Лиманні кручі вкрили квіти Над темним збуренням води. І вітер з півночі над світом Розлив бузкові холоди. От прірва, сад, руїна хати – Там жив поет, бо хто ще міг Своє гніздо побудувати, Щоб вітер бився біля ніг. Роки летіли – що змінили? Хоч смерть забрала дивака, Та знов весна укрила схили Під білі крила типчака. Як і колись земля радіє, І там, де жив Господній раб, Небесні китиці шавлії Танцюють, дражнять гурт кульбаб. Солоним подихом лиману Гойдає свіжі полини. Життя...

Читати далі...

На схилах зацвітають аметисти. Світ не просяк ще жаром руйнівним. І хочеться за хвилями поплисти По буйнотрав’ю пізньої весни. Пройдуть роки. Так само забуяє Козацький степ, одвічно молодий. Та жаль мені, що доля не вертає Людині весни, взяті назавжди. Попереду, за випаленим літом, Час в’янення і камінь межовий. І квіти ті, що вчасно не помітив, Вже втрачені навічно, хоч завий.

Немила нам відлига запізніла. Весну невміло звільнено від снів. Он сніг лежить, хоч вітер теплокрилий Хрустить кістками голих ясенів. Він дасть тепло, яке уже не згасне, Та не віджити квітці лісовій, Яка чекала визволення вчасне І надто рано кинулася в бій. Завій її скалічив, поморозив, Він насміхався: ”Де ж твоя весна?” Настане квітень, вдарять перші грози, Всі відживуть – не відживе вона. Така вже доля тих, хто з ґрунту – перший, З щілин, з окопів – під вогонь, під шквал. Над ...

Читати далі...

Зірка покотилася і впала, Світла діамантова сльоза. Темрява здригнулася, і спалах Менше миті був на небесах. Та чи справді марний і невдалий Шлях-вогонь, що небо розписав? Що дорожче – млява і зів’яла, Чи раптово спалена краса?

Як з села подався до столиці, Обминав околицю і став. Раптом бачить – квітка-чарівниця! І хотів зірвати, та не став. Знати б, чим незірвана німфея Зачепила душу юнака, Бо хотів вернутися по неї, Та уже далеко заблукав. Потім від Флориди до Панами До готелів, барів і кают Орхідеї він носив снопами, Та любив незірвану свою. Падав він і знову піднімався, Заробляв лахміття сивини, І у снах, крізь сльози милувався Квіткою своєї сторони. Не нажився. Ніби захмелілий Чарку горя випив і ...

Читати далі...

Чому цей сніг рипучий, як дуельний? І звідки дріж, передчуття біди? Швидкий на північ, наче з підземелля, Довіз мене і викинув сюди. Вокзал нічний, забитий сонним людом – Не місце для величних мудрувань, Бо всі ми тут – чужинці і приблуди, Заложники дрібних переживань. Нам – бруд буфету, черствість бутерброда, Занесена дорога на Волинь, Нам – всі нещастя рідного народу На рубежі століть і потрясінь. Нам – гнів без слів, обітниці порожні, Обірване гонитвою взуття, Знайомства...

Читати далі...

„Чому Господь не зцілить Україну, Не дасть їй щастя, перемоги, честь? Все мне її, як непокірну глину, І кожен раз виліплює якесь Аморфне тіло, може й не мерзенне, Та все одно якась вона не та, Бо як народи кличуть поіменно – Наш між останніх, наче сирота...”- Так думав я, присівши на підгірку Над чаклуном-лиманом, де вночі Молився степ піднесено і гірко За аріїв, прадавніх орачів. Кургани їхні ще з часів пророків Тут заглядають в небо крізь бур’ян. А я поставив дачу...

Читати далі...

Цей парк колись безладно насадили – З роками виріс майже дикий ліс, Де велетні похмуро оточили Слабку родину згорблених беріз. Осінній сум. Оголені і сонні Тремтять малі до гибелі за крок. Он деревце, завмерши у поклоні, Все ж хоче дотягнутись до зірок. А поруч лавка на брудній алеї. Там спить, забувши про жорстокий світ, Дитина безпритульна. Коло неї Лежить лишайний, виснажений кіт. Що сниться їм? Напевне дах і їжа, Живі батьки, веселощі дітей, Добродій з казки, щедрий, бо...

Читати далі...

Це село – хатин добитих ряд, Мертва школа, ферма в запустінні, Яма там, де був великий склад, І іржаві бочки керосинні. Геть від них, на гору, де один Вимовчуся, грішний і безвинний, Бо невдаха, блудний горе-син, Я нарешті в серці Батьківщини! Тут – біда, безвір’я мовчазне, Люд байдужий, панство крадькувате. Не зустрінуть прийшлого мене Потом діда вилощена хата, Сад і церква, сірі куполи, І могили вільного козацтва. Шкурники покрали, розтягли, Що не догромило комуняцтво. Тут –...

Читати далі...

Брат наш хворий, брат наш дуже хворий. Брат наш не одужає ніяк. Люте горе, наше давнє горе: Брат паскудник, кривдник, маніяк! І давно немає нам спокою Від його ненависті, образ. Змалку брат не дружить з головою, І готує ножика на нас. "Нєту вас! Ви - видумка поляков, Чьтоб убіть єдіний русскій мір!"- Брат страждав з дитинства переляком, На весь світ кидався, наче звір. То гуляли наші за Окою, Мали гріх, і народився він. І тепер немає нам спокою Ні вночі, ні вдень, ні...

Читати далі...