У злагоді з собою, а вітак із долею.

Життя повсякчас дає нам можливість вибору: створити сім'ю з першою ліпшою порядною людиною чи дочекатися тої людини кого полюбиш по-справжньому; піти туди , де багато платять чи зберегти вірність улюбленому фаху, хай навіть ціною матеріальних втрат; стриматися під час конфлікту чи дати волю емоціям...

Що змушує нас віддавати перевагу одному з варіантів? Справа не  в дорогах,які ми вибираємо, а що всередині нас вибирає ці дороги-писав тонкий психолог,класик американської літератури O'Генрі. О це таємниче ,,всеридині нас" не що інше, як наша особистість. Характер виявляється у поведінці, поведінка формує обставини життя. Навіть коли земне життя є підсумком багатьох попередніх, як на те твердить докрина переселення душ,то й тоді інформація про ,,параметри долі" в нашому матеріальному світі може бути передана лише через матеріальну структуру,а нею є носій спадковості-ДНК. Доля як і Царство Боже, перебуває водночас і десь за межами наших бажань, і всередині нас,це вияв нашої особистості.

Поміж минулим і майбутнім, як відомо мить.У своєму минулому ми вже нічого не можемо змінити, й це породжує думку, що й майбутнє теж запрограмовано, а вітак і немає  потреби за щось боротися та чогось добиватись. Однак хай втримає наших людей від безпідставного фаталізму, ось така паралель. Барометр показує, що завтра падатиме дощ- отже, майбутнє сформоване.Але який то буде дощ? Його принесе буря, яка все  потрощить, чи короткочасна гроза, що освіжить?

Навіть коли стати на точку зору, що майбутнє від нас не залежить, то й тоді треба погодитись, що воно дано нам у різних варіантах.Саме свобода волі й протистоїть долі, яка до кінця ніколи не перебуває за межами відповідальності.Кожний  з нас спроможний або  погіршити своє становище, або ж здолати багато негативних моментів життя.

Пропустимо, що від одного батьків ви успадкували владний характер.Можна  зайняти таку позицію: ,,все має завжди бути по-моєму, а тих хто мене не слухає, мені не треба!.І вимучивши всіх, створивши навколо себе пустелю. А можна  сприймати свій ,,норов" як ваду, повсякчас прагнути його змякшити й стверджуватися у боротьбі з життєвими труднощами.

 В світі не існує людини, в якої все було б бездогано, та головне в тому як вона свої негаразди сприймає.Нахромившись на людську невдячність можна навік розчаруватися, а можна навчитися радіти з того, що тобі вдається допомагати іншим.

Доля-це всього-на всього матеріал, з якого ми повині виліпити цінності- переживань, стосунків та ситуацій, і тут  кожний може стати або генієм, або повестися з власним життям, як останій нездара.Бог, образом і подобою якого ми є, насамперед творець, тож обов'язок  творчості лягає й на нас-самих себе та власного життя.

Молитва-завжди добре,однак незалежно від подальшого розвитку подій не впадайте у відчай:ще невідомо кому більше потрібні суспільству діти,що відстають у розвитку стають чудовими робітниками, вони потрібні більше суспільству аніж чиновники, й то ще питання в кого доля складається краще. Не буває так, щоб щось забравши,природа не дала іншого: кожний приходить у наш світ із своїми ділами та можливостями, які належать реалізувати. Перед цим завданням усі рівні: вродливі й не дуже, обдаровані й пересічні, народжені у сім'ях багатих і в сім'ях бідних.Навіть маючи найсприятливіші обставини, людина все одно мусить знайти себе, аби виконати свою місію.

Скільки існує світ,людина запитує себе: в чому сенс її життя? Упрагненні щастя, у гонитві за втіхами? Це ілюзія хоча в тому, що людські почуття мають властивість адаптуватися до звичного і втрачати свою гостроту: страждання від переситу співчуття не викликають, однак це теж страждання,що часто завершуються і психічними розладом,і самогубством. ,,Синього птаха" щастя в клітку не замкнеш: він ламає грати обставин,і сприятливих,і лихих. Тож  радість належить не шукати й тим більше не чекати,щоб хтось тебе нею забезпечив,а творити самому-з того,що посилає життя.

Усі релігії світу та філософські концепції сходяться на одному: людина повина повсякчас прагнути досконалості- в поведінці,почуттях,думках, стосунках із близькими- і це обов'язок не можна перекладати на іншого.

Прагнення особистої досконалості як сенсу життя, вміти чужій брутальності протиставити власну душевну культуру врятувало б багатьох наших людей від життєвої драми.Вдосконалючи себе,ми обов'язково вдосконалюємо долю, будь-яку.

Є обставини,які попри їх очевидну простоту, поламати не можливо, бо поламаєшся сам. Тому вважаю,що не умови до людини,а людина до умов повина пристовуватися.

При вас свобода волі-треба навчитися нею користуватися не покладаючись на інших,і відповідати за власний вибір. А долі не можна зрікатися-долю  належить зрозуміти й навіть полюбити такою,як є.Тоді вона відповідає взаємністю.