Здається, в житті розпочався черговий етап. Додалося скептицизму. Думаю, на це вплинуло 35 річчя і знищення віри в інтернет і віртуальний світ. Хоча по дрібницям теж назбиралися зміни.

— Втратив віру в інтернет. Та й віртуальний світ почав набридати. Тому все більше життя залишається поза інтернетом.
Раніше вважав, що електронний світ живучіший, ніж реальний.

— Перестав малювати. Художник з мене і раніше був не ахті. Але час від часу брав ручку і малював. Тепер же просто ніколи і фантазії нема.

— Закинув розгадування сканвордів/кейвордів. Це давня звичка. Мабуть, з 2013го, коли пошкодив коліно і відлежувався вдома.

— Набридла оточююча обстановка: Київ, своє місто. Здається і домашня обстановка приїлася.

Можливо, це просто така реакція на події, що відбулися в житті і насправді я той самий, що був до березня 2018го?  Коли змінюються звички і світогляд — то це напевно і є новий життєвий етап.

Хоча ніщо не забороняє повернутися до попередніх вподобань і світогляду. Треба все ж шукати оптимізм.

Комп наче працює, як і раніше. Хоча вчора чогось не працював пошук у провіднику.  Хоча у неділю все працювало.
Антивіруси і антивірусні сканери нічого підозрілого не знайшли. Веб-файли більше не створювались. Все на місці. Комп підгальмовує, як і раніше.

Натрапив на інформацію, що Вінду оновили 30 березня. Так що все співпадає.
Але треба ХР зносити і ставити більш сучасну ОС. На всякий випадок.
А краще новий комп з новою ОС.

Щастить на робочі Дні народження. Думав: ну субота. Буде вихідний. Так перенесли робочий день на суботу.
І було б півбіди працювати у свій День народження. Так ще ж треба накрити "поляну". Таксі. Клумаки. А як назад везти?

І в єдиний вихідний на тижні хочеться кудись дременути прогулятись. Не знаю, як це витримаю. Але вдома вже з батьками пересварився.

Помітив цікаве явище: іноді сайти самі скидають пароль. Вчора не міг залогінитись на одному блог-сайті. В поясненнях вказано, що це може бути через браузер. Але слабо віриться. Як це може бути, щоб пароль не підходив? І до чого тут браузер, якщо не встановоював запам'ятовування?! Мабуть таки сайт таким чином нагадує, що треба змінити пароль.
Причому з тим сайтом таке відбувається не вперше.

Цікавить думка когось, хто розбирається в компах і інтернеті.

Скільки часу користуєтесь смартфоном без підзарядки? Мені на кнопковій Нокії вдавалося триматися 7 днів без підзарядки. А в цьому році поставив рекорд на своїй Люмії — спочатку 5 днів 23 години. А тепер — 6 днів і 6 годин. Іноді буває, особливо якщо користуватись інтернетом, заряду вистачає лише на день-півтори.

Подумав, що треба хоча б якийсь звіт зробити. Хоча до цього вагався: підійде, чи фігня. Просто неоднозначна тема. Ні те, ні се. Однак таки вирішив дофоткати місцину з однієї прогулянки. А заодно просунутись далі — розвідати околиці мікрорайону Сільгосптехнікум.

На околиці дикі чигирі! І багнюка!


На карті помітив будівлю, схожу на закинуту. Тож треба було перевірити.
Тим паче, інших вилазок поки нема.
[ Далі — ще цікавіше... ]

З осені 2015го году завів щоденник в зошиті. Ну, для запису подій і думок. Не про все ж вам розповідати? Так ось, добряче підсів! Майже два зошити списав! За цей час деякі записи вже неможливо прочитати, бо вицвіли або розтеклися. Хоча іноді буває перечитую. А оце, перед Новим роком закинув. Думав, позбавився від звички. Та де там?! З'являються думки і події. Так вирішив робити замітки в телефоні. Сподіваюся, набридне. Бо теж накопичиться багато заміток.

А з іншого боку, багато хто веде щоденники. Нічого дивного в цьому нема. Можливо, восени 2017го не було депресії саме через те, що було куди "зливати" потік думок. Все-таки, своєрідна психотерапія. От тільки щоденник це — який-неякий компромат. Навіть в онлайні буває, збовтну чогось зайвого. Тому вже й не знаю як відучитися від написання мемуарів.

Так би й далі сидів вдома — але витягнули надвір. Несподівано, вчора, запропонували екскурсію на місцевий завод з презентацією вакансій. Добровільно-примусово. Вмовляли. Звичайно, повідомив, що ні дизайнер, ні кур'єр тому підприємству не потрібні. Та з іншого боку, промислові екскурсії відвідую нечасто.

Отже, обійшли всю територію заводу. Тепер територію міського заводу знаю на 90%. Хоча б щось нове.
Показали виробництво. Жаль, не можна було фотографувати (ось чому люблю заброшки — фоткай, скільки хочеш). При тому, що на екскрсії було аж два фотографи — з Центру зайнятості, і заводський репортер. «Слющай, абідна, да?!»

Цікаво було подивитись зі сторони. Але приймати участь нецікаво.
Супроводжуючий образився, що ніхто з групи (десь 15-20 осіб) не зацікавився вакансіями. Для себе теж не знайшов нічого підходящого. Вакансії — біля станку, 12-годинний робочий день "на ногах", зарплати так собі.

Такого у нас ще не було: щоб вдома було три ялинки і щоб вони стояли майже місяць. Може до весни простоять? Вони ж штучні — не осипляться. Та й кицька з коте2 ними не цікавляться.

Заінтригував з поїздкою в супермаркет? Треба розкрити тему повністю) В "Ашан" таки з'їздив. Правда, одного рейсу все одно не було. Вдруге скаржитися не став. Хоча мабуть треба було поскаржитись. Так що довелося вдруге чекати. Зате народу було багато — всі сидячі місця в автобусі були зайняті. Маршрут набуває популярності.

Ціни цього разу були не такі заманливі, як під час першого відвідання. Але все одного деякі товари дешевше, ніж в в місцевих  "АТБ" і "Фора".