Знайти себе, й не загубити.

Модель. Красуня. Та щось у ній такого є, що не дає пробитися далі, вище… Ніби зависла на якомусь рівні, і замість руху далі – щось змушує зупинитись, постояти на досягнутому не надто високому, та вибиває з ланцюгу кудись в бік. Перед очами китайська іграшка з металевих кульок підвішених в ряд. Підіймаєш крайню, пускаєш, вона у вільному падінні на мотузку б’є крайню, невідома сила проходить крізь усі кульки, що непохитно висять ланцюжком, і передається в крайню кульку з іншого боку, і вона відскакує у повітря, так, ніби ти б’єш прямо по ній… Така сама невідома сила, резонансна, вибиває людину зі шляху до успіху кудись в бік.

Шкода. Весь світ програв від цього непорозуміння. Весь світ без неймовірної її зовнішності на обкладинках журналів, без цих рідкісних синіх очей на левиному обличчі, без цих золотих кучерів, без цієї дивовижної білої шкіри, довжелезних ніг, неймовірної фігури, якій навіть Кендіз Свейнпол позаздрила би.

Щось. Щось штовхає. Щось невидиме для очей. Десь за рядом кульок є та, що здіймає цю силу, штовхаючу з іншого, видимого боку, але цього не визначити.

Кохає хлопця, але тут же скочить в джип директора, мчить із ним тусити-кохатися, тоді летить до Сінгапуру до іншого закоханого за його рахунок, з Сінгапуру до Європи за рахунок закоханої жінки і віддається одностатевому коханню, тоді знов повертається додому, і ніби нічого не трапилося кохає того хлопця…

Так, ніби душа дівчини покинула тіло, відмовилась співпрацювати, відмовилась товаришувати, діяти… забула про те прекрасне тіло. Забилася кудись у куток підсвідомості, насупилася незадоволено протестуючи, і покинула напризволяще її. І те тіло носить течією туди-сюди… куди попало.

Обличчя сяє щастям. Але щось таки заливає алкоголем.

Все частіше бачу її алкоголем. І перед очами зовсім інша людина, яка так само була чимсь невідомим вибита з золотого ланцюга, впала, зламалася, і вже важко навіть упізнати цю другу людину серед купки алкашів, що валяються у траві попід кущами найближчої наливайки…

Дивлюся у ці прекрасні і одночасно потворні якісь левині сині очі, коли бере до рук чергову чарку і одне на думці: «будь-ласка, тільки не падай так, як вона. Тримайся!».

Він має престижну професію міжнародного рівня. Його справа пов’язана з тісним спілкуванням з політиками вищого рівня. Свого часу тривалий час супроводжував на ділових переговорах майбутнього президента-зека коли той ще два слова не міг разом зв’язати, бо мат-перемат а нормальних слів зась. Високий, статний, кремезний, золоті кучері, дивовижні сині очі, якими пишається і дуже вміло користується. Це його фішка, бо нікому подібного не дано природою. Йому варто «включити» фірмовий всепоглинаючий синій погляд – і світ сам рушить до його ніг.

Потрібна квартира? Будь-ласка. Кілька ділових польотів закордон і квартира куплена. Навіщо йому дорогі речі? Він ніколи не розумів марнотратства. Те, що необхідне, якісне і дороге, він собі давно вже придбав. За що можна не платити – не бачить сенсу платити, і робить власноруч, або руками друзів безкоштовно. Не бачить сенсу виряджатися. Навіщо марнувати ресурси землі, якщо можна якісно одягтися в секонд-хенді? Навіщо йому машина? Ну справді, навіщо? Якщо його життя полягає в постійних перельотах різними країнами.

Коли спостерігаєш за цим мужчиною, складається враження, що він ще не зовсім виліз зі своєї шкарлупи. Як те курча. Дзьоба висунуло, але ще є яйцем. Бо часом він виглядає таким мужнім, таким інакшим, і в обличчі стільки всього читається, що можна закохатися. А часом так, ніби йому заважає ще не облуплена шкаралупа, і він стає огидним величезним немовлям, яке не знає що йому робити, як йому робити. І навіть вираз обличчя стає дурним, розгубленим. І розмови стають такими ж. Огидними, дитячими, дурними, безглуздими.

Людина ніби ще не народилася. Дивно. Тіло є, а ось особистість то є, то ховається в шкаралупі. І навіть видно, що йому самому неприємно таким бути, що воно йому заважає, стає його комплексом. Що він шукає ту особистість, що щойно була присутня в ньому, але загублена, і не може віднайти, покликати назад. Й знову і знову стає дурним, безпомічним, огидним самому собі дитям, яке шукає захисту, відповідальності за себе в інших. І знаходить. В інших мужчинах.

Дві різні душі людей протестують проти них самих і покидають ці свої тіла, віддаючи їх на розсуд світу плотських утіх. А могло би бути інакше. Могло би бути просте, людське, але таке цінне, таке необхідне кожному, таке неможливе щастя.

-        Вау! Тільки поглянь! В них очі однаковісінькі!