Шукав в інтернеті деяку інформацію, і заодно пригадав, що десь там лежить в архівах давно забутий мій старий щоденник.. З тих часів, коли я був ще Жьівотньім (-;За рік там набралось з сотню записів.... цікаво було перечитати (-;Тім, хто зайде почитати, попереджаю - тоді я ще спілкувався виключно російською мовою, а блог писав жорстко, без цензури, тому читання та сприймання - на ваш особистий страх і ризик (-:

Не судіть вже так суворо, тож було так чарівно...  :') "....Це вісімдесят одночасно найдовших і найкоротших днів мого життя. Це неймовірний період, про який, по суті, нема чого розповідати, насамперед тому, що нічого то й не було. Але є, що згадати…Просто, прокинувшись одного весняного ранку, я помітив, що вона постійно у моїх думках. Її посмішка, її обличчя постійно стояли у мене перед очима. Тоді я ще ні в чому не був певен... Та ось, одного прохолодного весняного вечора, я...

Читати далі...

Св»ято Св. Трійці Другий день зелених свят. Вчора пекло сонца. Нині хмарно і прохолодно. Вчора були гості – донька з зятем, внуки, правнук – непосидюче маленьке шило.. . Сьогодні тихо, аж скучно… Навіть похмелитися ні з ким… Сижу в бесідці, споглядаю за рухом оси над моєю головою і згадую як св»яткував це свя»то колись, колись, колись давно… П»ятидесяті роки минулого століття… Свято Трійця – було престольним в селі мого...

Читати далі...

люблю влаштовувати вистави в голові. це просто. досить лише знайти в пам’яті епізод, що тебе мучить (благо, моя пам’ять просто майстер зі зберігання таких епізодів), і розігруєш його. як по нотах. щось, чого не сказала/не зробила/не насмілилась зробити або/не випала нагода. скільки у мене такого є... я страшенно люблю театральність. люблю короткі, але дуже місткі фрази, які чомусь спадають на думку лише тоді, коли всоте розігрую виставу, яка мала би бути дійсністю, у своїй голові. я...

Читати далі...