Збараж - древне місто зі складною історією.
- 27.09.10, 12:12
- Любителі подорожувати
Збараж- древне місто на річці Гнізна, в літописах вперше згадується у 1211 році, але і до цього часу тут було одне з укріплених поселень Галицько-Волинського кнізівства. У 1241 році його, як і більшість Руських міст, було
зруйновано татаро-монгальською навалою. До 1393 року, поки Новгород-сіверський князь Дмитро Корибут не почав будувати тут замок, про місто згадок немає. У 15 ст Збараж знаходиться у центрі литовсько-польських сутичок, у 1474 та 1598 роках замок штурмом здобували татари, після чого старий замок вирішили не відбудовувати. Новий Збараж у 1583-му почали будувати брати Кшиштоф та Юрій Збаразькі. У 1649 війська Богдана Хмельницького 7 тижнів тримали у збаразькій фортеці у облозі польські війська Яреми Вишневецького. Ці події висвітлені у творі та фільмі "Вогнем та мечем". З 1772 року місто входить до Австро-Угорської імперії, у 1809-1815 роках він належав Російській імперії, потім знову австрійцям. У 1918-му році він є частиною молодої Західноукраїнської Народної Республіки. У 1921-1939 роках це територія Польщі, а з 1939-го тут панує Радянська влада. Ось така цікава та неоднозначна історія міста, цілого краю, та і всієї України...
За 20-25 хвилин поїздки подрімати толком не вдалося. Недалеко від автостанції стоїть танк - пам'ятник битви у Другій світовій, трохи далі на площі перед міськрадою - пам'ятник Хмельницькому. Майнула чудна думка: чому тут стоять пам"ятники тим, хто руйнував це місто, а не тим, хто його будував, захищав і відбудовував?
Хоч у нас і була карта міста, але вона не досить точна і виявилося, що ми вже йдемо до замку довшою дорогою... Поки йшли, ще одне цікаве спостереження: у Західній Україні живуть більш щирі та відкриті люди, тут нема жодного суцільного паркану, а тим більше паркану вище 1,5 метра; практично у кожному дворі ростуть квіти, не те що дачі у підкиєвських жлобів...
Дівчина-касир запропонувала нам квитки у замок по 12 грн та окремі квитки до виставки знаряддя тортур по 5 грн. Взяли все! У центральному корпусі ще ведуться роботи, хоча на першому поверсі вже відкито зал козацької слави та туалет
, на 2-му - музей церкви та іконопису, а також макет замку. У бокових флігелях відкрита тимчасова виставка сучасного скульптора
,
музей зброї та народних промислів.
Як тільки ми вирішили продовжувати свою прогулянку містом, тут же з'явилася "спеціальна тьотя" (хто читав Фрая, той зрозуміє), яка провела нас короткою дорогою до річки. Взагалі, багато міст Тернопілля побудовані на берегах річок, які перегорожені дамбою, внаслідок чого у північній частині міста утворюється невелике водосховище.
Запивали кожен на свій смак: Микулинецьким пивом та зеленим чаєм. Ввечері втомлені і задоволені повернулися додому... Назавтра запланували поїздку в Бучач та Язлівець.
зруйновано татаро-монгальською навалою. До 1393 року, поки Новгород-сіверський князь Дмитро Корибут не почав будувати тут замок, про місто згадок немає. У 15 ст Збараж знаходиться у центрі литовсько-польських сутичок, у 1474 та 1598 роках замок штурмом здобували татари, після чого старий замок вирішили не відбудовувати. Новий Збараж у 1583-му почали будувати брати Кшиштоф та Юрій Збаразькі. У 1649 війська Богдана Хмельницького 7 тижнів тримали у збаразькій фортеці у облозі польські війська Яреми Вишневецького. Ці події висвітлені у творі та фільмі "Вогнем та мечем". З 1772 року місто входить до Австро-Угорської імперії, у 1809-1815 роках він належав Російській імперії, потім знову австрійцям. У 1918-му році він є частиною молодої Західноукраїнської Народної Республіки. У 1921-1939 роках це територія Польщі, а з 1939-го тут панує Радянська влада. Ось така цікава та неоднозначна історія міста, цілого краю, та і всієї України...
За 20-25 хвилин поїздки подрімати толком не вдалося. Недалеко від автостанції стоїть танк - пам'ятник битви у Другій світовій, трохи далі на площі перед міськрадою - пам'ятник Хмельницькому. Майнула чудна думка: чому тут стоять пам"ятники тим, хто руйнував це місто, а не тим, хто його будував, захищав і відбудовував?
Хоч у нас і була карта міста, але вона не досить точна і виявилося, що ми вже йдемо до замку довшою дорогою... Поки йшли, ще одне цікаве спостереження: у Західній Україні живуть більш щирі та відкриті люди, тут нема жодного суцільного паркану, а тим більше паркану вище 1,5 метра; практично у кожному дворі ростуть квіти, не те що дачі у підкиєвських жлобів...
Сам замок приємно вразив: його гарно відреставрували, але при цьому він не втратив свого середньвічного шарму. 
Дівчина-касир запропонувала нам квитки у замок по 12 грн та окремі квитки до виставки знаряддя тортур по 5 грн. Взяли все! У центральному корпусі ще ведуться роботи, хоча на першому поверсі вже відкито зал козацької слави та туалет
, на 2-му - музей церкви та іконопису, а також макет замку. У бокових флігелях відкрита тимчасова виставка сучасного скульптора, музей зброї та народних промислів.
А також дерев"яні скульптури В.Ліпейчука, яка мене найбільше вразила - кожен експонат висвітлює певні персонажі та події у житті українського народу, кожен вірізьблений з одного суцільного шматка дерева.
Виставка знаряддя тортур, що знаходиться у підвальному приміщенні, невелика, але тішить свом добрим описом кожного з експонатів... І якщо у палаці у Батурині за групою ще слідує 1-2 охоронця, що слідкують щоб ніхто ні до чого не торкнувся і не сфотографував 
, то тут повна свобода дій та демократія 
. З мурів замку відкривається чудова панорама на весь палац та парк навколо нього. Парк теж дуже охайний, розкинувся на пагорбі навколо замку. Звідси відкривається чудова панорама на місто та костел Бернардинів.
, то тут повна свобода дій та демократія . З мурів замку відкривається чудова панорама на весь палац та парк навколо нього. Парк теж дуже охайний, розкинувся на пагорбі навколо замку. Звідси відкривається чудова панорама на місто та костел Бернардинів.Як тільки ми вирішили продовжувати свою прогулянку містом, тут же з'явилася "спеціальна тьотя" (хто читав Фрая, той зрозуміє), яка провела нас короткою дорогою до річки. Взагалі, багато міст Тернопілля побудовані на берегах річок, які перегорожені дамбою, внаслідок чого у північній частині міста утворюється невелике водосховище.
На правому березі Гнізни знаходиться центральна площа Збаража ім. Івана Франка з пам"ятником йому ж та торгові центри.
Трохи далі, за адміністративною будівлею височать купола церкви Воскресіння Господнего XVIII ст. Синагогу середини 16-того сторіччя я так і не знайшов, зате помилувалися чудовими архітектурними витвірами костелу Бернардинців
Перекусили салатами, про які раніше і не чули (вірменський та англійський) та порцією дерунів з грибною підливою. та Феліціянок, де зараз церква церква Успіння Пресвятої Богородиці
.
.Монастир Бернардинців виступав також і оборонною спорудою, про що і досі нагадують стіни над Гнізною.
А ще, випадково знайшли гарний дворик, що належав симпатичній кафешці "Витребеньки", де ми і осіли попоїсти.Запивали кожен на свій смак: Микулинецьким пивом та зеленим чаєм. Ввечері втомлені і задоволені повернулися додому... Назавтра запланували поїздку в Бучач та Язлівець.
6
