За твоїм вікном іде дощ…Несподівано ти побачиш у ньому мої сльози…

Ідучи на роботу алеєю весняного парку,яскрава весняна зелень проникне у твою душу…І ти згадаєш мої очі…

Легкий ніжний вітерець лагідно торкнеться до твоєї щоки…І ти згадаєш дотик моїх рук…

Закінчився дощ…Ти побачиш, як промені сонця протискаються крізь хмари, звеселяючи і обігріваючи землю…І ти згадаєш мою посмішку…

Ти поглянеш у небо і побачиш в ньому різнобарвну веселку…І ти згадаєш наші кольорові мрії…

Твій погляд підніметься увись і ти побачиш журавлиний ключ,який повертається  з далеких країв…І тобі раптово нестримно захочеться повернути час…

Ти почуєш,як із найближчого кафетерію лунає така знайома мелодія…І згадаєш нашу першу зустріч…

А невдовзі красуня Ніч розкидає по небу звабливі мерехтливі зорі…І ти згадаєш нашу зоряну мить…

Твій синій холодний погляд раптом наповниться гарячою вологою спогадів і упаде на маленького сріблястого ангелочка,який колись був символом нашого кохання…

Ти візьмеш його у свої долоні…Але не відчуєш тепла…

Ти пригорнеш його до серця,але відчуєш від цього лише біль…

Ти з благанням і тугою подивишся у його сумні очі,у яких колись відображалася уся моя ніжність…Але тепер вони мовчать…

Тобі так захочеться кричати, але забракне слів…

І раптом ніби зовсім випадково ангелочок  вислизне з твоїх рук і розіб’ється…

Бо не захоче більше бути оберегом того, чого вже немає…

Так і ти колись розбив наше кохання…

Ти згадаєш…Але вороття уже не буде…

Хіба ж можливо так любити,

Щоби піти й не озирнутись?

Назавжди з серця відпустити,

Але ніколи не змогти забути.

 

Хіба ж можливо так любити,

Щоб щастя іншому віддати?

І свої мрії вщент розбити,

А нових навіть не шукати.

 

Хіба ж можливо так любити,

Щоби ні слова не сказати?

Лиш мовчки в очі подивитись,

І в одну мить минулим стати.

 

Хіба ж можливо так любити,

Щоб свою біль від всіх сховати?

Й себе по краплі розчинити

У тій,яку потрібно вже втрачати.

 

Хіба ж можливо так любити,

Щоб її снів не турбувати?

І в світі іншому без неї жити,

Але нікого в світ цей не впускати.

 

Хіба ж можливо так любити,

Щоб через довгих десять років

Цей погляд стомлений зустріти,

Й спіймати в ньому блиск раптовий.

 

Хіба ж можливо так любити,

Щоб,як тоді,ні слова не сказати…

Тільки до серця міцно притулити,

І вже ніколи більш не відпускати.

 

Одне лише слово,один тільки погляд.

Лише один дотик руки.

Одні відчуття від одного бажання,

Ми в цілому світі одні.

Одні почуття і однакові мрії.

І навіть однакові сни.

І,може,у це хтось скептично не вірить,

То й що?Зате віримо ми.

Одні сподівання й одні хвилювання

У сяйві нічних зірок.

В єдиних очах ніжний блиск полум’яний

Кохання одного на двох.

Я подарю тебе солнца лучик,

Пускай будет светом одним для двоих.

Я подарю тебе к сердцу ключик,

Пускай он хранится в ладонях твоих.

Я подарю тебе небо синее,

И разноцветье весенних лугов.

И настроение сладко-ванильное,

И отраженье серебряных снов.

Я подарю тебе звёздочку первую,

И теплоту уходящего дня.

И золотую зарю предрассветную,

Зажжённую в нашей любви огнях.

І знову у Львові дощі…

Ну де ж та Весна заблукала?

У квітковОму плащі

УсмІшку свою приховала.

Чомусь засмутилась вона.

І небо ридає дощами.

І сонечка в ньому нема,

Лиш хмари пливуть над нами.

Так прагне твого тепла

Веселкове місто Лева.

Прийшла вже твоя пора,

Конвалієва королево!

А, може, ти закохалась

У перемінливий вітер?

І в ньому ти розчарувалась,

І серденько твоє розбите?

Ти із очей смерекОвих

Зітри кришталеві дощинки.

Скоріш повертайся до Львова,

Повір, ти нам дуже потрібна.

У твоїх вуст медовий смак,

В очах твоїх – блакитні зорі.

Тебе стрічала я колись у снах,

Як світлий знак своєї долі.

Ти увійшов в моє розмірене життя,

І почуття нестримне серце огорнуло.

Чомусь не покидає дивне відчуття,

Що все це вже колись із нами було.

Не будем згадувати ми тривожні дні,

Коли серця у хвилях відчаю тонули.

Та все ж шукали промінь світла у пітьмі,

Й серед житейських  буревіїв голос Бога чули.

Не треба поспішати в майбуття,

Його ми будем по миттєвостях складати.

І мудрий вчитель з іменем Життя

Ще нам путі незнані зможе показати.

Серед випробувань і безлічі спокус

Твою підтримку так важливо відчувати.

І прокидатись зі смаком медових вуст,

Й себе по краплі в твоїм серці розчиняти.

Мене не тримай – все-одно відлечу.

Дурману напилася вже досхочу.

А ти на землі своє щастя шукай,

Та крил своїх ніжних,дивись,не зламай.

Як крига,холодні ті крила бувають,

Коли свою сутність небесну втрачають.

Політ особистий не можуть відчути,

Бо лиш плазунами їм хочеться бути.

Оманливим крилам так любиш вклонятись,

Лиш тінню від них прагнеш ти залишатись.

Щоб дихати вільно і вільно літати,

 Потрібно хоча би Людиною стати.

Чому розбиваються мрії,

Які ми у серці плекаєм?

Чи ж мріяти зовсім не вмієм?

Чи в них порятунку шукаєм?

Як часто ми в мріях рожевих

Собі безтурботно літаєм.

Давно вже прокинутись треба,

Але ми цього не бажаєм.

Ми в хмарах ілюзій блукаєм,

Даремно вбиваючи час.

Та він нам цього не прощає,

Й правдиво карає нас.

Бажання свої ми лелієм,

І сон навіть часом втрачаєм.

Тоді безневинна мрія

Вже в манію переростає.

Про щастя чуже ми мрієм,

Й собі оправдання шукаєм.

Собою вже не володієм,

І совість останню втрачаєм.

А дехто лежить на дивані,

І  сповнення мрій всіх чекає.

Але, щоб здійснились бажання,

Ніяких зусиль не вкладає.

Нам небо дає підказки,

Якщо ми їх вперто шукаєм.

РозІб’ється мрія-казка,

Коли ми їх відкидаєм.

А той, хто ніколи не мріяв,

Хіба ж він насправді щасливий?

У снах він літати не вміє,

Це пустка в обгортці красивій.

Пусті, небезпечні, крилаті…

Вони можуть вщент розбиватись.

Якщо ж все життя не дрімати,

Вони мають здатність збуватись.

Від мрії є два шляхи –

Вперед, якщо є устремління.

А другий шлях – втрата душі

Від одержимості й ліні.

Якщо ж поруч з мрією віра живе,

То стане реальністю й казка.

Любов і надія здолають усе.

ТО Ж ЗНАЙТЕ,ЩО МРІЯТИ ВСЕ Ж ПРЕКРАСНО!

Я просто хочу знати, що ти є.

З твоїм ім’ям щоранку прокидатись.

Воно в моєму серці сонечком живе.

В його проміннях хочу я купатись.

І у полоні твоїх теплих рук

Хочу щоночі тихо засинати.

Я хочу чути серця твого стук,

І новий день з тобою зустрічати.

Як добре, що ти є у цьому світі.

Тебе я хочу просто відчувати.

Себе для тебе залишати в кожній миті.

Ти є… Мені це просто необхідно знати.

В ту ніч із неба падала зоря,

А в нас було одне бажання.

Щоб не закінчувалась ця пора,

Яка серця наповнила коханням.

То був для нас великий знак.

Ми в мріях до зірок летіли.

І перших поцілунків смак

Понад усе відчути ми хотіли.

А лип квітучих аромат

Нас одурманював нектаром.

І почуттів нестримний зорепад

Сердець торкався полум’яним жаром.

Такі відверті, ніжні і прості

Злітали з вуст слова зізнання.

І до світанку падали зірки

Небесним цвітом першого кохання.