Ти — ЖІНКА! Значить дуже ніжна!

Ти гармонійна, дивна і п’янка,

Ти дуже вишукана, дивовижна,

Для когось в світі ти одна така!

Ти — ЖІНКА! Значить духом сильна,

Ти знаєш, чого хочеш від життя,

Водночас і проста, і дуже стильна,

І загадкова, як саме буття…

Ти — ЖІНКА! Значить ти — кохана!

Хоч раз в житті ти відчувала це.

Для когось ти — найкраща і жадана,

Для когось лик святий — твоє лице…

Ти — ЖІНКА! Пам’ятай це всюди!

І як би там не склалось майбуття,

А справжня ЖІНКА завжди в шані буде,

Бо ЖІНКА — це і є творець життя!..

Автор Любов Ігнатова

Солонець Юлія Юріївна, директорка Чернігівського обласного центру народної творчості

Вранішній Чернігів зустрів нас ранковою тишею. Коли ми в’їхали до міста, душа завмирала в передчутті нових вражень, знайомств, емоцій та відчуттів. Ми давно не подорожували, давно не знімали програми. Давно не торкалися живого пульсу країни, що б’ється серцями небайдужих українців. Наша Нація за своєю суттю дивовижно добра, талановита та працьовита. Але нам вже багато століть доводиться платити кров’ю найкращих просто за те, щоб жити, любити та вірувати на нашій Богом даній землі.

В Чернігівському обласному центрі народної творчості на нас вже чекали. Ми вийшли з машини у затишному подвір’ї, зайшли до гостинно відкритих дверей Центру та стали до роботи. Було цікаво, потужно, насичено. Через народну творчість ми занурюємося в глибини нашої генетики.

Творчість — це коли в тому, що ти робиш, є іскра Творця. Тоді витвір стає більшим ніж просто технікою та майстерністю і перетворюється на Мистецтво, не залежно від форми, в якій був створений.

Пані Юлія познайомила нас з творчим колективом центру, допомогла організувати знімальний процес і, на нашу превелику радість, також погодилася на зйомки програми. Вона не нервувала, не цікавилася тим, які питання я ставитиму, а просто сіла поруч і спокійно чекала поки налаштують знімальну апаратуру. Такій спокій притаманний людям, котрі живуть правдою, чинять по совісті та по-справжньому знають ту справу, котрою займаються, часто віддаючи цій справі усі свої сили.

Попри те, що народна творчість, котрою опікується Юлія Солонець, має глибоке, навіть глибинне коріння, ми з нею не говорили про минуле. Наш діалог був про сьогодення та майбутнє.

Під час цієї розмови я відчув, як мудра душа навпроти мене мріє про те, щоб Нація нарешті усвідомила, що історія та культура — це надважливі складові фундаменту нашого майбутнього. І якщо починати будувати щось без цього усвідомлення, то рано чи пізно все розвалиться без цієї потужної опори.

Вона крилами душі української Берегині обіймає українство, відчуває його, дихає ним. І в цьому польоті вона ясно бачить, що нам, українцям, Богом було даровано усе для того, щоб стати щасливою, сильною, квітучою Нацією. Можлива, що саме ця віра в нас, віра в українство дає цій дивовижній жінці стільки сил, котрі вона, не шкодуючи себе, усі вкладає у свою працю, часто забуваючи не тільки про відпочинок, а навіть про їжу та сон.

З такими людьми не просто. Вони самовіддані та наполегливі, але при цьому принципові й вимогливі до себе та інших. У них є власні принципи та переконання. Слова «правда» та «честь» для них — не просто слова чи звуки. Вони живуть правдою, говорять правду і бачать правду, як би її не ховали за мішурою слів, подій чи вчинків.

Вони складно підпускають до себе людей, рідко відкривають душу. Та якщо випало щастя заслужити їхню повагу, їхню довіру, то можна бути впевненим, що це назавжди, що вони не зрадять та не відступляться.

Так само завзято, навіть затято, вони люблять свою країну. Люблять назавжди. І люблять не за щось, а попри все. Вони часто відчувають себе самотніми в такій своїй принциповості та категоричності, у своїх мріях та прагненнях.

Часто такі білі птахи кидаються на скелі, віддаючи усіх себе заради своєї мети. Я слухав цю неймовірну українку і подумки вклонявся її Волі. В цієї душі стане сили, любові та віри для того, щоб досягти будь-якої мети. Я пишаюся цим знайомством і дякую Богу за нього.

https://youtu.be/eoAaOWWSJm0

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — Юнаки гуртку «Північні вовки» станиця Чернігів НСОУ ПЛАСТ Юлія Гриценко, Давид Давиденко, Артем Козар, Гліб Перепеча і Назарій Кульбака

https://youtu.be/TuoH4DPIWAw

Ніжин – старезне місто на ріці Остер,

Колись – Ніжатин, а пізніш – Уненіж,

Як Ніжин знають всі його тепер,

Тут стиль сучасний зі старим – впереміж.

Він літописно – славний у віках:

З часів Русі відомий українцям,

У благодатних сіверських краях

Здавна селились греки й ассірійці.

Ще й досі пам’ятає ті часи,

Як містом був торговим, благородним,

Шляхів – пересіч, між боліт – ліси,

Ріка Остер – глибока, судоходна.

Була фортеця, Ніжинський свій полк,

А на гербі – сам Юрій Змієборець,

Що знав у війнах, безперечно, толк,

Та був для міста – вірним охоронцем.

Та все ж не раз зруйнованим було:

Перш – половці, пізніш – війська московські

Палили місто у боях на тло,

Пізнало руки польські та литовські.

Цей град і Магдебурзьке право мав,

Та занепав помалу безнадійно,

Коли позбавив цар указом прав,

Став тихим, сірим, чисто провінційним.

Наразі в нім – нелічено церков:

Дзвіниці сяють, наче наречені.

Як історично склалось, на Покров

Торговища проводяться шалені.

Маленьке місто, в зелені садів,

В базарні дні бурхливо оживає:

Тут купиш все, що навіть не хотів,

Рясніють ятки щедрістю врожаю.

Раніше ярмарків було аж три,

Ще й гомоніли тижнів десь із пару,

З усіх усюд привозили дари

І цілий центр ставав одним базаром.

Вславляли Ніжин Гоголь і Бернес,

Плекав чимало він талановитих,

На кожнім кроці – пам’ятки чудес.

Ну, як це місто можна не любити?

Оксана ДНІСТРАН

Цього разу дороги Чернігівщини вели нас до Ніжина – спочатку зовсім незнайомого, а через кілька днів вже майже рідного для нас міста. Ніжин – місто величної історії, місто церков, храмів та соборів. Намолене місто. Місто, в якому живуть люди дивовижної душі, незламного українського духу та глибокої віри.

Не зважаючи на вранішню недільну пору в Ніжинському державному університеті ім. Миколи Гоголя на нас вже чекали родина Самойленків: Олександр Самойленко – ректор університету, його батько Григорій Васильович – професор університету і донька та онука цих потужних науковців Анастасія Самойленко.

Олександр Самойленко. Ректор Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя. Відкрита у спілкуванні людина, при цьому розсудлива, виважена та багатогранна. Людина з потужним інтелектом, завдяки чому з ним можна говорити про складні та важливі речі простими словами.

Григорій Васильович Самойленко. Доктор наук, професор, заслужений науковець України. Патріарх родини Самойленків. Цей науковець 50 років життя присвятив університету. Про його регалії та наукові здобутки можна говорити дуже довго. Та мені запало в душу щодо цієї людини зовсім інше – він українець сильного українського духу, котрий віднайшов себе в українстві та українство в собі, живе з повагою та любов’ю до завітів наших предків, до нашої історії та культури, яку знає та відчуває. І, що не менш важливо, продовжив себе, свій рід Самойленків у своїх нащадках – сильних, потужних, розумних українцях. Своєю працею, своїм життям ця людина зробила для України стільки, що усе важко навіть осягнути. Нація має знати та шанувати таких людей.

Анастасія Самойленко. Представниця третього покоління роду Самойленків. Онука патріарха родини. Яскрава представниця покоління незалежної України. Розумна, кмітлива, незалежна та сильна. Вона цінує та поважає свою родину, любить її та пишається нею. Проте самостійно відшукує себе у житті: набуває власного досвіду, робить власні висновки, пізнає світ власною душею, постійно розвивається та самовдосконалюється. Ця дивовижна українка через юний вік ще сама не усвідомлює, що сили духу, подарованої їй родом вистачить для того, щоб підкорити будь-які вершини, досягти будь-якої мети та скоро вона це відчує та усвідомить.

Свято-Покровський храм зустрів нас яблунею зі стиглими налитими сонцем плодами, що росла на церковному подвір’ї. В мені одразу прокинувся маленький розбишака, котрий в дитинстві «збирав» ароматні плоди у сусідських садах, і я простягнув руку за яблуком раніше, ніж зрозумів, що роблю. І лише потім засоромився такого дитячого пориву та відвів руку.

Митрофорний протоієрей Михайло Якубів по-батьківськи зустрів нас, пригостив кавою з медом та смаколиками, а потім запросив до зимового храму, де ми й розпочали запис програми. Мудрий священик з добрими, живими очима та люблячою душею.

Дарія Якубів. Матінка. Дружина отця Михайла Якубіва. Добра. Світла. Розуміюча. Любляча. В ній стільки по-материнськи ніжної любові до людей, Бога та України!

Протоієрей Олексій Котенко. Капелан. Він, як ніхто знає, яких зусиль нині коштує українцям можливість будувати своє майбутнє, адже він бачив війну на власні очі. Потужний, сильний духовний воїн.

Музей рідкісної книги Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Зали музею наповнені мудрістю та давниною, котра дивиться на нас зі старовинних фоліантів. Олександр Морозов. Директор Музею рідкісної книги. Письменник. Публіцист. Він думав ми його не почуємо. Література навчила його відчувати ціну та цінність словам, тому він вкрай неохоче погодився на запис програми. Та у цій «Сповіді» нам вдалося почути душу цієї глибокої, мудрої людини.

Людмила та Микола Лисенки. Такі різні, але такі схожі. Дві половинки серця, що палає спільною справою. Цікаві діалоги про книги та книговидання у нашій країні.

Роман Желєзко. Історик. Екскурсовод. Письменник. Він власним прикладом, своїми знаннями та досвідом надихає відкривати, пізнавати та любити його рідне місто Ніжин. Душа міста відкривається світу саме такими містянами.

Олександр Забарний. Письменник. Поет. Драматург. Вчитель. Науковець. Я рідко зустрічаю таких людей, але одразу їх впізнаю. За принциповістю та навіть деякою зовнішньою суворістю ховається величезна любляча душа. Він справжній БАТЬКО для Нації та своїх студентів.

Музейний комплекс Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя – справжня скарбничка художнього мистецтва, котра зачаровує глибокою красою експонатів. Анна Парубець. Директорка музею. Її будні наповнені красою мистецьких творів, що виставляються у залах музею і вона з теплою посмішкою ділилася з нами безмежними знаннями про цю красу.

Наталія Примушко. Потужна освітянка. Директор закладу дошкільної освіти, де маленьких українців посвячують у козаки. Тепла та світла «Сповідь». Люблячою материнською душею вона обіймає своїх вихованців, наших маленьких українських дітей.

Сергій Зозуля. Завідувач відділу історії Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського. Людина, котра без зайвих емоцій глибоко вивчає та аналізує історичні факти. Цікавий співрозмовник зі своєю неповторною філософією та поглядом на життя та події, що відбуваються.

Володимир Дорохін. Директор Ніжинського фахового коледжу культури та мистецтв імені Марії Заньковецької. Музикант. Вчитель. Вчитель, котрий уміє навчити душу творити.

Ніжинський краєзнавчий музей привітно відчинив перед нами свої двері, співробітники музею пригостили нас кавою та надали локацію для зйомок програм. Те, з яким теплом та повагою поставилися до нашої праці, надихало до нових звершень.

Наталія Постол. Викладачка ніжинського коледжу культури та мистецтв. Вишивальниця. Щира та добра українка. Їй вдалося впоратися із хвилюванням, котре охопило її перед початком зйомок та показати себе справжню.

Євгенія Липовецька. Талановитий митець та потужний викладач. Їй не треба стверджувати себе перед зовнішнім світом, адже вона черпає сили та натхнення всередині себе, у своєму внутрішньому світі. Краса та глибина робіт, котрі народжуються в цьому натхненні вражає та зачаровує. Людина з душею дивовижної краси.

Юрій Ващенко. Різьбяр. Викладач. Цікавий діалог з цікавою, талановитою людиною про душу, творчість та Україну.

Вікторія Овод та Діана Савлученко – студентки Ніжинського фахового коледжу культури та мистецтв імені Марії Заньковецької. Вікторія – майбутній вчитель, вона мріє працювати з дітьми. Діана віруюча дівчинка і контрастно виділяється своїми життєвими принципами та переконаннями на фоні тенденцій сьогоднішнього суспільства. Ці дівчатка є яскравими представницями новітнього покоління Незалежної України й нам дуже важливо їх чути, розуміти та підтримувати.

Валерій Ісаєнко. Іконописець. Ми з ним з першого погляду знайшли спільну мову, а потім з’ясувалося, що ми народилися в один день. У цієї людини величезна любов до Бога і України та дивовижний талант.

Григорій Василенко. Різьбяр. Він створює дивовижні ікони, деякі з яких показував нам під час програми. Він розповідав багато про себе і не сказав практично ані слова про свою творчість. Так буває, коли душа веде за покликанням та значно випереджає свідомість. Людина йде за душею, але не може пояснити, чому обрала саме цей шлях та як на нього стала.

Марина та Валерій Козирєви. Громадські діячі, засновники та власники однієї з сучасних перлин Ніжина, кав’ярні «Gogol point». Сучасна казка на старовинній вулиці міста. Валерій сконцентрований на внутрішній тиші, а Марина – «Та, що біжить по хвилях». Ми доторкнулися душею до створеної ними казки, котрою вони з любов’ю діляться з містянами та гостями Ніжина.

Олександр Кодола. Міський голова м. Ніжин. Дорослий діалог, позбавлений політики та влади. Розмова двох небайдужих Українців про місто, містян, історію та сьогодення.

Володимир Мамедов. Почесний громадянин Ніжина. Волонтер. Ми спілкувалися, а він читав нам свої вірші. Він глибоко відчуває буття душею, а потім ці відчуття лягають на папір віршованими рядками. Він по-батьківськи небайдужий до рідного міста та нашої країни й душею та працею підтримує українство.

Протоієрей Роман Пушка. Його храм ще будується, тому ми зустрілися з ним в римо-католицькій церкві. Отець Роман не багатослівний, та ми зуміли зрозуміти та почути один одного. Під час цієї «Сповіді» я відпочив душею та набрався сил для нових звершень.

Ганна Бьянка. Волонтер. Викладач. Вийшовши заміж за громадянина Швейцарії вона не полишила рідну країну, а з новими силами продовжила допомагати дітям та літнім людям. Вона завжди поруч із тими, хто не може самостійно дати собі ради. Завжди допомагає та підтримує. вона поруч з Україною і Нація відчуває цю підтримку.

Віталіна Скороход. Начальник соціально-гуманітарного відділу НДУ імені М. Гоголя. Ця енергійна людина опікується численними проектами університету та віддає багато зусиль та праці втілення та реалізації все нових і нових заходів.

Євген Луняк. Історик. Доктор наук. Професор. Вчитель. Учасник російсько-української війни. Сильна, цільна, потужна особистість. Доросла, чоловіча розмова двох небайдужих українців.

Микола Шумський. Народний артист України. Разом з Володимиром Дорохіним вони створили дует баяністів та причарували нас своїми талантом та творчістю. Три оркестри та маса цікавого.

Собор всіх Святих. Дивовижне місце у самому серці Ніжина, куди нас запросив отець Сергій Чечін та де познайомив з дивовижними людьми.

Ієрей Олег Расковалов. Як духовний батько, він усією душею молиться та непокоїться за дітей своєї країни. У нього всі діти Божі, не залежно від віку та статусу. Він любить свою країну та постійно молить Бога про мир для усіх нас.

Протоієрей Сергій Чутченко. Священик села Крути. І цим так багато сказано! Мудрий погляд та цілковита усвідомленість. Глибока людина з сильною молитвою.

Ієромонах Софроній, Ієродиякон Януарій. Монахи. Ті, хто полишив мирське заради того, щоб присвятити своє життя Господу. Найвища форма служіння, найвища звитяга.

Протоієрей Василь Пєтухов. Капелан. Благочинний Носівського району. Поруч з цією людиною відчуваєш себе спокійно та захищено. Сильна, мудра, добра душа.

Протоієрей Сергій Чечін. Настоятель собору Всіх Святих міста Ніжин, обласний благочинний Чернігівської єпархії ПЦУ. Саме він зібрав таку кількість патріотів нашої країни в останній день нашого перебування в Ніжині. Небайдужий священик, він знає свою парафію та своїх парафіян. Пишаюся знайомством з ним.

Василь Лукач. Директор Ніжинського агротехнічного інституту. Василь Степанович приїхав на зйомки програми до храму і його це аж ніяк не збентежило, а навпаки, додало спокою та наснаги. Людина, для якої Бог і Україна – не просто слова. Пишаюся тим, що такі люди є в нашій сучасній освіті.

Ігор Волосянкін. Фотохудожник. Чиста та світла душа, котра не може та навряд чи колись зможе байдуже спостерігати за несправедливістю. Він активно виступає проти несправедливості, незалежно від того, якою владою та можливостями наділено джерело такої несправедливості. Вільна людина. Віруюча. І дивовижно щедра на дружбу та світлу посмішку.

Олександр Шалай. Волонтер. Довгі роки війни він разом зі своїм небайдужим колективом ремонтує машини для фронту.

– Що за програма? – запитав він мене, уважно дивлячись в очі.

– Про справжню Україну, – не відводячи погляду відповів йому.

– Тоді будемо знімати, – по-військовому чітко та стримано відповів Олександр.

Яна Хмелюк. Журналістка. Я побачив її у храмі разом з дитиною. Вона стояла навколішки перед вівтарем, щиро та самовіддано звертаючись в молитві до Господа. Я хочу побажати їй тиші та Божої Благодаті.

Лідія Яковенко. Мати Дениса Яковенка, героя, воїна, загиблого у цій війні. Я сказав їй, що у неї мільйони українських синів та дочок та намагався як умів підтримати та висловити повагу матері полеглого героя. В кінці програми вона промовила молитву. Це потрібно бачити! Вклоняюся цій жінці, цій душі.

Віктор Рафальський. Волонтер. Людина, котра допомагає нашим захисникам, дітям, літнім людям та місту.

Станіслав Прощенко. Доброволець. Учасник російсько-української війни. Громадський активіст. Людина, котра не втомилася від війни, котра буде боротися за нашу країну до останнього. Я щасливий, що у Нації є такі люди, такі захисники.

Глибокою ніччю ми вийшли з храму, я підняв очі до неба та промовив: «Господи, дякую Тобі за все! Дякую, що колись звернув дорогу мого життя на шлях допомоги та підтримки Нації. Дякую, що в мене вистачає душі та віри відшукувати та по цеглинках відбудовувати фундамент ідеології нашої Нації. Дякую, що дарував мені зустріч з цими українськими душами в намоленому місті Ніжин. Дякую тобі за Україну та українство, за можливість бачити це диво, доторкатися до нього, знімати та писати! Дякую, що я українець!»

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Чернігівський цикл, частина-3

https://youtu.be/fFdudD6mHW0

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Чернігівський цикл, частина-2

Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.

Світлом науки і знання
Нас, дітей, просвіти,
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої ласки й щедроти
Ти на люд наш зверни.

Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світу, щастя,
Дай, Боже, народу
І многая, многая літа.

Олександр Кониський

Небо сумувало осіннім дощем, коли ми поверталися додому з мандрівки Чернігівщиною. На противагу фізичній виснаженості та втомі душа палала радістю. Наша велична країна жила, розквітала, виховувала дітей та бриніла українством. Наша велична країна усвідомлювала нестерпний біль втрат у боротьбі із зовнішнім та внутрішнім ворогами, та всупереч усім негараздам любила молилася та вірила. Квітка-душа України зачаровувала, барвами, лініями та ароматами та щедро напувала нектаром українства душі дітей цієї землі. Величної, славної землі.

Чернігівщина ласкава та ніжна. Вона зустрічає добрими посмішками та відкритими серцями, зачаровує глибиною, надихає красою. Попри всі мої намагання відчути душею, усвідомити цей край, я так і не зміг повністю його осягнути. Сіверщина вражає глибиною, дає змогу відкривати себе знову і знову, осягати все нові й нові грані цієї землі.

Сотнею «Сповідей» ми будемо відкривати для України та українства красу цього величного краю, його славну історію та потужне сьогодення. Кожна доля, кожна душа – особлива, неповторна та надважлива грань буття Нації. І усі вони розквітають під сонцем любові до нашої неймовірної країни.

Наша Нація – це ті, хто йдуть з нами в одному напрямку, мають ті самі мрії про мир та розквіт для України, люблять нашу землю. Нам так важливо знати одне одного! Знати та усвідомлювати, що ніхто з нас не самотній у своїх мріях та прагненнях. Та ніхто з нас не здатен самотужки цього досягти. Тому нам надважливо єднатися, довіряти одне одному та усім разом вірувати у спільний успіх, спільну мрію. Божою ласкою на мою долю випала велика честь познайомитися з цими людьми, торкнутися їхніх душ в діалогах на очах у Нації і Бога.

Чернігівщина. Маленька часточка різнобарв’я України з величезним серцем та неосяжною глибиною. Я відшукав там дивовижні перлини українства – діаманти людських душ. І мені знадобиться майже рік, щоб розділити цей скарб із Нацією. Наше знайомство з цим краєм розпочалося на тихих вуличках Чернігова. Готуючись до поїздки, ми вивчали вражаючу історію цієї місцевості й навіть не могли мріяти про те, яким дивовижним квітом відкриється для її сьогодення.

Першими, кого ми зустріли тут стали митці Чернігівського обласного центру народної творчості, котрий очолює Юлія Солонець. Юлія Сергіївна з неймовірним теплом та любов’ю знайомила нас з майстрами центру. Всі ці люди душею та працею зберігають, розвивають та примножують нашу народну культуру та творчість. Юлія Солонець. Сильна, потужна особистість з палкою, затято українською душею. З материнською любов’ю, турботою та суворістю вона душею обіймає очолюваний нею Центр народної творчості та докладає надзусиль для того, щоб ця твердиня українства не просто продовжувала своє існування, а розквітала та розвивалася. Такі душі не вміють жити для себе й прагнуть віддати всі сили, усіх себе заради того, чим живуть та чим палають. Тому усім нам, усій Нації так важливо знати їх, цінувати, берегти та підтримувати.

Сотнікова Олена Василівна. Людина, котра вражає надглибокою усвідомленістю свого роду, свого коріння. Її українське серце так глибоко та повно відчуває душу її батька, котрий присвятив життя українству, українському фольклору і котрий, я в цьому певен, пишається своєю люблячою донечкою, що присвятила своє життя рідній культурі та мистецтву.

Олег Ярошенко. Наша країна говорить до нас, розповідає, розкриває нам своє величне минуле. Олег з дружиною одні з тих небагатьох, хто здатні чути, відчувати це. Вони відшукують старовинні вироби та не просто відтворюють їх форму, а за цією формою відшукують зміст, розкривають зміст тих людей, тих часів, котрі це створювали. Олег щасливий, добрий та світлий майстер своєї справи.

Андрій Каменецький. Різьбяр. У його руках дерево заново оживає, набуває нової форми та душі. Він здивував мене дитячою іграшкою, всередині якої знаходиться розетка – стародавній символ, енергетично сильна точка. Дуже цікавий діалог.

Аліна Каплюк. Майстриня лялькарства. Спочатку своєю свідомістю, а потім і своїми руками вона створює ляльок, даруючи казку своєю творчістю.

Маріанна Ваценко. Майстриня писанкарства. Вчитель, котрий власним прикладом надихає творити. Людина, котру потрібно чути.

Лідія Гончар. Майстриня лозоплетіння. Спокійний, розважливий, усвідомлений митець. Познайомившись з її творчістю, я вперше зустрів не тільки предмети побуту із лози, а й художні вироби: птахи, квіти та багато іншого.

Микола та Вероніка Тараненки – батько й донька. Гончарі. Майстер занурює руки у глину, а вона так само занурюється в душу майстра, глибоко відчуваючи стан душі, завдяки чому кожна робота, кожен виріб несе в собі відбиток душі майстра.

Наталія Войстрикова. Займається обробкою шкіри. Ще один доторк до глибин нашої генетики та творчості.

Капелан УГКЦ Петро Мирчук. Не так просто зустрітися з цією людиною, адже він стільки часу проводить на фронті. Але нам це вдалося й у тихому сонячному храмі ми розмовляли про віру, Україну та війну.

Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка та його неймовірний колектив. Глибокі, людяні, усвідомлені особистості, потужні науковці та викладачі. Вони зачарували мене своїм ставленням до наших юних українців, котрим випало щастя навчатися у них.

Марина Ковальчук. Вчителька з дивовижно теплими та щасливими очима. Емпатична та глибока людина.

Марина Сівакова. Аспірантка та соціальна працівниця, у якої вистачає душі працювати з особливими дітками.

Марина Кеда. Вольовий, принциповий педагог. Пані Марина бере активну участь у міжнародних проектах університету та представляє його на міжнародному рівні. Усвідомлена українка, котра знає, цінує та поважає свою історію.

Ірина Кондратенко. Керує студентським хором, навчає мистецтву, котре вона любить усією своєю глибокою творчою душею.

Юрій Карпенко. Еколог. Людина, котра знає, усвідомлює та відчуває землю в усіх її проявах: як у фізичному, так і в географічному та історичному.

Сергій Гаркуша. На своєму факультеті навчає юних українців спортивному завзяттю та волі до перемог. Вчить студентів постійно працювати над собою, самовдосконалюватися й ні за яких обставин не здаватися та не опускати руки.

Володимир Дятлов. Вчитель. Історик. Проректор. Людина, котра живе університетом, творить його історію та й сама вже стала частиною сучасної історії рідного «Чернігівського колегіуму»

Чернігівський обласний художній музей імені Григорія Галагана. Цитадель художнього мистецтва Чернігівщини, котра подарувала нам дивовижні враження, зустрічі та знайомства. Художники – люди, душі яких так глибоко та потужно відгукуються на красу світу, даровану нам Творцем.

Володимир Наталушко. Ззовні стримана та навіть трохи закрита людина, котра вражає красою та силою свого внутрішнього світу. Тонкий та глибокий діалог.

Віталій Василевський. Нам пощастило стати свідками маленького дива: коли людина перед камерою зуміла настільки глибоко відкритися та поділитися з нами своїм внутрішнім світом. Світом чутливої, люблячої людини, котра дуже тонко відчуває красу. Дивовижна «Сповідь».

Тетяна Федоритенко. Людина зі своїм, неповторним відчуттям світу. Ми познайомилися дещо квапливо та хаотично, проте в діалозі зуміли почути душі одне одного та після першої зустрічі прощалися вже ніби давні знайомі.

Лілія Ібрагімова. Не тільки пише сама, а й навчає дітей творити, викладаючи малювання. Ця людина зачаровує своєю глибиною.

Людмила Койдан. Вона дивиться на світ, бачить його дивовижно чистими та світлими очима, чистою та світлою душею.

Олена Ісаченко. Цільна, креативна особистість. Ми не змогли обмежити діалог зйомками програми та продовжили його після того, як камери були вимкнені. Вона з неймовірною любов’ю ставиться до України. Моя душа квітне, коли я зустрічаю таке щире ставлення до нашої країни.

Ірина Ральченко. Вона з материнською ніжністю та любов’ю ставиться до художньої творчості. Відчуває її душею, цінує та оберігає усім серцем.

Тетяна Гненюк. Каліграф. Вона приїхала до музею напередодні своєї виставки, щоб перевірити готовність експозиції і одразу потрапила у круговерть знімального процесу, коли камери увімкнули раніше, ніж вона усвідомила, що відбувається. Та це не завадило нам провести цікавий діалог. Каліграфія – мистецтво, котре вимагає глибини та спокою душі.

Юрій Ткач. Директор художнього музею. Проста, совісна та відкрита людина. Він уважно, самовіддано та відповідально ставиться до життя та діяльності музею. Остання «Сповідь» в той насичений день, як знаменник величезної та надважливої праці усього колективу музею.

Катерининська церква. Форпост віри, що розташувався на в’їзді до міста. Дивовижний храм рідної церкви. Благословенна тиша цього місця заспокоює душу, а уважні та добрі очі духовних наставників зігрівають її вірою та любов’ю.

Євген Орда. Капелан, благочинний Чернігівського району. Він пройшов війну, був разом із Нацією в найстрашніші миті нашого сьогодення. Дивовижна відданість Богу та Україні, неймовірна сила душі та віри.

Ієрей Максим Щербина. Капелан. Уважний та розсудливий. Нам знадобилося зовсім небагато часу, щоб почути один одного та не знадобилося багато слів, щоб Нація зуміла почути його.

Протоієрей Олег Сиротенко. Мудрий священик, котрий прийшов до Господа у свідомому віці, обравши шлях духовного служіння.

Протоієрей Микола Опанасенко. В той день нам лише дивом вдалося знайти час, щоб зняти програму. І я щасливий тим, що нам це все ж таки вдалося і я маю змогу подарувати Нації сповідь священика з козацьким корінням.

Протоієрей Антоній Панасенко. Капелан. Сила та міць нашої Нації. Духовний воїн з відкритим серцем та щирою душею.

Отець Мирон. Настоятель храму святої Параскеви. Відчував себе так, ніби спілкуюся з монахом. Людина, в бутті якого набагато більше Божого, ніж мирського.

Протоієрей Роман Кіник. Секретар Чернігівської єпархії ПЦУ. Саме за допомогою цієї людини ми змогли відзняти стільки програм зі священиками рідної церкви. Людина, в якій стільки світла і добра, що поруч із ним одразу стає тепло на душі.

Матінка Любов Кіник. Вперше я отримав змогу зняти «Сповідь» дружини священика. Пані Любов погодилася на програму і я щасливий буду поділитися із Нацією цим діалогом. Священики розпочинають свій шлях дуже непросто: зі зруйнованих, напівпорожніх храмів, або навіть з пустирів, на місці яких потрібно збудувати церкву. Тому мені так важливо було почути цю людину, котра попри всі негаразди зуміла дарувати чоловікові любов та підтримку. Українка. Мати. Педагог. Кохана та любляча дружина протоієрея Романа Кіника.

Чернігів мене здивував та схвилював. Я понад усе боявся упустити бодай щось, боявся не зуміти відшукати та показати ту потужну хвилю українства, котра наповнює це місто. Я постійно боюсь стратити нашу країну. Це мій величезний страх, як відлуння любові до Батьківщини. Чернігівщина подарувала так багато невідомої мені України, що я й досі не можу повною мірою осягнути глибину цього дару. Які ж ми, українці, дивовижні! Я не втомлююся дякувати Богу за українство та молитися за нього.

https://youtu.be/I2OU0SlQrfI