Саша Черный

БОЛЬНОМУ
Есть горячее солнце, наивные дети,
Драгоценная радость мелодий и книг.
Если нет — то ведь были, ведь были на свете
И Бетховен, и Пушкин и Гейне, и Григ..

Есть незримое творчество в каждом мгновеньи —
В умном слове, в улыбке, в сиянии глаз.
Будь творцом! Созидай золотые мгновенья —
В каждом дне есть раздумье и пряный экстаз...

Бесконечно позорно в припадке печали
Добровольно исчезнуть, как тень на стекле.
Разве Новые Встречи уже отсияли?
Разве только собаки живут на земле?

Если сам я угрюм, как голландская сажа
(Улыбнись, улыбнись на сравненье мое!),
Этот черный румянец — налет от дренажа,
Это Муза меня подняла на копье.

Подожди! Я сживусь со своим новосельем —
Как весенний скворец запою на копье!
Оглушу твои уши цыганским весельем!
Дай лишь срок разобраться в проклятом тряпье.

Оставайся! Так мало здесь чутких и честных...
Оставайся! Лишь в них оправданье земли.
Адресов я не знаю — ищи неизвестных,
Как и ты неподвижно лежащих в пыли.

Если лучшие будут бросаться в пролеты,
Скиснет мир от бескрылых гиен и тупиц!
Полюби безотчетную радость полета...
Разверни свою душу до полных границ.

Будь женой или мужем, сестрой или братом,
Акушеркой, художником, нянькой, врачом,
Отдавай — и, дрожа, не тянись за возвратом:
Все сердца открываются этим ключом.

Есть еще острова одиночества мысли —
Будь умен и не бойся на них отдыхать.
Там обрывы над темной водою нависли —
Можешь думать... и камешки в воду бросать...

А вопросы... Вопросы не знают ответа —
Налетят, разожгут и умчатся, как корь.
Соломон нам оставил два мудрых совета:
Убегай от тоски и с глупцами не спорь.
1910

Таке. Варто частіше перечитувати.

Дякую за нагадування, valya-zakhabura!:)

Сяючи, Джин застряг на різдвяній липі.
Високо? Де там. Може й не страшно навіть…
Тільки сніжище в очі прицільно ліпить,
Тільки темніє щось серед тої наві.

Хто його блиск у бурю таку побачить?
Хто його так у вітті тонкім заплутав?
Там, серед хуги, щось ворухнулось, наче,
Та застеляє світ снігова полуда.

Хто там? Не стало струму у пору пізню?
Джин допоможе, буде світлішим свято…
Лиш от збагне, що живить його харизму:
Чи мережа, чи змінний акумулятор…

Тільки ж - зима, і дерево це прозоре -
Вирій чи ні – гніздо на гастроль сезонну…
Он же сніги до траси автівка оре,
Краючи заметіль до куті і дзвонів…

От би йому над містом злетіти змієм
Попри конвеєр транспорту, над дахами
Так заіскріть вогнями, як лиш уміє,
Щоби не заблукали чиїсь кохані,

Дітки росли здорові, розумні, чемні,
Ну, а батьки - з роботи вертали вчасно…
Джинові – що? Посвітить іще до червня
І візьме курс на Зірку, яка - не гасне.

Із надибаного.
Ян Твардовський

Славослов'я

Святий Боже, святий кріпкий, святий усміхнений -
що сотворив папугу, вужа і смугасту зебру -
покликав до життя вивірку
і гіпопотама -
вусами хруща лоскочеш богословів -

сьогодні, коли
мені так сумно, і порожньо, й темно -
усміхнися до мене

1950, 1982

Переклад Дзвінки Матіяш

Часом таке буває, що натрапиш на давно чуте/читане, і ніби уперше сприймаєш, просто по-новому...
З минулих медвінівських трофеїв, книжечка "Ще одна молитва". Дякую Буквоїду за нагадування...))

* * *
Зелено-синій світ ще не чекав на жовтень.
Зелено-синій світ ще думав про зозуль.
Йдемо на зліт, мов листя, а гонитва – що в тім? -
знаття би наперед, що зустріч – унизу.

Так звично у багно затоптувать любисток -
Інакше не пройти, і страх цілує знов:
дурисвіти земні, народжені любити,
ходімо у пітьму, у нашу нелюбов:

сухий і спраглий вир як гіпсове погруддя,
мов сиве скло наш світ розІб’є на друзки.
Чи зупиніть хоча б трамвай, що йде у грудень
По рейках на вогні, запалені Ніким…

Мов дання, данину багристому суцвіттю,
Що в небеса бліді уже не проросте,
Залишимо і ми в хисткім осіннім світі,
Розчинимо печаль у часі хризантем.

Залишимо усе: кінець – ще той початок,
по тлінні мовчазнім - листок - іржавий слід.
Наступний, запитайте в Ангела на чатах,
чи ми іще сюди повернемось коли. 

Не цепляйтесь за прошлое, не живите обидами. Вспоминайте хорошее, никому не завидуйте... Все, что небом вам послано, принимайте как должное. Все, что сделано - к лучшему, как бы ни было сложно вам.

Будівництво Мінрегіонбуд http://www.minregionbud.gov.ua/uk/index Типові угоди (зразки)   http://stroyrec.com.ua/dog/ ПРИМІРНИЙ ДОГОВІР підряду в капітальному будівництві

http://www.ua-tenders.com/legislation/building/183450/

Нормативна документація (закони, постанови, ДБН, ГОСТ тощо) ИСС "Зодчий"  http://www.dbn.com.ua/ http://www.stroyrec.com.ua/gost.php

Уже три роки поспіль літоб'єднання Sevama проводить

фестиваль "День Незалежного Поета" (ДНП),

перші два ДНП пройшли у Львові в університеті ім. І. Франка,

третій відбудеться 23 серпня 2011 р. у Івано-Франківську.

Місце: 12:00 - середмістя, 16:00 - Культурно-мистецький центр "Є" (вул. Незалежності, 31)

Учасники фестивалю "День Незалежного Поета у Франику" – члени Спілки письменників і незалежні поети з усієї України.

Цьогоріч
гостями Івано-Франківська є: Арсеній Барзелович, Василь Кузан, Діма
Княжич, Заза Пауалішвілі, Іван Гентош, Іван Сергієнко, Ігор Павлюк,
Катруся Матвійко, Микола Ільків-Свидницький, Михайло Жаржайло, Оксана
Мазур, Оксана Шафаревич, Оксана Яблонська, Роман Лаврентій, Юрій
Рудницький, Юлія Смаль, Юрій Сорока, Ярослав Чорногуз і багато інших
поетів (модератор Оксана Яблонська).

Пісні виконують відомі поети-барди Олексій Бик, Олег Король, Юрій Рудницький і поет-бандурист Ярослав Чорногуз.

Вітають
гостей місцеві автори: Адель Станіславська, Василь Мороз, Ірина
Мандич, Ірина Тарновецька-Мороз, Марія Дзюба, Олег Гуцуляк, Оленка
Бараненко, Олеся Овчар (модератор Олеся Овчар).

Цьогоріч на
фестивалі звучатиме поезія і проза для дітей (о 12-00 у центрі міста)
та дорослих (о 12-40 у центрі міста та о 16-00 у КМЦ «Є»). А родзинкою
фестивалю є презентація збірки українського поета зі Швейцарії Назарія
Незнаного.

Контактні особи ДНП-2011 – Олеся Овчар (Івано-Франківськ) і Оксана Яблонська (Київ).

http://sevama.uaforums.net/
[email protected]

Колись давно, n років тому, написався собі такий романсик, страшенно романтишний... Певно, переконав мене тоді Караченцов у ролі відставного поруччіка Коврова...)))

Я смотрю, как дождь стекает по окнам,

Когда ветер дождинки швыряет и бьет о стекло, И деревья в саду замерзают, промокнув, И в грязи прозябает все то, что недавно цвело… Вот и мы – две дождинки, две капли – Каждый раз, параллельно стекая, бежим по окну… Мы века на бегу проживаем, не так ли? И, стекая, с другими сливаемся в каплю одну. Дождь пройдет, нам останется только мгновенье – И иссушит нас ветер, как сотни и сотни других… Мы – в огромной цепи одинокие звенья, Мы – минут голоса, мы – как быстрые чьи-то шаги… Отчего мы на стеклах, зачем мы не птицы? Растворяясь в ночи, приминая травинки меж плит - Неужели мы можем друг с другом навечно проститься Чтоб на землю упасть и с потоком бурлящим уплыть? За стеклом мир дрожит золотыми огнями, Где такие, как мы, на свечах застывают навек… Мы уйдем, но друг в друге как память оставим Полувзгляд из-под полуопущенных век… єххх.....