Дружба і любов багато у чому схожі між собою,адже в них спільна основа-духовний потяг людини до людини, обумовлений спільністю поглядів,ідеалів,нахилів,інтересів і рис характеру,усвідомлення неможливості думати,почувати,діяти,жити без тісного спілкування одне з одним.
Для чого я живу,заради чого і навіщо? одвічні питання кожного живого і мислячого,хай це великі політики,робітники,президенти чи волоцюги.Такі різні у своїх рангах, класових ступенях, стилях одягу, мисленні й такі подібні один до одного. Маємо руки, ноги, голови, однаково ходимо,стелимо ліжка, кохаємося. Звичайно, у всю цю суету кожен вносить щось своє.Є лише одна-єдина деталь, яка не підлягає змінам, одвічна аксіома: людина народжується одинокою й одинокою помирає...
Адам з Євою були однакові голі й босі.Та сірвавши яблуко, почали прикривати грішне тіло. З того часу й з'явилась ота жадоба. Всі щось зривають і тягнуть на себе. Тільки один задовільняється необхідним, а інший забагато вкусивши забороненого плоду, тобто більше спізнавши зла, все щось тягне, нагромаджує, складає. Врешті фінал той самий, що у перших, що у других:з пороху постав і порохом станеш. І чи є різниця з якими почестями тебе поховають і в якій труні лежатимеш?...
Любов-це букет живих троянд у кришталевій вазі, налитій прозорою джерельною водою. А який аромат! А які барви!
Я даю своє кохання, цінніше за гроші
Я даю всього себе перед алтарем і законом
Чи даси мені себе? Чи підеш зі мною в дорогу?
Чи ми йтимемо поряд аж до краю й кінця?
Хай я не можу бути ніжним
На зустрічі скупий наш час
Я навіть ніжністю, між іншим,
Боюсь, Боюсь образить Вас
А зорі ллються,небом куті
І хоч ви мерзнети-таки,
Та щоби ваших пліч торкнутись-
Не звести,ні мені руки
Вагаюсь я. Квітневий вечір
Тремтить від холоду рука
Мені б накрити ваші плечі
Хоча б полою піджака
За все, за все чого не вмію
Мене простіть. Спинився час.
Я навіть ніжністю-що вдію?
Боюсь, Боюсь образить Вас.
Мені ти снилась, як весна
Ти горами була повита,
Була дощами перелита
Неначе ждала свого літа-була одна...
Ти вся в мені-в моїм горінні
В думках бентежних і у снах
Ти вся в мені! В моїм творінні
В моїй душі, в моєму рвінні
Ти не смерті, і не в тінні-
Ти у піснях, в моїх піснях!
Твоїх очей забуть не можу-
Себе я мучу і тривожу
Бо лиш одну любити, можу-
Любити,як юність і весну-
Тебе одну.
ЩАСТЯ- це жити у злагоді зі своїми ідеалами, з певними засадами моралі, з традиціями.Хоч це й надто пишномовно сказано... Знаєте, якщо протягом усього життя чиниш правильно, якщо насправді любиш інших людей,вмієш цінувати стосунки з ними, тоді ти спокійний і щасливий. Спокій душі й серця-то велике щастя.
Це не важливо і не в тому річ
Я вам пишу і вже для мене наче
Світлішає у найтемнішу ніч
Я вас ніколи, може,не почую
Бог не завжди жадане нам дає.
Та подумки лише до Вас лечу я
Щасливий тим що Ви на світі є.
Таки між нами відстані й дороги
Не допоможе і дороговказ.
Життя повсякчас дає нам можливість вибору: створити сім'ю з першою ліпшою порядною людиною чи дочекатися тої людини кого полюбиш по-справжньому; піти туди , де багато платять чи зберегти вірність улюбленому фаху, хай навіть ціною матеріальних втрат; стриматися під час конфлікту чи дати волю емоціям...
Що змушує нас віддавати перевагу одному з варіантів? Справа не в дорогах,які ми вибираємо, а що всередині нас вибирає ці дороги-писав тонкий психолог,класик американської літератури O'Генрі. О це таємниче ,,всеридині нас" не що інше, як наша особистість. Характер виявляється у поведінці, поведінка формує обставини життя. Навіть коли земне життя є підсумком багатьох попередніх, як на те твердить докрина переселення душ,то й тоді інформація про ,,параметри долі" в нашому матеріальному світі може бути передана лише через матеріальну структуру,а нею є носій спадковості-ДНК. Доля як і Царство Боже, перебуває водночас і десь за межами наших бажань, і всередині нас,це вияв нашої особистості.
Поміж минулим і майбутнім, як відомо мить.У своєму минулому ми вже нічого не можемо змінити, й це породжує думку, що й майбутнє теж запрограмовано, а вітак і немає потреби за щось боротися та чогось добиватись. Однак хай втримає наших людей від безпідставного фаталізму, ось така паралель. Барометр показує, що завтра падатиме дощ- отже, майбутнє сформоване.Але який то буде дощ? Його принесе буря, яка все потрощить, чи короткочасна гроза, що освіжить?
Навіть коли стати на точку зору, що майбутнє від нас не залежить, то й тоді треба погодитись, що воно дано нам у різних варіантах.Саме свобода волі й протистоїть долі, яка до кінця ніколи не перебуває за межами відповідальності.Кожний з нас спроможний або погіршити своє становище, або ж здолати багато негативних моментів життя.
Пропустимо, що від одного батьків ви успадкували владний характер.Можна зайняти таку позицію: ,,все має завжди бути по-моєму, а тих хто мене не слухає, мені не треба!.І вимучивши всіх, створивши навколо себе пустелю. А можна сприймати свій ,,норов" як ваду, повсякчас прагнути його змякшити й стверджуватися у боротьбі з життєвими труднощами.
В світі не існує людини, в якої все було б бездогано, та головне в тому як вона свої негаразди сприймає.Нахромившись на людську невдячність можна навік розчаруватися, а можна навчитися радіти з того, що тобі вдається допомагати іншим.
Доля-це всього-на всього матеріал, з якого ми повині виліпити цінності- переживань, стосунків та ситуацій, і тут кожний може стати або генієм, або повестися з власним життям, як останій нездара.Бог, образом і подобою якого ми є, насамперед творець, тож обов'язок творчості лягає й на нас-самих себе та власного життя.
Молитва-завжди добре,однак незалежно від подальшого розвитку подій не впадайте у відчай:ще невідомо кому більше потрібні суспільству діти,що відстають у розвитку стають чудовими робітниками, вони потрібні більше суспільству аніж чиновники, й то ще питання в кого доля складається краще. Не буває так, щоб щось забравши,природа не дала іншого: кожний приходить у наш світ із своїми ділами та можливостями, які належать реалізувати. Перед цим завданням усі рівні: вродливі й не дуже, обдаровані й пересічні, народжені у сім'ях багатих і в сім'ях бідних.Навіть маючи найсприятливіші обставини, людина все одно мусить знайти себе, аби виконати свою місію.
Скільки існує світ,людина запитує себе: в чому сенс її життя? Упрагненні щастя, у гонитві за втіхами? Це ілюзія хоча в тому, що людські почуття мають властивість адаптуватися до звичного і втрачати свою гостроту: страждання від переситу співчуття не викликають, однак це теж страждання,що часто завершуються і психічними розладом,і самогубством. ,,Синього птаха" щастя в клітку не замкнеш: він ламає грати обставин,і сприятливих,і лихих. Тож радість належить не шукати й тим більше не чекати,щоб хтось тебе нею забезпечив,а творити самому-з того,що посилає життя.
Усі релігії світу та філософські концепції сходяться на одному: людина повина повсякчас прагнути досконалості- в поведінці,почуттях,думках, стосунках із близькими- і це обов'язок не можна перекладати на іншого.
Прагнення особистої досконалості як сенсу життя, вміти чужій брутальності протиставити власну душевну культуру врятувало б багатьох наших людей від життєвої драми.Вдосконалючи себе,ми обов'язково вдосконалюємо долю, будь-яку.
Є обставини,які попри їх очевидну простоту, поламати не можливо, бо поламаєшся сам. Тому вважаю,що не умови до людини,а людина до умов повина пристовуватися.
При вас свобода волі-треба навчитися нею користуватися не покладаючись на інших,і відповідати за власний вибір. А долі не можна зрікатися-долю належить зрозуміти й навіть полюбити такою,як є.Тоді вона відповідає взаємністю.
