Загальнодоступні секрети "старшого брата".

- Мы все учились понемногу, чему-нибудь, и как-нибудь, - казав один поет.
- Не минайте а ні титли, а ні тої коми, - закликав другий.
Чому ж ми не чуємо голос НАШОГО ПРОРОКА?
...В досить зрілому віці потрапила мені до рук одна з книг Віктора Суворова. Автор вразив мене тим, що всі секретні ТЩАТЄЛЬНО прихованої інформіції він знаходив в часописах та журналах, співставляючи одне з одним і роблячи неспростовні висновки. При такому підході ніщо таємне на сховається. Все лежить майже на поверхні, треба лиш не тупо складати літери в слова, а слова в речення, треба читаючи, аналізувати прочитане. Ось приклад з класики; Мабуть неможливо знайти в межах колишнього Союзу людини старшої за 40 років, яку б школі не змушували вчити на пам'ять поему Лермонтова "Мцирі".
- Ну, вчили, та й вчили... І що з того?
- А давайте ще раз прочитаємо, але будемо уважно вчитуватись і аналізувати, "не минаючи а ні титли, а ні тої коми"...
Отже:
Немного лет тому назад,
Там, где, сливаяся, шумят,
Обнявшись, будто две сестры,
Струи Арагвы и Куры,
Был монастырь. Из-за горы
И нынче видит пешеход
Столбы обрушенных ворот,
И башни, и церковный свод;
Но не курится уж под ним
Кадильниц благовонный дым,
Не слышно пенье в поздний час
Молящих иноков за нас.
Теперь один старик седой,
Развалин страж полуживой,
Людьми и смертию забыт,
Сметает пыль с могильных плит,
Которых надпись говорит
О славе прошлой - и о том,
Как, удручен своим венцом,
Такой-то царь, в такой-то год,
Вручал России свой народ.
(Ви можете собі уявити того задрюченого царя, який, не знайшовши в своєму царстві жодної достойної людини, взяв і передав, як ту тару овець, весь свій народ якійсь іншій державі?
Я - не можу таке уявити, але, чого в світі не буває! Що ж з цього вийшло?
- Читаймо далі:
И божья благодать сошла
На Грузию! Она цвела
С тех пор в тени своих садов,
Не опасаяся врагов,
3а гранью дружеских штыков.
- Ну, слава Богу! Мудрим, таки виявився "Такой-то" царь. Знайшов державу, яка взяла на себе турботи по охороні і розквіту іншої нації! А як же "благодєнствувала" Грузія в "сошедшей божьей благодаті" - Читаємо далі.
- Однажды русский генерал
Из гор к Тифлису проезжал; ( Ну, мабуть, іхав з інспекцією від самого царя-батюшки, який пригорнув і осипав благодаттю осиротілий і заплаканий народ грузинський, щоб впенитись, а чи нема десь "в тєні своіх садов" ще когось не достатньо "облагодєтельствєного".)
- Читаємо далі.
...Ребенка пленного он вез... Стоп, стоп, стоп! РЕБЬОНКА? ПЛЄННОГО? РУССКІЙ ҐЄНЄРАЛ???
Русскій гєнєрал в жорстокій битві за "благодєнствіє" , "не щадя жівота своего" брав в полон дітей шестирічного віку?...
- Слава! Хортам, і гончим, і псарям, і нашим батюшкам-царям СЛАВА!!!
- Тот занемог, не перенес
Трудов далекого пути;
Он был, казалось, лет шести,
Как серна гор, пуглив и дик
И слаб и гибок, как тростник.
Но в нем мучительный недуг
Развил тогда могучий дух
Его отцов. Без жалоб он
Томился, даже слабый стон
Из детских губ не вылетал,
Он знаком пищу отвергал
И тихо, гордо умирал.
Из жалости один монах
Больного призрел, и в стенах
Хранительных остался он,
Искусством дружеским спасен. ("Із жалості" шестирічний полонений був перетворений "іскусством дружєскім" в довічного в'язня!)
Но, чужд ребяческих утех,
Сначала бегал он от всех,
Бродил безмолвен, одинок,
Смотрел, вздыхая, на восток,
Гоним неясною тоской
По стороне своей родной.
Но после к плену он привык,
Стал понимать чужой язык...
Звісно, нащо окупантам, зайдам-благодєтєлям вчити мову пригноблених народів!
Русскій изик зобов'язані вчити навіть "нєґри почтєнних ґодов"!
Не кажучи вже про "облагодєтєльствованних"...
- До нас в науку! ми навчим,
Почому хліб і сіль почім!
Ми християне; храми, школи,
Сам Бог у нас!
Нам тілько сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана; чом ми вам
Чурек же ваш та вам не кинем,
Як тій собаці! Чом ви нам
Платить за сонце не повинні!
Та й тілько ж то! Ми не погане,
Ми настоящі християне,
Ми малим ситі!.. А зате!
Якби ви з нами подружили,
Багато б дечому навчились!
У нас же й світа, як на те —
Одна Сибір неісходима,
А тюрм! а люду!.. Що й лічить!
Од молдованина до фіна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!...
...Все покажем! тілько дайте
Себе в руки взяти.
Як і тюрми муровати,
Кайдани кувати,
Як і носить!.. і як плести
Кнути узловаті —
Всьому навчим; тілько дайте
Свої сині гори
Остатнії... бо вже взяли
І поле і море.
- Ну що сказати на закінчення? Хіба хтось може сказати краще Тараса Григоровича -
...Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть… та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
... - Не дуріте самі себе!
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому.
Амінь!