Я не знайду потрібних слів,

Щоб відчуття всі передати.

Назавжди в серці ти моїм,

Єдина, рідна наша мати.

Нема твоєї в тім вини,

Що чиїсь душі зачерствіли.

Й отруту випити до дна

Тебе примусити хотіли.

Де віра?Де любов?Де єдність?

Забули й слухати не хочуть…

У душах псевдоукраїнців

Лиш тільки ненависть клекоче.

Ведуть у прірву навпростець

В овечих шкурах злі тирани.

Що в їх серцях?Нема сердець.

Вони вже й їх давно продали.

Ніколи і ні перед ким

Не падала ти на коліна.

Пробач, прошу, Вкраїно їм.

Не відають вони, що чинять…

Я не знайду потрібних слів,

Щоб відчуття всі передати.

Назавжди в серці ти моїм,

Єдина, рідна наша мати.

Нема твоєї в тім вини,

Що чиїсь душі зачерствіли.

Й отруту випити до дна

Тебе примусити хотіли.

Де віра?Де любов?Де єдність?

Забули й слухати не хочуть…

У душах псевдоукраїнців

Лиш тільки ненависть клекоче.

Ведуть у прірву навпростець

В овечих шкурах злі тирани.

Що в їх серцях?Нема сердець.

Вони вже й їх давно продали.

Ніколи і ні перед ким

Не падала ти на коліна.

Пробач, прошу, Вкраїно їм.

Не відають вони, що чинять…

Глаза твои-цвета нежности,

В них свет души отражается.

В них море любви безбрежное,

В них солнышко улыбается.

В них синие незабудки,

В них тысячи звёзд мерцание.

В них доброе светлое утро,

Твой взгляд-к небесам касание.

Живут в нём шальные искорки,

В нём нету ни капли ненастья.

В глазах твоих-небо чистое,

И яркие лучики счастья.

Липневий день.Високий Замок.

Кохання нашого світанок.

Снують туристи.В’януть квіти.

А ми з тобою, наче діти.

У своїх мріях заблукали,

Й нікого ми не помічали.

Години бігли, наче миті,

А ми одні у цілім світі.

Для нас мелодія лунала,

У серці ніжність проростала,

Вже вечір перейшов у ранок.

Нас поєднав Високий Замок.

Неначе дзвіночок срібний,

Неначе чистий ручай,

Як сонця промінчик світлий,

Як синього неба край.

Як ніжний спів солов"їний,

Як теплий подих весни,

Як шелест листя осінній,

Як тихе журчання води.

Як мамина колискова,

Її мелодія ллється.

Як світла зоря ранкова,

Відлуння любові у серці.

Як все різнобарв"я квітів.

Веселкова, мила,чудова.

Як можна тебе не любити,

Свята моя рідна мова?

Мы очень редко видимся с тобою,

Ты слишком далеко и близко от меня.

Все чувства – как за каменной  стеною,

Но плачет моё сердце, глядя на тебя.

Где ж красота, и шарм, и обаяние,

Которыми ты многих покорял?

Прожил ты годы на одном дыхании,

И первые места по жизни занимал.

Но в дни минувшие не возвратишься,

И не изменишь прошлого словами.

Твердишь теперь, что нами ты гордишься.

А ведь всего мы в жизни достигали сами.

О чём нам говорить при встрече?

Чужой родной мой человек?

Ты и сейчас не думаешь о вечном,

Живёшь во власти временных утех.

И всё же для души твоей прощенья

Я каждый вечер Господа молю.

Приму, отец, твоё благословение,

Каким бы ни был ты, но я тебя люблю.