Чи вбивати Чебурашку? (текст з фейсбук)
- 28.08.12, 13:24
(копійовано з фейсбук)
Убий Чебурашку!
На що спираються табачниколіснеченкивалови? - на асоціативний ряд недобитої рядянської
людини: не стільки на Пушкіна, скільки на Чебурашку, не стільки на
Достоєвського, скільки на Шуріка, не на "Отци і дєті", а на нескінченне
"З льогкім паром", на всіх цих тошнотворних штірліців і булгакових, на
соцпопсу переважно сімдесятих - вісімдесятих років виробництва, під яку
завершувалося... http://www.facebook.com/#!/photo.php?fbid=358863974194254&set=a.142188989195088.38778.100002119635730&type=1&theater
Убий Чебурашку!
На що спираються табачниколіснеченкивалови?
статеве дозрівання Януковичазарова.
(Мені нагадує і мене саму. Тільки я отримала і "альтернативну" тоді українську культуру. Вона тоді вважалася друсортною).
Але ж у ваших головах, браття й сестри, той самий асоціативний смітник. Каленим залізом випалюйте з себе кракаділа Гєну!
(Не хочу, він так само живе "в голові" поряд з Котигорошком. Просто звертаюсь... останнім часом до Котигорошка. Виховую дітей).
Людина, яка цитує "Бріліянтову руку" - ідійот! Ільфа з Петровим треба було перетирати в тридцятих. Скільки можна! Озирніться навколо: кожен рік світовий кінематограф, нажаль, навіть азіатський, видає нові шедеври, рівень яких і не снився творцям радянських капусників на зразок "Операциі ы". Це нові теми, нові образи, нові ідеї. Ми ж з вами не опанували навіть старих - прочитайте нарешті Томаса Мана, викиньте нафіг "Незнайку"!
(Згодна. Хочі в свій час з "Незнайки" дізналася про існування біржі. Але вже тоді зрозуміла, що щось з тим парубком не те. Дитяча література підлягала "фільтруванню", на уроках української літератури навчили).
Дві з половиною тисячі років мистецтво було універсальним стимулом соціального життя і його категоричним імперативом. Грецький поліс – будується навколо акрополя з храмами та театру під ним. Рим і будь-яке римське місто – це великий ринок на околицях якого лазні, цирк та іподром, але починається воно зі скульптур порталу, а в центрі його крадені розкоші форуму. Нині актори і плясуни мріють за посади депутатів. В Римі найвищій посадовець – прінцепс, імператор, консул і великий понтіфік – Нерон мріяв прославитися на сцені. Мрія полководця – прекрасна тріумфальна арка – заради неї всі злочини і страждання. Домінанта середньовічного міста – собор, часто божевільної вартості – зосередження віри і краси. Феодальні замки збудовані в інтересах романтики, в ущерб обороні – так, щоб прикрасити скелю. Їхні власники віддавали життя за прекрасну даму й пречисту діву. А згодом Вольтер і Байрон перекидали трони. Ще зовсім нещодавно поетів сприймали настільки серйозно, що ув‘язнювали.
Нині маса мистецтва найбільша. Полотна коштують як ніколи дорого, музика не вимикається в навушниках, є кінорежисери, які згодом будуть визнані не меншими геніями, ніж найкращі письменники ХІХ століття. Проте функція і місце мистецтва змінилися. Це вже не симфонія, а саундтрек, не містерія фресок, а дизайн інтер‘єру, не Божественна комедія, а бренд копірайтинг, не стимул, а стимулятор, не світло, а тло. Дезактуалізація віри, нації та високої культури пов‘язані зі сходженням з історичної сцени панівної породи попередньої історичної доби. Все це були панські забаганки. Не стало панів – ми завісили їхніми портретами і прапорами стіни наших свинарників.
("Не називаю її раєм,// Тії хатиночки у гаї..." Т.Шевченко, "Якби ви знали, паничі")
Стосовно того, що буде далі, колись в дитинстві я накропав вірша, зміст якого пророчій попри наївні рими і примітивну форму. Табачник досі не впровадив його до шкільної програми, тому я подаю його тут:
Наш час настане ще,
Сто з'їдеться шляхетних,
Зiйде старшина iз глибин портретiв темних,
Переступаючи червону бронзу рами,
Недарма малярі їх малювали.
В музеях трісне скло
Над зброєю старою,
Рукав'я радісно торкнеться
Ще не відвиклої долоні,
Заграє зголодніле лезо,
Iржа осиплеться з меча,
А шаблі досконалий вигин
Спітнілий вигин шиї до плеча
Геометрично тонко перетне.
Тебе шмагатимуть, стрілятимуть мене.
Сто з'їдуться, палатимуть міста.
Бандура, бубон i сопілка - Т
ам буде музика проста,
Там буде бійка.
В поєдинках
На піки надягатимуть серця.
Летітиме розкішне полювання.
Жупанів блиск i сяйво хоругов,
Настане час відплат i перемог,
Смерть святкуватиме.
Потреби
В металі гострому зростуть,
А ціни на життя впадуть.
I знову панувати будуть козаки,
А свинопаси стануть пасти свині.
Ти чуєш звук далекої сурми?
Пожежі бачиш відблиски бліді?
На мить прокинься, повернися на живіт.
Молись, холопе, аби сон твій не відбувся:
Пан від'їздив на триста літ,
I ось він повернувся...
Дмитро Корчинський.
Взяте звідси
(Мені нагадує і мене саму. Тільки я отримала і "альтернативну" тоді українську культуру. Вона тоді вважалася друсортною).
Але ж у ваших головах, браття й сестри, той самий асоціативний смітник. Каленим залізом випалюйте з себе кракаділа Гєну!
(Не хочу, він так само живе "в голові" поряд з Котигорошком. Просто звертаюсь... останнім часом до Котигорошка. Виховую дітей).
Людина, яка цитує "Бріліянтову руку" - ідійот! Ільфа з Петровим треба було перетирати в тридцятих. Скільки можна! Озирніться навколо: кожен рік світовий кінематограф, нажаль, навіть азіатський, видає нові шедеври, рівень яких і не снився творцям радянських капусників на зразок "Операциі ы". Це нові теми, нові образи, нові ідеї. Ми ж з вами не опанували навіть старих - прочитайте нарешті Томаса Мана, викиньте нафіг "Незнайку"!
(Згодна. Хочі в свій час з "Незнайки" дізналася про існування біржі. Але вже тоді зрозуміла, що щось з тим парубком не те. Дитяча література підлягала "фільтруванню", на уроках української літератури навчили).
Дві з половиною тисячі років мистецтво було універсальним стимулом соціального життя і його категоричним імперативом. Грецький поліс – будується навколо акрополя з храмами та театру під ним. Рим і будь-яке римське місто – це великий ринок на околицях якого лазні, цирк та іподром, але починається воно зі скульптур порталу, а в центрі його крадені розкоші форуму. Нині актори і плясуни мріють за посади депутатів. В Римі найвищій посадовець – прінцепс, імператор, консул і великий понтіфік – Нерон мріяв прославитися на сцені. Мрія полководця – прекрасна тріумфальна арка – заради неї всі злочини і страждання. Домінанта середньовічного міста – собор, часто божевільної вартості – зосередження віри і краси. Феодальні замки збудовані в інтересах романтики, в ущерб обороні – так, щоб прикрасити скелю. Їхні власники віддавали життя за прекрасну даму й пречисту діву. А згодом Вольтер і Байрон перекидали трони. Ще зовсім нещодавно поетів сприймали настільки серйозно, що ув‘язнювали.
Нині маса мистецтва найбільша. Полотна коштують як ніколи дорого, музика не вимикається в навушниках, є кінорежисери, які згодом будуть визнані не меншими геніями, ніж найкращі письменники ХІХ століття. Проте функція і місце мистецтва змінилися. Це вже не симфонія, а саундтрек, не містерія фресок, а дизайн інтер‘єру, не Божественна комедія, а бренд копірайтинг, не стимул, а стимулятор, не світло, а тло. Дезактуалізація віри, нації та високої культури пов‘язані зі сходженням з історичної сцени панівної породи попередньої історичної доби. Все це були панські забаганки. Не стало панів – ми завісили їхніми портретами і прапорами стіни наших свинарників.
("Не називаю її раєм,// Тії хатиночки у гаї..." Т.Шевченко, "Якби ви знали, паничі")
Стосовно того, що буде далі, колись в дитинстві я накропав вірша, зміст якого пророчій попри наївні рими і примітивну форму. Табачник досі не впровадив його до шкільної програми, тому я подаю його тут:
Наш час настане ще,
Сто з'їдеться шляхетних,
Зiйде старшина iз глибин портретiв темних,
Переступаючи червону бронзу рами,
Недарма малярі їх малювали.
В музеях трісне скло
Над зброєю старою,
Рукав'я радісно торкнеться
Ще не відвиклої долоні,
Заграє зголодніле лезо,
Iржа осиплеться з меча,
А шаблі досконалий вигин
Спітнілий вигин шиї до плеча
Геометрично тонко перетне.
Тебе шмагатимуть, стрілятимуть мене.
Сто з'їдуться, палатимуть міста.
Бандура, бубон i сопілка - Т
ам буде музика проста,
Там буде бійка.
В поєдинках
На піки надягатимуть серця.
Летітиме розкішне полювання.
Жупанів блиск i сяйво хоругов,
Настане час відплат i перемог,
Смерть святкуватиме.
Потреби
В металі гострому зростуть,
А ціни на життя впадуть.
I знову панувати будуть козаки,
А свинопаси стануть пасти свині.
Ти чуєш звук далекої сурми?
Пожежі бачиш відблиски бліді?
На мить прокинься, повернися на живіт.
Молись, холопе, аби сон твій не відбувся:
Пан від'їздив на триста літ,
I ось він повернувся...
Дмитро Корчинський.
Взяте звідси
-
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
2
Коментарі