Колись давно, n років тому, написався собі такий романсик, страшенно романтишний... Певно, переконав мене тоді Караченцов у ролі відставного поруччіка Коврова...)))
[Приєднана картинка]
Я смотрю, как дождь стекает по окнам,Когда ветер дождинки швыряет и бьет о стекло,
И деревья в саду замерзают, промокнув,
И в грязи прозябает все то, что недавно цвело…
Вот и мы – две дождинки, две капли –
Каждый раз, параллельно стекая, бежим по окну…
Мы века на бегу проживаем, не так ли?
И, стекая, ...
Читати далі...