Пора закінчувати з цим псевдовченням
- 17.03.13, 21:05
"Психоаналіз - це саме грандіозне інтелектуальне шахрайство двадцятого століття"
Пітер Брайан Медавар, Нобелівський лауреат з фізіології та медицини 1960 року
Мова піде про психоаналіз та Зігмунда Фрейда. Насправді ситуація на грані нонсенсу, бо чесно кажучи сьогодні вже важко знайти біолога, який би всерйоз сприймав вчення Фрейда. А нейрофізіологи, ті взагалі при слові Фрейд та психоаналіз впадають в істерику. Тим не менш існують цілі школи та інститути, які вивчають спадок Фрейда та його апостолів. Загалом схильні до Фрейда звісно ж тільки психологи та філософи, люди точних наук часто зазначають, що праці Фрейда науковими назвати ніяк не можна. Але не будемо голословними, дамо слово вченим.
Якщо ми говоримо про науковість якихось теорій, ми маємо підходити до цього з точки зори критерію науковості. Такий критерій існує, саме тому, не дивлячись на всю піну і крики "псевдонауковців" про затиснення "вільної думки", по факту ми можемо говорити про науковість чи ненауковість будь-якого знання. Цей критерій носить назву "фальсифікованість" або "критерій Поппера". Він був запропонований Карлом Поппером вперше у 1935 році в книзі "The logic of scientific discovery" (назви праць подаю в англійській назві, оскільки не знаю чи були вони перекладені і які саме назви отримали в перекладі). Сутність проста: теорія є науковою, якщо існує хоча б можливість її спростування. Не оминув в своїх працях Поппер і самого Фрейда. В праці "Science: Conjectures and Refutations" у 1972 році стверджує, що теорії Фрейда "не більш наукові, ніж історії Гомера про Олімп"
Питанням перевірки психоаналізу було присвячено доволі багато досліджень, хоч вони і не набули широкого розголосу. Зокрема дослідженням ефективності психоаналізу займався такий відомий вчений, як Ганс Айзенк, автор IQ тестів. В 1994 році в Психологічному журналі він опублікував роботу (в російському перекладі) "Сорок лет спустя: новый взгляд на проблемы эффективности в психотерапии". Висновки Айзенка доволі приголомшливі: психоаналіз не просто не ефективний, а навіть шкідливий. Дамо уривок висновку Айзенка:
Психотерапия, в частности психоанализ, может оказывать выраженное негативное влияние на пациента, ухудшая его психологическое и физическое состояние. Об этих негативных последствиях нужно всегда помнить и не применять психоанализ и "динамические" методы лечения по этическим соображениям.
Поведенческая терапия значительно превосходит по эффективности спонтанную ремиссию, плацебо-лечение и психотерапию и является лучшим методом лечения различных "невротических" расстройств. Она всегда содержит когнитивные элементы, но ни разу не было показано, что они улучшают эффективность классической поведенческой терапии.
Висновки Айзенка підтвердив видатний психолог Альберт Елліс. Я думаю багато людей навіть не чули про такого, але в 1993 році було визнано, що Елліс найбільш впливовий психолог в світі за всю історію. Фрейд займає в рейтингу лише третє місце. На жаль Альберт Елліс фігура не настільки розпіарена, як Фрейд. У 1998 році Елліс провів дослідження і висновки виклав в статті з красномовною назвою (в російському перекладі) "Вреден ли психоанализ?"
Висновки Елліса можна резюмувати наступним чином: психоаналіз не вірний в своєму корінні, розвиває в пацієнтах конформізм та своїм ірраціоналізмом ще більше заплутує пацієнта, що й так страждає від ірраціональних упереджень. Заключення Елліса:
Психоанализ в общем и классический анализ в частности в корне неправы в своих предпосылках по поводу того почему человеческие существа становятся эмоционально взбудораженными и что может и должно быть сделано чтобы помочь им стать менее беспокойными и враждебными. Следовательно, аналитическая терапия большей частью тратит существенную часть времени, обучая клиентов часто ошибочным теориям о себе и о других. Хотя эти теории часто весьма интересны и занимательны, они в лучшем случае могут помочь клиенту почувствовать себя лучше скорее, чем стать лучше.
...Поскольку он вводит в заблуждение клиентов, что им действительно становится лучше, следуя его правилам, и поскольку он разубеждает их в необходимости совершения трудного пересмотра своих основных философских предпосылок, психоанализ, как правило, причиняет больше вреда, чем пользы, и противопоказан в большинстве случаев, в которых обычно используется.
Погоджується з Еллісом і професор психології Йельского університету Пол Блум, який в своїй лекції "Introduction to Psychology", стверджує, що висновки Фрейда не перевірені жодним чином, а отже не можуть вважатися науковими.
Доктор філософії Роберт Керрол в доволі відомому науковому журналі Sceptic, що спеціалізується на розвінчуванні псевдонаук та забобонів, помістив свою статтю "Freudian psychoanalysys". В ній він слушно каже, що психоаналіз не може існувати сьогодні поруч з наукою, оскільки всі посили фрейдизму прямо протирічать нейрофізіології, зокрема нашим знанням про роботу імпліцітарної пам'яті.
Доволі масштабне дослідження психоаналізу було проведено в Німеччині групою вчених у складі Клауса Граве, Рута Донаті та Фредеріке Бернауера. Висновок роботи вчених було опубліковано під назвою "Psychotherapie im Wandel". Результат роботи вчених за статтею професора університету ім.Гете В.Лаутербаха (в російському перекладі) "Эффективность психотерапии: критерии и результаты оценки". Отже висновки мета-досліджень німецьких вчених встановили: 1) позитивні результати для паціентів від застосування психоаналізу для більшості відсутні; 2) при застосуванні психоаналізу дуже підвищується ризик погіршення стану пацієнту; 3) терапія на базі біохевіорізму виявилася значно кращою за психоаналіз.
Однак не дивлячись на велику кількість фактів з неефективності психоаналізу, та більш того його шкідливості для людини, він все більше охоплює широкі шари населення. Наприклад, якщо за статистикою у 1980-х роках кожен 6-ий громадянин США мав власного психоаналітика, то вже у 2000-х без психоаналітика не обходиться кожен 3-ій. І тут не можна не погодитись з думкою доктора біологічних наук, психофізіолога М.М.Богословського, яку він висловив у статті "Сто лет он вел нас в никуда"
Фрейду удалось увлечь сначала западных, а теперь и многих наших психиатров, психологов и врачей на дорогу, которая привела в тупик, в никуда. Научная столбовая дорога осталась в стороне. Но многие пока не хотят этого осознавать. И не только потому, что они вложили слишком много сил и времени в теорию психоанализа, да и созданную на её основе психотерапию, но главным образом потому, что не знают, как оттуда выбраться и куда идти. Но есть и другая сторона - коммерческая. Благодаря мощной идеологической обработке общественности и многодесятилетней настойчивой рекламе, психоанализ превратился в чрезвычайно доходный способ обогащения лиц, обещающих решить все психологические и психические проблемы людей.
І залишається лише сподіватись разом з професором нейрофізіології Каліфорнійського університету Вілейануром Рамачандраном. який сказав: "Сподіваюсь, що таки колись нейрофізіологія повністю витеснить фрейдизм".
Swiss Federal Institute of Technology in Zurich
