Облаков невесомая взвесь, Словно кто-то пролил в небе сливки, И светлеет задумчивый лес, И щекочутся ветра обрывки. Восхитительно чист и глубок Свет далёкого, доброго солнца, И прозрачного воздуха сок Так легко неожиданно пьётся.16.02.2016

Планы странные Небо Строит, Иссушающим Ветром Вея, Только жить Всё-таки Стоит, И любить Всё-таки Стоит, Умереть Мы всегда Успеем.16.02.2016

Вікно на схід. Завмерле місто. Вулиця. Холодна мряка по кутках клубочиться. І пам'ять до плеча тихенько тулиться, І журиться зі мною. Їй так хочеться. Нам обидвом бажалось зовсім іншого, Наприклад, дня, чудового, погожого, Та була ніч й вона не мала більшого, Ніж тінь під ліхтарем. Від перехожого.15.02.2016

Слова, слова і сотні тисяч слів,Придумав хто цей винахід даремний?Хіба ж не вистачає почуттів,Що обпіка вогнем в душі буремній? Душа моя подібна скрипалю,Що пісню ніжну грає просто неба,Ти вже дізналась, як тебе люблю,Я знаю вже – того тобі не треба. Шкода, що тій душі немає меж,Твій подих – це усе, що в ній зосталось,В яких сузір’ях ти тепер живеш?Мабуть, у тих, з яких колись спускалась. Душа моя подібна скрипалю,Що пісню ніжну грає просто неба,Ти вже дізналась, як ...

Читати далі...

Є в осені незрозуміла туга, І неважливо, що в календарях, Коли шукаєш голос любий друга, А він морозом стигне на губах. Коли шукаєш в натовпі обличчя, А якщо ні – хоча б тепло очей, Та зустрічаєш тільки потойбіччя У поглядах замучених людей. Коли конають паростки відносин І мрії розтираються у прах, Тоді і настає сутужна осінь, І неважливо, що в календарях.14.02.2016

Прямих доріг до неба Не буває, Навіщо так придумано – Не знаю. Іду.14.02.2016

Повертайся із мандрів чудесних, Я втомився від черствого світу, Від порожніх людей безсловесних, Що зимою живуть, а не літом. Від холодного дотику віку І від хтивої посмішки долі, Від зашторених наглухо вікон, Від тяжіння земної неволі. Я без пісні втомився твоєї – Світлий сміх то для мене вже пісня, Без того не дійду апогею Й не розсиплюся полум’ям, звісно. І не лишу я сліду земного, І, як більшість, втоплюсь в небокраї, Не...

Читати далі...

Отмучился серый, истоптанный прах Февральского снега-страдальца, Полощут деревья в пустых облаках Свои заскорузлые пальцы. И грязно, и сухо, и ветер дрожит Тревожный, но слишком несмелый, И козырь зимы неожиданно бит Погодой, такой ошалелой.13.02.2016

Ночь. Бумага. И старые мысли. Вечность старая. Глухонемая. Я придумывал новые буквы, Мне ведь старых уже не хватает. И слова, все что были, иссякли, А в одолженных смысла – ни грамма, Лишь душе почему-то неймётся, Всё играет. Не кончена гамма.13.02.2016

Есть окна, истекающие светом, Есть тёмные, но чистые до блеска, В наличниках у них живут сюжеты На грани реализма и гротеска. Есть окна – позолота с пустотою, Есть бедные и простенькие внешне, Но что-то в них запрятано такое, Что разрывает полог тьмы кромешной. Как хорошо, что окна есть живые, Что греют землю тёплыми лучами, И очень жаль, что есть ещё другие – Заложенные кем-то. Кирпичами.12.02.2016