Відмикаю світанок скрипичним ключем.
Чорна ніч інкрустована ніжністю.
Горизонт піднімає багряним плечем
день -
як нотну сторінку вічності.
Що сьогодні?
Який веселий фрагмент
із моєї шаленої долі?
Усміхається правда очима легенд
і свобода - очима неволі.

Любов неповторна -
моя валторна.
Шляхи прощальні -
перша скрипка печалі.
А в сірі будні
буду бити, як в бубни.
Дуже мені легко. Дуже мені трудно.


Еволюція гусячих пер.
Філософій забрьоханий німб.
Слово - прізвище думки тепер,
а частіше - її псевдонім,

Так чого ж я шукаю і чим я жива?!
Велемовний світ, велелюдний.
Ви поезія, вірші?
Чи тільки слова?
У майбутнього слух абсолютний. 
                                                Ліна Костенко

Їхала сьогодні в маршрутці. Водій явний прихильник Януковича - купа прапорців, наклейок і іншого агітматеріалу. Та от дивина. "Голубизну" інтерєру створювали не лише вони. Серед таких звичних за виборчу кампанію гасел і кольорів побачила пропорець Євросоюзу у дивному сусідстві з агітпрапорцем Януковича.

Не знаю чому, але цей мізерний епізод наштовхнув на роздуми.

Як легко поєдналося у символічному полі культури ці два здавалось би прямо протилежні за змістом знаки. Навіть за кольором гармоніювали)))). Але ж закладена в цьому глибока суперечність - цінності на цінності, віра на віру, ідеали на ідеали. Чи ні? Адже у того, хто вішав ці прапорці, скоріш за все не виникло сумнівів щодо очевидності такого антагонізму. 

Тут напрошується декілька висновків. Або:

1) Ми не задумуємось над  глибинним сенсом символів, якими послуговуємось.

2) Нам просто на це начхати.

3) Ми взагалі перестали думати про суть речей і користуємось лише сурогатними обкладинками ідей. 

Або може все разом. 

Не знаю, але мені сумно. Страшенно сумно.

Шось вийшло так сумбурно, але хотілось поділитися враженнями, хоча й не дуже структуровано. Але як уже вийшло. Судити Вам 

P/S: ну про ідеологію я погарядкувала, адже той набір гасел для електорального торгу ідеологією ніяк не назвеш

                                                                    із блогу Олега Медведєва

Президент Московського Патріархату. Державною церквою в Україні буде навіть не УПЦ МП!

Свій прихід до влади Янукович вирішив ознаменувати публічним приниженням українських церков, включно навіть з УПЦ Московського Патріархату.

За моїми даними, на цю годину предстоятель жодної з власне українських церков, на відміну від Патріарха Кіріла, не отримав запрошення на інавгурацію. Час ще є, може й покличуть, але вже зрозуміло, що Патріарху Філаретові (УПЦ КП), Кардиналу Гузару (УГКЦ) та Митрополиту Мефодієві (УАПЦ) Янукович відводить роль масовки, яка має лише відтінити "велич" його московського гостя. Янукович принизив і єдину з його точки зору "правильну" церкву – УПЦ Московського Патріархату, бо знехтував її псевдоавтономним статусом. Очевидно, В. Ф. вирішив, що рівень Предстоятеля УПЦ МП недостатній для того, аби благословити на президентство настільки видатну історичну постать. Захотілося московської благодаті, київської – замало. Тому предстоятель формально самостійної української церкви замість того, щоб відправити службу, волею Януковича мусить лише прислужувати. Всі попередні українські президенти були достатньо толерантними в релігійних питаннях. Кравчук стояв у витоків створення УПЦ КП, але дозволив ініціаторам розколу українського Православ' я інституціоналізуватися в УПЦ МП. Кучма більше хилився до УПЦ МП, але після звільнення з його адміністрації україноненависника Табачника став толерантно та з повагою ставитися до УПЦ КП та УАПЦ й вибудував непогані стосунки з ними. Ющенко – вірний УПЦ КП, але він шанував УПЦ МП, регулярно відвідував богослужіння, зустрічався з Синодом УПЦ МП, підтримував регулярні контакти з Блаженнійшим Володимиром. І тільки для Януковича віфліємська зірка сяє з Москви. Лише Янукович за кремлівськими святцями ділить українських православних на канонічних і неканонічних. Лише Янукович пішов не те, аби вже в день свого пришестя до влади вивищити до рівня державної лише одну з багатьох церков, і то у вигляді РПЦ, а не її адаптованої до українських реалій гілки, якою є УПЦ МП. Віра – річ інтимна. Як громадянин Янукович може молитися в тій церкві, до якої схильна його душа. Але як Президент він не має права нав'язувати поліконфесійній країні свою віру у якості державної.

  http://blogs.pravda.com.ua/authors/medvedev/4b7fe75a09e36/

текст не мій, але згодна з кожним словом

За вікном завірюха. Сиджу з чашкою кави і чорним шоколадом і гріюсь. Банально? Мабуть. Але саме таким мені завджи уявлявся домашній затишок, якого так хочеться саме зараз у лютому. Чомусь цей місяць викликає у мене дивні почуття - ні то суму, ні то меланхолії, ні то початків депресії, яка зазвичай так зі мною і не тряпляється  . Психологи кажуть, що це цілком природно: сніжно-морозне затишшя між місяцем свят, трепетного очікування дива, яке, як правило, вперто не хоче ставатися, і весною, що ще не прийшла.

Але все ж я люблю тебе, лютий! Тебе - останню спробу зими заморозити нам душі. І наперед відомо, що програшну. ну принаймні, поки підтримується звичний порядок речей.

Тобі не вдасться мене заморозити, лютий!. Я зігріюсь - любовю близьких, вірністю друзів, домашнім затишком і, зрештою, кавою і шоколадом .

А ще віршами Асадова...) 

 ЗИМНЯЯ СКАЗКА   Метелица, как медведица,   Весь вечер буянит зло,   То воет внизу под лестницей,   То лапой скребет стекло.   Дома под ветром сутулятся,   Плывут в молоке огоньки,   Стоят постовые на улицах,   Как белые снеговики.   Сугробы выгнули спины,   Пушистые, как из ваты,   И жмутся к домам машины,   Как зябнущие щенята...   Кружится ветер белый,   Посвистывает на бегу...   Мне нужно заняться делом,   А я никак не могу.   Приемник бурчит бессвязно,   В доме прохладней к ночи,   Чайник мурлычет важно,   А закипать не хочет.   Все в мире сейчас загадочно,   Все будто летит куда-то,   Метельно, красиво, сказочно...   А сказкам я верю свято.   Сказка... мечта-полуночница...   Но где ее взять? Откуда?   А сердцу так чуда хочется,   Пусть маленького, но чуда!   До боли хочется верить,   Что сбудутся вдруг мечты,   Сквозь вьюгу звонок у двери -   И вот на пороге ты!   Трепетная, смущенная.   Снится или не снится?!   Снегом запорошенная,   Звездочки на ресницах...   - Не ждал меня? Скажешь, дурочка?   А я вот явилась... Можно?-   Сказка моя! Снегурочка!   Чудо мое невозможное!   Нет больше зимней ночи!   Сердцу хмельно и ярко!   Весело чай клокочет,   В доме, как в пекле, жарко...   Довольно! Хватит! Не буду!   Полночь... гудят провода...   Гаснут огни повсюду,   Я знаю: сбывается чудо,   Да только вот не всегда...   Метелица, как медведица,   Косматая голова.   А сердцу все-таки верится   В несбыточные слова:   - Не ждал меня? Скажешь, дурочка? -   Полночь гудит тревожная...   Где ты, моя Снегурочка,   Сказка моя невозможная?..  

Для того, щоб виховання було успішним, необхідно, щоб люди, які виховують, не переставали виховувати себе.
Л.М.Толстой

Для того, щоб навчитися говорити правду людям, треба навчитися говорити її самому собі. Л.М.Толстой.

«Щоб тебе любили, будь гідним любові,
А тобі цього не дадуть винятково красива зовнішність
Або струнка фігура – 
ти повинен фізичну красу поєднати з розумом.
Краса ненадійна перевага:
 чим більше стараєшся, тим сильніше блідне вона,
Час змушує її в’янути.
Не завжди цвітуть фіалки і фіолетові лілії;
 на квітковому стеблі троянди,
 коли з неї опадають пелюстки, залишаються одні шипи. 
І в тебе, красунчику, незабаром з’явиться сиве волосся, 
обличчя покриється зморшками.
Намагайся сформувати розум 
– основу основ – 
і зробити з нього помічника красі:
 тільки розум залишиться з нами до могили».
             
                                                                                                       Овідій

Непревзойденный голос Тамары Гверцители превратил красивый стих в трепетный романс. ну оооочень красиво. чесно-чесно

В гибельном фолианте

Нету соблазна для Женщины. - Ars Amandi* Женщине — вся земля. Сердце — любовных зелий Зелье — вернее всех. Женщина с колыбели Чей-нибудь смертный грех. Ах, далеко до неба! Губы — близки во мгле...

— Бог, не суди! — Ты не был

Женщиной на земле!

                                       Марина Цветаева

Найбільше брешуть після полювання, під час війни і перед виборами 

чи не так?