Наталія Литвиненко журналіст У пору перших весняних дощів я вже кілька років поспіль згадую одну історію. Якось мусила провести день із двома дітьми – сама. З тоді ще чотирирічним сином і дев'ятирічною племінницею Настею повертались із міста додому. Надворі чудесна погода, а в пакеті дві зимові куртки – носили їх до майстра лагодити блискавки. Раптом починається злива. Навесні це триває якихось п'ять хвилин, але змокаєш до нитки. Радію, що зі мною є куртки – натягую їх на дітей. Ху-у-х! А мокрі ноги – то дарма, до дому кілька кварталів. Тут у моєму лівому босоніжку відклеюється від підошви єдина перетинка. Він тримається на нозі навколо щиколотки, але йти не можу. Жіночка у квітковому кіоску на площі Космонавтів дає мені паперову стрічку, якою декорують букети. Намертво прив'язую підошву до ноги. Так доходимо до найближчих продуктових магазинів – двоє радісних старченят у зимових куртках по п'яти і не дуже щаслива я з рожевим бантом на нозі. Краса – неземна! За півдня у місті діти зголодніли. Вдома в холодильнику – нічого готового. Треба купити батон, щоб випити гарячого чаю з бутербродами. У вузенькому магазині немає прилавка, з усіх боків тільки вітрини-холодильники. Покупки класти ніде, їх треба зразу ховати в пакет. Діти канючать про цукерки у вигляді жабок, солодкі сирки, кіндери і ще мільйон речей, які вони там побачили. Нарешті скупилися, навіть решту не забули. Злива вщухла. Бігом додому. У квартирі з'ясовується, що купленого батона у нас немає. Ми його забули. Отут мій терпець геть урвався. Посилаю в магазин Настю. Вона повертається за 10 хвилин без батона. Каже, продавці сказали, що нічого ми там не забували.

Мимохіть згадується Жванецький: "Я зараз цю халабуду – вдрєбєзгі і пополам!".

Коли в магазин влетіла я, було дуже емоційно й переконливо. Батон віддали без заперечень. Зрозуміли, що мітлу я поставила знадвору. За півгодини, коли ми з дітьми випили чаю і життя нарешті налагодилось, під якимись речами у спальні, на ліжку (!) знайшовся ще один батон. Німа сцена... Але кульмінація цієї історії далі – коли в продуктовий я зайшла втретє за день. На обличчях обох продавчинь була приреченість і неприхований жах. "Що ще???" - спитала та, яка віддавала "забуте".

Я так само прилюдно і голосно повідомила, що прийшла вибачитись. І заплатити за другий батон.

http://gazeta.ua/blog/3550/dva-batoni

На этих выходных великолепнейшая белка схватила и крепко держала целых две телевизионных команды.

В самой ебанутой в мире передаче "ТелеМедиа" (где продают всяческую ненужную хуйню за огромные бабки), крутили очередной видеоролик про какой-то пароочиститель, который за 15 секунд полностью очистит от грязи, говна и микробов ванную комнату, кухню, коридор, машину, посуду, дачу, детей, внуков, домашних животных, пищу в холодильнике и т.д. Видеоролик снят был в Америке и, соответственно, дубляжом озвучен на украинский язык. И вот, показывают крупным планом лицо какого-то деда (типа купившего рекламируемый агрегат), у которого по губам чётко читается: "This is a fantastic device...", и дальше в том же духе. При этом, естественно, деда озвучивает стандартный "телевизионный" голос который говорит то же самое на украинском. И подпись под дедом: "Микола Степанович, 62 роки". Затем показывают пухлую американскую тётку, по губам которой читается уже "I love the way it works!", и подпись под тёткой: "Тамара Михайлiвна, 38 рокiв". 

На кого, блядь, это рассчитано? На какую такую хитрую прослойку населения? Какие сказочные дауны поверят в то что этих америкосов зовут Мыкола и Тамара?!



Второе "отличненько" получают создатели нашумевшего видео-сюжета про топоры в батонах. Это пиздец. Я не могу понять, когда в новостного характера телепередаче вдруг показывают видеоролик "от наших коллег из России", где на полном серьёзе рассказывают про то, что в обычных батонах людям стали попадаться топоры. Я уж было решил, что это я от жары окончательно ёбу дался. Или что у слова "топор" есть какое-то диковинное, неизвестное мне значение. Но нет - показывают батон, показывают здоровый блядь топор и тревожным голосом сообщают, что в Москве такие топоры попадаются чуть ли не в каждом третьем батоне.

Врач даёт рекомендации, что делать если вы проглотили топор, советует избегать столкновения с твёрдыми предметами т.к. топор может изнутри пробить желудок и пригвоздить вас к, например, стене, что сделает вас полностью беспомощным. После этого врач рассказывает, как они недавно извлекли из старушки топор вдвое больший неё самой.

Мир сошёл с ума.