільки віків...
Змішалися ери: он знову на станції Крути
Іде на багнети загін юнаків.
Не їм зупинити мій сон віковий, незворушний.
Не їм розбудити мій сором і гнів.
Бо я - Україна, страшна, полонена, незрушна.
Я нишком закопую кращих синів.
Я їхні могили ховаю під шалом буранним,
А всім ворогам - монументів граніт.
Будую палаци своїм шкідникам і тиранам,
І вбогі оселі для власних сиріт.
Змішалися ери, пожежі і мори,
Ворожі побори, портрети вождів,
Засміяні вибори, месницькі гори..
Кому ж відкупити дрімоту дідів?

Такий снігопад не крутив споконвіку.
Так довго зима не водила полки.
Так, я Україна, байдужа каліка
Під снігом забулась і спала віки...

Здається весна починається нині.
Чому ж я і досі обтяжена сном?
Мовчу, а під прапор святий жовто-синій
Сповзається набрід, а діти мої під ярмом.
Невже я настільки продажна, безлика,
Що кари на мене не матимуть меж?
...Хитається важко обтяжена снігом осика.
Зламатись не хоче. Звільнитися теж?