...
Є сенс навчитися створювати це добре в будь-якому місці. .
Абсолютним потрясінням для наукового
світу став виступ відомого професора філософії Ентоні Флю. Вчений, якому сьогодні далеко за 80, довгі роки був одним із стовпів наукового атеїзму. Протягом десятиліть Флю видавав книги і читав лекції, побудовані на тезі про те, що віра у Всевишнього невиправдана. Однак серія недавніх наукових відкриттів змусила великого захисника атеїзму змінити свої погляди. Флю
публічно заявив, що помилявся, а Всесвіт не могла виникнути сама по
собі - вона, очевидно, була створена кимось більш могутнім, ніж ми
можемо собі уявити. За
словами Флю, раніше він, як і інші атеїсти, був переконаний, що колись
давним-давно з мертвої матерії просто з'явилася перша жива матерія. «Сьогодні
неможливо собі уявити побудову атеїстичної теорії виникнення життя і
появи першого організму репродукування», - каже Флю. За
словами вченого, сучасні дані про будову молекули ДНК незаперечно
свідчать про те, що вона не могла виникнути сама по собі, а є чиєюсь
розробкою. Генетичний
код і буквально енциклопедичні обсяги інформації, які зберігає в собі
молекула, спростовують можливість сліпого збігу. Британський
фізик Мартін Джон Ріс, який став лауреатом Темплтоновской премії цього
року, вважає, що Всесвіт - дуже складна штука. Вчений, на рахунку якого понад 500 наукових робіт, отримав $ 1,4 млн. за те, що довів існування Творця. Хоча сам фізик є атеїстом, додає видання "Корреспондент". "За
заявою директора Міжнародного інституту теоретичної та прикладної
фізики, академіка РАПН Анатолія Акімова, існування Бога доведено
науковими методами", - повідомляє ІНТЕРФАКС. «Бог є, і ми можемо спостерігати прояви Його волі. Це
думка багатьох вчених, вони не просто вірять у Творця, а спираються на
якісь знання », - сказав він в інтерв'ю, яке публікує в п'ятницю газета«
Московський комсомолець ». При цьому вчений відзначив, що і в минулі століття дуже багато вчених-фізики вірили в Бога. Більше
того, до часів Ісаака Ньютона розділення між наукою і релігією не
існувало, наукою займалися священики, оскільки вони були найбільш
освіченими людьми. Сам Ньютон мав богословську освіту і часто повторював: «Закони механіки я виводжу із законів Божих». Коли
вчені винайшли мікроскоп і стали вивчати, що відбувається всередині
клітини, процеси подвоєння і ділення хромосом викликали у них
приголомшуючу реакцію: «Як таке може бути, якщо б все це не було
передбачено Всевишнім?!» «Дійсно, - додав А. Акімов, -
якщо говорити про те, що людина з'явилася на Землі в результаті
еволюції, то з урахуванням частоти мутацій і швидкості біохімічних
процесів для створення людини з первинних кліток знадобилося б часу
багато більше, ніж вік самого Всесвіту ». "Крім
того, - продовжив він, - були виконані розрахунки, які показали, що
кількість квантових елементів в обсязі радіоспостереження Всесвіту не може
бути менше, ніж 10155, і вона не може не володіти надрозумом". «Якщо
все це єдина система, то, розглядаючи її як комп'ютер, запитаємо: а що ж
не під силу обчислювальній системі з такою кількістю елементів? Це ж необмежені можливості, більше самого наверненого і сучасного комп'ютера в непорівнянне число разів! »- Підкреслив учений. На
його думку, те, що різними філософами називалося Всесвітнім Розумом,
Абсолютом, це і є надпотужна система, що ототожнюється в нас із
потенційними можливостями Всевишнього. «Це, - вважає А. Акімов, - не суперечить основним положенням Біблії. Там, зокрема, говориться, що Бог всюдисущий, він присутній завжди і скрізь. Ми бачимо, що це так: Господь має необмежені можливості впливу на все, що відбувається ». А. Акімов хрестився в 55-річному віці. «Ви повірили в Бога?» - Запитав його священик, коли він прийшов до церкви. «Ні, я просто зрозумів, що його не може не бути!» - Відповів учений.
Атеїст довів, що Бог є
(«Science-Other»)
фото: timeszp.com
Учора ввечері на 37-му році трагічно обірвалося життя молодої талановитої поетеси Марини Брацило. Про це повідомив портал “Укр.Літ”.
Марина Брацило народилася 02.12.1976 р. у Запоріжжі. Навчалася: СЗОШ № 43 (1984–1991 рр.), СЗОШ № 20 (1991–1994 рр.); Запорізький державний університет, філологічний факультет, спеціальність: українська мова та література (1994–1999 рр.); Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М. Т. Рильського НАНУ, аспірантура, спеціальність: етнологія (1999–2004 рр.). Працювала: коректором у ЗМІ; літредактором у видавництвах “Факт”, “Смолоскип”; редактором у журналах “Пані”, “Вона”, “Даша”; контент-редактором сайту IVONA. З 1997 року член Національної спілки письменників України. У 1998–1999 рр. – голова Запорізького обласного літературного об’єднання ім. М. Гайдабури. Участь у літературних конкурсах: Запорізька обласна премія для обдарованої молоді (1993, 1995 рр., лауреат); Міжнародний конкурс молодих літераторів “Гранослов (1994,1995, дипломант)”; Літературний конкурс видавництва “Смолоскип” (1997, відзнака); V Всеукраїнський фестиваль “Лір” (1997, лауреат). Участь у музичних фестивалях та конкурсах: Запорізький Обласний молодіжний фестиваль естрадного мистецтва “Зорепад” (1993, лауреат); Міжнародний пісенний фестиваль”Доля” (м. Чернівці, 1994, дипломант), фестиваль авторської пісні та акустичної музики “Срібна підкова” (Львів, 1995, призер); Запорізькі обласні відбіркові тури фестивалю “Червона рута” (1995, 1997, призер).
Поетичні збірки: “Хортицькі Дзвони” (1995), “Благовіст” (1996), “Мелодія вічних прощань” (1997), “Сонцетяжіння” (2001), “Чотири пори любові” (2006). Учасник Всеукраїнського збору молодих літераторів (1998) та Всеукраїнської наради “Молода література і державність України” (1999). Багаторічний учасник Всеукраїнського семінару творчої молоді України в Ірпені. Громадське визнання: 1994 р. – Грамота Союзу українок Америки з нагоди Року родини за перемогу в конкурсі есеїв; 1995 р. – Грамота Центрального правління Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка за першу поетичну збірку “Хортицькі дзвони”; 1997 р. – Почесна грамота обласного відділення Українського фонду культури за плідну літературну діяльність та велику громадсько-масову роботу з відродження і пропаганди духовної спадщини українського народу; у 1999 р. внесена Американським Біографічним Інститутом до номінації “Жінка року” та до Міжнародного словника видатних особистостей. З 2005 р. – постійний член журі Всеукраїнського конкурсу живої поезії “Молоде вино”.
Роде мій
Змок подiл в росi – то мала бiда,
Змiєм кiнь тремтить в поводу –
Я босонiж в гостину до прадiда,
Приминаючи трави, йду.
Ще не видно, за балкою сховано,
Ось яруга, iще одна –
I постане вiтром будована,
Роду нашого купина.
Ледь гiрчить повiтря, порушене
Теплим присмаком ковили.
Накривають столи пiд грушами,
Чути гамiр: злетiлись орли.
Тi, хто вижив в вiках i незгаданi,
Iх не десять i навiть не сто…
Крок прискорюю, кваплюсь,
аж падаю,–
А мене не чекає нiхто.
То ж не мною степи розпроданi
I промiнянi на земне,–
Не сiдай же без мене, роде мiй,
Зачекай хвилинку мене…
“ЛітАкцент” висловлює щирі співчуття рідним та близьким Марини Брацило, всім, хто її знав.
Це був Ангел на Землі...
Маринко, будь з нами завжди...
Історія з підготовкою і відзначенням 70- річниці "Волинської трагедії", схоже, підходить до свого апогею. У польському Сеймі розглянуто усі проекти резолюцій з цього питання, і лише в одному з них, який підготовлено правлячою партією "Громадянська платформа", немає слова "геноцид" для означення дій ОУН і УПА під час українсько-польського протистояння, що відбувалося у роки Другої Світової війни.
Однак це мало втішає українську сторону – адже слово "геноцид" пропонується замінити словом "злочин".
При цьому лідери ГП, коментуючи свою відмову від "жорстких формулювань", не приховують того, що польська резолюція у справі "Волинської трагедії" може вплинути на рішення щодо приєднання України до угоди про асоціацію з ЄС, підписання якої заплановано на листопад.
Важливо, що така авторитетна установа як Інститут національної пам'яті Польщі, активно включений у процес ухвалення резолюції, котра може мати непередбачувані наслідки для українсько-польських взаємин і подальшої інтеграції нашої країни до європейської інститутів.
Все це говорить про одне: польська сторона вдалася до ревізій рішень, що їх ухвалено десять років тому і зафіксовано у відповідних заявах Верховної Ради України і Сейму Республіки Польща, а також відповідних зверненнях президентів Кучми і Кваснєвського. Водночас треба відзначити, що польська сторона в цілому демонструє консолідовану позицію у ключових і проблемних питаннях щодо оцінок подій на Волині у 1943 році.
А що з українського боку?
На жаль, змушений констатувати, що "битву за Волинь" ми програємо. Ось характерний епізод, який засвідчує нашу безпорадність, недалекоглядність, і, що особливо прикро, відсутність патріотизму.
Нещодавно у Києві відбулася презентація книжки відомого польського історика Гжегожа Мотики "Від Волинської різанини до операції Вісла". Вже напередодні було відомо, що саме цей польський вчений є одним із ідеологів концепції "геноциду" й "етнічних чисток", – тобто, звинувачень українців у тяжких злочинах. Проте крім Володимира В'ятровича жоден із присутніх українських істориків не мав відваги під час презентації захистити українську позицію стосовно польських оцінок діяльності ОУН і УПА, або ж вказати авторові про однобокість його висновків.
Пригадую, як некомфортно було мені, коли знані в Києві "патріоти" під час презентації підходили й переконували, що з поляками треба "йти на компроміс" і не виступати з критикою книжки Мотики. Натомість треба виступати проти Росії, яка також не визнає ОУН і УПА. Ось так з мене робили "вибіркового патріота".
Маємо результат. Уперше в новітній історії двох братніх народів може побачити світ документ, у якому буде спаплюжена національно-визвольна боротьба, що її вели ОУН і УПА у минулому сторіччі, а взаємини між українцями і поляками різко погіршаться.
Незалежно від того, як у подальшому розвиватиметься ситуація довкола "Волинської трагедії", вже сьогодні можна зробити низку уроків для України.
Найголовніший з них полягає у тому, що ховання "голови у пісок" у такому непростому питанні, як оцінка подій на Волині у 1943 році, неминуче веде до національної поразки. Однак, окрім депутатів від ВО "Свобода" та "ударівки" Марії Матіос, – схоже, ця проблема більше нікого з вітчизняного політикуму не цікавила.
Українські церкви, які намагалися включитися у процес українсько-польської дискусії, не могли похвалитися єдністю. Якщо УГКЦ і УПЦ-КП зайняли більш-менш виразну й проукраїнську позицію з наголосом на взаємне примирення, прощення й засудження конфронтації, то УПЦ -МП і українські римо-католики не відчули потреби християнського єднання, хоча б з метою гідного вшанування пам'яті полеглих у збройному конфлікті.
І це другий урок, який нам дає "Волинська трагедія". У такій важливій справі, як відстоювання національних інтересів та історичної пам'яті українського народу, треба діяти рішуче і консолідовано.
Зрештою, саме так роблять поляки. Правда, не задумуючись про наслідки...
Перед серйозним викликом стоїть вітчизняна історична наука. Її науковий арсенал, за окремими винятками, виявився не достатнім для фахової дискусії.
Так, можна все скидати на польську сторону, котра не бере до уваги наші аргументи. Але поляки у даному випадку діяли на випередження. Українці або ж захищалися, або ж просто мовчали.
Український інститут національної пам'яті, який власне, покликаний для того щоб на державному рівні захищати національну пам'ять свого народу – виявився маргінальною установою, яка не відіграє жодної ролі у дискусії, що її нав'язала польська історична спільнота.
Нарешті, останнє, про що треба наголосити. У листопаді цього року відзначатимемо 80-ту річницю Голодомору 1932-33 років. Якщо у випадку "Волинської трагедії" свою "правду" нам нав'язують поляки – то коли йдеться про Голодомор, це буде робити Росія.
Невже знову – "голову у пісок"?..