Верховна Рада прийняла за основу проект змін до низки законів з питань держзакупівель. Опозиція заявляє про загрозу повернення корупційних схем.За проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань державних закупівель №9634 в першому читанні проголосувало 246 карток народних депутатів.Згідно з документом, на державні, казенні, комунальні підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка перевищує 50%, поширюється дія закону про держзакупівлі в тому випадку, якщо закупівлі вони здійснюють за державні кошти.Виступаючи під час обговорення даного законопроекту, віце-спікер парламенту Микола Томенко зазначив, що пропозиції логічні в тому, що стосується, наприклад, культурних або спортивних організацій. У той же час, він звернув увагу на те, що норми документа дозволяють купувати або орендувати, минаючи процедуру держзакупівель, землю, будівлі та інше нерухоме майно.«Ви що, смієтеся? Ми і так Вісник державних закупівель читаємо як вісник корупції. Ви ще хочете все майно, нерухомість та будівлі вивести з-під тендерних закупівель?!... Я абсолютно впевнений в тому, що цілий ряд обмежень, які стосуються закупівель без тендера, повинні бути зняті. Я розумію аргументацію спортивної частини та частини установ культури і мистецтва. До всього іншого є великі зауваження», - сказав Томенко.Він також звернув увагу на те, що на сьогоднішній день публічність процесу держзакупівель забезпечується виключно за рахунок обов'язкового інформування у Віснику держзакупівель.«Тепер в законі передбачена страшна, на мою думку, з точки зору корупції, стаття. Цікаво було б автора її знайти. Оскільки уряд - це установа велика, колективна. А бажано було б одну людину знайти - тепер необов'язково оприлюднювати на веб-порталі уповноваженого органу інформацію про закупівлі в одного учасника. Що ви робите?! Тепер ви будете визначати, що можна публікувати, чого не можна публікувати - це повністю перевести в тінь значну частину тендерних закупівель. Ми категорично проти цих норм, які посилюють корупційну складову в тендерних закупівлях», - підкреслив він. Останні статті
- Пётр Порошенко глазами старого педагога
25.02.2019, 21:51 - І знову кацапня!
24.01.2016, 16:48 - ОРВИ, свиной и «человеческий» грипп;
18.01.2016, 22:13
Свіжі фотографії
Верховна Рада прийняла за основу проект змін до низки законів з питань держзакупівель. Опозиція заявляє про загрозу повернення корупційних схем.За проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань державних закупівель №9634 в першому читанні проголосувало 246 карток народних депутатів.Згідно з документом, на державні, казенні, комунальні підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка перевищує 50%, поширюється дія закону про держзакупівлі в тому випадку, якщо закупівлі вони здійснюють за державні кошти.Виступаючи під час обговорення даного законопроекту, віце-спікер парламенту Микола Томенко зазначив, що пропозиції логічні в тому, що стосується, наприклад, культурних або спортивних організацій. У той же час, він звернув увагу на те, що норми документа дозволяють купувати або орендувати, минаючи процедуру держзакупівель, землю, будівлі та інше нерухоме майно.«Ви що, смієтеся? Ми і так Вісник державних закупівель читаємо як вісник корупції. Ви ще хочете все майно, нерухомість та будівлі вивести з-під тендерних закупівель?!... Я абсолютно впевнений в тому, що цілий ряд обмежень, які стосуються закупівель без тендера, повинні бути зняті. Я розумію аргументацію спортивної частини та частини установ культури і мистецтва. До всього іншого є великі зауваження», - сказав Томенко.Він також звернув увагу на те, що на сьогоднішній день публічність процесу держзакупівель забезпечується виключно за рахунок обов'язкового інформування у Віснику держзакупівель.«Тепер в законі передбачена страшна, на мою думку, з точки зору корупції, стаття. Цікаво було б автора її знайти. Оскільки уряд - це установа велика, колективна. А бажано було б одну людину знайти - тепер необов'язково оприлюднювати на веб-порталі уповноваженого органу інформацію про закупівлі в одного учасника. Що ви робите?! Тепер ви будете визначати, що можна публікувати, чого не можна публікувати - це повністю перевести в тінь значну частину тендерних закупівель. Ми категорично проти цих норм, які посилюють корупційну складову в тендерних закупівлях», - підкреслив він. 
Следователям СБУ надоело ждать, когда Тимошенко изучит дело. Экс-премьер, по словам представителей ведомства, его практически не читает
Бывший премьер-министр Украины Юлия Тимошенко и ее защита должны ознакомиться с материалами дела относительно корпорации Единые энергетические системы Украины (ЕЭСУ) до 28 марта этого года. Соответствующее решение по представлению следователя управления СБУ в Харьковской области принял сегодня Киевский районный суд Харькова. Определение может быть обжаловано в течение трех дней в Апелляционном суде.
В СБУ говорят, что Тимошенко затягивала дело
Начальник следственного отдела УСБУ в Харьковской области Николай Грабик заявил сегодня, что с 23 января по 7 февраля Тимошенко не знакомилась ни с одним листом материалов уголовного дела. "Она отказалась от ознакомления с материалами дела, ссылаясь на состояние здоровья", - сообщил он.
В то же время, по его словам, результаты осмотра, который проводили врачи Качановской колонии, говорят об обратном: состояние здоровья Тимошенко позволяет проводить с ней следственные действия, в том числе и ознакомление с материалами дела.
Он также сообщил, что с 23 января защитник экс-премьера Сергей Власенко ознакомился лишь с одним томом дела, который содержит 190 листов. Второй защитник по делу, Андрей Кожемякин, приезжал всего один раз и от ознакомления с материалами дела отказался, утверждает Грабик.
Теперь Тимошенко и ее защита, по решению суда, обязаны ознакомится с материалами дела до 28 марта.
Защита утверждает, что это невозможно
Защитник экс-премьера Власенко утверждает, что узнал о том, что в суде проходит заседание по второму делу его подзащитной после 11:00 - уже после начала заседания. Он отмечает, что решение суда - бессмыслица. "В деле 71 том, каждый из которых насчитывает до 300 листов и времени для ознакомления физически не хватит", - говорит Власенко. Кроме того, по словам защитника, руководство Качановской колонии, где содержится Тимошенко, сообщило ему, что рассматривается вопрос об ограничении времени встречи его с подзащитной: вместо 8 часов в рабочий день, он сможет встречаться с ней только 5 часов. Это связано с тем, что сегодня завершается 2-месячный срок ареста по второму делу.
"Если сокращение времени произойдет, то дата 28 марта становится вообще нереальной для изучения материалов дела", - утверждает Власенко.
Ключ от политической ассоциации и свободной торговли Украины с Евросоюзом находится в камере Юлии Тимошенко
Глава представительства Еврокомиссии в Украине Жозе Мануэль Пинту Тейшейра в интервьюЛІГАБізнесІнформ дипломатично пояснил, почему Евросоюз разочарован Виктором Януковичем и чего ждут от официального Киева лидеры ЕС.
- Можно ли сказать, что после осуждения Тимошенко и декабрьского саммита, ЕС понизил уровень контактов с Украиной?
- Начиная с оранжевой революции, у ЕС были большие позитивные ожидания в отношении Украины. Мы надеялись, что она отойдет от постсоветского мира и станет европейской страной, разделяющей те же ценности и формально связанной с ЕС. Переговоры о соглашении об ассоциации мы вели почти пять лет. И парадокс состоит как раз в том, что при Ющенко был вопрос о том, когда мы их окончим. Никаких препятствий к подписанию соглашения тогда не было. Теперь мы окончили переговоры, но непонятно, когда это соглашение будет подписано или ратифицировано. В ЕС 27 стран-членов, и при решении определенных вопросов они должны принимать решения единогласно.
Во время переговоров произошло несколько обеспокоивших ЕС событий, поставивших под вопрос то, разделяет ли Украина европейские ценности. Но все-таки органы ЕС, действуя по мандату стран-членов ЕС на ведение переговоров, продолжали этот процесс, утверждая, что переговоры должны быть завершены, так как в него уже было вложено немало усилий.
И сейчас вопрос состоит в том, согласятся ли страны-члены ЕС на подписание этого соглашения. Некоторые страны-члены ЕС, наряду с высшими должностными лицами ЕС - президентом Ван Ромпеем, главой Еврокомиссии Баррозу, верховным представителем Эштон четко высказывали свою обеспокоенность, отметив, что избирательное использование правосудия против членов прошлого правительства - Тимошенко, Луценко и других - является серьезным препятствием для продолжения процесса ассоциации.
- Будет ли соглашение парафировано в этом году?
- Парафирование может произойти достаточно скоро. Парафирование - это просто подтверждение того, что переговорные команды согласны с текстом соглашения. Это техническая, а не политическая процедура. Парафирование состоится, как только будут завершены некоторые юридические формальности. Не скажу точно когда, но принципиальных препятствий нет. Но парафирование, как я уже сказал, - это формальность. Важными политическими вехами является подписание, на которое должны дать согласие все 27 стран-членов, и после этого - ратификация соглашения парламентами стран-членов ЕС, украинским парламентом и Европарламентом.
Парафирование соглашения - это не старт процедуры ассоциации с ЕС, в том числе интеграции Украины в европейский рынок
- Вы не опасаетесь, что официальная Украина с помощью пропаганды превратит формальное парафирование в огромную победу Виктора Януковича?
- Мы осознаем возможность искаженной трактовки этого события. Но наша и ваша роль как журналистов заключается в том, чтобы информировать общественность о реальности. Парафирование - это не подписание. Парафирование - это просто подтверждение того, что переговорный процесс завершен. Мы получили множество обращений представителей гражданского общества и самой госпожи Тимошенко из ее камеры о том, что мы должны формально завершить переговорный процесс. Потому если переговорный процесс завершен, Украина остается привязанной к существующему тексту. И даже если в будущем произойдет смена власти, не надо будет опять начинать переговоры заново. Несмотря на риски того, что общество могло бы быть введено в заблуждение сообщениями о том, что это - огромный успех и что власти достигли всех намеченных целей в отношениях с ЕС, нам надо просто объяснять, что это не так. Да, это успех, потому что переговоры завершены. Но это не старт процедуры ассоциации с ЕС и всего сопутствующего, в том числе интеграции Украины в европейский рынок. Только тогда, когда соглашение будет подписано и ратифицировано, оно вступит в силу. И до этого страны-члены ЕС займут строгую позицию относительно соблюдения Украиной европейских ценностей.
- В Давосе мы видели, что, несмотря на усилия главы украинского МИД Грищенко и главы АПЛевочкина, никто из руководителей ЕС не встретился с Януковичем. Он уже в изоляции?
- Я бы мог объяснить это тем, что за последние годы было достаточное количество встреч Януковича с руководителями ЕС и стран-членов ЕС на высшем уровне. Но именно в 2011 году мы увидели, что все призывы и просьбы к президенту Януковичу - не продолжать движение по сегодняшнему пути, не использовать правосудие в политических целях для устранения политических конкурентов, не были услышаны. Поэтому, когда ты приходишь к заключению, что диалог не приносит плодов и признаков улучшения ситуации в Украине не наблюдаются, какой в нем остается смысл?
- Каких знаков от Украины вы ожидаете?
- Не мне решать, каких знаков ждут лидеры ЕС и стран-членов ЕС. Но как мне представляется, они ожидают четких сигналов о развороте в противоположном направлении постыдных процессов, которые Украина демонстрировала миру. В отношении Тимошенко, Луценко и других. Это должны быть видимые признаки изменений в Украине.
- Контактов лидеров ЕС с Януковичем не будет до освобождения Тимошенко?
- Этого я сказать не могу. Не мне решать, когда лидеры ЕС сочтут необходимыми встречи. Я знаю, что есть большое разочарование после интенсивного диалога и попыток развернуть вспять начавшиеся в стране процессы. Если говорить о Давосе, то если мне не изменяет память, глава МИД Швеции Карл Билдт заявил о том, что ключ к подписанию соглашения находится в камере госпожи Тимошенко. Швеция - страна-член ЕС и тоже большой друг Украины. Одна из инициаторов программы Восточного партнерства, определяющая Украину и весь регион в качестве приоритетного направления внешней политики. Мне кажется, что министр Билдт ясно показал настроение шведской власти. И наша с вами задача - демонстрировать подобные позиции, чтобы президент Янукович понял, насколько серьезно имидж Украины в Европе и мире (ведь США и Канада также выражают подобные взгляды) пострадал из-за названных событий. И к каким серьезным последствиям это приведет.
Если мне не изменяет память, глава МИД Швеции Карл Билдт заявил о том, что ключ к подписанию соглашения находится в камере госпожи Тимошенко
- Сказанное вами фактически подтверждает информацию о том, что между Януковичем и лидерами ЕС шли переговоры относительно судьбы Тимошенко. Вы можете сказать, как Янукович реагировал на эти просьбы во время переговоров?
- Здесь было две фазы. Первая, которая длилась до половины октября, когда представителям ЕС давали понять, что есть определенная готовность как-то разрешить ситуацию. Вы, наверняка, слышали разговоры об изменениях в уголовный кодекс, об устранении статей 364 и 365. Никаких обязательств никто на себя не брал, но создавалось четкое впечатление, что есть желание найти способ решения проблемы, и это вызывало определенные ожидания.
За несколько дней до визита Януковича, который должен был состояться 20 октября, была предпринята еще одна попытка найти решение проблемы: состоялся визит двух депутатов Европарламента - господина Брока и господина Свободы. И тогда ответ президента Януковича был дан посредством СМИ - в интервью западным журналистам президент сказал, что у него не было намерения найти какое-то решение данной ситуации. После чего последовал каскад новых дел против Тимошенко.
У меня нет информации о том, что сегодня обсуждается возможность санкций против высокопоставленных чиновников
- Янукович прямо обещал что-то во время таких встреч?
- По крайней мере, на встречах, на которых присутствовал я, конкретных обещаний не было дано. Вначале и на протяжении определенного времени перед нами создавали впечатление и ожидание, что может быть что-то можно будет сделать. Потом же позиция стала более конкретной: он начал говорить о том, что в Украине есть независимая судебная власть, что не может вмешиваться в работу правосудия и что не может заставить депутатов парламентского большинства одобрить законодательные изменения, необходимые для решения проблемы.
- Вы ему поверили?
- Моя задача заключается не в том, чтобы верить или не верить. Моя роль - слушать. Я отвечу вам встречным вопросом: вы верите в независимость украинской судебной системы от власти и в то, что парламентское большинство не следует инструкциям с Банковой?
- Не верю, конечно.
- Не верите. Вот вы сами это и сказали. Но вы свободный человек, а я дипломат и не могу высказывать оценочные суждения. Я в Украине уже четыре года, поэтому определенное впечатление о сложившейся тут ситуации у меня есть.
- В Украине существует достаточно четкое мнение о том, что ЕС может применить в отношении Украины санкции. Насколько мне известно, подобные идеи уже звучат в кулуарах Европарламента и Еврокомиссии. Есть такая вероятность?
- Не мне спекулировать по этому поводу. Я знаю о том, что внутри украинского общества постоянно идут разговоры о некоторых высокопоставленных чиновниках, вовлеченных в позорные, с точки зрения ценностей ЕС, события: крупную коррупцию, рейдерские захваты компаний, использование государственных ресурсов в собственных целях. Многие эти люди держат свои деньги и собственность в странах ЕС. Много представителей гражданского общества обращаются к нам со словами о том, что способ прекратить такое поведение - прервать этим людям за границей процесс наслаждения тем, что они незаконно обрели в Украине. Но со стороны ЕС и стран-членов ЕС у меня нет информации о том, что такая возможность сегодня обсуждается. Дискуссия о санкциях - это, скорее, внутриукраинская дискуссия. Это дискуссия тех, кто разочарован ситуацией в Украине и кто ожидает определенных шагов со стороны ЕС.
Как я уже сказал, в ЕС нет на данный момент такой дискуссии. Я не могу предсказать, какие решения примет ЕС в будущем. Нам надо будет следить за развитием ситуации в Украине и за развитием наших отношений.
- ЕС ждет, что Янукович передумает, и все еще верит в него?
- Я думаю, что санкции применяются в очень экстремальных ситуациях. Например, в Беларуси. Но Украина пока что не на таком уровне. Например, вы можете прийти ко мне, взять интервью в относительно свободной обстановке. Так что, я думаю, меры, которые ЕС применяет к определенным странам, должны быть оправданны. В Украине ситуация пока что не такая. И нам надо воздержаться от таких действий, и надеяться на то, что существующая в Украине практика будет изменена.
- Диалог с Януковичем продолжится?
- Есть диалог между ЕС и Украиной на разных уровнях. Не только с Януковичем. Мы знаем, что решения принимаются не на этих уровнях, но продолжаем диалог, чтобы попытаться позитивно повлиять на Украину.
Украинские власти неспособны администрировать нашу финансовую помощь и принимать законодательство, основанное на стандартах ЕС
- Около года назад ЕС заморозил финансовую помощь Украине. По моим данным, она не будет возобновлена. Это решение было политическим?
- Нет. Наша программа помощи по осуществлению реформ и бюджетная поддержка связана не с политическими сложностями в отношениях Украины и ЕС. Она связана с неспособностью украинских властей администрировать нашу финансовую помощь. Принимать законодательство, основанное на стандартах ЕС. Следовать европейским процедурам, в том числе процедурам и стандартам финансового менеджмента. Например, у нас есть программа на 70 миллионов евро, посвященная реформе госуправления. Мы работали по этой программе несколько лет. Президент Янукович запустил, помимо прочих реформ, и реформу госуправления. К концу прошлого года парламентом Украины был принят, а президентом Януковичем подписан закон о госслужбе. Этот закон не соответствует европейским стандартам. Мы настаивали на том, что он не должен быть подписан. Теперь мы приостановили программу на 70 миллионов евро, потому что не можем осуществлять ее, когда даже основное законодательство не соответствует нашим стандартам. Это только один пример.
- В чем не соответствует?
- Мы выработали и представили отчет об этих несоответствиях. Один из аспектов связан с тем, что вместо установления независимости госслужбы от политической власти закон делает ее еще более зависимой. В ЕС это недопустимо.
- На какой стадии находится процесс визовой либерализации?
- Процесс упрощения визового режима сейчас сводится к плану действий. Он описывает, что именно требуется от украинской власти. Таким образом, процесс либерализации визового режима более не зависит от политической воли ЕС. Сейчас все зависит от возможности украинской власти предпринять все то, что от них требуется в рамках плана действий. Этот процесс начался более года назад. Прогресс в определенных сферах есть. Но Украина должна внедрить весь спектр требований.
- То есть сказать о конкретном сроке упрощения визового режима невозможно?
- Нет. Потому что это зависит от украинских властей. Я не могу предсказывать их действия.
Сергей Высоцкий
Нобелівський лауреат у галузі економіки 2001 року Майкл Спенс про те, чому Україна, на відміну від Бразилії чи Південної Кореї, не спромоглася на економічний прорив.
 |
«У 1960-х роках малесенький острів Сінгапур, що біля Малайзії, був рибальським селом, де рівень ВВП на особу сягав $427. Острів здобув незалежність, і сьогодні рівень ВВП на особу там становить $38 тис. – чи не найвищий у світі. Рибальське поселення стало одним із найбільших портів світу і ключовим фінансовим центром. Інша острівна держава – Куба – пройшла крізь революцію, здійснила глибокі зміни в житті людей, забезпечивши їх освітою та медичним обслуговуванням, але потім обрала радянський різновид центрального планування, і її економіка, замість зростати, чахнула, підняття людей зі злиднів було мінімальне…» Нобелівський лауреат у галузі економіки 2001 року (за аналіз ринків із асиметричною інформацією) Майкл Спенс подає приклад двох острівних держав серед ілюстрацій у своїй останній книжці «The Next Convergence» (Наступна конвергенція), де аналізує обставини, за яких низка країн планети, зокрема Китай, домоглися форсованого зростання економіки, що триває кілька десятиліть.
Професор Спенс – оптиміст. Він не виключає, що до середини століття 75% населення планети досягне рівня життя, який мають мешканці теперішньої жменьки так званих розвинених країн.
Бажана для цього межа ВВП на особу – понад $20 тис. Китай уже перетнув показник $7,6 тис. і, трохи сповільнившись через кризу в західному світі, зростає далі на рівні близько 9% за рік.
Успіхів не гарантовано. Кожна окрема країна повинна долати значні, часом непередбачувані перешкоди. Втручання ззовні, як наголошує Майкл Спенс, зазвичай малоефективне. Але є переконливі приклади: 13 держав, економіка яких зростала приблизно на рівні 7% за рік упродовж чверті століття. Їхній досвід порівняно легко систематизувати й (теоретично) запозичити. Природні багатства, каже науковець, не лише не потрібні, а й часто перешкоджають успішному розвитку. Тобто – якщо відкинути стихійні лиха та глобальні кризи – все залежить головним чином від людей у конкретній країні. Чому ж не всі держави світу шикуються нині стрункими рядами вслід за Сінгапуром чи Південною Кореєю? Чому не перетворюються на виробників та експортерів і не витягають мільйони своїх жителів зі злиднів? Може, нетипово для американця професор Спенс наголошує на важливості не лише суто економічних передумов для економічного зростання: відкритість країни, вільна конкуренція, ринкові механізми, приваблення інвестицій… Економіст указує на вирішальну роль ефективних державних структур, справедливих законів і навіть таких неринкових чинників, як національна ідея, самоототожнення, а також чесність і талант лідерів.
Цікаві пояснення цього, звичайно, містяться в самій книжці Майкла Спенса, але нобелівський лауреат, крім того, виявив готовність поспілкуватися з Тижнем, щоб наголосити на важливих аспектах шляху до економічного зростання, а також висловити думку про найбільші нагальні фінансово-економічні проблеми, які турбують нині практично всіх у світі.
У. Т.: Створення спільної європейської валюти називають одним із найцікавіших економічних експериментів сучасності. Але є і критики, які кажуть, що цієї справи не треба було й починати, що вона була провальна від самого початку, бо ж мала політичну, а не економічну мотивацію. Чи прихильно ви дивитеся на намагання європейців урятувати спільну валюту? – Чимало людей перед запровадженням євро застерігали, що це ризиковано робити без тіснішої політичної централізації або принаймні фіскальної централізації. Гадаю, європейські політичні діячі це усвідомлювали, проте вирішили зробити такий перший крок, а потім далі працювати над політичною інтеграцією – робити це паралельно, хоч і з невеликим відставанням. Але, звичайно, відрив збільшився й загрози матеріалізувались у кількох країнах, які пішли на зловживання свободою дій та низькими позиковими відсотками, що їх давало євро. Ситуація виявилася досить складною, але я і досі вважаю, що справі спільної валюти віддані багато людей. Якщо ми подолаємо цю кризу і станемо свідками глибшої інтеграції, яка підтримувала б монетарний союз, то це буде на користь Європі. Цілому світові було б вигідно, якби Європа була більш інтегрована й міцніша.
У. Т.: Чи можливо мати одну валюту, одну грошову політику й однакові позикові ставки для таких економічно різних країн, як Німеччина й, наприклад, Греція чи Португалія? – Вважаю, що нині це досить важко. Греція з Португалією, на мій погляд, повинні знайти способи перезапуску економіки, щ означало б вихід на якийсь час із єврозони. Не бачу, як вони можуть досягти зростання економіки. Особливо Греція. В теперішній ситуації я сказав би, що цим двом країнам треба було б тимчасово відсторонитися. У. Т.: Тобто євро працювало б, але з іншим складом монетарного союзу? – Так. Мала б залишитись основа, але деякі країни, з огляду на диспропорцію між їхньою продуктивністю і прибутками (витратами?), зайшли так далеко, що загубили можливість економічного зростання. Тому їм краще вийти. У. Т.: Не лише в Європі, а й в Америці багатьох людей сьогодні лякають припущення, що глобальній економіці загрожує рецесія зразка 1930-х. Чи людство довіку приречене на повторення економічних бумів і рецесій? Воно мало б накопичувати досвід, розумнішати… – Припускаю, що насправді цього не знає ніхто. Історія засвідчує: ми не навчились уникати бумів і падінь. Чи навчимося? Я скромно сказав би, що відповідь нам не відома. Маю певну надію, що з часом ми станемо здатні тримати глобальну економіку у відносно стабільному стані. Ми можемо дійти до того, щоб вона приносила користь більшості людей. Але на цьому шляху треба подолати багато складнощів. У нас є проблеми зі стабільністю, з розподілом, працевлаштуванням і на додаток усе це відбувається на тлі складної фіскальної ситуації в розвинених країнах. Тож справа нелегка. Кажучи термінологією інвесторів: нині зберігається тенденція до дальшого падіння.
У. Т.: Нині багато говорять про борги. Їх мають навіть успішні компанії та багаті країни. Чи є вони невід’ємною частиною сучасної економічної моделі? – Борг, якщо його добре використовувати, є цілком виправданою частиною структури економіки та фінансової системи. Він дає змогу робити довготермінові інвестиції і розтягувати витрати на триваліші проміжки часу. На рівні компаній відтак можна мати стабільніші фінансові потоки, а з певними інструментами це допомагає зменшити ціну капіталу для фірми чи збільшити прибутки від фондових інвестицій. Проблеми, про які ми чуємо, пов’язані не з боргами як такими, а з їх надмірною експлуатацією.
У. Т.: Політичні лідери, звичайно, вповноважені виборцями, але вони не обов’язково фахівці з проблем глобальної економіки. Як їм допомогти? – Я вважаю, що й політичним лідерам, і громадянам слід буде багато чого навчитися. Їм належить краще розуміти глобальну ситуацію, яка дуже швидко розвивається. Йдеться і про економіку, але не лише. Зараз ми, напевне, на початку цього шляху. В різних державах ситуація різна. Я провів чимало часу в країнах, що розвиваюся, і сказав би, що в кількох із них політики й державні діячі дуже зацікавлені в тому, щоб дізнатися про відповідний міжнародний досвід і враховувати його, виробляючи власний курс. Зокрема, в Китаї, Індії, Бразилії. І я впевнений, що не лише там. Але, як на мене, в Америці економічні дебати не мають достатнього впливу на політичний процес. Чимало людей дивуються, чому саме так, але це ніби два окремі світи. Можливо, становище зміниться після президентських виборів. А втім, хтозна. У. Т.: У новій книжці ви пишете, що держави, котрі були колись бідними, як-то Китай та Індія, швидко розвиваються й наздоганяють Захід. Але вам, очевидно, відомо, що є люди, які нагадують: за часів середньовіччя й раніше саме ці країни були величезними центрами цивілізації, науки та економіки. То чи не є ми свідками повернення центру людського прогресу назад до Китаю? – У цьому є частина правди. Азія зажди була досить густозаселена й, можливо, до промислової революції Китай мав трохи вищий розвиток і більші доходи, ніж Європа. Але, як на теперішні мірки, різниця була невелика. Я у своїй книжці веду мову про конвергенцію – підвищення рівня доходу на особу в країнах, що розвиваються, до рівня країн у розвинених регіонах. Ми в певному сенсі повертаємося до минулого, але з цілком іншою конфігурацією. І це правда, бо якщо такі країни, як Індія та Китай, досягнуть успіху, то завдяки величезному населенню вони будуть велетнями в глобальній економіці. Існуватимуть ще й інші значущі центри – Північна Америка, Бразилія та Європа, але в них не буде таких масштабів, як у Китаю та Індії, якщо, звичайно, останні досягнуть успіху.
У. Т.: Зростання Китаю, Індії та інших «тигрів» значною мірою пояснюється тим, що західні країни купували їхню продукцію. Тепер Захід потерпає від накопичених боргів. Чи зможуть Китай та Індія далі розвиватися, не покладаючись на експорт у ці держави? – Ні. Якби Захід припинив купувати їхню продукцію, це по них дуже боляче вдарило б. Я вважаю, що економічні проблеми в Європі та Америці сповільнять їх, але країни, що розвиваються, досить витривалі. Нині в ужитку термін «часткове відокремлення». Вони точно можуть зростати й надалі, і навіть доволі високими темпами, бо вже не залежать від нас такою мірою, як на початку цього довгого шляху. Погляньте на розвинуті країни – й побачите, що вони були більш прив’язані до глобального попиту, глобальних технологій саме на початкових стадіях, але згодом залежність меншає в міру того, як вони зростають і багатшають. У. Т.: Ви пропонуєте кілька досить чітких кроків, що сприяють економічному зростанню: запровадити ринкові принципи заохочення виробництва, відкрити країну до зовнішньої конкуренції та інвестицій, запровадити прості й справедливі правила для підприємництва. Все начебто просто. Теоретично кожна держава може застосувати ці принципи й досягти економічного успіху. Чому ж цього не роблять усі?
– Складнощі виявляються в деталях. Але, в принципі, ідея правильна. Потрібні функціональна ринкова система, право на приватну власність, заохочення інвестицій. Крім того, має бути відносно стабільна ситуація в країні – з чіткими правилами, які справедливо запроваджують. А ще – високий рівень заощаджень та інвестицій. Якщо казати про країни, які не досягли успіхів за останні 20 років... Багато з них таки роблять це нині. Але якщо подивитися на невдах, то видно, що економіка не зростала там, де виникали політичні проблеми, бо тоді до її розбудови не доходило. У. Т.: Ви згадали про національне самоототожнення. Для українців ваша думка, вочевидь, буде особливо цікава, бо в нас у дискусіях часто лунають твердження, мовляв, воно, як і національна ідея, – це щось нематеріальне і зайве. – Погляньте на Африку: більшість держав там утворені після Другої світової війни на уламках колоніальних імперій. Вони сформувалися часом усупереч географічній логіці. У багатьох випадках разом опинялися люди, які ніколи не вважали себе громадянами якоїсь країни. Натомість вважали себе належними до народності, релігії чи племені. Але їх зганяли разом і повідомляли, що тепер вони країна. А в основі політичної системи має бути відчуття належності до якоїсь спільноти, відчуття потреби обрати чесних і порівняно талановитих людей керівниками, щоб ті ухвалювали рішення і представляли громадські інтереси. У незрілих країнах ці важливі питання опиняються на узбіччі боротьби за те, кому панувати. А причина того протиборства – розрізнене самоототожнення, яке зовсім не відповідає національній ідентичності країни. Ось чому це важливо. Значення має лідерство.
У. Т.: Отже, націоналізм є обов’язковою передумовою успішної економіки? – Звичайно. Такий націоналізм важливий. У. Т.: Чи погоджуєтеся з думкою, що є деякі культури, несумісні з економічним зростанням?
– Припускаю: можна міркувати над тим, що є культури і традиції, які виступають проти матеріалізму, проти прагнення до збагачення й набуття матеріальних благ. Можливо, вони не сприймають пориву до економічного зростання. Це може суперечити їхнім основним цінностям. Я не хотів би відкидати цієї гіпотези, але автоматично приймати її – теж. Більшість релігійних традицій, про які я знаю, виступають за подолання злиднів і за розширення можливостей у суспільстві, але прагнення до економічного прогресу в них часто непослідовне. У. Т.: Може, це декого здивує, але у своїй книжці ви пишете, що багатство країни на корисні копалини й природні ресурси часто зовсім не сприяє економічному зростанню. Хіба не добре володіти природними запасами? – Так мало би бути, адже це джерела, якими можна користуватися, щоб давати людям освіту, розбудовувати інфраструктуру і створювати відтак нові можливості. Але практика засвідчує, що ресурси чи корисні копалини часто спотворювали в країнах політичні пріоритети. Замість волі до економічного поступу зусилля зосереджували на боротьбі за частку прибутків від корисних копалин. Цього, звичайно, можна уникати, але досвід багатьох країн сумний. Природні ресурси стають корисними, якщо державні структури й установи розбудовані достатньою мірою, щоб застосувати те багатство на благо більшості народу.
Два роки з Януковичем: 5 причин безуспішності «реформ»
- 07.02.12, 17:11
- Твоя Україна
| Рівно два роки тому в Україні відбувся другий тур президентських виборів, у якому отримав перемогу лідер Партії регіонів Віктор Янукович. Перемога не була аж такою переконливою: Янукович став першим українським президентом, якого підтримали менше половини відвідувачів виборчих дільниць, а в цілому за нього проголосувала лише третина громадян із правом голосу |
 |
Це, плюс складна економічна ситуація, не обіцяло країні Януковича того світлого майбутньго, яке обіцяв його фотопортрет з незліченних біг-бордів. Проте й за тих умов мало хто очікував, що вже за пару років Віктору Федоровичу не лише зриватимуть виступи в парламенті, але й що він опиниться у фактичній ізоляції з боку Заходу , так і не досягнувши взаємовигідних відносин із Росією. І що, як наслідок, популярність президента падатиме зі швидкістю популярності його попередника , докотившись у листопаді 2011 року до жалюгідних 12 %
Які об’єктивні явища та суб’єктивні риси самого Януковича спричинили такий сумний хід подій? Розуміючи всю умовність подібної систематизації, Тиждень усе ж спробував виділити п’ять головних, як воно модно казати, трендів, що призводять до провалу президента.
1). Переслідування опозиції.Скасування попередньої редакції Конституції, формування «тушкованої» більшості в парламенті, врешті-решт, місцеві вибори восени 2010 року показали, що в справі «побудови вертикалі» команда Януковича перебуває, в усіх відношеннях, на висоті. Тотальний тиск на депутатів опозиції, міцеві осередки опозиційних партій та їхніх фінансистів від бізнесу показав, що опоненти влади її «бульдозерній політиці» ефективно протистояти не можуть. Популярність опозиційних вождів упала і завмерла.
Та, попри все це, Віктор Янукович якщо не прямо ініціював, то принаймні схвалив кримінальне переслідування низки колишніх урядовців, серед яких найвідомішими є Юлія Тимошенко та Юрій Луценко. Судові процеси над опозиціонерами відбувались і відбуваються просто ганебно – як із погляду здорового глузду, так і з погляду моралі (зокрема, на утримання під вартою серйозно хворого Луценка держава витратила вже значно більше грошей, ніж він нібито розтратив). Саме скандальні процеси стали приводом для Заходу відмовляти Києву в підтримці, якої він як ніколи потребує з огляду на охолодження відносин із Росією. Але президент непохитний. І цю непохитність важко пояснити чимось, крім майже нелюдської ненависті до переслідуваних. Чи дуже людського страху перед ними.
2). Розквіт корупції.Кримінальне слідство та судочинство, котрі в сьогоднішній Україні використовуються як політичний інструмент, головну роль відіграють усе-таки у економічній сфері. Власне, владний ресурс слугує не лише головним, а й єдиним дієвим інструментом перерозподілу економічного продукту. При цьому шкода для господарства країни непорівнянна з вигодю конкретних чиновників чи близьких до них «бзнесменів». Адже, як правило, заради хабаря на, умовно кажучи, тисячу доларів, руйнують бізнес на десятки й сотні тисяч, і так – по висхідній.
Численні заклинання влади про боротьбу з корупцією й полегшення життя підприємцям не випадково залишаються пустим сотрясінням атмосфери. Саме сьогодні, виступаючи в Раді під протести опозиції, Віктор Янукович укотре вимагав від чиновників «припинити тиск на бізнес» . Але в реальності вища влада діє цілком навпаки, захищаючи чиновницький апарат від уваги суспільства і водночас пов’язуючи його круговою порукою . Інакше працювати вона не здатна. А президент, котрий закликає до боротьби з корупцією після історій із «Межигір’ям» та «Сухолуччям», викликає хіба що згадку про відомий афоризм щодо бджіл, котрі проти меду…
3). «Сім’я».Ця проблема Януковича тісно пов’язана, з одного боку, зі згаданою вище проблемою корупції, а з іншого – з особистісними рисами глави держави. Утверджуючи в Україні такий собі квазі-феодалізм, Янукович усе ж таки прагнув би керувати в тому числі й «васалами своїх васалів». І, навпаки, не хотів би надмірного посилення окремих бізнесово-політичних груп. Саме тому ласі шматки держвласності, від «Укртелекому» до кримських санаторіїв, регулярно опиняються під контролем потаємних фірм, котрі в підсумку виявляються пов’язаними з близькими до президента людьми, включаючи його старшого сина Олександра. З іншого боку, сприяє цьому й хронічна недовіра Віктора Януковича до соратників, та й до оточуючих взагалі.
Можливо, таку недовіру варто визнати логічною – з огляду на традиції українського політичного та ділового «бомонду»… Але дедалі більше підгрібання країни під «Сім’ю» не може не дратувати широкі верстви населення. Ще здавна відомо, що «рівномірно розподілена бідність дратує менше, ніж нерівномірно розподілене багатство». А в сьгоднішній Україні ті, хто розподіляє багатство на свою користь, навіть не дуже-то й криються.
4). Проросійська риторика.Ні, не та формальна, яку ми можемо чути сьогодні. Ідеться про «гріх минулого», за котрий Віктор Янукович, а з ним і вся країна, змушені рзплачуватись саме сьогодні. Нестримні реверанси убік Москви під час опозиційності Партії регіонів таки досягли своєї мети, переконавши частину виборців на Сході та Півдні в тому, що з обранням Януковича у Кремлі миттю запалають до України непідробною дружбою.
Реальні перспективи були очевидні, але в запалі політичної боротьби думати про них ніхто не хотів. Тепер проросійський електорат відчуває гірке похмілля. І цим активно користається Москва, намагаючись розхитувати українську політичну ситуацію за допомогою тих же сил, що й під час правління Віктора Ющенка. Щоправда, силовики поки борються з такими спробами (згадати хоча б депортації з України найодіозніших «агентів впливу» Москви ). Але гірше те, що Росія продовжує тиснути на Україну в економіці – від цін на газ до «сирної війни». І саме колишні виборці Януковича нерідко схильні це виправдовувати, демонструючи відому з кримінальної психології «поведінку жертви», котра лише дедалі провокує нападника.
5). Нещирість.Назвімо це так, щоб не вживати міцніших термінів. В принципі, видатні політики минулого часто радили говорити народові правду, «якою б важкою вона не була», але далеко не завжди робили це в дійсності. Проте не слід забувати, що для справжніх державних діячів брехня часом виправдовувалась вищим інтересом. Хрестоматійний приклад – історія про те, що британський прем’єр Вінстон Черчилль нібито знав про підготовку німців до бомбардування міста Ковентрі (1940 рік), але заборонив попереджувати мешканців, щоб німці не здогадались, що англійці вміють розшифровувати їхні радіоперемовини.
Але які «вищі інтереси» змушували Віктора Януковича в опозиції неодноразово клястись у вірності парламентсько-президентській республіці, а потім санкціонувати її ліквідацію Конституційним судом? Як можна було здіймати бучу на весь світ через лист Ющенка, Тимшенко та Яценюка щодо прийняття України в НАТО, місяцями блокуючи роботу парламенту – а потім у фактично таємному режимі укласти Харківські угоди з Росією? Про публічні коментарі президента на тему згаданих вище судових процесів над опозиціонерами чи того ж «Межигір’я» уже й не згадуватимем.
Можливо, саме цей недолік Віктора Януковича, обраного президентом України на всенародних виборах 7 лютого 2010 року, є визначальним в плані його неуспіху на нинішній посаді. Прозорої брехні не любить ніхто; а для українців, з їхнім індивідуалістичним характером, це ще гірше, ніж у принципі прийнятна для багатьох (як свідчать соціологи) корупція.
На жаль, на те, що Віктор Федорович виправить усі свої помилки до завершення першого президентського терміну, особливої надії немає. От тоді країна й постане перед черговим нелегким вибором.
З'явилися достовірні докази співпраці Кремля з відомими блогерами. Серед користувачів ЖЖ, які обслуговують режим Володимира Путіна опинився і український блогер ibigdan.Про це йдеться в пості іншого російського блогера Антона Носика, з посиланням на матеріали пошти прес-секретаря руху "Наші".Спочатку інформація була опублікована ЖЖ-користувачем kennettudyfe, який посилається на архіви зламаної пошти прес-секретаря руху "Наші" Христини Потупчик. Так, стало відомо, що найбільший гонорар за пости на підтримку пропутінського руху запросив чеченський блогер wild_che - 18 млн рублів ($ 600 тис.). На другому місці несподівано опинився один із соратників російського опозиціонера Олексія Навального - відомий фотоблоггер Ілля Варламов (ЖЖ-нік zyalt). "Варламов на перевірку виявився рядовим нашистом, кращим другом Христини (в ящику виявлено 41 листа). Пише звіти, погоджує текст особисто з Потупчик. Публікує як у своєму журналі, так і в своєму проекті "Рідус"<...> У всіх звітах Потупчик Ілля Варламов позначений як прихильник", - йдеться в пості Антона Носика. Згідно з архівами пошти, всього за два пости Ілля Варламов отримав більше $ 13 тис.Крім того, серед прихильників "Наших" опинилися Олег Макаренко (fritzmorgen) і Сергій Мухаммедов (ottenki_serogo). Серед користувачів ЖЖ, які співпрацюють з Кремлем опинився і відомий український блогер Ігор Бігдан (ibigdan). "Найдешевший з топових повій, але найбільш плідний, - йдеться в пості Антона Носика. - Оскільки сам писати не вміє, то спеціалізується на репостах, які формують потрібні нашистам настрої". Згідно з матеріалами пошти прес-секретаря "Наших" Христини Потупчик, як мінімум за два пости Ігор Бігдан отримав $130 та $1600.
Цікаво, а скільки у нас отримують?
Політика двох президентів отрималу однакову оцінку в США
- 06.02.12, 10:59
- Твоя Україна
Американська розвідка оприлюднила свою оцінку політичної ситуації в Україні. У спецслужбах США переконані, що із приходом до влади президента Віктора Януковича країна стала скачуватися до авторитаризму. Після цього колишній посол США в Україні Стивен Пайфер призвав влади Сполучених Штатів уникати зустрічей з керівництвом України на вищому рівні. У той же час політичні соратники пана Януковича вважають, що на розвиток відносин зі США звіт американської розвідки не вплине.
Доповідь, присвячена оцінці світових погроз американської безпеки, представив у конгресі директор національної служби розвідки США Джеймс Клэппер. Над цим документом працювали 16 державних спецслужб. Звіт нараховує 30 сторінок, у ньому характеризується положення в країнах, які так чи інакше можуть впливати на безпеку або інтереси Сполучених Штатів.
Україна в доповіді згадується в параграфі розділу "Росія і Євразія" разом з Білорусією - вона навіть не потрапила в розділ "Європа". Причому значна частина цього розділу присвячена Росії. "У ЦРУ функції розподілені таким чином, що колишні республіки Радянського Союзу виділені в окремий рядок, і все це називається Євразія - така вже у них композиція",- пояснив глава підкомітету з питань державної безпеки Олександр Скибинецкий (" Бют-Батькивщина").
"Події в Україні й Білорусії, хоча й не загрожують національної безпеки Сполучених Штатів, представляють виклик для інтересів США в регіоні. Демократія в Україні все частіше виявляється в облозі в міру того, як Київ наближається до авторитаризму під керівництвом Віктора Януковича",- говориться у звіті американської розвідки. При цьому спецслужби США вказують, що про цю тенденцію свідчать виборче переслідування представників опозиції по політично мотивованих обвинуваченнях, зокрема , що были прем'єр-міністра Юліи Тимошенко; використання адміністративних важелів для того, щоб задушити незалежні ЗМІ, і спроби маніпулювати виборчим законодавством напередодні парламентських виборів.
Масла у вогонь підлив колишній посол США в Україні Стивен Пайфер. Виступаючи перед комітетом з міжнародним відносинам сенату, він призвав влади США уникати зустрічей з керівництвом України. "Посадові особи Сполучених Штатів повинні проінформувати українську сторону про те, що, поки Київ буде утримувати під вартою лідерів опозиції й погіршувати стан демократії, зустрічі на вищому рівні будуть неможливі",- заявив пан Пайфер. При цьому він порадив членам сенату не надавати підтримку Україні в переговорах з Міжнародним валютним фондом (МВФ). "У минулому влада США впливала на МВФ для підтримки більше поблажливого підходу до України. З огляду на регрес демократії в цій країні, зараз не час для Вашингтону застосовувати такий підхід",- заявив Стивен Пайфер.
У парламентському комітеті з питань національної безпеки й оборони відзначають, що у звіті досить точно й правдиво сформульована ситуація в Україні. "Оцінка подіям дана точн і об'єктивна,- охарактеризував доповідь американських спецслужб пан Скибинецкий.- Україні приділено мало уваги. Напевно, ми заслуговуємо цього своєю поведінкою і тим, що в нас відбувається. Документ свідчить про те, що ми залишаємося в сфері інтересів США, але перебуваємо далеко не на першому місці".
Тим часом у Партії регіонів упевнені, що в країни великий потенціал розвитку співробітництва, на який цей документ істотного впливу не зробить. "Звіт служби національної розвідки США - це думка фахівців, які проводять моніторинг по усьому світі. Однак я не думаю, що це зробить якийсь принциповий вплив на форму й зміст наших відносин зі США або якось вплине на наші плани розвитку країни",- сказав глава підкомітету з питань оборонно-промислового комплексу й військово-технічного співробітництва Анатолій Кинах (Партія регіонів). Він думає, що реагувати на офіційному рівні на доповідь американських спецслужб недоцільно. "Україна відкрита для діалогу, і, якщо необхідно щось обговорювати, ми будемо обговорювати, але це в жодному разі не повинне здобувати форму зовнішнього економічного або політичного тиску з інструментами втручання у внутрішні справи",- підкреслив пан Кинах.
Олена Геда
3-4 лютого президент Віктор Янукович відвідав міжнародну конференцію, що проходила в Мюнхені, з питань безпеки. У своєму виступі він зосередився на питаннях енергетики, знову розповів про невигідність діючих контрактів з "Газпромом" і заявив, що Європа повинна мотивувати Україну до збереження членства в енергетичному співтоваристві. У ході зустрічі не обійшлося й без згадування про переслідування представників опозиції в Україні, хоча в прес-службі глави держави віддали перевагу цьому факту не афішувати.
Дводенна поїздка в Німеччину на престижну щорічну конференцію з питань безпеки стала для Віктора Януковича ще одною можливістю зустрітися зі світовими лідерами. Цього разу українські дипломати домовилися про короткі переговори з держсекретарем США Хилари Клінтон. Примітно, що за підсумками бесіди сторони розійшлися в її оцінці. У повідомленні, опублікованому на сайті українського президента, говориться, що політики обговорили "весь спектр питань, що стосується співробітництва України й США в торгово-економічній сфері", поговорили про американські інвестиції в українську економіку й про поліпшення бізнес- клімату в Україні. Проблеми з дотриманням Києвом демократичних стандартів, як треба з повідомлення, на переговорах не згадувалися.
Іншим виявився зміст бесіди в трактуванні американської сторони. На сайті госдепа в суботу був процитований неназваний високопоставлений дипломат, що супроводжував держсекретаря в Мюнхені. За його словами, пані Клінтон "чітко виразила заклопотаність із приводу вибіркового застосування юстиції відносно представників опозиції, особливо - Юліи Тимошенко". "Президент розповів про проведені їм реформах і завірив, що вони можуть вплинути на справу Юліи Тимошенко. Держсекретар пояснила, що в цьому випадку мова йде не тільки про судову реформу, але також... про європейську інтеграцію України й про український імідж і репутацію",- переказав суть бесіди політиків американський дипломат.
Іноземним лідерам, що відвідують мюнхенську конференцію, традиційно надається право участі в одній з її панельних дискусій. Віктор Янукович вибрав панель, що проводилася в п'ятницю ввечері й присвячену питанням енергетики. Головною темою дискусії стали перспективи росту енергоспоживання в Європі й світі. "Бути може, у найближчі роки ми побачимо лінії передачі в Європу електроенергії, отриманої з поновлюваних джерел в Африці",- ділився прогнозами комісар ЄС із питань енергетики Гюнтер Оттингер. "Після трагедії на "Фукусімі" споживання газу буде зростати",- попередив президент Азербайджану Ильхам Алієв.
Віктор Янукович виявився єдиним учасником конференції, що не говорили ні по-англійському, ні по-німецькому, тому українська сторона надала її організаторам перекладачів- синхроністів. Тим часом український президент зволів говорити не державною мовою, а по-російському.
Ще одною особливістю виступу пана Януковича стало те, що він зосередився не на світових, а на українських проблемах. "Відповідно до вкрай невигідного для нас контрактом Україна сьогодні повинна платити непомірно високу й економічно не обґрунтовану ціну за газ в $416 за тисячу кубометрів.
(Компанія Ostchem Holdіng, що входить у підконтрольну бізнесменові Дмитрові Фирташу групу Ostchem Group, у листопаді 2011 імпортувала в Україну 586 603,3 тис. куб. м природні гази з Казахстану, Туркменістану й Узбекистану за середньою ціною $412 за тис. куб. м, що перевищує ціну імпорту газу НАК "Нафтогаз України" (біля $400 за тис. куб. м).
http://economіcs.lb.ua/trades/2012/01/17/132180_fіrtash_pod_konets_goda_іmportіroval.html) 
.
При цьому ми повинні закуповувати у два рази більше палива, чим нам потрібно",- поскаржився він.
Ніхто із присутніх у залі не став заперечувати слова українського лідера, але найшлася людина, що порахувала необхідним їх прокоментувати. "Коли ми в Україні говоримо про енергетика, те маємо на увазі Юлію Тимошенко... І я вірю, що вона буде незабаром звільнена",- заявив з місця один з українських гостей конференції, лідер "Фронту змин" Арсеній Яценюк, зірвавши оплески. Він також скористався правом поставити запитання Вікторові Януковичу.
"Пан президент, ви багато зробили для того, щоб подружитися з Росією. Знищили нашу євроатлантичну перспективу, продовжили строк перебування російського флоту в Україні. Однак Росія, незважаючи на це, не занадто схильна до співробітництва. За газ ми як і раніше платимо найбільшу ціну в Європі. Так що вам належить зробити з нашими російськими партнерами?" - поцікавився політик.
Втім, відповіді на поставлене питання присутні так і не почули. Президент повторив тези свого вихідного виступу, додавши, що вирішити українські проблеми міг би тристоронній газотранспортний консорціум. "Ще в 2003 році Україна виступала ініціатором створення консорціуму... Зараз ми цю пропозицію актуалізуємо й уважаємо, що воно залишається як і раніше важлив і своєчасним",- повідомив Віктор Янукович.
Про українську газотранспортну систему (ГТС) у ході сесії питань і відповідей згадав також пан Оттингер. "Я б зволів не будувати "Південний потік", а використовувати українську ГТС - можливо, модернізувавши неї. Однак ми приймемо "Південний потік", якщо він з'явиться в результаті інвестицій наших російських партнерів і європейських приватних компаній",- сказав він, виділивши слово "часток".
Віктор Янукович раніше неодноразово виражав невдоволення із приводу недостатньої підтримки Брюсселем зусиль Києва по блокуванню будівництва "Південного потоку", натякаючи на те, що , щоб відомстити Україна може призупинити свою участь у Європейській енергетичній хартії . Цього разу президент також не з без коментарю заява еврокомиссара. "Ви говорите про європеїзацію енергетичної політики? Потрібно мотивувати всіх учасників енергетичної хартії перебувати в цьому співтоваристві",- відзначив пан Янукович.
Сергій Сидоренко
Вільні люди озброєні, раби - ні
- 05.02.12, 20:15
- Твоя Україна
Так вважають члени Всеукраїнської громадської організації "Українська асоціація власників зброї", яка свою діяльність розпочала в 2009 році. В рамках PRоГОну ГУРТ завітав до Асоціації, аналогів якій в Україні не знайти, та поспілкувався з Георгієм Учайкіним - головою Наглядової ради.
Пане Георгію, скільки в Україні власників зброї?
Насправді, точної відповіді на це питання не існує. І справа не тільки в тому, що обіг зброї в Україні, як і в багатьох країнах світу, поділяється на легальний та нелегальний, а ще й в тому, що навіть статистичних даних про кількість зареєстрованих власників зброї знайти фізично не можливо.
З дозволу наших партнерів Small Arms Survey (Женева, Швейцарія), проекту, що є основним міжнародним джерелом інформації з усіх аспектів стрілецької зброї для урядів, політиків та вчених, ми опублікували на нашому сайті дані по кількості цивільної зброї в країнах Європи. Отже, в Україні за оцінками Small Arms Survey від 2 200 000 до 6 300 000 нелегальних стволів. З урахуванням складних коефіцієнтів дослідники зупинилися на цифрі 3 100 000. А це вже вражає по справжньому.
У європейському рейтингу країн за кількістю зброї на 100 осіб населення на першому місці знаходиться Швейцарія, а Україна отримала своє «почесне» 36 місце – тільки завдяки нелегальній зброї. Є ще один момент на який ми звернули увагу – чим вище в країні показник ВНД, тим більше в ній зброї, або й навпаки.
В Україні 3 млн. осіб володіють зброєю нелегально, а ще 2 млн. – легальні власники. Це одна з головних проблем для України: величезна кількість власників зброї як легальних, так і нелегальних, і повна відсутність Закону про зброю.
А Асоціація просуває цей закон?
Звісно ні, ми навіть не пробуємо. А навіщо? Хто здатен сьогодні його прийняти? Ті 450 осіб, які знаходяться на горі та від яких залежить доля цього закону, вже давно всі озброєні. Вони абсолютно не зацікавлені в прийнятті Закону.
Навіть наші впливові члени організації не спроможні змінити ситуації в парламенті. Існує величезне антизброярське лобі.
Остання спроба прийняти закон в 2010 році, який було, до речі, ухвалено в першому читанні, провалилася.
Ми вже давно усвідомили, що цей парламент не здатен прийняти Закон про зброю. Тому ми і не витрачаємо зайвих зусиль на просування Закону. Має суттєво змінитися парламент і, можливо, тоді з’явиться шанс у країни отримати необхідний закон.
До написання Закону про зброю, який Верховна Рада ухвалила в першому читанні, Асоціація долучалася?
Ні, не долучалася. Ми його критикували, тому що він недолугий. Закон про зброю дуже потрібен Україні, але в такому вигляді, він тільки зашкодить. Адже цей законопроект передбачає те, що людям буде надана можливість володіти лише гумовою зброєю – спецзасобом для відстрілу куль несмертельної дії. Вважаємо, що це не правильно і буде величезним злом. Ніде в світі такого немає. Треба дозволити людям володіти звичайною бойовою зброєю. Тому що тільки така зброя може бути ідентифікована.
Після пострілу куля вилітає зі ствола, залишаючи на собі характерні відбитки від нього. Ці позначки індивідуальні, як і відбитки пальців у людини. По тій кулі і по гільзі завжди можна визначити хто стріляв та з якої зброї. А гумова зброя не дає можливості ідентифікувати того, хто зробив постріл. Це перший недолік.
Також ніхто не ставиться серйозно до гумової зброї. Думають, що постріл з неї не смертельний. Але гумова зброя вбиває. За неофіційною інформацією щодня в Україні вбивають когось з такої зброї. Просто про це не інформують суспільство, це приховують. І тому в людей складається помилкове враження, що гумова зброя не здатна вбити. Здатна! Вбиває!
Особа, яка врешті-решт отримує право володіти зброєю, повинна зрозуміти, що це відповідальність і після пострілу зі справжньої зброї наслідків не можливо уникнути. Треба буде довести, що ти стріляв із метою самозахисту,будуть проведені всі процедури, в тому числі й розслідування. І саме це стимулюватиме людину ставитися до зброї відповідально. А що гумова зброя… Скільки її є нелегально, ми навіть не рахуємо, скільки переробленої з газових пістолетів… Це жахливо.
Як вважаєте, навіщо Закон про зброю?
Кожна людина має право самостійно вирішувати, чи віддасть вона задарма своє життя, чи не віддасть. А без Закону про зброю всі люди – випадкові жертви. Хоча насправді, не існує випадкових жертв, існують тільки добровольці – ті, хто за власним бажанням погоджуються бути беззахисними.
Статистика цікава штука. Ми знаємо, що в країні за рік гине від рук злочинців щонайменше 6 тисяч осіб. Але є ще такий прихований елемент цієї статистики – ті, хто загинули в наслідок тяжких поранень. І ми не знаємо скільки осіб потрапляє до цього списку. Якщо навіть ці 6 тисяч помножити на 20 років незалежності України, виходить 120 тисяч осіб. Радянська армія втратила менше за 10 років у Афганістані. Чому ми маємо такі жахливі показники за 20 років? Тому що ми не маємо зброї, не маємо можливості себе захистити.
І взагалі, ставитися до зброї потрібно дуже просто. Уявіть собі, Ви їдете в машині, у вас мусить бути вогнегасник? Це ж логічно, що так. Ви ж не чекатимете, якщо, не дай Боже, щось трапиться, пожежної машини, яка в кращому випадку приїде за 20 хв. У вас має бути аптечка в машині чи квартирі до того часу, поки приїде швидка? Що треба робити, коли почали протікати труби? Перекривати! У кожному випадку є локальні засоби захисту, які вирішують проблему саме в момент її виникнення. Тому що 15 хвилин – це вже забагато. Якщо не буде зброї, за 15 хвилин людину вб’ють або скалічать.
Чим ми гірші за молдован, прибалтів, грузинів, поляків, чехів? Молдавани, для прикладу, вже з 1994 року володіють короткоствольною нарізною вогнепальною зброєю, а ми ні.
Асоціація критикувала Закон про зброю, а пропонувала альтернативний до нього?
У нас немає завдання імітувати бурну діяльність, ми займаємося справою. 20 років подавалися законопроекти і їх було більше, ніж 10, але нічого не змінилося. Чому ми маємо наступати на ті ж самі граблі? Завдання Асоціації – підготовити суспільство до володіння зброєю, пояснити широкому загалу, що не потрібно боятися зброї, бо вона не вбиває, а рятує.
В Америці, наприклад, свого часу проводили цікаві досліди. В коло дітей підкладали пістолет. Діти з родин, де зброї немає, відразу починали хапати його, дивитися, щось натискати, а ті, в родинах яких зброя була, одразу ж кликали дорослих і казали, що там пістолет, тому що вони знали, що зброя це небезпечно.
А наші люди взагалі про зброю нічого не знають, тому нам доводиться займатися вивченням абетки разом із Україною.
Найцікавіше, що мисливську зброю в Україні дозволено, а короткоствольну нарізну – ні. За загальносвітовою статистикою, при пострілі в людину з мисливської зброї – 95% летальних випадків, а з пістолета – 15%. Різниця відчутна.
Яка мета діяльності Асоціації?
Об’єднати максимальну кількість власників зброї в єдину команду та підготувати суспільство до прийняття Закону про зброю. Рано чи пізно в Україні його буде прийнято. До речі, якщо говорити про конституцію США, то перша поправка в ній – це про свободу слова, а друга – про зброю. Вони – свобода слова і зброя – пов’язані між собою. Ця схема вже діє декілька століть. І вона працює. Можна шукати інше підгрунтя, але нащо йти іншими шляхами, якщо вже існує позитивний досвід.
Колись почув гарний вислів, що намагання нашого Міністерства внутрішніх справ нагадують спробу зігріти усіх – тих, хто знаходиться на вулиці, в дорозі, в полі або лісі, центральним опаленням. Це не можливо. Треба подумати про теплий одяг. Так само й тут. Ми ж не можемо до кожного приставити міліціонера. В нас їх вже й так більше ніж 500 тисяч – 350 тис. міліціонерів і ще 200 тис. – внутрішні війська. Всі гадають, що це нормально. Можливо, й так. Але на весь Радянський Союз міліціонерів було 100 тисяч. Чому в Україні їх так багато? І вони ж усі зі зброєю.
Чим Ваша організація займається, крім просвітницької діяльності?
Знімаємо телевізійні програми, коментуємо в ЗМІ всі події, пов’язані зі зброєю, проводимо різноманітні заходи.
Останнім був GUN OPEN DAY 4’, під час якого відбулися змагання серед членів Асоціації в трьох найпопулярніших класах – пістолет, карабін, мисливська рушниця. Формат заходу був відкритий, це дозволило відвідати його усім зацікавленим, навіть не членам Асоціації і тим, хто не має зброї. Це була чудова нагода дізнатися більше про діяльність Асоціації, поспілкуватися з фахівцями, однодумцями та керівництвом організації. До змагань долучилися й дівчата, яких в Асоціації стає все більше, вони змагалися на рівних і продемонстрували справжній бійцівський характер.
Асоціація має хоч один напрям діяльності, спрямований на дітей?
На жаль, тільки на дітей членів Асоціації, яких ми постійно залучаємо до участі в наших заходах. По великому рахунку, на наш погляд, повинна бути державна програма військово-патріотичного виховання молоді. Асоціація не може зробити все за державу. Ми б тільки зраділи, якби наш досвід, а він у нас величезний, був би використаний державою.
Але ж ні, зброю не можна! Таке враження, що українці вурдалаки, дай їм тільки зброю, то вони перестріляють одне одного. Чому? Хай наведуть приклади у світі. Немає. Ось так і формується комплекс меншовартості.
В яких регіонах представлені?
Ми всеукраїнська громадська організація. Єдине, поки що фізично офіси не присутні в усіх містах, але наші офіси вже є в Львові, Харкові, Дніпропетровську та Києві.
З скількох років можна долучитися до лав організації?
Долучитися до діяльності Асоціації можна з 18 років. Це обов’язкова умова. До того ж не важливо, є в вас зброя чи немає. Якщо ви маєте намір володіти зброєю та поділяєте наші погляди, приєднуйтеся до нас і будемо разом змінювати ситуацію, яка склалася в Україні.
А як стати членом Асоціації?
Кожен бажаючий має обрати один з існуючих пакетів. У нас їх чотири, кожен із них дає право користуватися тими чи іншими бенефітами.
А який із пакетів користується найбільшою популярністю?
«PLATINUM». Ще до нас все частіше надходять анкети-заяви на вступ до лав Асоціації від молодих людей у віці з 18-ти до 21-го року. Це саме той вік, коли за українським законодавством людина вже отримує право голосувати на виборах та може бути призвана на строкову службу до Збройних Сил України, проте ще не має права володіти зброєю. Саме тому для них ми розробили пакет «JUNIOR». «SILVER» обирають переважно з тих регіонів, де ми ще не проводимо заходів, але людям зручно, адже він дає 10% знижку в багатьох магазинах зброї.
З яких джерел відбувається фінансування Асоціації?
На наш погляд, будь-яка справжня громадська організація має бути самодостатньою, тобто не повинна ні від кого залежати, а повинна розраховувати лише на внутрішнє фінансування. Якщо ти стаєш залежним від грошей, то це як в старому вислові: «Хто платить, той і замовляє музику». Ми від цього відмовилися із самого початку. Вирішили, що діяльність організації здійснюватимемо тільки за власний кошт – вступні та членські внески, добровільні пожертви.
А на заходи не шукаєте спонсорів? Вони відбуваються виключно за членські внески?
Нам важко лише за рахунок внесків утримувати таку машину. Під заходи ми шукаємо партнерів, які перш за все зацікавлені в контакті з членами Асоціації та підтримують нашу діяльність.
Яка структура організації?
Класична - Загальний з’їзд членів Асоціації вирішує всі питання та призначає Наглядову раду, Наглядова рада контролює роботу Правління, Правління здійснює керування поточною діяльністю Асоціації.
Як здійснюється комунікація із членами Асоціації?
З кожним членом відбувається персональне листування, також всю інформацію ми публікуємо на нашому сайтіwww.zbroya.info.
Асоціація співпрацює з подібними іноземними організаціями?
Знаходимося в стані перемовин із метою побудувати стосунки з однією дуже потужною іноземною асоціацією.
Які в Асоціації стосунки з владними структурами?
Стосунки з владою такі - вони добре знають, що ми існуємо і, не можу сказати, що вони нам на цьому етапі перешкоджають. Можливо, є розуміння, що Асоціація з часом буде відігравати важливу роль в житті країни, адже наприклад в США подібна асоціація – це структура номер один, в Європі – такі асоціації теж відіграють не останню роль. З профільним відомством (МВС ) у нас ввічливі стосунки.
Якою зброєю володієте Ви?
Маю помпову рушницю та мисливський карабін Сайга
Р.S. Матеріал підготовлено в рамках проекту "Назустріч високим стандартам журналістики в громадському секторі України", який здійснюється Ресурсним центром ГУРТ в партнерстві з Центром волонтеріату "Добра Воля" за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.
Phys. Rev. E 84, 011130 (2011) [8 pages] J. Xie, S. Sreenivasan, G. Korniss, W. Zhang, C. Lim, and B. K. Szymanski Social consensus through the influence of committed minorities We show how the prevailing majority opinion in a population can be rapidly reversed by a small fraction p of randomly distributed committed agents who consistently proselytize the opposing opinion and are immune to influence. Specifically, we show that when the committed fraction grows beyond a critical value pc~10%, there is a dramatic decrease in the time Tc taken for the entire population to adopt the committed opinion. In particular, for complete graphs we show that when p<pc, Tc~exp[а(p)N], whereas for p>pc, Tc~lnN.
Популяризовано ці дослідження наприклад в:
http://www.physorg.com/news/2011-07-minority-scientists-ideas.html
http://www.sciencedaily.com/releases/2011/07/110725190044.htm
http://www.freakonomics.com/2011/07/28/minority-rules-why-10-percent-is-all-you-need/
Результати досліджень викладені у Phys. Rev. E 84, 011130 (2011) в статті, що можна перекласти так «Одностайність у суспільстві, що створена під впливом переконаної у своїх поглядах меншості»
Короткі висновки з оригіналу та з цих посилань.
Дослідники з Політехнічного Інститут Rensselaer з’ясували–щойно відсоток людей з непохитними переконаннями досягає десяти відсотків, їх погляди в будь-якому разі будуть прийматися більшістю. Вчені використовували обчислювальний та аналітичний методи, щоб визначити той вирішальний момент, коли переконання меншості стає думкою більшості. Були виявлені наслідки для навчання та вплив на соціальну взаємодію в залежності від різноманітних факторів, починаючи від поширення нових технологій і закінчуючи політичними переконаннями.
B. K. Szymanski :«Коли кількість прихильників певних поглядів є меншою за 10 відсотків, то немає явного прогресу у поширенні ідей. Для того, щоб думка меншості стала громадською, потрібна буде неймовірна кількість часу, котру можна буквально порівняти з віком Всесвіту» «Але коли кількість прихильників ідеї переходить межу 10%, переконання розповсюджуються з космічною швидкістю (
За словами B. K. Szymanski , прикладом можуть стати нещодавні події у Єгипті та Тунісі: «В цих країнах диктаторів, котрі були при владінапротязі десятиліть, раптово повалили всього за кілька тижнів»
після порогу у ~10% починається експоненційний зріст нових переконань.думка меншості "поглинає" оригінальну думку більшості (показано зеленим кольором)
Важливий аспект: відсоток прихильників певної думки, необхідний для впливу на більшість, суттєво не змінюється, незалежно від співтовариств, в яких знаходяться прихильники ідей. Іншими словами, необхідний для впливу на суспільство відсоток прихильників думки лишається приблизно на рівні 10 відсотків, незалежно від того, де і як виникла чи розповсюджувалась та чи інша думка у суспільстві.
Щоб зробити остаточні висновки, дослідники створювали комп’ютерні моделі різних видів соціальних мереж. У одній з них член мережі був пов’язаний з кожним іншим. У другій моделі були особи, зв’язані з великою кількістю людей, що робило їх центром думок та лідерами. В останній моделі у кожного учасника була приблизно однакова кількість зв’язків з іншими людьми. Вихідним станом кожної моделі була суттєва кількість
прихильників традиційних для суспільства поглядів, де кожен володів своєю особистою думкою, але, що суттєво, також був відкритим для інших ідей.
Тільки-но співтовариства були створені, вчені вводили туди кілька глибоко переконаних людей по всій мережі. Ці люди мали повністю сформовану думку і не збиралися якимось чином її змінювати. Тільки-но ці глибоко впевнені у своїх поглядах люди починали спілкуватися з тими, хто дотримувався традиційних поглядів, думка більшості починала змінюватись.
«Зазвичай люди почувають себе не в своїй тарілці, якщо вони не поділяють загальну думку, тому вони зажди шукають компроміс. Ми встановили цю тенденцію в кожній з груп», – говорить один з авторів доповіді S. Sreenivasan. Кожен з учасників кожної моделі «мали розмову» про свої погляди. Якщо думка слухача співпадала з думкою того, хто починав розмову, це посилювало переконання першого. Якщо ж його думка відрізнялась, «слухач» починав задумуватись про це і розповідав свої про свої сумніви іншій людині. І якщо ця людина поділяла цю нову думку, то слухач починав підтримувати ці ж погляди.
«Тільки-но ці агенти змін починають переконувати все більше і більше людей, ситуація змінюється. Люди спершу починають сумніватися у своїх власних поглядах, а потім повністю приймають нові ідеї і навіть розповсюджують їх. Якщо прихильники іншої думки просто вплинуть на своїх сусідів, це нічого не змінить у великій системі, про що ми можемо впевнитись, поглянувши на ситуацію, коли кількість прихильників є меншою за 10 відсотків», – S. Sreenivasan. Цей дослід допоміг зрозуміти, як розповсюджується та, чи інша думка. Його співавтор G. Korniss пояснює:«Існують очевидні ситуації, коли потрібно знати, як розповсюдити ту чи іншу думки, або ж навпаки – придушити розповсюдження якоїсь думки. Іноді необхідно швидко вмовити жителів цілого міста залишити його перед тим, як ним пройде смерч, або ж розповсюдити нову інформацію для запобігання захворювань в селі».
Наразі дослідники знаходяться в процесі пошуку колег, котрі займаються соціальними та іншими науками, щоб порівняти свої результати, отримані за допомогою комп’ютерних моделей, з історичними прикладами. Вони також планують вивчити можливі зміни відсотку певних поглядів у суспільстві, якщо воно розділене. В ньому, замість одних, традиційних для всіх поглядів, існують дві різні думки, котрі протистоять одна одній. Прикладом такої моделі можуть слугувати відносини республіканців та демократів у США.
Спонсором цього дослідження була Лабораторія сухопутних військ США і воно є частиною величезного комплексу робіт, котрий відбувається у Політехнічному інституті Rensselaer , де зібрані кваліфіковані у різних сферах дослідники (соціологія, фізика, інформаційні технології, проектування) для того, щоб вивчити соціальні зв’язки. Вивчаються основи структури суспільств, і як ці структури були змінені сучасними технологіями. Їхньою метою є більш глибоке розуміння співтовариств та виявлення чіткої наукової основи для науки, що вивчає соціальні мережі та виникла зовсім нещодавно.
