Як страшно небо червоніє! Яке напружене мовчання! Затихла стомлена земля. Вмирає день у темряві. Останні Холодні промені лягають на поля. Як сонце згасне - що тоді настане?Які страхіття виповзуть вночі? В курганах сплять минулого тираниІ мріють знов схопитись за мечі.Як згасне сонце - що настане далі? Адже на перший заклик сил нічних Хоробрі блазні вогнища запалять З таких для них нестерпних книг. Та може все примарилось в дорозі На цих кістками всіяних полях? Звичайний вечір. Хмари у...

Читати далі...

Цей сплячий сад, засипаний снігами, Де всі дерева мріють розцвісти, Де кожна гілка прагне до нестями До сонця горде листя піднести... Цей дивний сад, що бурі пропололи, З чиїх дерев, рипучих, крижаних, Зостанеться багато мертвих, голих І навесні, коли розтане сніг... Чого ж нам сняться у теплиці міста Укритий міцно панциром скляним Цей сад маленький і степи іскристі, Цей грубий сніг і яблуні під ним? Бо ми колись намріялись, як діти, Про велич діла і зорю мети. Та наша доля - сад, снігами...

Читати далі...

Степ на кордоні між містом і тишею. Глибшає небо. Крізь стрій лісосмуг Вітер крадеться лякливою мишею, Мирно колише не взяте під плуг, Не перем'яте, не перепаскуджене Жадібним наступом мідних голів, Ними не страчене, хоч і засуджене, Срібне, живе хвилювання полів.Мирне повстання на тихих кордонах. Білий кульбабчий десант від степів. Квіти оточують ноги бетонних, Засланих людством агентів-стовпів. Божа природа збирається хмарами,Наче свинцевий тягар над людьми. Поле парує, розбовтує в маревах...

Читати далі...

На Коричневу площу виходять вони,Хоч давно у комуну не вірять,І виводять нащадків-злодюг до стіни,Де могили коричневих звірів.Знову брешуть, розводять ненависть і страх,І не зміняться їхні святині,Бо на їхніх обличчях, ділах, прапорахНевідмивні коричневі тіні!

Провулками жаху я біг до вокзалу. Хиталися тіні безглуздих споруд.Безжальні потвори мене доганяли: Тупе Лицемір'я, Жорстокість і Бруд. Я кинув бажання, забув про розваги, Про дім, де лишилася юність моя. Я біг через місто біди і зневаги Туди, де експрес у майбутнє стояв .От-от він відійде - подалі від горя, В країну любові, добра, чистоти. Я біг, та мене доганяли потвори, Народжені злом стародавні кати.Вмирали вогні. Я ховався за рогом, як злодій.З руїн виповзала смердюча імла.Я біг, захлинався,...

Читати далі...

Розмовляв якось з одним землячком, який живе в Росії, десь в Тюмені. Господи, я ще ніколи не чув, щоб хтось так люто лаяв так званих "кацапів". Справжній вибух ненависті! Очі налиті кровью, губи трусяться. Я спитав людину, а за що він так ненавидить своїх сусідів, колег, товаришів? У відповідь - справжня злива, ураган люті. Питаю: "Ну якщо ти так ненавидиш те місце, де живеш, і людей, які живуть поруч з тобою, то навіщо ти там живеш? Маєш гроші, за які можеш купити будинок десь в ...

Читати далі...

Знайшов свій вірш з тих часів, коли Україною ще керував "...мудрий хозяйствєннік...", "... дірєктор крупнєйшего прєдприятія..." і т. п. а насправді - колишній парторг, жадібний пацюк, що проклав дорогу до влади відвертим бандитам і т. п. Думаю, вірш може зацікавити товариство, як пам'ятка колишніх надій, сподівань, помилок: Світ земний не любить беззахисних.Зовні він подібний до тюрми,Де таємні пахани-шахістиГраються державами й людьми.Став слабким - і ти уже під матом,...

Читати далі...

І знов над Україною загроза.Та спить народ, чи може він німій?Хоч і сліпий побачить власні сльози,Хоч і глухий почує стогін свій!Чи хтось в кайдани закував наш розум?Чи стогін Батьківщини нам чужий?Гендлярське плем'я владарює нами,Жиріє на біді, допоки час.Та схаменіться! Ми народ - не хами,Ми спалах, що попалить нас і вас!Так, ми до нереального терплячі,Як вибухівка, кинута на шлях.Хто спробує зухвалість і удачу,Танцюючи на наших мозолях?Безкарність - то омана. І не бізнесКров бідних сиріт...

Читати далі...

Море важко дихає, почорніле, втомлене.Гори хвиль здіймаються. Закипає гнів.Море невдоволене, що воно пригноблене,Що воно гуляє нижче берегів.Котиться на скелі очманіла піна.Море, скаламучене вибухами хвиль,Плаче у глибинах, стогне у глибинах,І жене на берег бурі звідусіль.Та не часто хвиля скелю розбиває,Навіть долю кинувши на страшний таран.Так і ти, поете, все чогось шукаєш,Стомлений, знервований, ніби океан.Б'єшся, як об скелі, у серця холодні,Хочеш захопити думи поколінь,Підіймаєш тугу від...

Читати далі...

Муза українська зорелика -Не рум'яна дівчина з картин,А голодна і сліпа каліка,Долею закинута під тин.Босі ноги, латана одежа,Ні тепла, ні щастя, ні добра.Та за нею невідступно стежитьНенажерна, заздрісна сестра.А пихатих гендлярів байстрятаСиплють на дорогу реп'яхи:"То не муза, будь вона розп'ята!"І готують труєні цвяхи.Так куди ж іде вона, кульгава?Що за Дух вперед її жене?Шлях її, страшний і величавий,Чий холодний розум осягне?Та іде, грабована, убога,Не шукає ситі манівці,І не...

Читати далі...