Руда Відьма

На краю Лісу Тополь в кривій напівроздолбаній цегляній халупці жила молода Відьма. Вона була рудою і негарною. І до того ж — дуже уредною. Що не день — то влаштовувала вона у Лісі яку-небудь гидоту. То цілими вечорами кидала їжаків у річку, то ловила зайців і лоскотала їх майже до смерті, то ламала гілки струнких Тополь. Загалом, дуже сердита була Відьма.
На щастя, чаклувати вона зовсім не вміла, хоч у її будиночку усі полиці і кутки були просто напхані старовинними чаклунськими книгами зі всілякими змовами і закляттям. Та ще в ранньому дитинстві Рудій Відьмі не змогли як слід передати відьомську силу, от книги даремно і припадали пилом. А Відьмі інколи ой як хотілося почаклувати! Особливо, коли Лісом прогулювалася яка-небудь Красуня. Тоді Руда Відьма малювала під очима синьо-чорні смуги, розтріпувала і без того розпатлане волосся і давай Красуню лякати!
Але тій зазвичай бувало не страшно, а смішно. Такі Красуні поблажливо посміхалися Відьмі, діставали маленькі дзеркальця і дивилися в них, причепурюючись і примовляючи: "Я взагалі Красуня, а в порівнянні з тобою — просто як Королева Краси!".
Руда Відьма сердилася, коли її не боялися. Тоді, штовхаючи перед собою яку-небудь каменюку, йшла додому, вмивалася і думала: "Хто вона — Королева Краси?!". І ще думала Відьма про дзеркальце. В неї в будиночку не було жодного. І взагалі, вона не знала, що це.  Минали роки. Життя Рудої Відьми не відрізнялося різноманітністю. Хіба що Красуні тепер не випадково минали її халупу, а навмисне там сновигали і дратували Відьму.
Одного вечора вони так її замучили своїми злісними підколюваннями, що Відьма втекла від них углиб Лісу Тополь і опинилася на невідомій галявині. Сіла Руда Відьма на темну сонну траву і заплакала. Перша слізка впала на травину і збудила її. Раптом травинка почала швидко рости, і вже через хвилину перед Рудою Відьмою опинилася прекрасна дівчина в довгій темно-зеленій сукні та волоссям кольору бордо. Відьма і про сльози забула, навіть ледве не забула дихати від такого дива!
Прекрасна дівчина посміхнулася Рудій Відьмі і простягла їй руку, щоб допомогти встати. Ця усмішка була уперше не поблажливою, не зневажливою, а доброю, щирою і прекрасною. Тому Відьма відразу все
зрозуміла і запитала:
— Ти — Королева Краси?
— Спасибі, звичайно, за комплемент! Взагалі-то я просто Травина. Це дурні Красуні, які так часто встромляють свої носи в щілині твого будинку, так називають мене. Вони вважають, що врода — це головне і що це навічно. Зовнішня врода! Дурощі.
Травина обійняла Руду Відьму і поцілувала її.
— Ніколи більше не сердься на них. Прийде твій час, і ти розцвітеш! Лише роздивися себе. Візьми на згадку про мене ось це, — з цими словами Травина вклала щось кругле і плоске в руку Відьмі. Травина стала розчинятися в повітрі.
— До речі! — раптом додала вона. — не варто тобі малювати синьо-чорні смуги під очима! Прощавай.
— Прощавай, — махнула їй рукою Відьма.
Вона повернулася додому і лягла спати.
А на ранок пригадала про круглу штуковину у руці. Руда Відьма поглянула на штуковину і... О, диво! Прямо на неї дивилася чарівна дівчина! "Так он воно що! Це виявляється те, в що вглядають Красуні! Так це я?! А я нічогенька!" — думала Відьма, розглядаючи себе в дзеркальці. А тим часом, в її кімнатці також відбулися невеликі метаморфози. Замість чаклунських книг тепер стояли цілі армади книг з казками! Руда Відьма як це побачила, так відразу схопилася, взяла першу книгу, що попалася, всілася біля вікна і почала читати: "На краю Лісу Тополь в кривій напівроздолбаній цегляній халупці жила молода..."
Тут у віконце до Рудої Відьми хтось постукав. Виявилося, це знову Красуні. Хотіли вони знову дратувати Відьму, та чомусь натомість чемно привіталися і цілком щиро запропонували їй піти гуляти. Відьма подякувала за пропозицію і відповіла, що змушена зачекати з прогулянкою зважаючи на читання захоплюючої книги! Тоді Красуні чемно попрощалися і пішли.

Ви думаєте, Відьма була потворною, а стала красивою? Ні. Вона просто роздивилася себе. І тоді її роздивилися інші!

Автор: Баринова Т. Ю.