Особливий день

  • 16.01.18, 15:29
Кажуть армія- друга родина. Це так. 72 ОМБр за ці важкі роки війни стала рідною. Ми породичались в окопах кров'ю загинувших та поранених побратимів, набоями в бою, останньою банкою тушняка та ковтком води на всіх, спільним бажанням Перемоги та мріями за світле майбутне. Сьогодні 76 років від дня створення- День народження нашої славної родини! А ще сьогодні День народження самої рідної для мене людини- моєї мами! Особливий сьогодні день для мене. Особливий!

Повернення додому.

  • 09.11.17, 22:24
Ну ось ми і дома. Нарешті кохані та рідні нас дочекались. Знаю, нажаль, що не всіх воїнів чекають дома добрі новини. Не буду нікого судити- кожен сам вибирає свій шлях і розмова не про совість. Чекати так довго теж дуже важко як і бути гідним в бою. Нам всім уже не бути такими як колись. Та може це й добре? Життя продовжується. Будемо більш уважними до один одного. Пробачте нас, кохані, рідні та близькі, за незрозумілу для вас поведінку та вчинки. Там це дало нам змогу вижити. Нам ще потрібно згадати як жити в цьому забутому, іншому світі. А ми будемо намагатись толерантно відноситись до того, що вважається нам дурнею.
Ви чекали нас. Ваша любов надавала нам сил та наснаги, берегла нас в бою, була тим маяком для повернення додому.
Пишу від множини бо знаю що є у нас всіх, воїнів що повертаються додому, схожі складнощі. З часом все добре буде. А зараз- повага та терпимість до один одного. А любов нам допоможе )))
p.s. розмов про братні народи, війну олігархів слухати не хочу- кажу одразу

Біла Церква вітає 72 ОМБр

  • 05.11.17, 21:28
У нас сьогодні були урочистості з нагоди виведення 72 ОМБр ім.Чорних Запорожців з зони АТО
https://youtu.be/UEpTkX62jrY
У нас було свято. А в цей час по Авдіївці та Опитному працювали ворожі "гради"...

72 ОМБр

  • 05.11.17, 06:20
Хлопці ще сплять. По казармі храп стоїть та легкий запах перегару. Хай ще відпочивають. Вони заслужили. Сьогодні 70% особового складу поїде в відпустку, тоді інші. Після відпустки почнеться служба, а зараз- скоро підйом, шикування, урочистості, нарогодження. Кажуть можливо буде Президент. Людей точно буде багато. Приїдуть родини воїнів, буде багато наших дємбелей, місцевих. В Білій Церкві сьогодні свято. Ми повернулись додому і урочистим маршем Бригада пройде містом. Нажаль не всі...

Дома )

  • 03.11.17, 21:58
Сьогодні уже ночував дома ))) Приїхав вчора ввечері раніше за батальон бо гнав волонтерську машину з майном роти. Дорога важка була трохи, але те, що дорога додому додавало сил. Одразу поїхали до частини, відвідав казарму. Там все добре, чисто, тепло, пахне свіжою фарбою.
Ранок привітав мене цілунком коханої дружини, сонечком і чудовою погодою. Лечу на Білу Церкву до своїх. Ешелон вже прибув, роботи повно. Вражень теж різних повно. Сорок хвилин зупиняв машину на досить пожвавленій дорозі. Весь нарядний такий: нова форма, бушлат, берет крутяцький ))) Берци тільки Донбасом пошкрябані добряче, але начищені. Ніхто не зупинився. Приємно, що всі законослухняні стали і не займаються підробітком без ліцензії перевізника. Я ще не старий для невеличкого марш-кидка і ось я на автобусній зупинці. Маршрутка везе мене Білу Церкву. По убд 50% знижка )))
Сонечко, трохи сніжку на траві за вікном. Настрій чудовий, все навкруги дивне та незвичне. 4-5-0 Спостерігаю )))
Здравствуй, дім

Нічні роздуми

  • 27.10.17, 04:31
Рахував на днях скільки часу я на нулі. Відняв час навчання на офіцерських курсах, полігону, короткого часу перебування на другій лінії оборони, відпусток та шпиталю. Вийшло десь 30 місяців... Трохи є. Та в батальйоні знаю солдатів та офіцерів що тут ще довше. Скоро наче повертаємось в ППД. Так Порох обіцяв коли був нещодавно у нас в Авдіївці. Відчуття якісь незрозумілі. Не скажу, що втомився захищати Україну та подих перевести потрібно чи може перейти в інший формат боротьби. Знаю, що для багатьох, навіть для рідних, такі як я дивні та незрозумілі. Хтось взагалі вважає нас хворими на голову. Нічого нікому пояснювати не буду. На сході України іде війна, Крим окупований, ворог відомий. Це факт. І як військовому мій обов'язок зі зброєю захищати країну. Що і будемо робити.
Скоро ранок. Стрілкотня вночі скінчилась. Зараз тихо- поодинокі постріли та один вибух гранати рпг десь недалеко. Погода г., болото, вночі був мокрий сніг, насувається ранковий туман. В буржуйці тріщать дрова. Хлопці на постах в повній бойовій.
Доброго ранку, рідна Україна!

Ще живі

  • 25.10.17, 11:34
«Заповіт»
Сьогодні знову копаємо землю
Цю ненависну донецьку землю
Цю черству закам’янілу землю
Тулимося до неї
Ховаємося в ній
Ще живі.
Ми ховаємося за землю
Сидимо в ній тихо
Наче малі діти за маминою спиною
Ми чуємо як б’ється її серце
Як вона втомлено дихає
Нам тепло й затишно
Ще живі.
Завтра ми вже будемо мертві
Може багато з нас
Може всі.
Не забирайте нас із землі
Не відривайте нас від матері
Не збирайте на полі бою наші рештки
Не намагайтеся наново скласти нас докупи
І – благаємо вас – ніяких хрестів
Пам’ятних знаків чи меморіальних плит.
Нам це не треба
Адже це не для нас – для себе
Ви ставите нам величні пам’ятники.
Не треба ніде карбувати наших імен.
Просто пам’ятайте:
На цьому полі
У цій землі
Лежать українські солдати
І – все.
Не віддавайте нас батькам
Не хочемо щоб батьки бачили нас такими
Нехай батьки запам’ятають нас малими дітьми
Неслухняними хлопчиками
З рогатками з синцями на колінах
З двійками у щоденнику
З повною пазухою яблук з сусідського саду
Нехай батьки сподіваються що ми колись повернемося
Що ми десь є.
Не віддавайте нас дружинам
Нехай кохані запам’ятають нас красенями
Такими які подобалися багатьом дівчатам
А дісталися їм.
Нехай вони запам’ятають наші гарячі губи
Наш гарячий подих
Наші палкі обійми
Нехай вони не торкаються нашого холодного чола
Наших холодних вуст.
Не віддавайте нас дітям
Нехай діти запам’ятають наші теплі очі
Наші теплі посмішки
Наші теплі руки
Нехай діти не торкаються тремтячими губами
Наших холодних рук.
Ось в цих окопах
Які сьогодні для нас тимчасове житло
А завтра стануть нашими могилами
Поховайте нас.
Не потрібно прощальних промов
В тиші яка настає після бою
Це завше виглядає недоречно
Це наче штурхати загиблого воїна
І просити щоб той встав.
Не треба панахид
Ми й так знаємо де тепер буде наше місце
Просто накрийте нас землею
І – йдіть.
Було б добре як би на тому місці було поле
Колосилося жито
Щоб жайвір у небі
І – небо
Багато неба –
Ви можете собі уявити якій хліб родитиме поле
Де лежать бійці?!
(В пам’ять про нас їжте хліб з поля
Де ми полягли.)
Було б добре якби на тому місці були луки
І багато-багато квітів
І бджола над кожною квіткою
Щоб надвечір приходили закохані
Плели вінки
Кохалися до ранку
А вдень щоб приходили молоді батьки
З малими дітьми.
(Не перешкоджайте дітям приходити до нас.)
Але це буде завтра.
А сьогодні ми ще копаємо землю
Цю дорогу українську землю
Цю солодку ласкаву землю
Пишемо гуртом саперними лопатками
На її тілі
Останній вірш української літератури.
Ще живі.
Борис Гуменюк

Пісня не урок

  • 18.10.17, 22:09
Доба в АТО минула без загострень,
П'ятнадцять обстрілів, поранено бійця,
Ми звикли до подібних повідомлень,
Перемикаєм, не чекаючи кінця,

Конкретика нікого не цікавить,
Звичайно шкода, якщо хтось помер,
Та Бог і президент нас не оставлять,
О! По сусідньому каналу йде концерт…

А там на сцені хлопець сивочолий,
Притиснувши гітару до грудей,
Співав душею, про людськеє горе,
Прості слова, без пафосних речей

Співав про матір, що сама лишилась,
Про друга, що вмирає на руках,
Та не твоє там серце зупинилось,
Сльоза текла не по твоїх щоках

А ти не зміг перемикнути знову,
Тремтячі руки випустили пульт,
Що це було? Видіння, зрада, змова…
Слова пісень були больніше куль.

Іще куплет, іти уже побачив
Розпечене провалля бліндажу,
В якому щойно вибухом гарячим,
Два побратими вийшли за межу

І дихання і мову відібрало,
Лишивши твою совість сам на сам,
Із тими, кого поруч вже немає,
Хто лише подвиг свій залишив нам.

Перемикай свою тремтячу душу,
Ховайся, виправдовуйся, біжи…
Тебе я ні до чого не примушу,
Одне попрошу – дітям не бреши

Доба в АТО минула без загострень,
Кров не розмочить офіційних сторк,
Ми звикли до подібних повідомлень,
АТО не вирок, пісня не урок…
(с) У нас "доба минула без загострень" А як у вас? Четвертий рік нема нас дома. Ми зупинили ворога і метр за метром звільняємо країну від окупанта та бандитів. А що у вас які новини? Що дома нас чекає? То гєй-парад, то цирк, то біг по колу... і воплі "зрада!" та пошуки якогось винуватця. Ви чьо там уху єлі? Чи дійсно два світи існує і мрії та бажання настільки різні?

93%

  • 11.10.17, 04:01

Потенційно небезпечний, потребую лікування,
Сперечатись не доречно, все, кінець оповідання!
Із війною за плечима, став нулем чужої сводки,
Дев’яносто три відсотки, дев’яносто три відсотки…

Третій рік уже минає, як залишили домівки,
Кожен день рулетка грає – тому хрест, а в тому – дірки,
Із відсотку ненормальних, та цілком до бою годних,
Переходим по одному в списки втрат безповоротних.

А нормальні не дуркують, не ідуть до військомату,
У тилу життя будують, і кар’єру і зарплату,
А тобі проїзд по пільгам – наче кістку в морду кинуть,
Дев’яносто три відсотки і по миру не спочинуть.

Потенційно небезпечні, бо за правду і за совість,
Лікувати свою чесність, нам по доброму говорять,
Із проблемами своїми – серед друзів розберемось,
Дев’яносто три відсотки – невсеремось, невсеремось.

(с)

 Через тиждень буде рік як Авдіївка та її околиці стали звичними краєвидами. Кажуть, що скоро виходимо на ротацію. Обіцяють навіть ненадовго повернення вперше з початку війни в ППД до Білої Церкви. Дім зовсім поруч буде, родина. Мирне життя... Забутий, інший світ в якому майже не буваєш останні три роки, четвертий вже... Трохи стрьомно та сумно якось стає від думки про майбутнє. І навіть не знаю чому. Дома ж чекає кохана дружина, родина і друзі, більшість з яких правда стали просто знайомі. А ще ремонт в квартирі, що майже скінчився!!! Куплю цивільну одежу й нарешті зможу більше часу віддати власним бажанням. Мурашник рідного міста з кіно, театрами, кафе, з вогнями вулиць заасфастованих. Довгоочікувані приємні зустрічі. Мандрівки Україною й не тільки... Ага, розмріявся )))  Казарма або палатки полігону та купа паперової роботи й тилової дрочі мене чекає. Так ось чому трохи сумно стає! podmig

Пішов я спати бо чергування вже годину як скінчилось, а на завтра (вірніше уже сьогодні) купа планів та важливих задач.

Доброго ранку, Україна!!! 


Дороги Донбасса

  • 11.10.17, 03:55

Дороги Донбасса

Написано много, свидетелей масса,
Но сука-война все не дарит покой,
И снова дороги, дороги Донбасса
Ложатся под ноги, зовут за собой

В пыли и асфальте, просёлок и гравий,
До метра знакомы и с нами на «ты»,
И словно автограф – воронки и ямы,
Где рамы трещали, ломались мосты,

В грязи непролазной в полях и посадках
Терпели обстрелы и холод и зной,
Хранили обочины наши останки,
И нехотя нас отпускали домой

Мы резали их блокпостов паутиной,
Завалы, шлагбаумы, танки в упор,
Они отвечали фугасом и миной,
А за поворотом – чужой триколор…

Держали последние жизни минуты,
Решали, кому из 300-х дожить,
Они нас сближали,связав словно путы,
И тут же могли навсегда разлучить…

Дороги Донбасса – пути – перекрестки,
И ставший могильным Дебальцевский крест,
Когда выходили мы как на подмостки,
А у палачей пустых не было мест,

Всю эту войну, до последней минуты,
Запомнят на век и оставят с собой,
Политые кровью дороги Донбасса,
Смешавшие поровну радость и боль.


А.Кириченко

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
21
предыдущая
следующая