Моїм непроханим віршам

Моїм непроханим віршам, Яких я не чекав від долі, У нескінченнім чистім полі Збудую я безсмертний храм. Він буде зовсім не такий, Які ви звикли зустрічати, У ньому головне – мовчати Та сльози струшувати з вій. Не бійтесь солі чистих сліз, Вони не зрадять, як ті люди, Від них омани й зла не буде, А тільки щирості ескіз. Я буду поруч з вами там, Нехай прозорий та незримий, Разом шукати будем рими Моїм непроханим віршам.10.04.2016

Мне сказали...

Мне сказали: «Уймитесь, презренный! Миру радость нужна, а не плач, Миру нужен восторг упоенный, Пусть не искренний, но несомненный, Вы же портите всё, несмиренный, Непонятный и несовременный». Я ответил: «Уймитесь, палач. Пропадите в забвения пыли, Вы же сами меня породили».09.04.2016

Мне нравилось

Мне нравился музыки Мягкий капкан, Рисунков чужих Магия, И фото далёких, невиданных Стран, В которых не буду В итоге я. Мне нравились книги Сильнее людей, В них жить интересней Порой, И нравилось звёздную россыпь Огней, С балкона гладить Рукой. Ещё простота, Только самая-самая, И нравилось слово «Двое». Ты предпочитала Почти то же самое, И чтоб я оставил В покое.09.04.2016

А я так любил лето

А я так любил Лето, И лета любил Дни, Себя не считал Поэтом, И слов не искал Огни. А я так любил Море, И моря любил Шум, И слушать, как он Спорит С атакой чужих Дум. А я так любил Поле, И в поле цветов Цвет, Но это давно В боли, Как будто его Нет.09.04.2016

Я говорил своей душе: «Довольно

Я говорил своей душе: «Довольно Наружу течь рекой! Ведь ты же бьёшь по голове так больно Безжалостной рукой. Зачем тебе больное многословье, Что в пропасть говорит? Зачем горящей адским цветом кровью Ты прячешь нежный стыд? Зачем в своём величии накала Ты мой тревожишь дом?» И мне душа устало отвечала, Что я пойму. Потом.09.04.2016

Я намалюю вечір на стеклі

Я намалюю вечір на стеклі, Зірву із неба сонця жовту латку, Допоки світ не схований в імлі, Туман налляю з білого горнятка. Мене чекають зорі. Навзаєм. Давно не був в космічнім океані І не дражнив натхнення солов’єм У білому бузковому дурмані.08.04.2016

Мой закон

Мой закон – то не радости дня И не пара иссушенных фраз, Мой закон – он внутри, для меня, Он не писан для правильных вас. Мой закон не простит, он не Бог, Он не может быть добрым таким, Мой закон – это мой поводок, Да с ошейником твёрдым, тугим. Крикнет он – и я падаю ниц, И теряется крик в вышине, Мой закон не имеет границ, Ведь вселенная бьётся во мне. Без него я инертен и слаб, Он владеет моей тишиной, Мой закон. Я его тленный раб...

Читать дальше...

Последний день… Обычная рутина

Последний день… Обычная рутина, Хоть кажется событием порой, Он дверью, словно сталью гильотины, Отрежет всё, что было за спиной, Что связывало, заставляло драться, Ползти на свет из непрозрачной мглы. Последний день… Мне б до тебя добраться И сбросить наземь тела кандалы.08.04.2016

Я Вас лишив у прожитих роках

Я Вас лишив у прожитих роках, Коли чекав на долі добру милість, Носило небо серце на руках І зорями до снів моїх хилилось. І грались пісні. Тисячі пісень. Про це мовчали тисячі книгарень, Про це ліричний шепотів Дассен Із вікон тисяч затишних кав’ярень. Про це писали у своїх віршах Забуті та звеличені поети, І квіти у нев’янучих садах Навіювали радісні сюжети. Тепер Ви стали сіллю на щоках І відстаней поставили сторожу, Я Вас лишив у...

Читать дальше...

Вік смокче днів одвічна монотонність

Вік смокче днів одвічна монотонність, Жадає жертв із поглядів, чуттів, Де ж взяти стільки слів, аби бездонність Залляти до самісіньких країв? І як зібрати літери в намисто, Якщо вони, нестримані, течуть? Як віднайти хоча б краплину змісту Й змастити нею свій життєвий путь?07.04.2016