Привіт,
Дякую усім за привітання з "днем народження" (це вже другий цього року
) та іншими, не менш важливими святами.
Перепрошую за такі вимушені "разводи" і ігнорування теплих слів.
Останнім часом мало бував на порталі.
Чим далі тим песимістичніш ставлюсь до затії міні-блогів. Весна, реал... життя, одним словом.
Квантовий комп"ютер не вовк
, не втече.
Робити записи, "про життя" -- якось мене на це не вистачає.
Ось одна з реальних історій. Одна випадкова зустріч.
Знадобилсь книжка з підвалу, спустивсь по неї. Книжка швидко знайшлась. У стосах макулатури я випадково натрапив на випуск журналу "Природа" 80-якогось року, повністю присвячений академіку Сахарову. Переглянув. Повертаюсь у такому ностальгічному настрої додому, думками все ще в тих часах, коли продукти вже скінчились, а перебудова ще тільки жевріла. Зустрічаю на сходах нову сусідку, вона якраз поселялась. Питаю чи не треба допомогти із купою коробок, сумок (4-й поверх без ліфту.) Звісно, "ой-ні-ні, я ще така молода та моторна." Отже, треба (попри бурні протести). Через півгодини і 5 ходок ситуація трохи смішна:
у неї ще порожньо (бо тільки заселяється),
зайти до мене вона відмовляється. Такий типаж знаєте, "жити щоб нікому не бути забов'язаною, і щоб нікого (не дай Боже) не пригрузити ". Нікого не пригрузити ага... це вона так думає.
Стоїмо на цій же площадці, знайомимось.
Жіночка а-ля "100 слів в хвилину"
(не знаю кого як, а мене такі розмови "грузять" сильніш за прохання, чи "іспользованіє мужичін па назаначенію", тобто для пересування коробок
)
Звати сусідку Наташа. Вона з Білорусії працює на "Дойтче Велле" веде власну передачу(!). Почала говорити за життя. І якось так просто, без передмови... Верніш, я спитав як вона доїхала. А замість "дякую, добре" почув от що:
Легальний в'їзд на батьківщину = посадка рочків на 5, за псування іміджу республіки Біларусь. Наташа іздила додому через Росію намотуючи петельку +1000 км. Виховні розмови вже проводили представники органів і з нею і з її чоловіком. Але "сила дії дорівнює силі протидії", для неї піддатись на вмовляння -- визнати вони перемогли, міняти діяльність не збирається, мабуть в
її 16 (під 60) це вже і не можливо. Вона з того самого покоління ще радянських стреляних горобців.
Багато чого цікавого казала про свої (їх) реалії.
Наприклад, для виїзду білоруського студента за кордон потрібен
особистий дозвіл міністра освіти (!). А хто міністру не подобається тому -- зась
.
Не хочу переказувати решту. Хто знає, пригадає той незабутній дух СРСР, який молодь не зрозуміє (і то на краще).
От мала відбутись ця зустріч після перегляду старого журналу, не викинутого лише з хвилинної примхи.
От вам і філософія і містика і закон парних чисел.
ПС
А ми обов'язково ще вип'ємо чаю чи краще винця. Сподіваюсь по тому у мене буде бААгато що сказати фанатам твьордой рукі.
Я сам вважаю що навіть найгірша система, краща хаосу. Заслуга Батцьки -- не дав розікрасти країну. Звісно, він тільки відтягнув момент колапсу, який станеться як тільки застаріє виробництво, найсучасніше на момент розвалу Союзу.
Система, яка б не була погана задає правила гри, за ними можна планувати життя, до них можна пристосовуватись, а у тому бардаку що у нас,... ніколи не вгадаєш куди воно поверне наступного разу. Все каламутно, і відчуття, що знову рибку ловлять ті, кому треба.
