Ми рушили до краю, у якому...

Ми рушили до краю, у якому

Як не крути, нас досі не було,

Побитість ніг патякала про втому,

І вітер піднімався на крило.

Гуляв пісок у зморшках одежини,

Ревіли в небо вперті віслюки,

Ховалися обличчя у хустини,

Та в доганялки гралися думки.

У м’язах причаїлися скрижалі,

Ніхто не знав, чи змилується час,

Та ми ішли, і днів не помічали,

Бо рабство не влаштовувало нас.

Роняло сонце з подиву корону,

Вночі кривилось місячне більмо,

І навздогін кричали фараони,

Що ми назад захочемо в ярмо.